Schola Militaria-2018: фотозвалище
Фотографії з міжнародного військово-історичного фестивалю Schola Militaria 2018: 28-30 вересня.
Якісне яскраве дійство, котре ігнорять містяни.
Гарний такий, плямистий, як шкіра мого Гриця (у нього нарешті вітрянка) вечір 28 вересня я несподівано провела на концерті Тараса Компаніченка та "Хореї Козацької"
Було дуже круто, для мене несподівано - я чомусь вважала "Хорею" страшно нудною. Ні разу насправді.
Вдома чекав голодний Мік і плямистий Гриць, я біля дев'ятої спустилась сходами з моста і погнала додому.
Про ходу зі смолоскипами забула чисто. Хоча кілька тижнів до неї казала всім: "В п'ятницю хода", "Хода в п'ятницю", "Гриця на ходу брати?", "Гриць, напевно, на ході налякається. Може, Мік мене саму підвезе", "Мік, підвези в п'ятницю на ходу". Ну ви уявляєте.
Приходить п'ятниця - і про ходу я забуваю начисто.
Настільки начисто, що суботній ранок проводжу за вивченням інформації про хворобу Альцгеймера.
Аж в обід беру себе в руки і вибираюся у фортецю. Там вже таборують майже 200 реконстурукторів - з України, Польщі, Чехії та Білорусі.
Хто приїхав без наметів або кому не вистачило тих, що є, мешкають у шалашах з очерету. Автентичний спосіб. Комусь в таких холодно, комусь цілком тепло. (Це в суботу просто +21 було).
Козак Левко Ткач і джура допомагають десятнику Тарасу Тимчаку зібратися на битву. Кияни як завжди суворі і зайняті ділом.
Не скажу яким. Вважливим.
Я киян традиційно побоююсь - крім Сашка Харченка.
У польському таборі теж готуються до виходу.
Це вам не кросівки з светром натягнути.
У жінок свої турботи.
Виглядає як конфлікт на міжетнічному ґрунті? Та ні, це Марек пояснює, де хтось з Ребел Регіменту загубив капелюха з плюмажем.
Атмосфера офігенна. Як завжди у таборі. Ну і що, що дощ. Зате тепло. Поки що.
Гайдук, мотор і серце Schola Militaria і директор нашого історико-архітектурного музею-заповідника, разом з польським колегою продумують план битви. Вирішено, що це будуть варіації на тему битви під Пилявцями (сучасним селом Пилявою) у вересні 1648 р. Відомо, що у битві на стороні поляків брав участь німецький полк. Його і відтоврюватиме Ребел Регімент та ще кілька польських військово-історичних клубів. А наші хлопці, курінь Печерської сотні Сашка Сліпого та ще один загін реконструкторів-поляків будуть залогою кам'янецького замку. Німці проситимуться пройти наші терени, наші вагатимуться - і часи неспокійні, і провіанту мало, а тут ще всякі шастають. Дійде до конфлікту - і понеслося.
Та поки понесеться, треба вишикуватись - і пройти маршем Старим містом.
Все ще невідомо, чи братиме у битві участь кавалерія. У дощ не братиме. А якраз знову почало накрапати. Чи братимуть у заході участь глядачі (в якості глядачів), реконструкторів цікавить менше. Ось одна з головних відміностей з десятками клонованих під копірку середньовічних фестів: тут не йдеться про прибуток, тут йдеться про історію. І військово-патріотичне виховання.Тому глядачі, особливо юні, дуже потрібні (це я вже від себе кажу).
Пікінери вже готові.
Бачите?
Як і прапороносці.
Дорога до поля битви неблизька, в програмі на неї закладали годину.
(Насправді впорались хвилин за 40-45).
Глядачів дорогою майже не траплялося - вічна інерція кам'янчан мусить вже сприйматися як прикра, але реальність. Самі себе обкрадають.
Кам'янчани.
Поки йшли, почало розпогоджуватися.
Так що кавалерія буде. Круто.
9 років я вже не знімала живу історію у цій локації. На Польській брамі чергова реконструкція одного з дахів, а дЕрева, гілки котрого я використовувала як передній план, давно вже немає. Спиляли.
Колона реконструкторів була дуууууже довга.
Але кожна група йшла сама по собі - і коли я затрималася біля брами замку, знімаючи всіх-всіх-всіх, перші всі-всі з всіх-всіх-всіх вже посунули так далеко, що наздогнати їх так і не змогла. Захекана бігла з Ребел Регіментом аж до ратуші, а далі вони пішли на башту Баторія, а я скоротила шлях сходами Фаренгольца, причому так, що ще й наш десант (кам'янчани йшли першими) довелося хвилин 8 чекати.
Загалом той ще фітнес вийшов.
Ох горді, ох горді!
І досить вже про ходу.
Знаю, що не лише я одна відчувала трохи зім'яті почуття, побачивши знову це поле. Тут були найкращі битви "Терри Героїки". Тут же.. але ну, не буду знову про те, інше.
Всіх без костюмів просять покинути територію, зайти за загороджувальні стрічки. Я без костюму, я йду за стрічку.
Ще й не одна. Забігаючи вперед, скажу: Гриць так і не цікавиться нічим мілітаристським. Йому нудно і від пострілів втомлюються вушка. У нього до цього часу жодного іграшкового пістолета - і він їх взагалі не хоче. Мої розповіді про замки і костели він слухає, книжки дивиться, але війни - рішуче не його.
Поки на полі бою розгоряється конфлікт між загоном і залогою і починається герць фехтувальників, помічаю, що вся преса згрупувалася біля горіха неподалік від кінноти. Інстинкти беруть своє, хапаю в руки коптер - і чешу перепаханим чорноземом під горіх. Я теж хочу кадрів!
Починається вічна історія про "а ви хоч розірвіться".
Перемовини до успіху не привели
Колись у "Газеті по-українськи" була мега-популярна стаття, як Настя Мельниченко збирала вислови і приказки про п'яту точку в українському фольклорі. Там серед інших була і примовка про "Однією сракою на сім базарів не з'їздиш". Ніколи такої не чула, які ще сім базарів, у нас кажуть "на два торги". Так от, навіть на два, а не на сім - дуже важко. Народ, коротше, скаже - як зав'яже. Два агрегати на одну подію і дві руки - це мізерія якась. Коптер там, фотик тут, вояки б'ються, коні норовливі і так і хочуть забігти до горіха, цього останнього притулку негідників фотографів. Нервово все - страхи.
Може, воно тільки мені нервово і massakra. Може, всім іншим то шо треба: над полем бою сновигає ще один коптер, причому робить це так, як ніколи не робитиме мій Фантом3: низько літає над людьми, пролітає між вершниками, ховається десь між гілок - і знову вигулькує на поле. Ех... Я так не вмію.
Злітаю - сідаю. Знову злітаю. З-під горіха всі розповзлися полем, а мені не втекти, у мене дикий коптер.
Якби я була шпигуном, я б можливості коптера на полі битви зацінила. Але який з мене шпигун - а літати низько над людьми мені не дозволяє ні совість, ні вміння. Саджу дрон - хай постоїть поки у чорноземі.
Фотиком якось надійніше.
Битва йде у супроводі чудового конферанса Олега Мороза. З гумором і розумно, мені сподобалося.
Глядачі спостерігають за битвою з Вірменського бастіону та замкового мосту. Найрозумніші - як 10 років тому Наше Літо - спустилися на берег Смотрича. Кадри звідти мають бути просто бомбезні.
Там, зверху, не видно, що у вояків за проблеми.
А вони такі: піротехнікам замовили n-ну кількість пороху для набоїв, а прислали вони у кілька РАЗІВ менше.
Але як цього не знаєш, то й не здогадаєшся. Пахкають холостими обидві сторони конфлікту досить часто.
І гармата не мовчить.
Куди ж без маркітанток.
Битва проходить на одному диханні - наскільки це може відноситися до баталій того часу, котрі й мусили мати чітку організацію і структуру, бо мушкет перезарядити - це до 15 хвилин часу. Про що кожного фестивалю глядачам і нагадують.
Гніт-курок!
За годину кам'янецька залога вже й святкувала перемогу.
Не даремно, коротше, на битву вибиралися.
А ворог потроху відступав. Кіннота, за нею пікінери та мушкетери.
У вас є знайомі, котрі мантрою бубнять про "війна вигідна оілгархам"?
А, то ви вже маєте уявлення про концепцію. Головне у війні - награбувати хороших трофеїв. Не з пустими руками до жінки повернеться.
А наші ще й добавку підкинуть.
То були фото ходи НА битву, а зараз кілька З битви.
Назад поверталися коротшою дорогою, через Польські і Підзамче. Сашко Сліпий покликав Гриця в курінь, але Гриць пробуркотів щось, що його цікавлять машинки.
Ні, ну колесна техніка у реконструкторів теж є.
Попереду в козаків була середньовічна (і, кажуть, смачна) учта. Тут я вже про альцгеймера не гуглила, бо про учту таки не знала.
Наступного ранку термометр показував + 2. Ні, це не тітка з Карвасар манатки просушити вивісила. Це хлопці в своїх очеретяних наметах вночі цим накривалися.
А зараз вже сиділи навколо вогнища, розказували байки і гріли час від часу над вогнем руки.
Ще кадр про погоду вранці 30 вересня.
Натюрморт. Снідаток вже був.
Кам'янецька залога всілася навколо барабану - і різалася в карти. Всіх мастей не знаю, одну хлопці вперто називали "тампон".
Гармата за ніч теж замерзла. Реанімували.
Святослав Лихо з друзями з "Лабораторії історичного костюму" стріляв у замковому дворі з луку.
До церемонії закриття була ще година.
Ні. ну таким холодним ранком оця старовинна багатошаровість навіть в плюс. Не змерзнеш.
І зброя має бути в порядку.
А далі коротка церемонія нагородження -
фінальна сальва -
- і спільне фото на пам'ять. За рік, сподіваюся, учасників буде ще більше.
Ще картинки з фестивалю.
Кашуби, так?
Розповідає, як султаном катався на гарматі.
А тут мова про те, як у сорок першому в окупованому Ленінграді воякам видали історичну зброю десь зі складів.
А тут - про подорожі шматка гноту, котрий то за шиворот потрапить, то у постоли.
Ще натюрморт. Завдяки суворим вимогам до костюмів і побуту від оргів, у таборі було майже ідеальне сімнадцяте століття, практично без вкраплень пластикових пляшок.
Картярі.
Загалом краєм вуха від багатьох чула одні суперлативи на адресу цьогорічного фестивалю - і мені реально шкода, що кілька яскравих подія я пропустила :(
Там, де заходи для своїх, типу учти, нав'язуватись було б дивно, але те, що хода була, а я додому пішла - ганебний випадок :(
Курінь Печерської сотні.
І все.