(no subject)
1. подивилась древо життя. деякі моменти про дитинство зняті так, як я уявляла своє кіно. операторська робота варта найвищих оцінок - дуже інтимно, тілесно, по-справжньому, жорстко як у житті. навіть ніжність показана жорстко. це швидше живопис, ніж зйомка.
а загалом я вже давно якось не по-справжньому сприймаю надто довгі відступи, філософські притчі в кіно - мені б іньярітівської чіткості і лаконічності. або альмодоварської маргінальної життєвості, або трієрського психо-рубілова. не знаю навіть, якби от зараз мені показали тарковського - що б я сказала, чи вразив би він мене так, як колись. тому древо сподобалось, але без такого захвату, як у багатьох. постійно думалось про тарковського, кубріка і "країну приливів" гільяма. і від цього було приємно. особливо від кубріка.
знову і знову приємно дивує бред пітт. і при всьому тому, що я не люблю шона пенна. тут він теж органічно вийшов. фільм зачепив ще тим, що малік передав релігійні почуття, показав космічний масштаб людської природи так, як може відчувати тільки релігійна людина. і це так близько мені, і такі ностальгійні почуття викликає.
хоч після класичного укрліта і російської релігійної філософії будь-яке питання до бога, що повторюється у фільмі більше ніж тричі, не може не викликати іронічної усмішки. от не зважаючи ні на що, "древо" все ж таки періодично викликало її. я б все ж таки скоротила філософські відступи. удвічі. як мінімум. хоч музика і картинка гарні. як у науково-популярному фільмі.
але все одно після "древа життя" мені захотілось вийти і обійняти всіх, з ким вийшли найнеприємніші непорозуміння. але ефект тривав не довго. на жаль.
2. вперше за кілька місяців у мене виникло бажання лишитись самою. сьогоднішній вечір провела сама, навіть в кінотеатрі сама сиділа. почувалась при цьому щасливою.
3.1. я умудрилась прожити 27 років і ніколи не любила навесні. і ніколи мене не любили навесні. потрібно виправити це наступного року.
3.2. 26 років я жила навіть не уявляючи, що існують набережні і липові алеї. тепер я намагаюсь кожного вечора дихати липами. поки вони цвітуть. так само, як кожного вечора шукала бузок, коли він цвів. і жасмін. але липи знайти простіше. ось таке воно - щастя.
я майже-майже-майже вилікувалась від всіх негативних думок. але ось ще майже лишилось. я майже приручила своїх чудовиськ. тепер я вигулюю їх на ланцюжку. щовечора. липовими алеями.
а загалом я вже давно якось не по-справжньому сприймаю надто довгі відступи, філософські притчі в кіно - мені б іньярітівської чіткості і лаконічності. або альмодоварської маргінальної життєвості, або трієрського психо-рубілова. не знаю навіть, якби от зараз мені показали тарковського - що б я сказала, чи вразив би він мене так, як колись. тому древо сподобалось, але без такого захвату, як у багатьох. постійно думалось про тарковського, кубріка і "країну приливів" гільяма. і від цього було приємно. особливо від кубріка.
знову і знову приємно дивує бред пітт. і при всьому тому, що я не люблю шона пенна. тут він теж органічно вийшов. фільм зачепив ще тим, що малік передав релігійні почуття, показав космічний масштаб людської природи так, як може відчувати тільки релігійна людина. і це так близько мені, і такі ностальгійні почуття викликає.
хоч після класичного укрліта і російської релігійної філософії будь-яке питання до бога, що повторюється у фільмі більше ніж тричі, не може не викликати іронічної усмішки. от не зважаючи ні на що, "древо" все ж таки періодично викликало її. я б все ж таки скоротила філософські відступи. удвічі. як мінімум. хоч музика і картинка гарні. як у науково-популярному фільмі.
Click to viewале все одно після "древа життя" мені захотілось вийти і обійняти всіх, з ким вийшли найнеприємніші непорозуміння. але ефект тривав не довго. на жаль.
2. вперше за кілька місяців у мене виникло бажання лишитись самою. сьогоднішній вечір провела сама, навіть в кінотеатрі сама сиділа. почувалась при цьому щасливою.
3.1. я умудрилась прожити 27 років і ніколи не любила навесні. і ніколи мене не любили навесні. потрібно виправити це наступного року.
3.2. 26 років я жила навіть не уявляючи, що існують набережні і липові алеї. тепер я намагаюсь кожного вечора дихати липами. поки вони цвітуть. так само, як кожного вечора шукала бузок, коли він цвів. і жасмін. але липи знайти простіше. ось таке воно - щастя.
я майже-майже-майже вилікувалась від всіх негативних думок. але ось ще майже лишилось. я майже приручила своїх чудовиськ. тепер я вигулюю їх на ланцюжку. щовечора. липовими алеями.