Сокол Автомат
Отож, почнімо.
Перша моя нотатка буде не про Зеніти, які й так всім набили оскомину, і не про ФЕДи трудкомунівської збірки, і не про легендарні копії Лейок - Зоркі, і навіть не про рекордно тиражні Смєни.
Перший допис буде про апарат із гордою назвою «Сокол», а точніше «Сокол Автомат»
Трошки сухих фактів:
Як підказує нам авторитетне джерело http://www.rus-camera.ru/Sokol.htm, камера випускалась з 1966 по 1978 рік на «Тричі ордена Леніна Ленінградському Оптико-Механічному об’єднанні імені В.І. Леніна», воно ж по простому - ЛОМО
Це була малоформатна (24х36, ога) дальномірна напівавтоматична (п’ятипрограмний автомат з механізмом автоматичної установки експозиційних параметрів, це вам не хухри-мухри!) камера з режимом пріоритету витримки та ручним режимом зйомки. Вмонтований (ага, не потрібно його звідти викручувати, все одно не вийде) об’єктив «Індустар-70» 2,8/50 (4 лінзи в 3 компонентах) з центральним затвором (діапазон витримок 1/30 - 1/500 секунди). Навколо передньої лінзи об’єктива вбудований експонометр. На камері було два синхроконтакти, візир-дальномір з компенсатором ефекту паралаксу. При недостатньому освітленні спускова кнопка блокувалась, одночасно у видошукачі з’являлася індикація у вигляді червоного прапорця. Після цього слід було переходити на мануальний режим зйомки. Можна було ввести світлочутливість плівки у діапазоні від 16 - 250 одиниць ГОСТ.
Розміри цієї цяцьки були 85х90х140мм, масса 845 г (!).
Було випущено 298 855 штук.
Ціна складала щось в районі 150 російських карбованців (!).
Дозволю собі процитувати «Руководство по эксплуатации»:
«Отличительными особенностями фотоаппарата "Сокол-2" являются пятипрограммный центральный затвор с механизмом автоматической установки выдержки и диафрагмы, механизм контроля значений выдержки и диафрагмы в поле зрения визира, экспонометрическое устройство с сернисто-кадмиевым фоторезистором в качестве приемника, а также механизм упрощенной зарядки фотоаппарата. Соединение с лампой-вспышкой производится при помощи контакта, расположенного в присоединительной обойме.
Фотоаппарат снабжен светосильным объективом, согласованным с визиром-дальномером с механизмом автоматической компенсации параллакса, курковым механизмом, обеспечивающим взвод затвора и одновременное протягивание пленки, самосбрасывающимся счетчиком кадров, шкалой глубин резкости, синхроконтактом, позволяющим применять импульсную лампу-вспышку.
В фотоаппарате предусмотрена возможность отключения механизма автоматической установки выдержки и диафрагмы для перехода к установке их значений от руки.
Конструкция фотоаппарата позволяет пользоваться светофильтрами в резьбовой оправе Сп М55x0,75 и в гладкой оправе диаметром 57 мм.»
Що ж на практиці це все означає?
А означає це те, що совєти зробили вельми цікаву та оригінальну камеру.
Чому? Та хоча б тому, що цей автомат практично повністю зроблений механічно, лише маленька батарейка зв’язує механіку з фотоекспонометром (три датчика CdS). При цьому у видошукачі видно значення експопари, які відпрацьовуються. Якщо освітлення не вистачає для зйомки на вказаній витримці, вона автоматично понижається. Якщо для зйомки не вистачає навіть 1/30*f 2.8, то спуск автоматично блокується, а у видошукачі з’являється червоний прапорець. Однак, якщо занадто світло навіть для 1/500*f/16, він просто буде знімати з цими параметрами. Але штука в тому, що робиться усе це на 90% механікою!
Далі, в цьому апараті можна без проблем робити експокорекцію, потрібно лише збрехати апаратові про плівку, на яку знімаєш. Центральний затвор (1/30..1/500, Bulb) синхронізований із спалахом на усіх витримках, що теж єсть гут. На відміну від багатьох совіцькіх напівавтоматів, у Сокола в мануальному режимі працюють усі витримки+Bulb.
Орім того, цікаво, що задня лінза закріплена нерухомо всередині апарата, а затвор (ліцензована копія Copal) та діафрагма знаходяться поруч між лінзами. При взводі затвора діафрагма відкривається повністю. Під час зйомки вона закривається до значення, що було вибране (вручну чи автоматикою).
Неочікуваним сюрпризом може стати його прив’язаність до автоматики. Якщо точніше, то в режимі «А» при недостатній кількості світла блокується не лише спуск, а й взвод затвора, а також перемотка плівки. Таке враження, що камера «здохла». Проте це не «трабла», а «фіча» така, до якої треба звикнути, холоднокровно перевести із режиму «А» на будь-яким мануальний, і все знову стане на свої місця та почне працювати.
Ще один нюанс: зміна витримки та діафрагми ЛИШЕ призведеному затворі. При установці витримки на режим «А» для подальшого повернення в ручний режим потрібно натиснути й утримувати металевий ричажок на об’єктиві (він там входить в паз кільця діафрагм і блокує його від переміщення) і при цьому повертати кільце витримок за пластмасовий повзунок внизу камери до суміщення його з будь-яким значенням витримки. Але проведення цієї операції без взведеного затвору призводить до поломкі камери. Отак все банально і просто.
Кнопка спуска. Власне кажучи, не зовсім кнопка, швидше ричаг, що винесений на передню панель, як у Практики. Проте порівняння з Практикою на тому завершується, бо У німців то власне і є кнопка, що спускає затвор. У Сокола ж хід цього ричага доволі великий, крім того, він ще й функціонально нагружений, по при натисканні звільняє блокування взводу затвора, дотискає діафрагму до потрібного значення, діє на механізм автоматики з відповідною індикацією у видошукачі і вже тоді, власне, спускає затвор.
Зворотня перемотка. Ручка зроблена знову таки вельми оригінально - на торці. Незвично, проте доволі зручно.
Оце і вся розповідь про цей дивний і дещо незвичний апарат.
Не вистачає, напевно, лише кілька знімків, зроблених ним.
Раз:
Два:
Перша моя нотатка буде не про Зеніти, які й так всім набили оскомину, і не про ФЕДи трудкомунівської збірки, і не про легендарні копії Лейок - Зоркі, і навіть не про рекордно тиражні Смєни.
Перший допис буде про апарат із гордою назвою «Сокол», а точніше «Сокол Автомат»
Трошки сухих фактів:
Як підказує нам авторитетне джерело http://www.rus-camera.ru/Sokol.htm, камера випускалась з 1966 по 1978 рік на «Тричі ордена Леніна Ленінградському Оптико-Механічному об’єднанні імені В.І. Леніна», воно ж по простому - ЛОМО
Це була малоформатна (24х36, ога) дальномірна напівавтоматична (п’ятипрограмний автомат з механізмом автоматичної установки експозиційних параметрів, це вам не хухри-мухри!) камера з режимом пріоритету витримки та ручним режимом зйомки. Вмонтований (ага, не потрібно його звідти викручувати, все одно не вийде) об’єктив «Індустар-70» 2,8/50 (4 лінзи в 3 компонентах) з центральним затвором (діапазон витримок 1/30 - 1/500 секунди). Навколо передньої лінзи об’єктива вбудований експонометр. На камері було два синхроконтакти, візир-дальномір з компенсатором ефекту паралаксу. При недостатньому освітленні спускова кнопка блокувалась, одночасно у видошукачі з’являлася індикація у вигляді червоного прапорця. Після цього слід було переходити на мануальний режим зйомки. Можна було ввести світлочутливість плівки у діапазоні від 16 - 250 одиниць ГОСТ.
Розміри цієї цяцьки були 85х90х140мм, масса 845 г (!).
Було випущено 298 855 штук.
Ціна складала щось в районі 150 російських карбованців (!).
Дозволю собі процитувати «Руководство по эксплуатации»:
«Отличительными особенностями фотоаппарата "Сокол-2" являются пятипрограммный центральный затвор с механизмом автоматической установки выдержки и диафрагмы, механизм контроля значений выдержки и диафрагмы в поле зрения визира, экспонометрическое устройство с сернисто-кадмиевым фоторезистором в качестве приемника, а также механизм упрощенной зарядки фотоаппарата. Соединение с лампой-вспышкой производится при помощи контакта, расположенного в присоединительной обойме.
Фотоаппарат снабжен светосильным объективом, согласованным с визиром-дальномером с механизмом автоматической компенсации параллакса, курковым механизмом, обеспечивающим взвод затвора и одновременное протягивание пленки, самосбрасывающимся счетчиком кадров, шкалой глубин резкости, синхроконтактом, позволяющим применять импульсную лампу-вспышку.
В фотоаппарате предусмотрена возможность отключения механизма автоматической установки выдержки и диафрагмы для перехода к установке их значений от руки.
Конструкция фотоаппарата позволяет пользоваться светофильтрами в резьбовой оправе Сп М55x0,75 и в гладкой оправе диаметром 57 мм.»
Що ж на практиці це все означає?
А означає це те, що совєти зробили вельми цікаву та оригінальну камеру.
Чому? Та хоча б тому, що цей автомат практично повністю зроблений механічно, лише маленька батарейка зв’язує механіку з фотоекспонометром (три датчика CdS). При цьому у видошукачі видно значення експопари, які відпрацьовуються. Якщо освітлення не вистачає для зйомки на вказаній витримці, вона автоматично понижається. Якщо для зйомки не вистачає навіть 1/30*f 2.8, то спуск автоматично блокується, а у видошукачі з’являється червоний прапорець. Однак, якщо занадто світло навіть для 1/500*f/16, він просто буде знімати з цими параметрами. Але штука в тому, що робиться усе це на 90% механікою!
Далі, в цьому апараті можна без проблем робити експокорекцію, потрібно лише збрехати апаратові про плівку, на яку знімаєш. Центральний затвор (1/30..1/500, Bulb) синхронізований із спалахом на усіх витримках, що теж єсть гут. На відміну від багатьох совіцькіх напівавтоматів, у Сокола в мануальному режимі працюють усі витримки+Bulb.
Орім того, цікаво, що задня лінза закріплена нерухомо всередині апарата, а затвор (ліцензована копія Copal) та діафрагма знаходяться поруч між лінзами. При взводі затвора діафрагма відкривається повністю. Під час зйомки вона закривається до значення, що було вибране (вручну чи автоматикою).
Неочікуваним сюрпризом може стати його прив’язаність до автоматики. Якщо точніше, то в режимі «А» при недостатній кількості світла блокується не лише спуск, а й взвод затвора, а також перемотка плівки. Таке враження, що камера «здохла». Проте це не «трабла», а «фіча» така, до якої треба звикнути, холоднокровно перевести із режиму «А» на будь-яким мануальний, і все знову стане на свої місця та почне працювати.
Ще один нюанс: зміна витримки та діафрагми ЛИШЕ призведеному затворі. При установці витримки на режим «А» для подальшого повернення в ручний режим потрібно натиснути й утримувати металевий ричажок на об’єктиві (він там входить в паз кільця діафрагм і блокує його від переміщення) і при цьому повертати кільце витримок за пластмасовий повзунок внизу камери до суміщення його з будь-яким значенням витримки. Але проведення цієї операції без взведеного затвору призводить до поломкі камери. Отак все банально і просто.
Кнопка спуска. Власне кажучи, не зовсім кнопка, швидше ричаг, що винесений на передню панель, як у Практики. Проте порівняння з Практикою на тому завершується, бо У німців то власне і є кнопка, що спускає затвор. У Сокола ж хід цього ричага доволі великий, крім того, він ще й функціонально нагружений, по при натисканні звільняє блокування взводу затвора, дотискає діафрагму до потрібного значення, діє на механізм автоматики з відповідною індикацією у видошукачі і вже тоді, власне, спускає затвор.
Зворотня перемотка. Ручка зроблена знову таки вельми оригінально - на торці. Незвично, проте доволі зручно.
Оце і вся розповідь про цей дивний і дещо незвичний апарат.
Не вистачає, напевно, лише кілька знімків, зроблених ним.
Раз:
Два: