(no subject)
останнім часом вдома дурдом. як казала мама Дяди Фёдора, «незрозуміло, що де валяється і коли все це закінчиться».
мене не було кілька днів. а тим часом посуд поступово сам бруднився, сам збирався і стрибав у раковину. дійшло до того, що адин вылка і тарэлка ховалися у моїй кімнаті, щоб не втрапити у таку ж халепу. тим часом решта мешканців квартири вирішували, хто це все митиме: брат чи кіт (оскільки бідолашний посуд так стомився сам бруднитися, що на купання вже не вистачило сил).
а сьогодні виявилося, що хліба в домі немає. тому що я поверталася додому пізно, коли вже розібрали останні ватрушки, не те, що батон там чи український, і не змогла його забрати біля садочка. хліб, ви ж розумієте, сам таким не заморочується: сидить де посадять, іде за тим, хто візьме, стрибає до рота тому, хто знайде його на кухні… «- А де ви берете хліб? - На кухні!».
і нарешті: моє волосся впевнилося, що воно гладеньке і шовкове, а тому піддалося на вмовляння усіх присутніх на шашликах того тижня і зовсім розпустилося. Так-так, геть не зважило на мої застереження і вільно гуляло вулицями міста, передбачливо заховавши шпильки, гумки і заколки у шухляди.
а я сьогодні тільки і встигла, що вивітрити весь газ, який напустила раптово згасла плита, і завезти книжки в бібліотеку. ех... раніше якось відчувала, що воно все моє, вся бібліотека: хочу - зайду, хочу - вийду, погортаю, замовлю, побалакаю, потеревеню, підготую, поксерю, посплю... отже, все. старенька Са прощається з університетською бібліотекою.
мене не було кілька днів. а тим часом посуд поступово сам бруднився, сам збирався і стрибав у раковину. дійшло до того, що адин вылка і тарэлка ховалися у моїй кімнаті, щоб не втрапити у таку ж халепу. тим часом решта мешканців квартири вирішували, хто це все митиме: брат чи кіт (оскільки бідолашний посуд так стомився сам бруднитися, що на купання вже не вистачило сил).
а сьогодні виявилося, що хліба в домі немає. тому що я поверталася додому пізно, коли вже розібрали останні ватрушки, не те, що батон там чи український, і не змогла його забрати біля садочка. хліб, ви ж розумієте, сам таким не заморочується: сидить де посадять, іде за тим, хто візьме, стрибає до рота тому, хто знайде його на кухні… «- А де ви берете хліб? - На кухні!».
і нарешті: моє волосся впевнилося, що воно гладеньке і шовкове, а тому піддалося на вмовляння усіх присутніх на шашликах того тижня і зовсім розпустилося. Так-так, геть не зважило на мої застереження і вільно гуляло вулицями міста, передбачливо заховавши шпильки, гумки і заколки у шухляди.
а я сьогодні тільки і встигла, що вивітрити весь газ, який напустила раптово згасла плита, і завезти книжки в бібліотеку. ех... раніше якось відчувала, що воно все моє, вся бібліотека: хочу - зайду, хочу - вийду, погортаю, замовлю, побалакаю, потеревеню, підготую, поксерю, посплю... отже, все. старенька Са прощається з університетською бібліотекою.