Кам'янець - земля героїв: муштра і побут
haiduk-kamienec - інтернетний терорист. Всіляко примушував мене написати цей пост, так що якщо щось не так - вся провина на ньому.
Відмазалась - тепер за картинки по другому дню, 25 вересня.
25 вересня Гайдук чекав з нетерпінням - муштра. Всі власть прідєржащі його б зрозуміли: він походжатиме плацом вельможним паном, а сотня вояків навколо відпрацьовуватиме команди. Красота!
Керівникам інших підрозділів (всіх того дня начебто розділили на десятки для муштри) теж часом перепадало земних благ: от Святослав ібн Кузьмич, нехай у віках небесні гурії прославляють ім'я його, випускає хвилі свого шарму на чернівецьку кореспондентку Інтера. Кореспондентка, бережись: в Кузьмича починається сивина в бороду, це значить, біс вже зовсім недалеко.
Сумно насправді: для мене реконструкторський час - хронос іншого порядку, відмінний від звичайного. Час на фестивалях йде за іншими законами. Пройшов ще один рік, ми знову трішки підросли в реальному світі, а в виплеканому військово-історичними клубами XVII столітті пройшло лише кілька днів - по кількості подій реконструкторського року.
Це був лірично-пмс-ний відступ, поїхали далі. Бабах, щоб зразу тему змінити.
Я вже писала: стільки, скільки в суботу стрілялося, не стрілялося ще ніколи.
Фізична праця на по-літньому жаркому сонці напрацьовувала навички стрільби - і спрагу. Вгамувати її було трошки накладно, тому реконструкторський люд перебивався корисними яблуками. Якраз сезон.
Дами з яблуками - Вермер по ним плаче. Але Кам'янець не Дельфт.
Хоча місцеві художнє училище або факультет мистецтв в універі теж би за такою натурою мусили б полювати.
Олександр Харченко демонструє пану Рогалі нове знамено, мушкетери стоять на чатах, яничари в ногу не ходять принципово (чесно! Я наводила справки у ібн Кузьмича).
Білоруси демонструють кам'янецьким фотографам диво-шолом, весь в античних богах. Шикарна штука.
На що так активно реагують стрільці? На найзнаменитіше декольте Терри Героїки-2009, звичайно ж!
Мій персональний кошмар з минулорічного Хотина: білоруський Федір Портосович. Кажуть, дуже мирна людина. А я боюсь :о)
Муштрою керував історик за освітою Федір (стрілець) і його колега з Рондашьєра - з якоюсь шовковистою бородою. Її так і хотілося перефарбувати на синій колір.
Жбурляй і Гайдук слідкують за маневрами. Жбурляй мало в жж пише, а дарма. Там же не життя, а програма "Очевидное - невероятное", мав би про що написати тома мемуарів.
Здалеку подумала - шахмати. Виявилися олов'янні солдатики. Чоловік привіз їх з Дніпропетровська. Хто такий, уявлення не маю.
Так муштрують пікінерів.
Так на муштру реагують глядачі.
Олександр Харченко, Ібн Кузьмич і інші герої нашого роману.
І знову стріляють
Зверху зрозуміліша структура.
А вечірньому сонцю подяка за такі ефекти.
Антін, подумай над тим, щоб застрахувати твій головний капітал - очі. А то від кошерної шапки ти вже відмовився...
Від муштри - до мирного життя (якраз цими кадрами буде незадоволена мадмуазель Лізавета. Ну дуже вже проти фотографування виступала, з топанням ніжкою).
Веселіше всього - у мушкетерів.
Поки дорослі щось розказують, діти під столом зв'язують їм ноги.
Ай-яй-яй, якби говорить нам смуглява красуня Олена.
І у перехідного (від левенців до угорської піхоти) загону кам'янчан теж весело.
Київські козаки тим часом, як і було умовлено, йдуть постріляти з лука в фортецю. Тут наші фортечні працівники продемонтрували свої п'ятачки у всій красі - такого сорому я давно не відчувала. "Нічо не знаємо, який ще турнір. Нічо нам не казали. Ну може й казали, але все одно ми нічо не знаємо. Таня, дзвони Станіславській. Ви як хочете, а наш працівник з луками продовжить працювати".
Ага-ага. Він-то може й продовжив, але за хвилин 10, коли козаки просто розтрощили мішок-ціль стрілами (яблучно за яблучком, просто зараз сезон:)), сам поштиво відступив від мішеней.
Так як мішок-мішень вийшов з кондиції, довелося шукати іншу мішень.
Хлопчаки у захваті. На останньому кадрі вокалістка Бурдону, це вже пізніше було.
І знову в табір. Самий яскравий, циганистий - яничарський. Ця група до побуту, здається, ставиться з великим пієтетом. Молодці.
Вартовому після важкого дня хочеться хвилинки жіночої уваги, хто його сваритиме за це?
Я знаю, хто сваритиме, але він зараз якраз зайнятий: відбивається відразу від двох. Ух.
Однім махом двох побівахом. Гайдук, Антін і Карпо.
"Це ти винен, що ми програли!" - "Нє, ти!"
Так слово за слово і розгорілася дуель між переможеними.
А колеги і не знають, які біля брами пристрасті киплять.
Бо час вечеряти.
Що там під лагман йде? чача якась? я в напоях не розбираюся.
Папарацнуті кадри. Знімала з галереї, мене ніхто не бачив. Ніякого криміналу не назнімала.
Кримінал був по інший бік фортечних стін. Було скоєне масове вбивство. ТОЧНО! З когось же ці шашлики зробили, так?
Табір вгомонився. В фортеці Олег веде (суперово веде) нічну екскурсію. Все готово до свята.
І на цьому кадрі в мене садиться акумулятор. В усьому винний Місяць. Це все він.
Ну, начебто, тепер вже все :о)
Спитаєте, які були мінуси? А були. Люди за нічну екскурсію платили по 199 гривень (сюди входить фуршет, виступ Бурдона, програма від історичних клубів, коротше, воно було того варто). А в туалетах фортеці ні мила, ні паперу. Побутовий жлобизм кам'янчан ніколи не перестає дивувати.
Відмазалась - тепер за картинки по другому дню, 25 вересня.
25 вересня Гайдук чекав з нетерпінням - муштра. Всі власть прідєржащі його б зрозуміли: він походжатиме плацом вельможним паном, а сотня вояків навколо відпрацьовуватиме команди. Красота!
Керівникам інших підрозділів (всіх того дня начебто розділили на десятки для муштри) теж часом перепадало земних благ: от Святослав ібн Кузьмич, нехай у віках небесні гурії прославляють ім'я його, випускає хвилі свого шарму на чернівецьку кореспондентку Інтера. Кореспондентка, бережись: в Кузьмича починається сивина в бороду, це значить, біс вже зовсім недалеко.
Сумно насправді: для мене реконструкторський час - хронос іншого порядку, відмінний від звичайного. Час на фестивалях йде за іншими законами. Пройшов ще один рік, ми знову трішки підросли в реальному світі, а в виплеканому військово-історичними клубами XVII столітті пройшло лише кілька днів - по кількості подій реконструкторського року.
Це був лірично-пмс-ний відступ, поїхали далі. Бабах, щоб зразу тему змінити.
Я вже писала: стільки, скільки в суботу стрілялося, не стрілялося ще ніколи.
Фізична праця на по-літньому жаркому сонці напрацьовувала навички стрільби - і спрагу. Вгамувати її було трошки накладно, тому реконструкторський люд перебивався корисними яблуками. Якраз сезон.
Дами з яблуками - Вермер по ним плаче. Але Кам'янець не Дельфт.
Хоча місцеві художнє училище або факультет мистецтв в універі теж би за такою натурою мусили б полювати.
Олександр Харченко демонструє пану Рогалі нове знамено, мушкетери стоять на чатах, яничари в ногу не ходять принципово (чесно! Я наводила справки у ібн Кузьмича).
Білоруси демонструють кам'янецьким фотографам диво-шолом, весь в античних богах. Шикарна штука.
На що так активно реагують стрільці? На найзнаменитіше декольте Терри Героїки-2009, звичайно ж!
Мій персональний кошмар з минулорічного Хотина: білоруський Федір Портосович. Кажуть, дуже мирна людина. А я боюсь :о)
Муштрою керував історик за освітою Федір (стрілець) і його колега з Рондашьєра - з якоюсь шовковистою бородою. Її так і хотілося перефарбувати на синій колір.
Жбурляй і Гайдук слідкують за маневрами. Жбурляй мало в жж пише, а дарма. Там же не життя, а програма "Очевидное - невероятное", мав би про що написати тома мемуарів.
Здалеку подумала - шахмати. Виявилися олов'янні солдатики. Чоловік привіз їх з Дніпропетровська. Хто такий, уявлення не маю.
Так муштрують пікінерів.
Так на муштру реагують глядачі.
Олександр Харченко, Ібн Кузьмич і інші герої нашого роману.
І знову стріляють
Зверху зрозуміліша структура.
А вечірньому сонцю подяка за такі ефекти.
Антін, подумай над тим, щоб застрахувати твій головний капітал - очі. А то від кошерної шапки ти вже відмовився...
Від муштри - до мирного життя (якраз цими кадрами буде незадоволена мадмуазель Лізавета. Ну дуже вже проти фотографування виступала, з топанням ніжкою).
Веселіше всього - у мушкетерів.
Поки дорослі щось розказують, діти під столом зв'язують їм ноги.
Ай-яй-яй, якби говорить нам смуглява красуня Олена.
І у перехідного (від левенців до угорської піхоти) загону кам'янчан теж весело.
Київські козаки тим часом, як і було умовлено, йдуть постріляти з лука в фортецю. Тут наші фортечні працівники продемонтрували свої п'ятачки у всій красі - такого сорому я давно не відчувала. "Нічо не знаємо, який ще турнір. Нічо нам не казали. Ну може й казали, але все одно ми нічо не знаємо. Таня, дзвони Станіславській. Ви як хочете, а наш працівник з луками продовжить працювати".
Ага-ага. Він-то може й продовжив, але за хвилин 10, коли козаки просто розтрощили мішок-ціль стрілами (яблучно за яблучком, просто зараз сезон:)), сам поштиво відступив від мішеней.
Так як мішок-мішень вийшов з кондиції, довелося шукати іншу мішень.
Хлопчаки у захваті. На останньому кадрі вокалістка Бурдону, це вже пізніше було.
І знову в табір. Самий яскравий, циганистий - яничарський. Ця група до побуту, здається, ставиться з великим пієтетом. Молодці.
Вартовому після важкого дня хочеться хвилинки жіночої уваги, хто його сваритиме за це?
Я знаю, хто сваритиме, але він зараз якраз зайнятий: відбивається відразу від двох. Ух.
Однім махом двох побівахом. Гайдук, Антін і Карпо.
"Це ти винен, що ми програли!" - "Нє, ти!"
Так слово за слово і розгорілася дуель між переможеними.
А колеги і не знають, які біля брами пристрасті киплять.
Бо час вечеряти.
Що там під лагман йде? чача якась? я в напоях не розбираюся.
Папарацнуті кадри. Знімала з галереї, мене ніхто не бачив. Ніякого криміналу не назнімала.
Кримінал був по інший бік фортечних стін. Було скоєне масове вбивство. ТОЧНО! З когось же ці шашлики зробили, так?
Табір вгомонився. В фортеці Олег веде (суперово веде) нічну екскурсію. Все готово до свята.
І на цьому кадрі в мене садиться акумулятор. В усьому винний Місяць. Це все він.
Ну, начебто, тепер вже все :о)
Спитаєте, які були мінуси? А були. Люди за нічну екскурсію платили по 199 гривень (сюди входить фуршет, виступ Бурдона, програма від історичних клубів, коротше, воно було того варто). А в туалетах фортеці ні мила, ні паперу. Побутовий жлобизм кам'янчан ніколи не перестає дивувати.