"Осінь весільна-2016" у чернівецькому скансені
"Осінь весільна" у чернівецькому скансені (а.к.а. обласному музеї народної архітектури та побуту) відбувалася не вперше (вдруге?), але я там була вперше - і мені сподобалося практично все. І то сильно.
Навіть не дивлячись на жахливу погоду. Все було добре. Наступного року - вже знаю - приїду знову. Воно того варто.
Цей жовтень скупий на сонце, але щедрий на тумани і дощі. Фестиваль було заплановано на найзолотішу пору, але погода крутила мокрі дулі у небі над музеєм.
Першою датою було 16 жовтня. Прогноз на минулу неділю був настільки ж жахливим, як і погода в той день, тож не зрослося. Перенесли на 22.10, суботу. Синоптики все одно обіцяли мжичку a la листопад і опади.
Відступати керівництву було нікуди, зима за спиною диктувала свої умови. Остаточна дата - 23 жовтня. І фестиваль відбудеться за будь-якої погоди.
І він відбувся - в самий розпал горіння кленів. Ех, на ці клени б трішки сонця - скільки б народу прийшло до музею, але коли неділя, дощ і +9, то бажаючих фестивалити виявилося не надто багато.
Шкода, бо захід був точно вартий візиту. Мені було ну ДУЖЕ цікаво. Плюс ну що зараз може народ погнати на якусь подію? Так можливість наробити красивих фоточок!
В скансені сьогодні було на кого пофотополювати.
Канонічні жовтневі фоти, сонячно-жовті - та будь ласка, навіть за такої погоди. На фото Миколаївська церквиця з Драчинців на Кіцманівщині. Ну, хто у скансені бував, сам знає.
Гриць, приміром, у скансені бував. Разів вже зо п'ять. А ви скільки?
Початок було заявлено о 13-00, але ми хвилин на 10 запізнилися - були неприємні і сумні справи вранці у Кам'янці. Під'їхали - а біля брами вже гуде, вже танцюють.
Всі учасники ще тут, святкова хода ще не почалася. Фух, добре, що встигли.
З боку тролейбусної зупинки йшла колона молодої - Гуцулія, Бесарабія, україномовні регіони Буковини.
З іншого боку повітря дрижало від юнацьких криків. Румунський наречений йшов з таким звуковим супроводом, що ух. Хлопці з прикрашеними хустинками палицями час від часу утворювали коло - і кричали своє "Ура!" тричі, а потім ще по три, і ще.
Ось він, молодий, у брамі скансену. В монохромному костюмі південної Сторожинеччини єдині яскраві плями - пояс та тайстри на плечі. Нє, ну на фоті, зрозуміло, найяскравіше сяють червоні чоботи: подарунок молодого нареченій.
Ну, рушили.
Позірна етнічна сегрегація (румуни наліво, українці направо, ходи одночасно дві на різних алеях музею, і разом їм не йти) - це нічого страшного, так і задумано.
Так як українські весілля я хоч небагато, але бачила, побігла за румунською колоною. Мало бути цікаво.
Було цікаво.
За румунське весілля відповідало кілька колективів - народні артисти з Ропчі на Сторожинеччині...
та народний ансамбль Mugurel будинку культури Нижніх Петрівців того ж району. Сторожинеччино, як же я тебе люблю. Ну, ти в курсі :о)
Українське весілля теж було сплавом з різних ансамблів. Ось ці чарівні гуцулочки - з села Комарів на Кельменеччині. Класне село, цікаве. Була там.
Але головну скрипку грав давним-давно мені знайомий аматорський колектив "Южинецькі молодички".
Де я тільки цих прикольних жінок не бачила - і на полонинській ватрі у Путилі, і тут, у скансені. на "Від Різдва до Йордану". Для румунського молодого вони навіть румунську пісню заспівали: "Buna Sara". В натовпі хтось продзичав: "Яка ж сара. як Буна Зіуа ще?" - і йому відповіли: "Так це вони молодим бажають довгої ночі".
Мені цікаво все: як оперізують рушниками батьків молодого.
Як всім гостям свята чіпляють на груди гілочки вічнозелених рослин (в когось були смерекові, у когось - гілочки туй). Я у захваті - такому ж, як і від коней на красноїльських виходах на полонину. Ніяких аляповатих китайських квітів, котрі так полюбилися гуцулам, все стримано і досить автентично.
Ні, без китайських канцерогенних орхідей все ж не обійшлося на обійсті нареченого: браму прикрасили саме ними. Ну, думаю, це крихітний косяк музейних працівників - і вже наступного року вони таке використовувати не будуть. Хай буде менше квітів, але живих, та хай навіть зовсім без квітів, лише з хвойними гілочками. Це буде стильніше і правильніше.
Костюми! Народний стрій Сторожинеччини - ще один мій фаворит. Мені подобаються і рукава-"кльоші", і відсутність бісерної мегаломанії, притаманної Глибоччині і Хотинщині. Тут все майже так, як було і сто років тому.
І тут мене теж чекали відкриття. Я ж звикла до якої Сторожинеччини - до ось такої, біло-чорної.
А виявляється, вона буває і така.
У дівчат позаду народної артистки є ще більш стриманий за колористикою варіант. Ось такий румунсько-український Дельфт мені подобається. Якби доросла до вишиванки (з тої що була, я давно виросла), хотіла б щось власне таке.
Чоловічий варіант сорочки роздивимся під час чергового "Ура!" від хлопців. Подобається теж.
Дуже хочеться, щоб подібні кадри не сприймалися сепаратизмом. На Буковині живе чимало етнічних румунів та молдованів, вони пишаються своєю нацією і кров'ю, і я не бачу у цьому особливої крамоли (поки Бухарест не заявить права на Північну Буковину, ага. Я в курсі, що він латентно мріє про Romania Mare, але ці мрії не до порівняння з ситуацією на сході України чи навіть на Берегівщині в Закарпатті).
Хай буде той румунський триколор на смушевій шапці молодого. Одружується він все одно з нашою дівчиною.
І якою!
Гарну молоду підібрали, яскраву, харизматичну, статну.
(цей кадр не так про молоду, як про песика, котрий дуже сподівається на шмат ковбаси з весільного столу. Мені картинка дуже подобається: тут власне саме ті пропорції справжнього і бутафорського, котрі я відчувала на святі.
Часом здавалося, я справді на весіллі. Часом розуміла, що все навколо йде за сценарієм.
Я дуже сподіваюся, песикам таки хоч щось потім дісталося. В таку погоду обов'язок кожного - підгодувати тих, кому холодно, мокро, незатишно і голодно.
Ой, треба було про дислокацію сказати. Молодого поселили у хаті середняка. Ну, середній такий клас, коротше :о)
Поруч сумувала хата багача.
А до молодої звідти неблизька дорога. Її садибу привезли колись з села Вікно - і розмістили ближче до вітряків.
Так що було куди сватам ходити.
Спочатку свати молодого несли молодій червоні чобітки...
От якраз у двір заходять.
А вона у них хизувалася-вихвалялася.
Потім у зворотньому напрямку мандрувала сорочка, вишита молодою для молодого.
Все це у супроводі музикантів, звичайно.
А були ще танці з приданим.
І просто танці (вам скульптуру Мухіної "Робітник і селянка" не нагадує трішки?:о)).
І пісні були.
І навіть справжнє весілля.
Южинець не просто свою красуню-українку віддавав за румуна за сценарієм. З Южинця прибули вчорашні молодята: українка Оксана (не помилилася у імені?) та громадянин Сполучених Штатів Джошуа.
Дуже було душевно, весело і класно.
Ми знову не добули до кінця, бо Гриць втомився, сильно капризував, плакав - пішли.
Наступного року постараюся приїхати знову. Сподобалося.
Скансен, спасибі :о)