Польська частина подорожі.
Мальборк
Вже троє мене запитувало, чому я повернулася, а про подорож нічого не пишу.
Того не пишу. *набурмосилася*. Я другий місяць з відчаєм, з шаленими фінансовими втратами намагаюся врятувати рядового Райана зуб, верхню вісімку. Виходить дуже паршиво, кажуть, не жилець, а я не можу з цією думкою примиритися. Ніяк. Біль, виявляється, така штука, що не до подорожей, не до жж, навіть не до роботи.
Але все-таки спробую для себе щось з минулої поїздки закаталогізувати. Польську частину спершу, в тисячах бельгійських картинок зав'язнути боюся.
Почалося все з російсько-пруського Калінінграда. В Кьонігу я була вже втретє, і ще сто разів би побувала. Кльове місто.
Звідти до Мальборка - якісь смішні кілометрів 60 чи 70. Долаються на електричці з двох вагонів.
Мальборк - це просто щось. Приїхати туди на кілька годин - ані себе не поважати, ані список ЮНЕСКО, ані Мальборк. Ну, тут я більше про це написала.
Хрестоносці були хлопці небідні, по всій Прусії замків набудували чимало. В Квідзині от такий красень:
В замковому соборі були на репетиції мюзиклу. Ага. В соборі. Мюзиклу. З демонами з крилами. Ага. Тут більше.
На середині шляху між Мальборком і Квідзином - ще один замок тевтонців, скромний. В Штумі.
Чим добре в провінції - в піцерії взяли комплексний обід за такі смішні гроші, що навіть ніяково.
А це так, деталька.
Далі був Гданськ. О! Оооооооооооооо!!! (Нє, Гданськ був до того, але фігня). Сподобалося страшно. Вже від самого вокзалу як почало подобатися - так і подобалося аж до Вестерплятте.
На репліці піратокарибської "Чорної Перлини" поплили на Вестерплятте повз ше одну середньовічну твердиню Віслоусьцє (бо в усті Вісли стоїть).
По дорозі минали багато чого.
От ті два велетенські склади були зведені на межі ХІХ і ХХ століть спеціально під українське зерно. Ех.
Вестерплятте - місце, де почалася Друга світова, священне місце для поляків. Ми ж собі пройшлися до моря, де на пустому балтійському березі годували калінінградським хлібом десяток диких лебедів.
І ще трошки фанастичного Гданська
Торунь. Люблю з часів першого візиту, котрий стався так давно, що рік не називатиму - бо скажете, що люди стільки не живуть.
Місто теж в списку ЮНЕСКО за найбільший в Європі збережений готичний архітектурний ансамбль, теж має замок тевтонців - більш автентичний, бо весь поруйнований, що не заважає торунцям брати якісь дикі гроші за квиток на ті руїни. Ну і батьківщина Коперника, звісно. Саме в Торуні мій коханий фізтехівець вперше побував в планетарії, а потім ще й в орбітарії - такій хорошій штуці, де на всяких приладах показується, скільки буде важити пляшка соку на різних планетах, скільки важитемеш ти (ой, не питайте навіть, самі розстройства), можна постворювати магнітні бурі, полярні сяйва, торнадо ну і взагалі, все супер - якби не армія дітисьок, що верещать і крутяться під ногами, заважаючи дорослим дяді і тьоті бавитися в космос.
Торунські сувеніри - пєрніки. Купили великий пакет, до цього часу все не з'їли, бо виявилися ті пєрніки звичайними тульськими пряниками, які я рішуче не люблю.
Головна торунська біда - хостел "Оранж" в Старому місті. Не піддавайтесь спокусі! Це жах. Кімнати БЕЗ ВІКОН. Сніданку немає. Бр-р-р-р.
Ну і вже по поверненню з Бельгії була Варшава.
Хостел "New World" розташований на вул. Нови Швят (хто в Варшаві бував, зрозуміє: це дуже, ДУЖЕ близько до королівського замку, локація просто суперова). Дизайнерські інтер'єри, чудовий вид з вікна, велетенська плазма, сніданок, безкоштовна бібліотека, вай-фай. Торунь, ти програв.
З Варшави навезли шалену кількість книжок - ну бо польські книгарні - найбільша моя спокуса.
По дорозі від хостелу до замку - п'ять (5!!!) фотовиставок. Одна присвячена нашій частині Карпат. Вівчі, чабани, Попіван, бабусі на хитких містках, діти на кіркутах - справжня, неторкана ніким тайна для варшавяків. Ех.
