Транспортний капєц!
Проводжали маму мою сьогодні. Посадили на маршрутку біля "Добробуту". До Привокзальної, судячи з напису по табличці, маршрутка мала би їхати.
Через півгодинки (і за 7 хвилин до відправлення потяга, дзвонить моя мама в передістеричному стані. "Не туди поїхала, пропустила зупинку, не знаю де я і взагалі..."
Я ледь не поперхнулася латешкою вкупці зі струделем в затишних "Масонах".
*Це вже тепер я погуглила і знаю де знаходиться церква воскресіння і скільки ж моя мама провтикала зупинок. А тоді ці два слова мені нічогісінько не прояснили...*
Мама моя, не зважаючи на звання вчителя математики, не повірила нам, що ні на який потяг вона не встигне за 7 хвилин, і рванула в зворотньому напрямку. (Боже мій, після маршрутки вона так бігла, що підвернула ногу:((!) Ну звісно ж, не встигла. Вирішила хоч здати квиток. Оу-є! Ій запропонували ажж 1,57!:)
Поки вона там займалась бігом з перешкодами, ми за -надцятою спобою додзвонились на автовокзал, дізналися, що через 2 годинки є автобуси до Рівного, і переконали маму не ночувати на вокзалі їхати в центр.
Поняття центру, звісно ж у нас розійшлися:). Питання моєї мамусі: "Це якщо я стою біля катка, то мені прямо?", поставили мене у безвихідне положення, і я попросила її просто нікуди не йти:))
Далі, ще цікавіше. Автобус 3А, на який нам пощасливилось сісти ЗЛАМАВСЯ! Весь автобус ржав, і ми теж. Щось всім було весело:) Я втішала маму тим, що хоч на корабель вона сьогодні не спізниться.
По черзі пасажири десантувалися в снігові кучугури по вулиці "Стрийській", і почали будувати юрти стали чекати наступного автобуса. Почався снігопад...
Не сумнівайтеся, що виручальний транспортний засіб таки примчав. Повний людьми, по вінця. Але всім вдалося залізти, якимось чудом. Далі пів-автобуса сперечалося коли там вже автовокзал, бо з вікон розгледіти щось було нереально...
І от, заповітний квиток майорить в руках, мама гордо шкутильгає по автовокзалу та й взагалі, неначе все добре. Крім одного. Атобус у заявлені 19.10 не з'явився. Не було його ні через 10 хвилин, ні через 20. Уже й приїхав той, другий, котрий мав бути пізніше... Я нервово посміююсь, губи синіють від холоду, зуби цокотять...
Через 40 хвилин транспортний засіб візуалізувався. Я вручила маму водієві, взяла з нього обіцянку довезти її цілою і неушкодженою, і помчала із замороженим червонощоким Олеговичем додому.
4 хвилини тому мама віддзвонилася, що вже підходить додому. Ура!
АПД:
"Буся Сєта" (с) Даня
І просто мама- гопнік:)
Завіса. Витираємо сльози радості:)
Через півгодинки (і за 7 хвилин до відправлення потяга, дзвонить моя мама в передістеричному стані. "Не туди поїхала, пропустила зупинку, не знаю де я і взагалі..."
Я ледь не поперхнулася латешкою вкупці зі струделем в затишних "Масонах".
*Це вже тепер я погуглила і знаю де знаходиться церква воскресіння і скільки ж моя мама провтикала зупинок. А тоді ці два слова мені нічогісінько не прояснили...*
Мама моя, не зважаючи на звання вчителя математики, не повірила нам, що ні на який потяг вона не встигне за 7 хвилин, і рванула в зворотньому напрямку. (Боже мій, після маршрутки вона так бігла, що підвернула ногу:((!) Ну звісно ж, не встигла. Вирішила хоч здати квиток. Оу-є! Ій запропонували ажж 1,57!:)
Поки вона там займалась бігом з перешкодами, ми за -надцятою спобою додзвонились на автовокзал, дізналися, що через 2 годинки є автобуси до Рівного, і переконали маму не ночувати на вокзалі їхати в центр.
Поняття центру, звісно ж у нас розійшлися:). Питання моєї мамусі: "Це якщо я стою біля катка, то мені прямо?", поставили мене у безвихідне положення, і я попросила її просто нікуди не йти:))
Далі, ще цікавіше. Автобус 3А, на який нам пощасливилось сісти ЗЛАМАВСЯ! Весь автобус ржав, і ми теж. Щось всім було весело:) Я втішала маму тим, що хоч на корабель вона сьогодні не спізниться.
По черзі пасажири десантувалися в снігові кучугури по вулиці "Стрийській", і почали будувати юрти стали чекати наступного автобуса. Почався снігопад...
Не сумнівайтеся, що виручальний транспортний засіб таки примчав. Повний людьми, по вінця. Але всім вдалося залізти, якимось чудом. Далі пів-автобуса сперечалося коли там вже автовокзал, бо з вікон розгледіти щось було нереально...
І от, заповітний квиток майорить в руках, мама гордо шкутильгає по автовокзалу та й взагалі, неначе все добре. Крім одного. Атобус у заявлені 19.10 не з'явився. Не було його ні через 10 хвилин, ні через 20. Уже й приїхав той, другий, котрий мав бути пізніше... Я нервово посміююсь, губи синіють від холоду, зуби цокотять...
Через 40 хвилин транспортний засіб візуалізувався. Я вручила маму водієві, взяла з нього обіцянку довезти її цілою і неушкодженою, і помчала із замороженим червонощоким Олеговичем додому.
4 хвилини тому мама віддзвонилася, що вже підходить додому. Ура!
АПД:
"Буся Сєта" (с) Даня
І просто мама- гопнік:)
Завіса. Витираємо сльози радості:)