Вірменія, день перший.
Чому сюди. Переліт. Єреван.
Відразу по поверненню зі Шрі-Ланки ми (ну добре, я :)) сіла перебирати всі ймовірні регулярні рейси в районі 20 березня - на Міка невпинно сунув ювілей. Ми б могли прихопити щось вкрай дешеве в Чіптріпі чи Зестресті, але варіантів довгого вік-енду там практично немає, ну і воліємо все-таки кататися самі, без процентів агентам.
Наймовірнішим і найдешевшим варіантом був Каїр, але колись давно я побачила це фото - і загорілася бажанням відвідати Вірменію. Порівняли ціни на рейси в S7 і Аерофлота, зупинились на Аерофлоті.
Наступного разу напевно не будемо Скруджами і полетимо С7: Шереметьєво ввечері по прильоту - зле, агресивне, гидке задуп'є. Хай буде дорожче, але з Домодєдово. Потім поясню чому.
Квиток Москва-Єреван-Москва на одного обійшовся десь в 266 доларів. Не найдешевший з варіантів (за ці гроші в тому ж Чіптріпі можна тричі в якийсь Єгипет з'їздити), але жити можна. :)
В Єреван борт летів напівпустий, зайняли улюблені останні місця. Мік читав, я раділа завіконним видам. Це, напевно, Грузія:
А це, напевно, Туреччина. Хоча не знаю :о)
Нарешті, бублик аеропорту Звартноц з вежею в центрі. В вежі колись був крутий ресторан, останні роки не діє. Сонце, тепло, сади цвітуть, це навіть з літака помітно - після московських сугробів це майже рай. І немає задушливої ланкійської спеки. Рай, кажу ж. Я часом задумуюсь про полювання на весну: в лютому можна застати цвітіння садів в південному Середземномор'ї, в березні от - у Вірменії, квітень - наш, український, в травні прокидається Росія, далі... далі трохи перечекати - і відправлятися ловити весну в іншу півкулю :о)
За паспортним контролем - кіоски місцевих операторів стільникового зв'язку. Білайн, МТС, якісь місцеві. Там даєш на секунду паспорт -і тобі дають БЕЗКОШТОВНУ сімку з 10 безкоштовними смс і 200 драмами на рахунку. Хвилина розмови з Україною чи Росією коштує 49 драм (це рівно гривня). Отже, 4 хвилини можете говорити просто так. Взявши дві сімки, відповідно, 8 хвилин. Ціна дзвінків в Москву ще нижча - 24 драми. По Вірменії і взагалі можна говорити ледь не вічність.
Нав'язливість таксистів в Звартноці перевищує всі допустимі межі. Це трохи налякало, але більше ніде такої настирності ми не зустрічали.
Знайшли відразу за бубликом стоянку маршруток. Вартість проїзду до центру Єревана 200 драм. (1 долар = 400 драм). Таксисти, до речі, просили 2000. Їхати десь хвилин 25.
Дорога від аеропорту до Єревану нагадала одночасно східні парадізи малих підприємств (меблями і чомусь дуже активно віниками торгують під відкритим небом вздовж доріг) і наші великі міста до заборони казино: тут вони не заборонені, а просто винесені за місто. Ввечері, кажуть, дуже яскраво блимають і тішать. :о)
Єреван лежить в араратській долині, гори відступають тут - але з міста видно і Арарат (5165, здається), і найвищу вершину власне Вірменії Арагац (4090 м). Сам Єреван лежить на висоті 900 м над р.м.
Єреван весь побудований з місцевого рожевого вулканічного туфа різних відтінків.
Між базарною "Росією" і сучасним храмом св. Григорія Просвітителя - станція метро Зоравар Андранік (Андранік - чолов'яга з двома кіньми з мого попереднього посту). Місцеве метро я ще опишу, в перший день ми ним некаталися.
Приземлились ми в 15-15, в 16-00 були вже у центрі вірменської столиці, поселення відклали на потім - і відразу з рюкзаками пішли гуляти містом.
Ось тут, кажуть, кращі хінкалі в Єревані. Це метрах в 50 від театральної площі.
О, а ось і театр, споруджений за проектом геніального Олександра Таманяна. Він наполовину відданий Опері, а наполовину тут концерт-холл ім. А.Хачатуряна ("Спартак" - один з моїх улюблених балетів, 6 разів дивилася, Хаячатуряна я поважаю:). Он він сидить перед будівлею).
Про розподіл будівлі навпіл ми не знали - і перший вечір в Єревані довелося сидіти без подарка вистави: йти на віолончельний концерт - приректи Міка на засинання просто в залі. Ну, іншого разу знатимемо.
Найбільшим моїм страхом перед приїздом в Єреван був... ні, не скажу, бо засмієте :(. Ну добре: я дуже боялася, що всі навколо будуть в гостроносих капцях. Гостроносе взуття - це злочин проти смаку і здорового глузду, багато кавказьких гостей на наших вулицях належать до злочинного угрупування гострокапцевих. Я візуал, я б такої наруги довго не витримала. Все, звичайно, виявилося значно краще. Як по українцях в Європі судять виключно з бачених прикладів, себто тіток з картатими сумками, мафіозі і шльондр, так і ми бачимо часом не найкращі приклади вірменів в наших широтах. Тут чимало розумних, сучасних, інтелігентних, стильних людей. Хоча місцеві дівчата ну дуже вже люблять стрази - правда, українки від них теж не відстають. :о)
За такими спостереженнями ми й підійшли до Каскаду (початок будівництва - 1960-ті).
Ось перед ним нахилився над своїми кресленнями головний архітектор Єревану всіх часів - О. Таманян. Монструозні бетонні сходи у небо: ширина їх 50 метрів, абсолютна висота від першої до останньої сходинки - 100 м. Всього тут 675 сходинок. Шо, шкода нас з рюкзаками? Даремно: всередині Каскаду працює безкоштовний фунікулер (і платний музей сучасного мистецтва, перший на теренах тоді ще СРСР). Від ескалаторів доведеться все-таки піднятися ще трохи - але там максимум 50 сходинок лишається.
Вище Каскаду, вже на висоті 1300 м - лише монумент "Відродження Вірменії" на Канакерських пагорбах і кілька спальних північних районів міста (Арабкір). Але все одно Каскад - найкращий оглядовий майданчик Єревану. Причому весь уставлений сучасними скульптурами.
Спустились з Каскаду, стали дзвонити в агенство, яке здає квартири подобово. Слухавку там не брали. А готелі тут, кажуть, страшно дорогі. Таксист, якого запитали про здачу квартир, ніц не знав, в газетах не було потрібних оголошень - ох-ох, що робити? Або переплачувати за готель, або їхати з міста кудись в провінцію і поселятися там.
Ну але ж Мік трііііішечки знав одного єреванця, колегу по його міжнародній фірмі. Без допомоги Аліка ми б ніколи в житті не поселилися там, де поселилися. Але це буде трішки пізніше - поки що нас попереджають, що для підготовки квартири (торгуємось, збиваючи ціну з 35 євро до 35 баксів за ніч, напираючи на те, що нам все одно, де вона і що в ній - аби виспатись) потрібно ще дві години. Якраз поїсти і подивитися ще щось часу вистачить.
В супермаркеті затарюємося копченими сирними хінкалі (АААААААААААААААААА!!!! це найсмачніші хінкалі в світі, потім купували їх щодня), насінням в шоколаді (я фанат, тут воно таке м'яке, таке халвисте, уууууу), таном (півлітра за 140 драм) і всяким іншим.
Про мечеть я вже вчора розказувала. Раніше тут був музей історії міста, але так як зараз Іран - чи не єдина країна-сусід, з якою в Вірменії партнерські стосунки, іранцям дозволили відновити Блакитну мечеть (джерела датують її то 18, то 19 ст.) і влаштувати в приміщеннях навколо неї безкоштовну експозицію.
Напроти - велика споруда, по даху котрої бігають бурячки і карасики.
Я її помилково приймаю за театр юного глядача, а це був міський ринок. :о) Під ним купуємо кіло дуже смачного винограду - найдорожчого за всю поїздку, аж 300 драм (десь 6,50 гривень, ага). Час повечеряти. Обходимо ШІСТЬ кафешок і столовок - скрізь шалено накурено. На жаль, вірмени дуууууже багато палять. Сумно. Нарешті, знаходимо пустісіньке кафе "Кампус" десь неподалік університуту. Пробую місцевий суп "Спас" - з тану, перловки і зелені. Нічо так (крім перловки:).
В вірменській столиці дуже люблять все ксерити - вивіски "XEROX" трапляються на кожному кроці. Єреван має все ще стільки радянських, старих вивісок (та й нові часто на російській), що тут досить швидко зникає відчуття закордону. Додайте ще обов'язкову російську попсу з ефемок - і враження східного Києва буде майже повним. Єреван і справді нагадав мені Київ. Затишне місто, якесь спокійне. Тільки водії всі джигіти і на правила чхати хотіли. Ну, ми ж в Азії.
На жаль, знамениті співаючі фонтани на площі Республіки не працювали - не сезон ще. Нічне фото площі - це ми стоїмо десь в метрах 60 від нашої квартири, але ще про це не знаємо, і йдемо кудись геть.
О, а такого в нас не було: старий апарат по видачі морозива:
Нарешті, близько дев'ятої нас підбирає позашляховик - і ПРАВНУК Таманяна (Ага!) везе нас поселятися. В темряві ми ще не знаємо, як близько ми живемо - ми не в центрі жили, ні. Ми жили в центрі центру. Ну це якби в Москві нас поселили десь в Кремлі.
Шикарна квартира-студія, яку здає вдова художника. Все, про що можна мріяти, в центрі Єревану і за 35 баксів за добу. Ну хіба це все не щастя?:о) І дякуємо ще раз єреванським знайомим :о)
Трошки бардак вже на фото, вибачте :о)
Відразу по поверненню зі Шрі-Ланки ми (ну добре, я :)) сіла перебирати всі ймовірні регулярні рейси в районі 20 березня - на Міка невпинно сунув ювілей. Ми б могли прихопити щось вкрай дешеве в Чіптріпі чи Зестресті, але варіантів довгого вік-енду там практично немає, ну і воліємо все-таки кататися самі, без процентів агентам.
Наймовірнішим і найдешевшим варіантом був Каїр, але колись давно я побачила це фото - і загорілася бажанням відвідати Вірменію. Порівняли ціни на рейси в S7 і Аерофлота, зупинились на Аерофлоті.
Наступного разу напевно не будемо Скруджами і полетимо С7: Шереметьєво ввечері по прильоту - зле, агресивне, гидке задуп'є. Хай буде дорожче, але з Домодєдово. Потім поясню чому.
Квиток Москва-Єреван-Москва на одного обійшовся десь в 266 доларів. Не найдешевший з варіантів (за ці гроші в тому ж Чіптріпі можна тричі в якийсь Єгипет з'їздити), але жити можна. :)
В Єреван борт летів напівпустий, зайняли улюблені останні місця. Мік читав, я раділа завіконним видам. Це, напевно, Грузія:
А це, напевно, Туреччина. Хоча не знаю :о)
Нарешті, бублик аеропорту Звартноц з вежею в центрі. В вежі колись був крутий ресторан, останні роки не діє. Сонце, тепло, сади цвітуть, це навіть з літака помітно - після московських сугробів це майже рай. І немає задушливої ланкійської спеки. Рай, кажу ж. Я часом задумуюсь про полювання на весну: в лютому можна застати цвітіння садів в південному Середземномор'ї, в березні от - у Вірменії, квітень - наш, український, в травні прокидається Росія, далі... далі трохи перечекати - і відправлятися ловити весну в іншу півкулю :о)
За паспортним контролем - кіоски місцевих операторів стільникового зв'язку. Білайн, МТС, якісь місцеві. Там даєш на секунду паспорт -і тобі дають БЕЗКОШТОВНУ сімку з 10 безкоштовними смс і 200 драмами на рахунку. Хвилина розмови з Україною чи Росією коштує 49 драм (це рівно гривня). Отже, 4 хвилини можете говорити просто так. Взявши дві сімки, відповідно, 8 хвилин. Ціна дзвінків в Москву ще нижча - 24 драми. По Вірменії і взагалі можна говорити ледь не вічність.
Нав'язливість таксистів в Звартноці перевищує всі допустимі межі. Це трохи налякало, але більше ніде такої настирності ми не зустрічали.
Знайшли відразу за бубликом стоянку маршруток. Вартість проїзду до центру Єревана 200 драм. (1 долар = 400 драм). Таксисти, до речі, просили 2000. Їхати десь хвилин 25.
Дорога від аеропорту до Єревану нагадала одночасно східні парадізи малих підприємств (меблями і чомусь дуже активно віниками торгують під відкритим небом вздовж доріг) і наші великі міста до заборони казино: тут вони не заборонені, а просто винесені за місто. Ввечері, кажуть, дуже яскраво блимають і тішать. :о)
Єреван лежить в араратській долині, гори відступають тут - але з міста видно і Арарат (5165, здається), і найвищу вершину власне Вірменії Арагац (4090 м). Сам Єреван лежить на висоті 900 м над р.м.
Єреван весь побудований з місцевого рожевого вулканічного туфа різних відтінків.
Між базарною "Росією" і сучасним храмом св. Григорія Просвітителя - станція метро Зоравар Андранік (Андранік - чолов'яга з двома кіньми з мого попереднього посту). Місцеве метро я ще опишу, в перший день ми ним некаталися.
Приземлились ми в 15-15, в 16-00 були вже у центрі вірменської столиці, поселення відклали на потім - і відразу з рюкзаками пішли гуляти містом.
Ось тут, кажуть, кращі хінкалі в Єревані. Це метрах в 50 від театральної площі.
О, а ось і театр, споруджений за проектом геніального Олександра Таманяна. Він наполовину відданий Опері, а наполовину тут концерт-холл ім. А.Хачатуряна ("Спартак" - один з моїх улюблених балетів, 6 разів дивилася, Хаячатуряна я поважаю:). Он він сидить перед будівлею).
Про розподіл будівлі навпіл ми не знали - і перший вечір в Єревані довелося сидіти без подарка вистави: йти на віолончельний концерт - приректи Міка на засинання просто в залі. Ну, іншого разу знатимемо.
Найбільшим моїм страхом перед приїздом в Єреван був... ні, не скажу, бо засмієте :(. Ну добре: я дуже боялася, що всі навколо будуть в гостроносих капцях. Гостроносе взуття - це злочин проти смаку і здорового глузду, багато кавказьких гостей на наших вулицях належать до злочинного угрупування гострокапцевих. Я візуал, я б такої наруги довго не витримала. Все, звичайно, виявилося значно краще. Як по українцях в Європі судять виключно з бачених прикладів, себто тіток з картатими сумками, мафіозі і шльондр, так і ми бачимо часом не найкращі приклади вірменів в наших широтах. Тут чимало розумних, сучасних, інтелігентних, стильних людей. Хоча місцеві дівчата ну дуже вже люблять стрази - правда, українки від них теж не відстають. :о)
За такими спостереженнями ми й підійшли до Каскаду (початок будівництва - 1960-ті).
Ось перед ним нахилився над своїми кресленнями головний архітектор Єревану всіх часів - О. Таманян. Монструозні бетонні сходи у небо: ширина їх 50 метрів, абсолютна висота від першої до останньої сходинки - 100 м. Всього тут 675 сходинок. Шо, шкода нас з рюкзаками? Даремно: всередині Каскаду працює безкоштовний фунікулер (і платний музей сучасного мистецтва, перший на теренах тоді ще СРСР). Від ескалаторів доведеться все-таки піднятися ще трохи - але там максимум 50 сходинок лишається.
Вище Каскаду, вже на висоті 1300 м - лише монумент "Відродження Вірменії" на Канакерських пагорбах і кілька спальних північних районів міста (Арабкір). Але все одно Каскад - найкращий оглядовий майданчик Єревану. Причому весь уставлений сучасними скульптурами.
Спустились з Каскаду, стали дзвонити в агенство, яке здає квартири подобово. Слухавку там не брали. А готелі тут, кажуть, страшно дорогі. Таксист, якого запитали про здачу квартир, ніц не знав, в газетах не було потрібних оголошень - ох-ох, що робити? Або переплачувати за готель, або їхати з міста кудись в провінцію і поселятися там.
Ну але ж Мік трііііішечки знав одного єреванця, колегу по його міжнародній фірмі. Без допомоги Аліка ми б ніколи в житті не поселилися там, де поселилися. Але це буде трішки пізніше - поки що нас попереджають, що для підготовки квартири (торгуємось, збиваючи ціну з 35 євро до 35 баксів за ніч, напираючи на те, що нам все одно, де вона і що в ній - аби виспатись) потрібно ще дві години. Якраз поїсти і подивитися ще щось часу вистачить.
В супермаркеті затарюємося копченими сирними хінкалі (АААААААААААААААААА!!!! це найсмачніші хінкалі в світі, потім купували їх щодня), насінням в шоколаді (я фанат, тут воно таке м'яке, таке халвисте, уууууу), таном (півлітра за 140 драм) і всяким іншим.
Про мечеть я вже вчора розказувала. Раніше тут був музей історії міста, але так як зараз Іран - чи не єдина країна-сусід, з якою в Вірменії партнерські стосунки, іранцям дозволили відновити Блакитну мечеть (джерела датують її то 18, то 19 ст.) і влаштувати в приміщеннях навколо неї безкоштовну експозицію.
Напроти - велика споруда, по даху котрої бігають бурячки і карасики.
Я її помилково приймаю за театр юного глядача, а це був міський ринок. :о) Під ним купуємо кіло дуже смачного винограду - найдорожчого за всю поїздку, аж 300 драм (десь 6,50 гривень, ага). Час повечеряти. Обходимо ШІСТЬ кафешок і столовок - скрізь шалено накурено. На жаль, вірмени дуууууже багато палять. Сумно. Нарешті, знаходимо пустісіньке кафе "Кампус" десь неподалік університуту. Пробую місцевий суп "Спас" - з тану, перловки і зелені. Нічо так (крім перловки:).
В вірменській столиці дуже люблять все ксерити - вивіски "XEROX" трапляються на кожному кроці. Єреван має все ще стільки радянських, старих вивісок (та й нові часто на російській), що тут досить швидко зникає відчуття закордону. Додайте ще обов'язкову російську попсу з ефемок - і враження східного Києва буде майже повним. Єреван і справді нагадав мені Київ. Затишне місто, якесь спокійне. Тільки водії всі джигіти і на правила чхати хотіли. Ну, ми ж в Азії.
На жаль, знамениті співаючі фонтани на площі Республіки не працювали - не сезон ще. Нічне фото площі - це ми стоїмо десь в метрах 60 від нашої квартири, але ще про це не знаємо, і йдемо кудись геть.
О, а такого в нас не було: старий апарат по видачі морозива:
Нарешті, близько дев'ятої нас підбирає позашляховик - і ПРАВНУК Таманяна (Ага!) везе нас поселятися. В темряві ми ще не знаємо, як близько ми живемо - ми не в центрі жили, ні. Ми жили в центрі центру. Ну це якби в Москві нас поселили десь в Кремлі.
Шикарна квартира-студія, яку здає вдова художника. Все, про що можна мріяти, в центрі Єревану і за 35 баксів за добу. Ну хіба це все не щастя?:о) І дякуємо ще раз єреванським знайомим :о)
Трошки бардак вже на фото, вибачте :о)