Дерев’яні скарби України
В японській мові існує спеціальне слово “юген”, яке означає природну красу, що швидко проминає: там прийнято цілими родинами підніматися на Фудзіяму, щоб помилуватися цвітіням сакури, чи спостерігати за заходом сонця.
Дерев’яні церкви України - це витончена краса, яка може поринути у небуття, неначе пелюстки сакури. Тільки природні явища щороку повторюють свій цикл, а ось сакральна дерев’яна архітектура, якщо про неї вчасно не потурбуватися, вже ніколи не милуватиме око наших нащадків. У Японії збереглись дерев’яні храми ХІ ст. Попсуті дерев’яні деталі традиційно замінюють автентичним матеріалом, поступово. У нас же, якщо не можуть позбутись старої церкви, то спотворюють її до невпізнання. Вище на фотографії - церковця без жодного цвяха, яка стояла колись на схилі Підгорецького замку. Одного дня вона згоріла.
З такої дещо сумної ноти починаємо розповідати про українські дерев’яні церкви, тому що процес зникнення і руйнації нашого дерев’яного багатства прискорюється у геометричній прогресії. Невблаганна статистика свідчить про те, що за останні 20 років згоріло та було зруйновано від недбальства величезну кількість цих споруд - значно більше, аніж за попередні сто років! Інші ж храми - замокають, чи потихеньку гниють, вкриті бляхою чи вагонкою, або ж їхню красу - дерево - замальовують кольоровими фарбами чи облицьовують штукатуркою!
Наша остання втрата - пам’ятка архітектури національного значення - церква Різдва Пресвятої Богородиці у селі Лавочне у Сколівському районі на Львівщині. Так нарядно вона виглядала у 2001 році. Старовинна дерев’яна церква в Лавочному була споруджена 1905 року за проектом відомого у Галичині архітектора Василя Нагірного. Вона постала на горі Явірник (1120,6 м) біля залізничної станції Лавочне на гілці Львів - Стрий - Мукачево. Донедавна її міг побачити кожен, хто їхав залізницею на Закарпаття - потяги петлею обходили мальовничий пагорб із церквою. Наступна фотографія - старовинна, зображує церкву у Лавочному в 1941 році.
Церква у Лавочному, не забезпечена протипожежною сигналізацією, 10 липня 2012 року згоріла від удару блискавки. Пожежники приїхали вже занадто пізно і не змогли її урятувати.
Інформація для роздумів - вартість встановлення протипожежної і протизламної сигналізації у дерев’яній церкві - близько 5-6 тисяч грн. А скільки коштує втрачена назавжди пам’ятка?
Багато дерев’яних церков в Україні зазнало подібної долі, і досі невідомо, чи було це випадковістю, або чиїмось злим умислом. Зрештою, майже усі випадки, коли “червоний півень” за кілька годин залишав купку попелу від святого замислу, багаторічної праці та історичної цінності храму, не призводять до повноцінного розслідування і покарання винних.
ЧОМУ ГОРЯТЬ ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ?
На це запитання ще декілька років тому намагалися чесно відповісти люди, дотичні до збереження культурної спадщини. “У Яворові підпалили стару церкву. Обласна рада постановила - відбудувати її. Приїхали через місяць, а там уже закладено фундамент під нову муровану церкву“, - з болем розповідав ще у 2009 році світлої пам”яті Борис Возницький, Герой України, директор Львівської картинної галереї.
- Свого часу Верховна Рада прийняла закон, за яким державну службу охорони пам’яток, що була при Кабінеті Міністрів, передано до відомства Міністерства культури. Там є група людей, що працює незадовільно, і про це не раз говорили на засіданні Ради при Президенті з питань культури й духовності. Є у Львові управління охорони культурної спадщини при облдержадміністрації, але воно не має жодних прав. А треба було хоча б узяти на облік усі дерев’яні церкви. Та воно, навпаки, сприяє їх знищенню. Саме до них приїздять священики за дозволом, щоб будувати нову церкву, а коли їм відповідають, мовляв, у вас є ще стара, і відмовляють у дозволі, тоді церкву підпалюють. І це стало вже нормальним явищем. Наприклад, у Яворові підпалили стару церкву. Обласна рада постановила відбудувати її, та коли приїхали за місяць, там уже заклали фундамент під нову муровану церкву.
Церква Св. Василія Великого в м. Косові, побудована в 1895 року, згоріла у 2009 році. Вона пережила Австрію, Польщу, СРСР…
- Моя бабця туди кожної неділі ходила =(( і мене ще маленьким водила. Для неї ці звістка буде трагедією =( - написав один з форумчан на сайті Косова.
- Дерев’яні церкви палять за згодою місцевих священиків, бо за законом східної церкви вся церковна атрибутика, яка «відпрацювала службу - чи це почорніла від часу ікона, чи образок, хрест та інше, - має бути піддана вогневі - спалена». За такою аналогією розправляються і з церквами, які не мають бажання реставрувати. Так, у Західній Україні за радянських часів згоріло менше церков, ніж за роки незалежності. Рахунок іде не на десятки, а на сотні - понад 200 дерев’яних церков уже знищено, - продовжив розповідь Борис Возницький.
На форумі Косова один із дописувачів сказав: “Не знаю, звідки взялась та мода, але церкви обшиті бляхою нагадують мені броненосці, інородні тіла в нашій місцевості. Чув таку думку, що якби не була бляхою обшита,можна було б пожежу погасити, а так горіло під бляхою,а вся вода стікала назовні, не могла до вогню добратись“. Фотографія церкви перед пожежею.
- Колись, за радянських часів, якщо церква не діяла, за її споруду й майно відповідав голова сільської ради, якщо ж діяла - то ще й священик. Нині немає кого притягнути до відповідальності. Церква стала незалежною інституцією. І не раз так було, що речі з храму хтось вивозить, а потім його підпалюють. А зловмисника так і не знаходять. Така доля спіткала десятки церков, бо наші органи відмовляють у порушенні кримінальної справи за відсутністю ознак злочину. Це велика проблема. А породило її те, що держава передала церкви у користування релігійних громад, котрі поводяться з ними, як із власною нерухомістю. Однак це все надбання національної культури і держава має за цими дерев’яними церквами стежити й контролювати їх стан. У 1920-30-ті роки за повального атеїзму в Україні було загублено 15 тисяч церков і півмільйона ікон. Однак уже в 70-ті наша свідома інтелігенція, щоб зберегти храми, відкривала в них музеї. А що сьогодні християнам заважає об’єднатися й розв’язати цю проблему? Тільки меркантильні інтереси! Був навіть випадок, коли один багатий чоловік давню дерев’яну церковцю забажав купити, щоб поставити на власному подвір’ї, - розповідав Борис Возницький. І за чотири роки в Україні, на жаль, мало що змінилося - дерев’яні шедеври продовжують зникати.
За два роки церква у Косові була відбудована. Але це вже, нехай і дерев’яна, але сучасна копія…
МАРШРУТИ ДЕРЕВ’ЯНОЇ АРХІТЕКТУРИ
У сусідній з нами Польщі створено популярні серед туристів шість “Маршрутів дерев’яної архітектури”, загальною довжиною понад 1500 км. Всі об’єкти на маршруті чітко позначені, а дорогу до них вказують понад 600 дорожніх стовпчиків. Малопольське та Підкарпатське воєводства створили успішний туристичний проект “Шляхом дерев’яної архітектури”. Ще кілька роки тому дерев’яні костели Польщі увійшли до Списку ЮНЕСКО, в якому також перебувають сакральні дерев’яні об’єкти Румунії і Словаччини. Серед словацьких є й три українські дерев’яні церкви на Пряшівщині. Там старовинні храми по-справжньому охороняються державою і таке бережне ставлення громади до сакральних історичних святинь викликає повагу. До того ж, зацікавлення туристів доглянутими пам’ятками, марковані маршрути розвивають місцеву туристичну інфраструктуру і тим самим забезпечують державній казні постійний додатковий дохід. Який, знову ж таки, можна частково використати на підтримку церков у належному стані. Кільце замикається.
Унікальних, древніх храмів з автентичною архітектурою в Україні в десятки разів більше, ніж у Польщі - гуцульських, галицьких, бойківських, буковинських, лемківських. У 2009 році озвучувалася цифра у 1600 проти 160 польських храмів. Але наші дерев’яні шедеври, які не мають аналогів у світі, на відміну від тих, що знаходяться у Польщі, відомі лише обмеженому колу фахівців та аматорів, переважно залишаються поза увагою внутрішнього туризму, та й суспільства взагалі.
Церкві Св. Юра у Дрогобичі пощастило - українська громада зібрала кошти на її реставрацію.
Ця унікальна церква збереглася ще з часів Сагайдачного, а її фрески виконані за Хмельницького.
В Україні привернути увагу громадськості до проблем збереження дерев’яної архітектури намагаються окремі ентузіасти, такі як киянка Олена Крушинська. Вона створила Інтернет-портал та фотокаталог пам’яток дерев’яної архітектури “Дерев’яні храми України”, та видала путівник “Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини”. Авторка із захопленням розповідає, що “природа дерева на сто відсотків диктує конструктивні прийоми, прості до геніальності. Цвяхи чи інші чужорідні кріплення для традиційної дерев’яної церкви непотрібні - її елементи з’єднуються за принципом дитячого конструктора “Лего”, за рахунок щільного припасування пазів до виступів. Така споруда позбавлена жорсткості і тому надзвичайно стійка до деформацій, крім того, вона здатна до «регенерації» і розвитку, наче жива істота. Майстри час від часу міняли зогнилі бруси, перебирали верхи, міняли ґонт - і храм знову ставав, як новенький. А яку ще споруду, крім дерев’яної, можна елементарно розібрати на деталі, перевезти на інше місце і там знову зібрати? Це була звичайна практика, яку тепер використовують, коли переносять церкви до музеїв просто неба. Авторку не перестає дивувати, як з одного і того ж матеріалу, в рамках канонічної планувальної схеми (варіації тризрубної або хрещатої церкви) на території України виникло таке шалене розмаїття дерев’яних храмів - від закарпатської дерев’яної готики, галицьких середньовічних храмів до струнких церков Наддніпрянщини.
На сайті Карпати.info ви також зможете знайти маршрути для самостійних подорожей, із гугл-картами і детальним описом. Один із них називається “Дерев’яне диво Закарпаття”. Подорож дасть можливість побачити триверхі лемківські та бойківські церкви, а також архітектурне диво - готичні дерев’яні церкви Марамарощини.
Окрім того, у наших путівниках із серії “Туристична енциклопедія” - своєрідній друковані версії інтернет-каталогу Карпати.info теж можна прочитати інформацію про дерев’яні архітектурні пам’ятки різних регіонів Західної України.
ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ
Охопити своєю увагою всі храми навіть одного, Західного регіону, непросто. Тому зупинимося на проекті спільної транскордонної співпраці “Дерев’яні церкви Карпатського регіону”, її мета - внесення найбільш цінних пам’яток дерев’яної сакральної архітектури в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Основний тип карпатських храмів - тризрубний або триклітний. Обов’язковою ознакою храмів є опасання - своєрідний навіс, що широким поясом охоплює споруду на невисокій висоті та слугує захистом від сонця та непогоди. Найстаріші церкви збудовані за допомогою сокири, без пили й рубанка. При цьому робота відрізнялася точністю та чистотою виконання. Елементи конструкції, наче кістки в живому організмі, мудро скріплені в одне ціле.
Сьогодні в Україні близько 1,5 тис. дерев`яних церков - унікальних пам’яток архітектури минулих століть. Дерево - недовговічний матеріал, і вже те, що побудовані 400-500 років тому церкви збереглися до наших днів, робить їх безцінними. Крім історичної, вони мають також архітектурну і культурну цінність, викликаючи інтерес туристів і прочан. За кількістю подібних споруд з Україною може зрівнятися тільки Румунія, у решті ж країн Європі їх одиниці.
За результатами проведеної спільного обстеження робочою групою польських та українських спеціалістів, у перелік пам’яток увійшли вісім пам’яток архітектури, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання України:
Ансамбль пам’ятки архітектури 1745 р. церкви Собору св. Архистратига Михайла в с. Ужку,
Великоберезнянського р-ну, Закарпатської обл.
Ансамбль пам’ятки архітектури 1813-1824 рр. церкви Вознесення Господнього в с. Ясіні, Рахівського р-ну, Закарпатської обл.
Ансамбль пам’ятки архітектури 1808 р. церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижньому Вербіжі, Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл.
Ансамбль пам’ятки архітектури 1598 р. церкви Зіслання Святого Духа в м. Рогатині, Івано-Франківської обл.
Ансамбль пам’ятки архітектури 1670-1678 рр. церкви св. Юра в м. Дрогобичі, Львівської обл.
Пам’ятка архітектури 1720 р. церква Пресвятої Трійці в м. Жовкві, Львівської обл.
Ансамбль пам’ятки архітектури 1502-1600 рр. церкви Зіслання Святого Духа в с. Потеличі, Жовківського р-ну, Львівської обл.
Ансамбль пам’ятки архітектури 1838-1902 рр. церкви Собору Пресвятої Богородиці в с. Маткові, Турківського р-ну, Львівської обл.
Фахівці пропонують чимало “рецептів” порятунку дерев”яних церков України. Та поки самі українці не почнуть цінувати свого успадкованого від предків сакрального архітектурного багатства - храми зникатимуть і надалі…
Статті і сайти до теми:
Дерев’яні церкви Галичини
Культовий вандалізм
Чому горять дерев’яні церкви
Дерев’яні храми Гуцульщини на мапі вихідного дня
Дерев’яні церкви Закарпаття
Музеї і скансени Західної України:
Музей народної архітектури та побуту у Львові “Шевченківський гай”
Скансен у Чернівцях
Закарпатський музей народної архітектури та побуту, Ужгород
Скансен “Старе Село” у Колочаві, Закарпатська обл.
Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття, заповідник “Древній Галич”, с. Крилос, Івано-Франківська обл.
Церкви-музеї:
Церква Святого Юра в Дрогобичі - відділ музею “Бойківщина”
Церква Святого Духа в Рогатині, Івано-Франківська обл.
Церква Успіння (XVII ст.) у Новоселиці, Закарпатська обл.
Церква св. Параскеви (XV ст.-1753) в Олександрівці, Закарпатська обл.
Виставка церковної дерев”яної архітектури в Мукачевому.
* У пості використано матеріали з сайтів: derev, viche, osvita, spadshina, viche, istpravda та ін.
* Фото з сайтів: derev, photoukraine, skyscrapercity, blog, radiomaria, spadshina, pravda, pamjatky
Originally published at Блог КАРПАТИ.INFO. You can comment here or there.