Остання маланкова радість в цьому році. Вже остаточно
Фестиваль "Від Різдва до Йордану" у чернівецькому скансені я давно люблю і стараюся не пропускати.
І колись мої звіти з музею були як не найпершими, то серед перших.
Зараз так вже не виходить.
Вже бачила в мережі принаймні два звіти.
Ну але їхні автори скільки разів за сьогоднішній вечір прослухали безсмертні музичні шедеври "Ходить гусачок" і "Апчих", перш ніж зрозуміли, що пюре і йогурт Гриць сьогодні їсть тільки і лише під Шанайю Твейн?
Принаймні, у нього непоганий смак на жінок.
Біда лише, що після всіх Ка-чінгів та купань часу і сил не лишається зовсім, тому - понали вже і швидко.
Цьогорічне свято погода не пожаліла. Обіцяли вчорашній сніг і сьогоднішнє сонце, а вийшла дводенна туманна мряка кольору багна.
Добре, що буковинські і маланкарські костюми достатньо яскраві, інакше було б ну дуже сумно.
І маланкарських гуртів прибуло на фестиваль лише кілька. Ех, де вже ті минулі дійства з гостями з Покуття та зграєю місцевих лобуряків...
Головною маланкарською зіркою сьогодні була Маланка з Тернавки. Цьогоріч ми з нею розминулися - що неприємно, в самій Тернавці. Ми приїхали першого січня, а варто було вибиратися другого. Ну, в скансені зате їх побачила.
Як і щороку, приїхала "Царанкуца" з Маршинців.
Це я Доріну показала його фото у моїй новій книзі "Буковинська маланка".
Прибули маланкарі з Ропчі, сусіди і сьома вода на киселю від Красноїльська. Костюми трішки схожі, я знаю, що і "Mai sus" у них на озброєнні давно - але показати хоч щось до гала-концерту на сцені так і не ризикнули.
Стояли зграйкою тихі і налякані. Спитала їх, як відмаланкували у селі 14 січня. З'ясувалося, що ніяк: сільрада заборонила. Гм.
Була, само собою, кіцманська "А калина не верба".
Як завжди, головна їхня діяльність до виступу на сцені заключалася у смаженні картоплі і тостів.
Цього року якось не трапилися мої улюблені кіцманчани -а там є шикарні персонажі. Тут бажання спілкуватися відбив зелений цар з опудалом папуги в клітці: він липовий якийсь цар, дубовий. Справжні монархи не матюкаються як двірники, тим більш коли десь на горизонті є жінки і діти.
Тому найбільше галасу наробила маланка з Горішніх Шерівців, що заїхала у музей на двох підводах і з гучномовцями. Саундтрек був трохи дикий, але танцювали хлопці весело.
Це їхня маланка.
А це - молода. Дуже симпатична.
Її баба привезла в метрополію заміж видавати, але молода якась балувана, ніяк нікого не вибере і життя не знає. Важко з такими.
От з ким, певно, не важко, так це з найменшою маланкою свята. Софійка - чернівчанка, їй рік і 3 місяці.
в мене після появи Гриця гормональний фон зо-о-о-овсім став інший - от чесно скажу, я б таку Софійку й собі б хотіла :о) Ну, може Гриць таку файну наречену колись приведе. :о)
Як завжди на фестивалі, найцікавіше відбувається з самого початку, коли народні колективи з усіх районів області ходять по музейному селу, заглядаючи до всіх господ - і колядуючи.
Їх чекають і в хаті багача, і в будиночку бідняка - скрізь. І пригощають.
От як Маршинці весело намистами подзвякують під час колядування.
Раніше і маланкарі по селу ходили, а тепер їх прикріпили до млинів - тут публіку веселіть. Може, й правильно: там найближче до входу, то більше глядачів їх побачить.
Вони й веселили.
Хоча ще ближче до входу був сувенірний ярмарок (музейних стендів цього разу не було). Сувеніри майже всі прибули з Косова. Взяла собі козячої бринзи, смішного баранця з соломи і сирного коника.
Хотинщина витанцьовує. В руках у дівчини виграшний лотерейний квиток, котрий дістанеться самому вправному танцюристу. Насправді я не знаю, що то за папірець :о)
Народу було не дуже багато, зато багато преси: крім телеканалів у небі ще й літав дрон. Минулого літа я канючила собі такий, але потім почитала, як часто вони тонуть у ріках і губляться на деревах - і вирішила ще трохи почекати.
Тернавка дуже цього разу сподобалася - хоча від села до Румунії пішки вже скоро навіть Гриць би дійти зміг (там кілька сотень метрів всього), але приїхали вони в українських кольорах і з написами "Слава Україні" - "Героям слава!"
Хоча вони, звичайно, етнічні румуни. Ось цьому ведмедику праворуч все, що я казала українською, його знайомий перекладав. Мови не знає взагалі.
Шкода, що пронизливий вітер змусив потім команданта маланки вдягнути куртку. Але відпрацював хлопець дуже добре, молодець.
І ведмеді слухалися його.
А тут і коза їхня є, і ведмеді, і коні.
Ще кадр про Тернавку.
Обхід гуртами музейного села в часі не такий і довгий, десь з годину продовжується.
В той самий час біля сцени відбувався вертеп.
Сцену, до речі, винесли ближче до входу, а на старій влаштували імпровізоване кафе зі столиками.
Дівчата із Чунькова на Заставнівщині.
Коні з Горішній Щерівців. Це теж Заставнівщина.
Яскраві які. Не пам'ятаю вже, хто.
Знову колядки в музейному селі.
Коли вже застопила біля скансену бусик до Хотина, в нього в останню секунду влетіла зграйка старлеток з Довжка. За вікном пропливав десь внизу скансен, вони глипнули на кількість людей - і понеслися версії. "Ой, тут базар!" - "Не базар, напевно, ярмарка" - "А може, свято якесь? Ніколи на таких не була!" - "Класно там, напевно! Шашлики роблять..."
Чудова українська, гарно і модно вдягнуті - але з всієї етнографії цікавлять лише шматочки м'яса на шампурі.
А я етнографію люблю, а шашлики - ні. Це дико якось, напевно.
Ще одна коза, котрій так бемцнула спалахом у вічі, що взагалі все пересвітилося :о) Як в Джонатана С. Фоєра.
Шерівці в апофеозі своєї слави.
От є в європейській геральдиці грифони, біологічні казуси. А в буковиснькій маланці є дивні істоти з Тернавки. Чи то ведмеді, чи то сови - вони самі плутаються. Але в них довгі клюви, пір'я, позичене в орлів - і банти, відібрані у першокласниці на останньому дзвонику.
Тернавські коні і ведмеді, позбавлені душі.
Гала-концерт на сцені відкривав Заслужений академічний буковинський ансамбль пісні і танцю. Шкода, що під фонограму, але артисти старалися.
Потім вже виступали і Маршинці, і Підзахаричі з Кам'янкою - але я побігла грітися чаєм у комірчині музейних працівників.
Люблю ці кадри, коли учасники йдуть від вітряків до села. Часом вони ще й назад парадом поверталися, але не сьогодні.
Бігала за маланкарями я сьогодні так, неначе коксартрозу в природі не існує. Дуже хотіла ще дочекатися ватри, але її обіцяли запалити десь о п'ятій, погода стояла невесела - коротше, я втекла о третій.
Бабусі з Горішніх Шерівців такий вчинок не схвалюють.
Але ж вдома чекав Гриць.
Шкода, що до наступного звіту з маланок тепер аж 50 тижнів.