Куди податися досвіченому туристу, або Пятилетку за полгода!
Вирішила зробити такий собі топ-дайджест НОВИХ для мене місць, які відвідала за перше півріччя 2007 р. Ніяких обожнюваних Червоногрудів, Підкаменів чи Бахчисараїв тут не буде - туди й так зрозуміло, що треба їхати, причому ще багато років тому :о). Лише новинки сайту.
Щоб не занудити нікого, номінацій буде небагато. ось перша частина списку.
Отже, куди поїхати...
1. Марксистам-леніністам і мазохістичним любителям сильної руки, трубки і грузинського акценту:
Череш на Буковині. Тут зберігся єдиний на теренах України пам’ятник Сталіну. Ну і Леніну - до купи. Монумент доглянутий, хоча в райраді запевняють, що ідеологічна його місія аж ніяк не відрізняється від скульптури оленя неподалік. Всім сталіноїдам раджу їхати сюди на прощу - квіти варіативно, власні речі обов’язково. Нехай там, в Череші, і лишаються - монумент розташований на території геріатричного інтернату для розумово відсталих.
2. Мілітаристам. Тут два місця на вибір в залежності від улюбленої війнушки та епохи. Перша світова? Нікому, здається, невідомий інтернаціональний цвинтар вояків поблизу села Вислобоки на Львівщині. Більша частина хрестів стоїть над тілами німців, румунів, поляків і навіть кількох українців - як безіменних, так і цілком відомих. Права частина кладовища віддана братським могилам росіян - на більшості хрестів - написи на кшталт «10 росіян» - і вибиті православні хрести.
Якщо ж більше цікавить Друга Світова - тоді Корсунь-Шевченківський - ваш вибір. Нехай подруга/дружина ахає над красотами палацу Понятовських-Лопухіних і дивується скелястим берегам навколо маєтку - для вас є майданчик з танками, зенітками та одним літаком перед головним фасадом палацу. До всього можна доторкнутися рукою - при бажанні.
А в кафе місцеве не ходіть, не треба.
3. Листоношам. В Тур’ї Ремети, звісно. Тут на стіні церкви встановлено єдиний в світі барельєф листоноші Федору Фекету - за довгі роки сумлінної праці. Навіть смерть його була пов’язана з роботою поштарем. Поруч - водоспад в Лумшорах, дерев’яні церкви в Лікіцарах чи Ужку, та й до Ужгорода недалеко.
А те, що в райцентрі Перечині встановили Фекету цілий пам’ятник - то ми ж плагіатчиків не поважаємо, правильно?
4. Любителям продуктів «2 в 1», «3 в 1»: Севастопіль і околиці. На будь-який смак пам’ятки - від античного Херсонесу до якихось радянських схованок для субмарин. Мій вибір - фортеці Каламітa, Чембало і Климентський монастир. Воно варто візиту.
5. Відлюдькам з крепкими ногами. Довелося пішки добиратися в Дзвенигород над Дністром: палац, церква, вали городища, майже приручені бузьки - і ЖОДНОГО громадського транспорту. А в село Козина Гусятинського району навіть асфальт не провели - битим шляхом попід ліс доведеться топати, якщо хочеться побачити дерев’яну церкву хатнього типу з XVII століття - і це не в Буковині, а в Галичині! Жодної людини на кілометри, якщо не враховувати міфологічних полудниць.
6. Р-р-романтикам. Куткір на Львівщині. Зруйнований кляштор в ябуневому саду, капличка на цвинтарі з дуеллю в анамнезі. Дівчаткам історії про любов до гроба подобаються. Часом. Якщо Олесько і Підгірці вже оглянули, а час ще залишився - тоді Куткір цілком непоганий вибір - якщо знати заздалегідь про «чудотворну» ікону та конфлікт через жінку, який стався 130 років тому між Генріхом Лончинським та 23-річним офіцером Станіславом Міцевським. Юний коханець помер від кулі рогоносця, чого дружина Лончинському ніколи не вибачила.
Щоб не занудити нікого, номінацій буде небагато. ось перша частина списку.
Отже, куди поїхати...
1. Марксистам-леніністам і мазохістичним любителям сильної руки, трубки і грузинського акценту:
Череш на Буковині. Тут зберігся єдиний на теренах України пам’ятник Сталіну. Ну і Леніну - до купи. Монумент доглянутий, хоча в райраді запевняють, що ідеологічна його місія аж ніяк не відрізняється від скульптури оленя неподалік. Всім сталіноїдам раджу їхати сюди на прощу - квіти варіативно, власні речі обов’язково. Нехай там, в Череші, і лишаються - монумент розташований на території геріатричного інтернату для розумово відсталих.
2. Мілітаристам. Тут два місця на вибір в залежності від улюбленої війнушки та епохи. Перша світова? Нікому, здається, невідомий інтернаціональний цвинтар вояків поблизу села Вислобоки на Львівщині. Більша частина хрестів стоїть над тілами німців, румунів, поляків і навіть кількох українців - як безіменних, так і цілком відомих. Права частина кладовища віддана братським могилам росіян - на більшості хрестів - написи на кшталт «10 росіян» - і вибиті православні хрести.
Якщо ж більше цікавить Друга Світова - тоді Корсунь-Шевченківський - ваш вибір. Нехай подруга/дружина ахає над красотами палацу Понятовських-Лопухіних і дивується скелястим берегам навколо маєтку - для вас є майданчик з танками, зенітками та одним літаком перед головним фасадом палацу. До всього можна доторкнутися рукою - при бажанні.
А в кафе місцеве не ходіть, не треба.
3. Листоношам. В Тур’ї Ремети, звісно. Тут на стіні церкви встановлено єдиний в світі барельєф листоноші Федору Фекету - за довгі роки сумлінної праці. Навіть смерть його була пов’язана з роботою поштарем. Поруч - водоспад в Лумшорах, дерев’яні церкви в Лікіцарах чи Ужку, та й до Ужгорода недалеко.
А те, що в райцентрі Перечині встановили Фекету цілий пам’ятник - то ми ж плагіатчиків не поважаємо, правильно?
4. Любителям продуктів «2 в 1», «3 в 1»: Севастопіль і околиці. На будь-який смак пам’ятки - від античного Херсонесу до якихось радянських схованок для субмарин. Мій вибір - фортеці Каламітa, Чембало і Климентський монастир. Воно варто візиту.
5. Відлюдькам з крепкими ногами. Довелося пішки добиратися в Дзвенигород над Дністром: палац, церква, вали городища, майже приручені бузьки - і ЖОДНОГО громадського транспорту. А в село Козина Гусятинського району навіть асфальт не провели - битим шляхом попід ліс доведеться топати, якщо хочеться побачити дерев’яну церкву хатнього типу з XVII століття - і це не в Буковині, а в Галичині! Жодної людини на кілометри, якщо не враховувати міфологічних полудниць.
6. Р-р-романтикам. Куткір на Львівщині. Зруйнований кляштор в ябуневому саду, капличка на цвинтарі з дуеллю в анамнезі. Дівчаткам історії про любов до гроба подобаються. Часом. Якщо Олесько і Підгірці вже оглянули, а час ще залишився - тоді Куткір цілком непоганий вибір - якщо знати заздалегідь про «чудотворну» ікону та конфлікт через жінку, який стався 130 років тому між Генріхом Лончинським та 23-річним офіцером Станіславом Міцевським. Юний коханець помер від кулі рогоносця, чого дружина Лончинському ніколи не вибачила.
