Also sprach Blacky.0.3.
тут я демонструю триптих, який віддала на районну фотовиставку. Можете мене хвалити.
Істинно говорю вам: ретро-fm всілякого штибу - вселенське зло, що віднімає пам'ять цілих поколінь.
Бо не лише аромати підвизаються в якості своєрідних машин часу. Музика тут чи не ефективніша.
Коли вперше після багаторічної перерви чуєш річ, під яку на дискотеці в сьомому класі вперше поцілувався, тебе накриває цунамі спогадів, щемких і солодких водночас. Нехай на кілька секунд, але ти там - в минулому.
Коли цю ж річ ти через день чуєш в маршрутці, залишається лише суха констатація: "О, під це я на дискотеці в сьомому класі..." - і ВСЕ. Мотор двигуна машини часу барахлить, транспортер в минуле забитий пилюкою, магія не спрацьовує. Кількість перейшла в анти-якість.
На третьому, здається, курсі, я прийшла в рідну школу на практику. Я піднімалася сонячним ранком в 32 аудиторію - і мене просто роздирала на шматки пам'ять, ненависть, любов і інші необхідні для дуаль-юніону "учень-школа" інгридієнти. Після практики я залишилася в рідній же школі в якості вчителя - і емоційні коктейлі тепер були лише через чергові вибрики чергових неповнолітніх монстрів. Пам'ять місця - "тут, роки тому" - була вбита.
Так вбита в зародку пам'ять про весілля - розпис був такий швидкий і стрімкий, що замість реальних спогадів є 7 фото-картинок і 15 хвилин відео. Все. Як було насправді, я не скажу - я переселилася в себе на фотках, і емоції в мене ті, що в дівчини на фотках. Хоча вона і я.
На вселенському суді в Гаазі колись засудять всіх власників ретро-станцій.
Ви будете вдячні суддям.
А я ні.
А чого мені бути вдячним. Поки що ретро-блек-фм чи ретро-дум-фм в маршрутках не крутять. А з, скажімо, It's a Sin Пет Шоп Бойзівською в мене асоціюється лише шкільна фізкультурна роздягальня. :)
Ретро-картинки не в тему, а просто так:
Істинно говорю вам: ретро-fm всілякого штибу - вселенське зло, що віднімає пам'ять цілих поколінь.
Бо не лише аромати підвизаються в якості своєрідних машин часу. Музика тут чи не ефективніша.
Коли вперше після багаторічної перерви чуєш річ, під яку на дискотеці в сьомому класі вперше поцілувався, тебе накриває цунамі спогадів, щемких і солодких водночас. Нехай на кілька секунд, але ти там - в минулому.
Коли цю ж річ ти через день чуєш в маршрутці, залишається лише суха констатація: "О, під це я на дискотеці в сьомому класі..." - і ВСЕ. Мотор двигуна машини часу барахлить, транспортер в минуле забитий пилюкою, магія не спрацьовує. Кількість перейшла в анти-якість.
На третьому, здається, курсі, я прийшла в рідну школу на практику. Я піднімалася сонячним ранком в 32 аудиторію - і мене просто роздирала на шматки пам'ять, ненависть, любов і інші необхідні для дуаль-юніону "учень-школа" інгридієнти. Після практики я залишилася в рідній же школі в якості вчителя - і емоційні коктейлі тепер були лише через чергові вибрики чергових неповнолітніх монстрів. Пам'ять місця - "тут, роки тому" - була вбита.
Так вбита в зародку пам'ять про весілля - розпис був такий швидкий і стрімкий, що замість реальних спогадів є 7 фото-картинок і 15 хвилин відео. Все. Як було насправді, я не скажу - я переселилася в себе на фотках, і емоції в мене ті, що в дівчини на фотках. Хоча вона і я.
На вселенському суді в Гаазі колись засудять всіх власників ретро-станцій.
Ви будете вдячні суддям.
А я ні.
А чого мені бути вдячним. Поки що ретро-блек-фм чи ретро-дум-фм в маршрутках не крутять. А з, скажімо, It's a Sin Пет Шоп Бойзівською в мене асоціюється лише шкільна фізкультурна роздягальня. :)
Ретро-картинки не в тему, а просто так:
