пост про мужчин
я взагаліто майже нічого не знаю про мужчин, і досвід мій тривалого близького з ними спілкування вкрай скудний, але от мені захотлося написать про них.
взагаліто мужчини завжди прикрашали моє життя. я дружу в основному з мужчинами, вони часто допомогають мені фінансово (ну типу там на пиво), бо я щось фінансово постійно ніяк, вони жартують зі мною просто чудово, і я з ними теж, з ними я дозволяю собі говорити все, що думаю, іноді навіть зайве, але то ніколи не буває якось аж дуже погано.
іноді мої стосунки з мужчинами переходять дружню межу. поки що це завжди закінчувалось погано, але іноді бували прекрасні моменти. от про цю межу і хочеться написати. і напишу я про пікантні ситуації з близькими друзями, яких знаєш не один рік і з якими збираєшся спілкуватись і у майбутньому, ібо купа спільних знайомих і теде. і я говорю про ситуації, коли секс невозможен і про це говорилося, або подразумевалося, ібо смисла нема.
от єсть мужчини, і слава їм, з якими ти можеш разом бо-зна куди їхати, пити багато алкогольних напоїв, лишатись на одинці, і зрештою перестаєш параноїти і розслабляєшся, бо якось все в межах дозволеного і прекврасно, і навіть якщо алкоголь стріляє в голову, ці мужчини умудряються вийти із незручного положення, втекти з намету, віджартуватись, прямо в очі сказати, що не в моготу і треба розділитись або уж чо?, покласти між тобою і собою подушку або ще що, пожартувати так, що стає смішно або ще щось. і от зрештою з такими мужчинами хочеться лишитись на довше, ато диви і назавжди, і хочеться їм хорошої жени, якій ти потім заздриш, і всього найкращого їм хочеться, і рани перемотувать, і прощать багато. з такими мужчинами, часто, ти сама уже кладеш між ним і собою подушку.
а єсть такі мужчини, що тільки лишившись із тобою наодинці в безвихідній ситуації (буває таке) - наприклад на вулиці дощ, і всі вже поснули, або ще щось. і ось тільки зрозумівши, що ти нікуди не дінешся, бо уже майже спиш і вже нікуди не збираєшся іти, вони починають до тебе чіплятись. і починаються великі перегони по дівану, намету, човну, бо-зна чому ще. починаються серйозні розмови, а потім давлєніє на жалость. і сплошной фейспалм.
і ти вже не поважаєш нікого в цій кімнаті і в першу чергу саму себе, ібо вже тьотка, а досі сама ходиш на вечірки замість того, щоб чинно втрачати ґлузд дома в самотності, і зневажаєш себе за то, що не поїхала на таксі, як збиралася, і зарекаєшся будь-куди їздити в компанії друзів, де є самотній мужчина, і зневажаєш себе за то, що не можеш дати і забути. і взагалі все погано і вранці не виспаний і стидно. і мужчину такого не хочеться взагалі більше бачити, а він з тобою от дружньо розмовляє і даже чашку тобі протягує. а іноді, сволоч, навіть дивиться на тебе жвлосно, в ужасє, що ти зараз видаси його перед друзями.
ну так от - я взагалі не розумію других. не робіть так, мужчини, бо це аж надто сумно. іншого слова тут не підбереш.
взагаліто мужчини завжди прикрашали моє життя. я дружу в основному з мужчинами, вони часто допомогають мені фінансово (ну типу там на пиво), бо я щось фінансово постійно ніяк, вони жартують зі мною просто чудово, і я з ними теж, з ними я дозволяю собі говорити все, що думаю, іноді навіть зайве, але то ніколи не буває якось аж дуже погано.
іноді мої стосунки з мужчинами переходять дружню межу. поки що це завжди закінчувалось погано, але іноді бували прекрасні моменти. от про цю межу і хочеться написати. і напишу я про пікантні ситуації з близькими друзями, яких знаєш не один рік і з якими збираєшся спілкуватись і у майбутньому, ібо купа спільних знайомих і теде. і я говорю про ситуації, коли секс невозможен і про це говорилося, або подразумевалося, ібо смисла нема.
от єсть мужчини, і слава їм, з якими ти можеш разом бо-зна куди їхати, пити багато алкогольних напоїв, лишатись на одинці, і зрештою перестаєш параноїти і розслабляєшся, бо якось все в межах дозволеного і прекврасно, і навіть якщо алкоголь стріляє в голову, ці мужчини умудряються вийти із незручного положення, втекти з намету, віджартуватись, прямо в очі сказати, що не в моготу і треба розділитись або уж чо?, покласти між тобою і собою подушку або ще що, пожартувати так, що стає смішно або ще щось. і от зрештою з такими мужчинами хочеться лишитись на довше, ато диви і назавжди, і хочеться їм хорошої жени, якій ти потім заздриш, і всього найкращого їм хочеться, і рани перемотувать, і прощать багато. з такими мужчинами, часто, ти сама уже кладеш між ним і собою подушку.
а єсть такі мужчини, що тільки лишившись із тобою наодинці в безвихідній ситуації (буває таке) - наприклад на вулиці дощ, і всі вже поснули, або ще щось. і ось тільки зрозумівши, що ти нікуди не дінешся, бо уже майже спиш і вже нікуди не збираєшся іти, вони починають до тебе чіплятись. і починаються великі перегони по дівану, намету, човну, бо-зна чому ще. починаються серйозні розмови, а потім давлєніє на жалость. і сплошной фейспалм.
і ти вже не поважаєш нікого в цій кімнаті і в першу чергу саму себе, ібо вже тьотка, а досі сама ходиш на вечірки замість того, щоб чинно втрачати ґлузд дома в самотності, і зневажаєш себе за то, що не поїхала на таксі, як збиралася, і зарекаєшся будь-куди їздити в компанії друзів, де є самотній мужчина, і зневажаєш себе за то, що не можеш дати і забути. і взагалі все погано і вранці не виспаний і стидно. і мужчину такого не хочеться взагалі більше бачити, а він з тобою от дружньо розмовляє і даже чашку тобі протягує. а іноді, сволоч, навіть дивиться на тебе жвлосно, в ужасє, що ти зараз видаси його перед друзями.
ну так от - я взагалі не розумію других. не робіть так, мужчини, бо це аж надто сумно. іншого слова тут не підбереш.