Щоденник туриста. Cameron Highlands
Cameron Highlands відомі в Малайзії декількома речами: неймовірно красивими чайними плантаціями, мальовничими горами та привидам. Саме останні і були тією рушійною силою, яка заманила нас не на пляж, а в гори
Поважати духів та привидів тут вже є давно традиційною нормою та навіть обов’язком. Згідно з китайським календарем щороку протягом місяця двері до увага! потойбіччя відчиняються і всі духи, котрим ще належить відбути церемонію очищення та направлення вгору чи вниз, повертаються на Землю, щоб увага знову! поїсти або ж знайти собі тіло для пролонгації життя, яке могло бути обірваним завчасно (останній варіант, думаю, мало кого втішить…особливо господаря тіла). Протягом місяця біля кожної китайської домівки можна спостерігати безліч різноманітної їжі, яка виставлена спеціально для «невидимих гостей». Оскільки духи можуть перебувати в чистилищі десятками років, то всі вони стають жертвами голоду, і щоб якось втамувати їхню можливу лють - їх треба годувати. Сам я, на жаль чи на щастя, не бачив процесу поїдання гостинців привидами, але вірю, що останні би не дуже зраділи, побачивши мене, що витріщається на літаючі тарілки чи склянки =))
Вирішивши не випробовувати долю я попросив декілька порад щодо поведінки з «ними» в моїх азіатських колег, і, на диво, правила поведінки є доволі елементарними:
- Перед тим як зайти на їхню землю обов’язково в голос попросити дозволу. Правда, ніхто так мені і не сказав як дізнатися про їхню відповідь….все ж, вважаю, якби вони були проти, то ми б дізналися. N.B. навіть військові заходчи на території до «них» запитують пермісії!
- Перебуваючи на їхній землі варто уникати імен, а використовувати псевдоніми або ж нікнейми, бо духи можуть задурити голову та скерувати в зовсім інший керунок.
- Якщо побачите будь-кого з «них», то обов’язково залиште шматок того, шо у вас є поїсти, щоб не образити. (думаю, нікому б цього не хотілося)
- Галас на їхній території категорично заборонений. Мабуть, дуже полюбили вони тишу й спокій, яких не знайшли за життя.
- Одному ходити на їхню територію не рекомендовано. Був випадок, коли якийсь заможній британський вуйко направився один в ті гори…і його по сьогодні знайти не можуть. Не впевнений чия це провина…але тутешні схиляються до спіритичної версії.
- Якшо хочете їх таки зустріти, то треба відправлятися потемну. Мабуть, в нас з ними біоритми дуже відрізняються.
Все ж, незважаючи на всі потуги побачити кого-небудь з «них», протягом двох ночей лляло як з відра і лізти трохи вище рівнин було мінімум нерозумно, тому ми, на жаль, нікого з них не вздріли(
Повертаючись зокрема до міста, то можу сказати, шо я знову відчув себе закоханим…..Неймовірна свіжість, повільний темп життя, вічнозелені ліси, прохолода та автентична кухня роблять це місто домашнім та затишним. На противагу великим інтернаціональним містам, які зіпсовані грішми, похіттю та владою, в маленьких, на кшталт цього, Ти дійсно на мить відчуваєш насолоду від життя та своєрідну гармонію з природою. Незайманість цього куточку відчувається буквально у всьому: їжа, люди, комахи, недосконалий сервіс та дуже дешеві ціни на капелюхи. Хоча, є підозри, шо ця інтимність створена чи ба дозволена штучно…все ж, приємно чарує.
Пропри всю місцеву красу тут доволі яскраво виражений вплив ританських колоністичних плеяд, зокрема в місцевій архітектурі:
Місцева кухня заслуговує окремої шани за свої автентичність, якість та смак. Завітавши до Малайзії , а зокрема у віддалені її куточки, такі як Камерно Гайлендс, дуже рекомендую спробувати дві страви з індійської кухні, а саме Ротті (своєрідний млинець, який заправляється чим тільки душа забажає) і Банановий листок, на якому подаються основна страва з рисом та зо 3-7 різноманітних салатних та соусних добавок. І щонайприємніше - ця неймовірна смачна кухня обійдеться вам у 8 - 24 грн. Нижче на відео зображений індійський майстер ліпки Ротті (нє, він десь в Індії майсетрує):
Місцеві гори являють собою взагалі окрему ланку еволюції свідомості туриста. Потрапивши в південно-східну Азію майже єдині асоціації з природою - так це пляжі, а потрапивши сюди, Ти починаєш переосмислювати Малайзію знову. Як і в Україні - для одних тутешніх мешканців середовище існування - це пляж та океан, для інших це гори та джунглі, і ні ті, ні інші не в змозі уявити своє життя на іншому березі. Хоча тут, в порівнянні з Батьківщиною,воно проявляється ще яскравіше, оскільки цей край вічнозелений та одвічно сонячний.
Провівши два дні під кутом 30-45⁰ я намагався провести аналогію щодо Карпатських та попри всі мої зусилля повісити який-небудь ярлик на місцеві ландшафти, я зрозумів, шо це є марною справою і дійшов до висновку, шо гори є горами! Все ж, будучи непрофесійним підкорювачем вершин та далеко не експертом з флористики, я зауважив декілька відмінностей:
- Листки. На відміну від українських гір листки відрізняються величезними розмірами: від половини долоні до половини людського тіла.
- Звуки. На 50% звуки ідентичні до знайомих нам. Що ж до іншої половини, то це якась симфонія скреготу, тріщання, хрипіння та містики.
- Ліани. Ех, я вперше побачив справжні ліани: довжелезні, гнучкі та в’юнкі!
- Гібриди. Частенько тут можна зустріти дерева дуже незрозумілих форм та вигинів.
- Вершини . Верхівки гір. На жаль, вкриті густою зеленню з-поміж якої пейзажі розгледіти майже неможливо(( Саме тому, на деяких з них побудовані оглядові вежі!
Приємно та потрібно вразили жовті поліцейські стрічки перекриваючи субстежини, які можуть завести мандрівника, що не орієнтується в розфарбовці певного маршруту, не в той бік, а то й гірше. І це мене спонукало до роздумів, шо така цінність як «відповідальність» в горах дуже й дуже важлива, оскільки нічого не завадить Тобі, навмисно чи ненавмисно, зірвати стрічку, цим самим створивши загрозу для інших.
Місцева фауна є доволі екзотичною, правда, щоб побачити окремих її представників нам довелося йти на спеціальну ферму під назвою «Butterfly Farm», але деяких з них нам пощастило таки надибати наживо:
Чайні плантації стали кульмінацією всієї подорожі. Такої краси в Україні не побачиш:
Залишається дивуватися та захоплюватися місцевими фермерами, які доглядають та збирають ці листки, які розташовані на густих кущах під кутом від 45 до без брехні! 80⁰!
На жаль, потрапити безпосередньо на ферму, де можна покуштувати свіжим чаєм, нам не підфартило, бо години відвідин вже завершились, але за допомогою супероптики змогли її розгледіти =)
Хе-х, і атавізмом подорожі стала маленька гілкоподібна гусеничка, яку ми виявили на моєму капелюсі вже будучи в автобусі до Куала Лумпуру))
«Життя - це книга. Не подорожуючи Ти відкриваєш тільки її одну сторінку»
Арабська мудрість
ReTweet
Поважати духів та привидів тут вже є давно традиційною нормою та навіть обов’язком. Згідно з китайським календарем щороку протягом місяця двері до увага! потойбіччя відчиняються і всі духи, котрим ще належить відбути церемонію очищення та направлення вгору чи вниз, повертаються на Землю, щоб увага знову! поїсти або ж знайти собі тіло для пролонгації життя, яке могло бути обірваним завчасно (останній варіант, думаю, мало кого втішить…особливо господаря тіла). Протягом місяця біля кожної китайської домівки можна спостерігати безліч різноманітної їжі, яка виставлена спеціально для «невидимих гостей». Оскільки духи можуть перебувати в чистилищі десятками років, то всі вони стають жертвами голоду, і щоб якось втамувати їхню можливу лють - їх треба годувати. Сам я, на жаль чи на щастя, не бачив процесу поїдання гостинців привидами, але вірю, що останні би не дуже зраділи, побачивши мене, що витріщається на літаючі тарілки чи склянки =))
Вирішивши не випробовувати долю я попросив декілька порад щодо поведінки з «ними» в моїх азіатських колег, і, на диво, правила поведінки є доволі елементарними:
- Перед тим як зайти на їхню землю обов’язково в голос попросити дозволу. Правда, ніхто так мені і не сказав як дізнатися про їхню відповідь….все ж, вважаю, якби вони були проти, то ми б дізналися. N.B. навіть військові заходчи на території до «них» запитують пермісії!
- Перебуваючи на їхній землі варто уникати імен, а використовувати псевдоніми або ж нікнейми, бо духи можуть задурити голову та скерувати в зовсім інший керунок.
- Якщо побачите будь-кого з «них», то обов’язково залиште шматок того, шо у вас є поїсти, щоб не образити. (думаю, нікому б цього не хотілося)
- Галас на їхній території категорично заборонений. Мабуть, дуже полюбили вони тишу й спокій, яких не знайшли за життя.
- Одному ходити на їхню територію не рекомендовано. Був випадок, коли якийсь заможній британський вуйко направився один в ті гори…і його по сьогодні знайти не можуть. Не впевнений чия це провина…але тутешні схиляються до спіритичної версії.
- Якшо хочете їх таки зустріти, то треба відправлятися потемну. Мабуть, в нас з ними біоритми дуже відрізняються.
Все ж, незважаючи на всі потуги побачити кого-небудь з «них», протягом двох ночей лляло як з відра і лізти трохи вище рівнин було мінімум нерозумно, тому ми, на жаль, нікого з них не вздріли(
Повертаючись зокрема до міста, то можу сказати, шо я знову відчув себе закоханим…..Неймовірна свіжість, повільний темп життя, вічнозелені ліси, прохолода та автентична кухня роблять це місто домашнім та затишним. На противагу великим інтернаціональним містам, які зіпсовані грішми, похіттю та владою, в маленьких, на кшталт цього, Ти дійсно на мить відчуваєш насолоду від життя та своєрідну гармонію з природою. Незайманість цього куточку відчувається буквально у всьому: їжа, люди, комахи, недосконалий сервіс та дуже дешеві ціни на капелюхи. Хоча, є підозри, шо ця інтимність створена чи ба дозволена штучно…все ж, приємно чарує.
Пропри всю місцеву красу тут доволі яскраво виражений вплив ританських колоністичних плеяд, зокрема в місцевій архітектурі:
Місцева кухня заслуговує окремої шани за свої автентичність, якість та смак. Завітавши до Малайзії , а зокрема у віддалені її куточки, такі як Камерно Гайлендс, дуже рекомендую спробувати дві страви з індійської кухні, а саме Ротті (своєрідний млинець, який заправляється чим тільки душа забажає) і Банановий листок, на якому подаються основна страва з рисом та зо 3-7 різноманітних салатних та соусних добавок. І щонайприємніше - ця неймовірна смачна кухня обійдеться вам у 8 - 24 грн. Нижче на відео зображений індійський майстер ліпки Ротті (нє, він десь в Індії майсетрує):
Click to viewМісцеві гори являють собою взагалі окрему ланку еволюції свідомості туриста. Потрапивши в південно-східну Азію майже єдині асоціації з природою - так це пляжі, а потрапивши сюди, Ти починаєш переосмислювати Малайзію знову. Як і в Україні - для одних тутешніх мешканців середовище існування - це пляж та океан, для інших це гори та джунглі, і ні ті, ні інші не в змозі уявити своє життя на іншому березі. Хоча тут, в порівнянні з Батьківщиною,воно проявляється ще яскравіше, оскільки цей край вічнозелений та одвічно сонячний.
Провівши два дні під кутом 30-45⁰ я намагався провести аналогію щодо Карпатських та попри всі мої зусилля повісити який-небудь ярлик на місцеві ландшафти, я зрозумів, шо це є марною справою і дійшов до висновку, шо гори є горами! Все ж, будучи непрофесійним підкорювачем вершин та далеко не експертом з флористики, я зауважив декілька відмінностей:
- Листки. На відміну від українських гір листки відрізняються величезними розмірами: від половини долоні до половини людського тіла.
- Звуки. На 50% звуки ідентичні до знайомих нам. Що ж до іншої половини, то це якась симфонія скреготу, тріщання, хрипіння та містики.
- Ліани. Ех, я вперше побачив справжні ліани: довжелезні, гнучкі та в’юнкі!
- Гібриди. Частенько тут можна зустріти дерева дуже незрозумілих форм та вигинів.
- Вершини . Верхівки гір. На жаль, вкриті густою зеленню з-поміж якої пейзажі розгледіти майже неможливо(( Саме тому, на деяких з них побудовані оглядові вежі!
Приємно та потрібно вразили жовті поліцейські стрічки перекриваючи субстежини, які можуть завести мандрівника, що не орієнтується в розфарбовці певного маршруту, не в той бік, а то й гірше. І це мене спонукало до роздумів, шо така цінність як «відповідальність» в горах дуже й дуже важлива, оскільки нічого не завадить Тобі, навмисно чи ненавмисно, зірвати стрічку, цим самим створивши загрозу для інших.
Місцева фауна є доволі екзотичною, правда, щоб побачити окремих її представників нам довелося йти на спеціальну ферму під назвою «Butterfly Farm», але деяких з них нам пощастило таки надибати наживо:
Чайні плантації стали кульмінацією всієї подорожі. Такої краси в Україні не побачиш:
Залишається дивуватися та захоплюватися місцевими фермерами, які доглядають та збирають ці листки, які розташовані на густих кущах під кутом від 45 до без брехні! 80⁰!
На жаль, потрапити безпосередньо на ферму, де можна покуштувати свіжим чаєм, нам не підфартило, бо години відвідин вже завершились, але за допомогою супероптики змогли її розгледіти =)
Хе-х, і атавізмом подорожі стала маленька гілкоподібна гусеничка, яку ми виявили на моєму капелюсі вже будучи в автобусі до Куала Лумпуру))
«Життя - це книга. Не подорожуючи Ти відкриваєш тільки її одну сторінку»
Арабська мудрість
ReTweet