Карпатський вернісаж-2009, Івано-Франківськ.
Вітаємо всіх читачів і слухачів програми "На хвилях ненависті" радіо "Промінь соціофобії". Кінець тижня - а отже, за традицією, вашій увазі - репортаж з свіженького фесту в Івано-Франківську, от щойно-щойно (5 вересня). З вами постійна ведуча рубрики, змучена мізантропією та прогресуючим пмс.
Урочисте відкриття "Карпатського вернісажу". Глядачі. Перший ряд.
Те саме урочисте відкриття, з іншого боку:
А ось який справжній гуцул, як на ілюстраціях з "Захара Беркута":
І глядачі теж колоритні:
Цифри для початку: понад 200 учасників з 20 областей України + польського міста-побратима. Тривалість - два дні (5-6 вересня). Місце проведення: Майдан Шептицького в Франківську. Серед майстрів, приміром, бортники:
Є 28 гончарів:
З Бродівського району прибула чорна гаварецька кераміка - ну і т.д. На фото не вона.
Такі фести лише видаються заскорузло-шароварними заходами. Насправді це бароментр народних вподобань - і спробуйте тільки заперечити (вишиті хрестиком бранзолетки з написом 50cent не бажаєте, приміром?). 20 писанкарів прибуло на фест - і лише деякі з них є справжніми трендсеттерами:
Страус повинен бути на нашому гербі, так як орел на польському. Страус врятує нас від голоду, обігріє теплим пір'ям, а ще він страшно красивий:
Золоті жінки не такі привабливі як страус. І за виразом очей цей гордий і сильний (от не брешу) птах нагадує багатьох співвітчизників. Можливо, колись навіть мадонна на майдані стоятиме не на земній кулі, а на страусячому яйці. Так, ми безбожні мізантропи.
Страуса можна їсти, вішати на стіну і ходити з його яйцями у кошику принаймні в один весняний день. Але одним страусом всіх поривів до прекрасного не нагодувати. Ось подивіться, як майстерно обшляхетнила народна майстриня-вишивальниця класичний образ в брюлловському "Італійському полудні" (тидимц на оригінал). Тому що інтуїтивно відчуває віяння часу: сучасна красуня - блондинка по-перше, значно стрункіша по-друге, з салонною зачіскою по-третє.
Переосмислення класики - це сміливо. Хоча й класика у вигляді шоколадного "Ранку в сосновому лісі" теж позицій не здає:
Російські три ведмеді під целофаном, але таки в столиці Прикарпаття.
Ні, насправді - було багато цікавого. От кого неможливо було оминути, то це - 84-річного Івана Кузьмича Тимошенко з села Хомутець Полтавської області.
Дідусь трохи недочуває, виглядає суворим і грізним, а між тим є знаменитим на всю Україну - його сусідка з гаварецькою керамікою навіть стверджувала, що до Івана Кузьмича Юлія Володимирівна онучки набивається. (це якийсь вплив архетипу діда мороза - онучка-безбатченко).
А сирні коники від жительки Косівщини Марії Петрів були просто неймовірними:
Все було непогано:
Все було яскраво - як от ці абсолютно російськомовні жительки селища Безлюднівка на Харківщині: не побоялися в бандерівське лігво прибути.
І дітей було повно: хтось малював, хтось купував шарики і іграшки, хтось роздавав агітацію (не політичну, а благодійної акції):
Тай як місто Франківськ більш ніж приємне місце:
Але на зворотньому шляху довелось їхати автобусом "Чернівці-Одеса", і всю дорогу, незважаючи на біруші, я чула з автобусних телевізорів (винахідник цього чортового засобу має смажитись в пеклі навічно) _гумор_ якогось "Вечірнього кварталу". Про таку неймовірну пошлість і аж таку затяту п'яту колону в Україні я, істота безтелевізорна, до сьогодні не здогадувалась. На прохання хоча б притихшити цей сором водії не реагували. Я в своєму західноукраїнському анклаві реально мало собі уявляю, що хтось дійсно може ТАКЕ думати на Юща, який би він не був - і аж так прагнути стати російською областю. Біруші не допомогли. Настрій було спаскуджено повністю, просто капітально, я жалкувала, що не купила на фесті якусь з цих тарілей - я б трощила нею клятий телевізор, а потім би била водієв - за те, що несуть в маси таку заразу.
Я ж реально думала, що п'ята колона - це заслані казачки на інет-форумах. А від такого млосно стало - і дотепер не відпускає. Ми приречені?:(
мій репортаж на Укрiнформі
Урочисте відкриття "Карпатського вернісажу". Глядачі. Перший ряд.
Те саме урочисте відкриття, з іншого боку:
А ось який справжній гуцул, як на ілюстраціях з "Захара Беркута":
І глядачі теж колоритні:
Цифри для початку: понад 200 учасників з 20 областей України + польського міста-побратима. Тривалість - два дні (5-6 вересня). Місце проведення: Майдан Шептицького в Франківську. Серед майстрів, приміром, бортники:
Є 28 гончарів:
З Бродівського району прибула чорна гаварецька кераміка - ну і т.д. На фото не вона.
Такі фести лише видаються заскорузло-шароварними заходами. Насправді це бароментр народних вподобань - і спробуйте тільки заперечити (вишиті хрестиком бранзолетки з написом 50cent не бажаєте, приміром?). 20 писанкарів прибуло на фест - і лише деякі з них є справжніми трендсеттерами:
Страус повинен бути на нашому гербі, так як орел на польському. Страус врятує нас від голоду, обігріє теплим пір'ям, а ще він страшно красивий:
Золоті жінки не такі привабливі як страус. І за виразом очей цей гордий і сильний (от не брешу) птах нагадує багатьох співвітчизників. Можливо, колись навіть мадонна на майдані стоятиме не на земній кулі, а на страусячому яйці. Так, ми безбожні мізантропи.
Страуса можна їсти, вішати на стіну і ходити з його яйцями у кошику принаймні в один весняний день. Але одним страусом всіх поривів до прекрасного не нагодувати. Ось подивіться, як майстерно обшляхетнила народна майстриня-вишивальниця класичний образ в брюлловському "Італійському полудні" (тидимц на оригінал). Тому що інтуїтивно відчуває віяння часу: сучасна красуня - блондинка по-перше, значно стрункіша по-друге, з салонною зачіскою по-третє.
Переосмислення класики - це сміливо. Хоча й класика у вигляді шоколадного "Ранку в сосновому лісі" теж позицій не здає:
Російські три ведмеді під целофаном, але таки в столиці Прикарпаття.
Ні, насправді - було багато цікавого. От кого неможливо було оминути, то це - 84-річного Івана Кузьмича Тимошенко з села Хомутець Полтавської області.
Дідусь трохи недочуває, виглядає суворим і грізним, а між тим є знаменитим на всю Україну - його сусідка з гаварецькою керамікою навіть стверджувала, що до Івана Кузьмича Юлія Володимирівна онучки набивається. (це якийсь вплив архетипу діда мороза - онучка-безбатченко).
А сирні коники від жительки Косівщини Марії Петрів були просто неймовірними:
Все було непогано:
Все було яскраво - як от ці абсолютно російськомовні жительки селища Безлюднівка на Харківщині: не побоялися в бандерівське лігво прибути.
І дітей було повно: хтось малював, хтось купував шарики і іграшки, хтось роздавав агітацію (не політичну, а благодійної акції):
Тай як місто Франківськ більш ніж приємне місце:
Але на зворотньому шляху довелось їхати автобусом "Чернівці-Одеса", і всю дорогу, незважаючи на біруші, я чула з автобусних телевізорів (винахідник цього чортового засобу має смажитись в пеклі навічно) _гумор_ якогось "Вечірнього кварталу". Про таку неймовірну пошлість і аж таку затяту п'яту колону в Україні я, істота безтелевізорна, до сьогодні не здогадувалась. На прохання хоча б притихшити цей сором водії не реагували. Я в своєму західноукраїнському анклаві реально мало собі уявляю, що хтось дійсно може ТАКЕ думати на Юща, який би він не був - і аж так прагнути стати російською областю. Біруші не допомогли. Настрій було спаскуджено повністю, просто капітально, я жалкувала, що не купила на фесті якусь з цих тарілей - я б трощила нею клятий телевізор, а потім би била водієв - за те, що несуть в маси таку заразу.
Я ж реально думала, що п'ята колона - це заслані казачки на інет-форумах. А від такого млосно стало - і дотепер не відпускає. Ми приречені?:(
мій репортаж на Укрiнформі