Crasna Grandiosa-2019: Красноїльська маланка, частина І: kamienczanka

kamienczanka

Crasna Grandiosa-2019: Красноїльська маланка, частина І

Jan 15, 2019 17:16

Як щороку з 2009 р., 14 січня мене дико тягне у Красноїльськ. у Красну.

І тільки після красноїльської маланки мій новий рік починається насправді.
Народ, кому цікаво, що у маланці в Красноїльську до чого - все є у цій моєї книжечці - "Буковинські маланки". Або у цьому ж жж за тегом Маланка
Нагадаю найголовніше:

Красноїльськ - прикордонне селище у Сторожинецькому районі Чернівецької області, у Карпатах. Велике - 11 тис. мешканців. Має зо сім кутів та п'ять маланок (Гута і Слатіна не маланкують або приєднуються до сусідських маланок - сподіваюся, хлопці з Красної мене поправлять).

Маланок п'ять: Верхня Путна, Нижня Путна, Дял, Тражани і Сус. Всі різні. Особливо різняться костюми ведмедів, одних з головних персонажів місцевої маланки.

От дивіться:

Це Сус.

Дял

Тражани

Нижня Путна

Верхня Путна.

Маланки як образу, знайомого з... ну я не знаю, звідки вам знайомого - з ноосфери, скажімо - немає. Тобто взагалі немає.
Хоча у жінок, звісно, переодягаються - переважно це покритки, які вимагають аліменти на памперс:

Ще є жінки легкої поведінки (їх, на щастя, небагато, нецікавий образ взагалі) -

ну і королеви (регіни, у вельонах та з сумочками)

та циганки.

І тих, і тих часом відтворюють і дівчата, хоча загалом маланка - справа чоловіча.

Ходити маланка починає увечері 13.01 і ходить до вечора 14-го.

Так як костюми дуже важкі, хлопці-ведмеді часто влаштовують перепочинок.

Ну і не варто казати навіть, що підготовка до маланки починається набагато раніше за самі маланкарські дні.

Загалом, кажуть, маланкує біля тисячі краснян. Але візуально здається, що значно більше.

Здається, цього року був самий мізер малоцікавих персонажів-ренегатів, котрих у нормальну маланку не взяли - всіх тих путіних, боксерів та псевдо-поліцейських. Це добре.
А от кордонів цього річ на під'їздах до селища і центральної вулиці ім. Штефана чел Маре було занадто, а це вже дуже погано.
Дуже дивує, коли знайомі викладають фоти цих кордонів і тішаться ним. Це паразитування чистої води, там нічого цікавого чи веселого нема. Це рекет і піратство. Нице і тупе заняття для місцевих бухариків.

Улюблені персонажі фотографів і всього туристичного дівоцтва, яке приїздить у ці дні в Красноїльськ - неканонічна Верхня Путна. Всі ці Віктор-Вальєхо-подібні варвари у шкірах.

Те, скільки на маланку перебивають диких тварин, жахає - коли відключаєш гормони і емоції і можеш про це подумати.

Під час самої маланки ти думати не можеш. Ти дивишся -

і ти тільки бігаєш як навіжена з кута на кут, мугикаєш про себе "Mai sus..." та притопуєш ногою у ритм барабанів.

Це і є містика, це і є магія, це і є ритуал. Щось з-поза свідомості, з-поза цивілізованості. Всі наші багатоповерхові надбудови з шопенгауерів та шопенів стоять на невидимих підмурках несвідомого. Красна маланка говорить напряму не з нами, ляльками з пафосними і неправдивими думками про себе. Маланка напряму спілкується з гормонами, котрі керують нашою поведінкою.

Я це точно знаю: на своє та мого сайту щастя, я Сторожинеччину гарно об'їздила ще в домаланкові часи. А коли мене занесло туди восени 2017 року, в час без маланок, я була шокована: дурнуваті каплички a la Псков, руйнування дерев'яних храмів - пам'яток архітектури - так само під якісь кіжі з новгородом, оббивання святинь бляхою і вагонкою, вирубка лісів - коротше, всі ознаки краю з егоїстичним, затурканим і вкрай неграмотним населенням.

Їхати на маланку, пам'ятаючи, що сталося з храмами у Давиденах чи Череші, неможливо. Тому свідомість бере вихідний - а у Красну їде той дикун у тобі, котрому потрібен щорічний ритуал вигнання всього злого духами предків тих, хто жили у цих горах давно. І будували ті дерев'яні храми, і шанували ліси, і не відстрілювали тварин без особливої потреби.

Ті духи - могутні і сильні, як атеїст кажу.

І ти щороку їдеш до них. І ніколи - НІКОЛИ не буваєш розчарована. Це завжди священнодійство і сила.

І коли ти тут вже не вперше - ти розумієш, що так, Сус - умнічки, бо плекають автентичність. але Тражани і Дял, розцяцьковані гірляндами, теж молодці. Були бу предків гірлянди, вони б їх на крила-плечі точно б почепили. Про пластикові квіти сумніваюся, але підсвітка - у цьому щось є.

Бо поки ритуал живий, він змінюється. Казати "но-но-но", махати перед носом пальцем, що ні. так не можна - шлях до музеїфікації, а це вб'є природність.

Так що хай живе сказ і LED-вироби китавйської промисловості.

Вперше за довгі роки була у Красній не на власній автівці, а з автобусом.

От фукали на мене знайомі: як так приїжджати в Красноїльськ на маланку на годину-півтори. Так фотографії, наклацані за півтори години, я встигала передивитися до ночі - і того ж дня викласти в жж.

А це ж була - завдяки Максиму Дупешку - з 11-45 і до 17-30. Я фоти навіть до завтра не переберу, люди.

Мені треба ліміт якийсь на клацання, бо це скаження якесь.

Бриття мертвого зайця.

Дорога додому була дуже важка, транспорт по шостій вже не ходить, ледве знайшлося місце у київській маршрутці вже після 20-00.

Поруч зі мною сидів дід з психічною хворобою. Всю дорогу він торохтів під перелякану мовчанку маршрутки. все несвязне і дивне: "От Томос возять. Вселенський партіарх Варфоломій чоткий пацан. Будете у Чернівцях, заходьте до нас, а краще в Одесу. Там президент Янукович. Донбас порожняк не гонить! Що вже казати про так звану першу леді з її наколотими помаранчевими апельсинами. мій прадід був мішка Япончик, бо народився у 1918 р. Я дальтонік, це який колір - зелений? Це червоний. Червоне - то любов, а чорне - то журба. А хасиди в Умані хазяйнууууують.. Їду ось в Бердичів через Чортків".

Ну, хай дуууже пізно, але ж доїхала, тільки що фоти так, звідти жменька, звідти кілька, а повністю ще попереду.

Так що як мінімум буде ще друга частина картинок. Колись.

З сумно-ностальгійного - все менше в маланці знайомих обличь.

Все вона, маланка, молодша.

Вона лишається все такою ж крутою, а ми змінюємося, слабшаємо.

Бідні мої артрозні ноги дуже втомилися від вчорашнього рейду.

Вже на останніх акордах Тражан заскочила у бус - ідивилася на колону через вікно. Так це дивно - через вікно. Але знаєте, чого хочеться? Коли той клятий артроз до кінця розкришить мої суглоби, хочеться дивитися на маланку хоча б через вікно. Аби дивитися. Аби бачити.

Маланка - вона толерантна. Цього року в колонах було двоє хлопців на візказ, з ДЦП і барабанами. Це круто.

Тому я дуже-дуже хочу бачити її, навіть коли зістаріюсь. :(

Журналіства було як завжди - валом.

Як і туристів - попри те, що це понеділок.

З погодою дуууже пощастило.

Може, далі тільки картинки?

Бо вже не знаю, що писати :))

Але ще маю що показувати.

Шалені лікарі працювали дефібріляторами з поліна як навіжені.

Ну, можу ще згадати про братство цигана і ведмедя. Циган завжди піклується про свого ведмедя.

А на Нижній Путні ще й ведмедям доводиться допомагати циганам.

Бо без них таку шапку не вдягнути.

З минулого року дуже я чомусь прикіпіла до Нижньої Путни, до цих їхніх диких розігрівів перед маланкою у дворі єдиної на все селище п'ятиповерхівки.

Шкода, нікого звідти не знаю, а хотілося б.

Більшість знайомого мені жіноцтва завжди зітхає: Ах, Ваааааася. Ох, Віііііктор. Ой, Джіііджіііі...

Цікаво, як хлопці самі ставляться до свого шаленого успіху серед жінок - і чи це назагал допомагає краснянським чоловікам краще скласти паззл свого особистого життя.

От я б ведмедів боялася б, і циганів теж. Лікарів, напевно, туди ж. Залишаються королі та жиди :о)

Булава-мачука у стилі лофт.

А от і дефібрілятори.

У сусідів-румунів схожих маланок є кілька. А у нас Красноїльськ такий один. Скарб і гордість.

Шкода, страшно шкода, що чи то особистої харизми, чи то організаторських здібностей у мене не вистачає на збір хоча б кількох любителів маланки з Кам'янця.