Борщівська вишиванка-2016 і фестиваль "Борщ'їв": kamienczanka

kamienczanka

Борщівська вишиванка-2016 і фестиваль "Борщ'їв"

Sep 19, 2016 02:35

Ну що, середина вересня - час на борщівські вишиванки.
Свято це щорічне, але я була в четвертий раз лише.
Погнали?

Батьківщина унікальної чорновишитої сорочки 18 вересня 2016 року знову масштабно фестивалила.

І після кількарічної перерви на це свято знову потрапила я.

Минулого разу (це був 2013-тий) я була на святі з отакенним животом, мене турботливо запитували, чи не приїхала я народжувати, хоча в Гриця було ще три довгих місяці на копання мене ногами по печінках. Все свято того року пройшло під знаком "Де б полежати ще?" Ходити я практично не могла, пересувалася повзком від бровки до лавки, але на той момент такі поїздки були для мене єдиною можливістю хоч якось вийти в люди - і мама мене у тому підтримувала.

В 2014 р. фестиваль проводився у скороченому форматі (війна тоді завадила багатьом заходам), в 2015-му була якась плутатина з датами, тож лише вчора ми знову потрапили на "Борщівську вишиванку" - і той, хто минулого разу танцював на моїй селезінці, вже й сам ходив між наметами і відстрибав 25 хвилин без перерви на дешевому борщівському батуті.

Гриць у рушниках. Робить вигляд, що він чемний хлопчик. Не вірте.

Погоду обіцяли похмуру і дощову, але було досить спекотно і фрагментами навіть сонячно.
І кльово.

Борщівський фестиваль вже має добрий десяток років за своєю спиною, тому цілком собі устаканився, забронзовів і звик до своєї структури. Вже давно свято проводиться у центрі міста, а не на стадіоні, вже давно всі в курсі, що біля міськради будуть пригощати борщом у рамках фестивалю "Борщ'їв", далі вздовж центральної алеї будуть намети з унікальними сорочками з шкільних музеїв, сільських бібліотек чи приватних колекцій, а біля райради буде сцена з багатогодинним і крутезним концертом (цього року був Рока-Ш. Я дуже люблю Рока-Ш, але балом править Гриць).

Тиран і деспот. Втомився за кілька годин, захотів додому - тож і поїхали додому. Всі мрії про Рока-Ш поїхали з нами.

І ще в Борщові завжди царство антропоморфних гарбузів.

Те, що свято вже закристалізувалося, ще не ставить хрест на нововведеннях. Так, влаштовувати щось революційне практично неможливо, коли головні рушійні механізми дійства - літні (переважно) селяни. Але вносити м'яко нові елементи можна. І часом навіть якщо ті елементи були внесені згори оргами в наказовому порядку, може вийти симпатично.

Тому цього року я вперше побачила, що причепурилися не лише містяни і гості свята, а й саме місто. Це будинок дитячої творчості.

Це міськрада.

А були ще пошта, школа, універмаг, магазин одягу - і так далі.

Борщівська вишиванка (як добре, що відмовилися від досить колгоспної старої назви "В Борщівському краї цвітуть вишиванки") - безумовно головна героїня свята. Щороку тут про неї проводять наукові конференції (я на них не бувала, я ледве вмію тримати голку в руках, мій Еверест - пришити гудзик до джинсів). Цього року весь день тривали й майстер-класи з старовинної техніки вишиття за допомогою колодок.

Як завжди, сотні жінок підходили до старовинних сорочок - і роздивлялись, фотографували, щось занотовували.

Як завжди, запитували cкільки коштує. "Тисячу доларів", - відповідали їм. - "Але вона все одно не продається".

Продаються схожі. Вишивка там, щоправдa, найчастіше хрестиком - це пришвидшує процес разів так у десять. А здалеку і не відрізниш, де хрестик, а де колодки.
Але й на хрестик ціни кусючі.

Знаєте, скільки, приміром, ця коштує? А я ціною кадр назвала, можете подивитися. :о) Це в гривнях.

До головної героїні свята щороку треба завітати у музей. Цього року потарпила відразу на дві екскурсії - першу по краєзнавчому музею...

Вона була таким швидким галопом, що навіть не було можливості запитати, чому у польського рейтара 17 століття, як нам його представили, австрійський піхотний тесак з ХІХ ст. Ну, таке.

Проте далі мені неймовірно пощастило. Я застала добрячий шмат екскурсії по виставці сорочок, яку проводив геніальний просто Михайло Сохацький.
Там було про все. І про те, як хрестик вбиває колодки. І про те, як вже за пам'яті пана Михайла людей, котрі вдягали в радянському Борщеві старі сорочки, зафукували і висміювали - мовляв, чому таке старе і негарне носиш? І про те, що так, багато сорочок пішло у землю разом з їхніми власницями (головним аргументом було "Як мене мій чоловік без цієї сорочки на тому світі впізнає, я її на весілля вдягала!") - але ринок і тут простягнув пазурі, і бабусі все більше готові продати сорочку, ніж забирати її на той світ. Правда, і бабусь таких вже майже нема. І про те, наскільки ця унікальна культура була локальною (коли зимою 1939-1940-го рр. всю Горошову примусово зігнали в Іване-Пусте, там посадили в ешелони - і виселили на певний час в Бережани і Рай, щоб не шастали через замерзлий Дністер у румунські і тому ворожі Перебиківці, бережанські школярі називали дітлахів з Горошової "гуцулами", бо ніколи не бачили такого одягу. При цьому і Бережани, і Борщівщина - це Поділля. А тим не менш.

Ну дуууже була класна оповідь.

Хоча зараз Горошова понабиралася у зовсім вже не румунських Перебиківців дикуватої буковинської звички перетворювати сорочки у лати з бісеру з такою кольористикою, що аж очі виїдає.

Правда, ці дівчата не з Горошової,здається, а з Вовківців.

Але повернімося до музейних експонатів.

На прохання доброї подруги відзняла чимало чоловічих сорочок.

Ця мені подобається найбільше. Худиківці.

Сапогів.

Відома своїм замком, а колись щедрими виноградниками Висічка.

Похмурий монохром ще одного села з замком. Це Кривче.

ї
Селфі під музеєм.

Не менш цікаві екземляри були на стендах сіл (знову Кривче, ага).

І на жителях Борщова. Вони відверто пишаються своїми скарбами. правильно роблять.

Прекрасну цю бабусю з Більча Золотого я бачила на всіх святах. Тоді вона була з приятельками. Повмирали вже приятельки, лишилася вона одна. За тим, як пряли старші дівчата, вона підглядала ще маленькою дитиною. Бо полотно робили самотужки. А вже в радянські часи, з появою колгоспів, на прядіння і вигтовлення полотна не було часу. Не було його і на вишивання. Часом в селах працівники музеїв знаходили старі скрині, наповнені тим полотном, так і не вишитим. Їх віддавали як непотріб.

От як на маланках є ті флібуст'єри, котрі намагаються підзаробити на чужій славів, так і на вишиванках пробують заробити копійчину часом. Злий дядька праворуч виготовляє гарні оклади для Біблій, але за фотографію своїх виробів просить гроші. І навіть за фотографію цих нещасних селян теж пробує зшибати копійчину. Гроші ніхто не дає, дядько злиться і махає руками, потім з піною в роті кляне комусь інтернет, в якому, за його словами, ніхто його роботами не цікавиться... Злий дядько, недобрий. Тому, напевно, і не цікавляться. Ну або він за перегляд сторінки теж гроші просить :о)

Хоча загалом гості з Дністрового - прекрасні, прекрасні. Я пам'ятаю їх ще з 2009 року.

А це сябри з Білорусі завітали.

Свято буде насичене: там майстер-класи, там виставки, там екскурсії, там на поні катають, там бриндзу продають,

там дійство на головній сцені,

там борщ роздають, там ще одна сцена гримить концертом,

Там стараються з усіх сил сілсьькі оркестри...

Народні артисти в очікуванні на виступ.

Самий фотогенічний колектив цього року - аматорський народний ансамбль з Мушкатівки.

Якщо ви думаєте, що на такому автентичному святі продають лише автентику, ви помиляєтесь.

Ширпотребу теж повно.

Хіт-2016. Я так і не зрозуміла, це приколл був чи ні. Якщо прикол, чому його продавали відразу кілька точок?

З фіг зна чим поза сценою ще якось можна жити. Значно сумніше, коли фіг зна що проникає вже й на сцену під виглядом чогось народного. Мила дівчинка, але від подоляночки тут стільки ж, як і від китаяночки. Ні, від китаяночки тут значно більше.

Народне мистецтво завжди трохи наївне і любить яскраві фарби і вражаючі прийоми.
І по-хорошому, організатори свята мали б потрохи перебирати на себе роль культуртрегерів і диктаторів моди, м'яко пояснюючи запрошеним колективам, що захід - про місцеву вишиванку, а не про щось абстрактно-полтавське. Абстрактно-полтавськог і так на сценах всіх районних будинків культури повно, не треба його ще й тут.

Але тут треба такт, витримка, твердість... Та багато чого треба. А не буде цього всього - загнеться сорочка, лише в музеях і лишиться.

Земля в ілюмінаторі.

Цей усміхнений чоловік щороку так усміхається. Назватися відмовився. Даремно :о)

Цимбали були не лише у білорусів.

Об'єднання територіальних громад привело і до об'єднання стендів. Ну, з іншого боку, в Трійці а.к.а. Зоряне зараз щось лише зо 20 жителів лишилося...

Що там у вас з виділенням слюни зараз?

О, концентрація свята7 біля вишивок їдять борщ. Оці манекени поруч... Це таке криве дзеркало. Те, що получаєтсья шедевром у Юлії Табенської, не завжди получаєтсья шедевром у інших. Колаж - це все-таки мистецтво.