Стародавній Меджибіж-2009: 23 серпня
От вам подія, фотозвітів з якої буде безліч - бо в руках практично всіх глядачів і учасників фестивалю "Стародавній Меджибіж-2009" були мильнички і камери різного ступеню просунутості.
Нам з Міком пощастило - на фест і звідти нам допомогла дістатися журналістка кам'янецької газети "Експрес-Поділля" Оксана, за що їй подяка. Оксана до фесту мала майже безпосереднє відношення - серед лицарів "Подільської хоругви" бився її коханий.
Чи успішно бився, не відаю, бо учасників було ДУЖЕ багато, бої тривали цілий день, вслідкувати за ними - важко.
Публіка йшла і йшла - черги на вхід до замку були шалені. Ціна денного вхідного квитка - 60 гривень. Правда, аж дуже диких натовпів не було - хтось йшов до залів музею (при музеї рік тому відкрили над-сучасну експозицію, присвячену Голодомору), хтось нипав вежами, хтось відстював наступну чергу - в три туалетні кабінки...
Дітей було дуже багато. Бугурти - річ така, по глядацькій голові мечем лицарям врізати - раз плюнути, тому ведучі весь час просили батьків забрати дітей з перших рядів навколо рісталіща. Дітям це не подобалось.
Різниця публіки в Меджибожі і на Зборівській битві - разюча. Все-таки подоляки не такі вперті як галичани, більш розуміючі і скромні. Сказали відступитись - відступляться, права качати не будуть. З останнього ряду пофотографують, корона не впаде.
А розійтися перебрані за лицарів айтішники і інші інтелігентні в простому житті молоді люди й справді могли - якби не маршали, які за допомогою шестів рознімали особливо затятих бійців, могло б і до каліцтва дійти :)
Причому мені, на стороннє око, так здалось, що головна стратегія лицарського поєдинку - це підбігти ззаду і вгатити суперника по голові чимось важким:
Ще один розумний хід - побачивши, що хтось з твого загону вже ворога вгатив, і той лежить на землі і ще тріпається, прибігти - і добити:
Бої були масові (25 на 25 приблизно):
Одиночні:
(Зверніть увагу, як хитро товариш в стьоганих штанях тикає мечем супротивнику в око. Майстер!)
І головний вчорашній хіт - бої 5 на 5:
Трошки картинок:
А вже після боїв можна було нафотографуватися вдосталь:
І репортажів назнімати (ця сама група Першого національного за день до того знімала наше свято врожаю а.к.а. фестиваль вареників:
Ось ця руда красуня слідкувала за правилами та взагалі правила бал на фестивалі:
Спочатку неприємно вразив російськомовний ведучий. Але потім виявилось, що людина має чудове почуття гумору (плюс він наказав виключити пісеньку з матами - навколо ж діти. Таким мене легко купити) - коротше, недержавномовність такому ведучому можна пробачити:
До речі, дивна в фесту ситуація з рекламодавцями. По всій фортеці були розвішані реклами найгидотнішої фм-станції світу, котра крутить те, що деякі недалекі люди сприймать за шансон. Яке щастя, що ці зеко-філи ще не дісталися до Кам'янця. І на що вони розраховували - в клубах переважно інтелігентна молодь, вона блатняк не слухає. Прокол.
Ну ви подивіться от на неї. "Раз-два-трі -па почкам, раз-два-трі па пєчєні"?
Преси було повно. Реально - повно. Приємно було зустріти Олександра Зубка з "Експерту" - за той час, що я цього блондинистого фотокора не бачила, його легендарний хвостик ще підріс. Ех...
Да-да, я теж тебе бачу, привіт. :)
Весь час в фортеці ми б не всиділи - тому кожні кілька годин відправлялись в Меджибіж потинятися. Поруйновані костели, меморіальні турецькі стовпи, могила Бешта - в селищі є на що дивитися. Сакраментальне питання українського селянина: "А навіщо ви це фотографуєте?" довелося почути ламаною англійською - від семітського виду жінки поблизу мікви. Бабуся її, певно, з цих країв. Питання вже в генах.
Про костюми. Були серед консервних бляшанок у ватниках і справжні реконструктори, були.
Відрізнити їх від гобло-лицарів було досить просто. Кому не просто - для тих провели лікбез: лицар з сяючою золотою цепугою на шиї вивів свого товариша в дитячому чепчику-калі і показав: "От вам, люди, гобло-лицар. На ногах в нього солдатські чоботи:
Вище - кальсони, ще вище - якийсь американський ремінь. Кошмар!"
А тут дами XVI століття ведуть себе геть розпущено, демонструючи нижню білизну. Хтиві які і некультурні:
Глядачі теж траплялись колоритні:
Жили учасники в наметових містечках, розкиданих СКРІЗЬ навколо фортеці - і подекуди в фортеці. Кам'янчани з "Поділсьької хоругви" окупували другий ярус Лицарської башти. Теж непогано.
Між фестивалящих лицарів ходив у сутані hmmk - і час від часу натикався на своїх духовних побратимів з минувщини:
Так народжуються легенди: ось цього лицаря в рожевих штанях місцеві жителі чомусь приймали за дівчину, дуже слідкували за його перипетіями на полі бою з вершечку Лицарської вежі і всіляко за неї вболівали. На моє логічне питання, а чи вони впевнені, що це дівчина, аргументи були залізобетонні: штани ж рожеві:
Сувенірів було повно:
Колориту теж:
Були танці під харківський гурт Spiritual Seasons (молодці вони, ще на минулорічній Террі зрозуміла):
В танцях дуже відзначався хлопака з довгими кісками і з виламаним в ужгородському поїзді карнізом з занавіскою "Закарпаття" - з ним якась шалена кількість фот. :)
Ну і ще кілька фот:
Як завжди - альтернативна розповідь з зовсім іншими картинками. Там чемпіонка по пусканню очима бісиків і самий популярний в глядачок лицар, приміром