д.и.н Яжборовская о Польше, дилетантах , Морозовe и Дюкове....
Некоторое время назад, в начале сентября 2009 года (2009-09-01) Инесса Сергеевна Яжборовская - доктор исторических наук, профессор, главный научный сотрудник Института социологии РАН, автор многочисленных публикаций, член группы по сложным вопросам, вытекающим из истории российско-польских отношений
написала статью в издание "Независимая газета" под названием Путешествие дилетантов в историю и аннотацией, продолжающей название
"Желающих придать 70-ой годовщине Второй мировой войны некий блеск, дабы выглядели подостойнее, оказалось немало
"
В частности, она пишет:
Вдруг, по прошествии 70 лет, все оказалось до смешного просто! Достаточно еще раз извлечь из трухи истории рассуждения о ее фальсификаторах, и можно спать спокойно, не думая о международном праве, о нарушении взятых перед соседями правовых обязательств, о необходимости освобождения себя от сталинских деформаций советской внешней политики. Не утруждаясь подобными проблемами, даже просто отрицая их наличие и довольствуясь более чем полувековыми идеологемами. Между тем попавшаяся на крючок гитлеровских подачек - реальных, в виде Тешинской Силезии, и мнимых - Украины, - Польша, вначале запутавшаяся в координатах своей «равноудаленности», посчитала недопустимым для себя вступить в Антикоминтерновский пакт и обозначить тем самым враждебную Советскому Союзу политику!...Справедливо полагая, что в те давние времена (20-е - начало 30-х годов) преобладающей формой обеспечения безопасности были двусторонние договоры о ненападении, некоторые российские авторы утверждают, что это были рутинные, клишированные тексты. Пакт Риббентропа-Молотова от них будто бы ничем не отличался. И проблемы как будто бы нет.Почему же? В нем отсутствовала принципиальная статья, согласно которой в случае агрессии одного из участников договора второй вправе его расторгнуть. Этот пакт гарантировал полную лояльность, неограниченный нейтралитет, то есть развязывал руки, обеспечивал столь необходимые Гитлеру льготные условия развертывания войны. Он облегчил принятие фюрером решения о начале войны, становящейся мировой. Нападать на Советский Союз он пока не имел ни экономических, ни военных возможностей. И выигрыш во времени в отличие от СССР сумел использовать максимально.
Что касается попытки отождествить пакт Риббентропа-Молотова с Декларацией о неприменении насилия между Польшей и Германией (1934), то они совершенно необоснованны. Эта декларация в рамках проводимой Польшей политики «равноудаленности» от России и Германии (еще не накопившей сил для реализации планов вооруженного «освоения» мирового пространства) не содержала непосредственной угрозы для третьих стран. И сама форма декларации не предусматривала по своему характеру никаких тайных приложений (протоколов). Разумеется, в сложной конфигурации отношений середины 30-х годов любая форма отношений с гитлеровской Германией неизбежно вызывала повышенный интерес и различные догадки. Но это не основание строить утверждения о наличии тайного протокола о направленном против СССР военном союзе двух стран. Более пяти лет назад эта идейка была вброшена в нашу историческую литературу (ранее вбрасывалась во французскую прессу и была перепечатана в «Правде» и «Известиях»). Но совершивший это «открытие» докторант МГУ Станислав Морозов не смог ничем его подкрепить (см: Морозов С.В. Польско-чехословацкие отношения 1933-1939 гг.: что скрывается за политикой «равноудаленности» министра Ю.Бека. М., 2004). Проведенная по просьбе авторитетного исторического журнала «Новая и новейшая история» научная проверка не обнаружила никаких реальных следов документа.
Автор только что вышедшей публикации «Пакт Молотова-Риббентропа в вопросах и ответах», директор фонда «Историческая перспектива» Александр Дюков, однако, ссылается на него как на «обычное дело». Правда, и как на «предположения», но одновременно сообщает о своей надежде увидеть мифический текст в последующей публикации. Видимо, потому, что этот вымышленный «дубль» кажется дающим основание уравнять «грехи» России и Польши в отношениях с Германией и даже реабилитировать пресловутый пакт. В таком качестве он и попадает на экраны российского телевидения в фильме «Секреты тайных протоколов».
Кстати, таинственным образом из трактовки секретного протокола исчезает и международное право. Оно растворяется ввиду того, что, введя 17 сентября войска на польскую территорию, его как бы превратили в подельника, поскольку никто не объявил войну Советскому Союзу, а это якобы нельзя считать актом агрессии, нарушением международного права, например, Рижского договора, да и ряда других международно-правовых актов. А что касается объявления войны, то могучая сталинская пропаганда устами Мехлиса призывала почти не оказывавшие сопротивления польские части поверить, что впереди их ждет совместная борьба с фашистскими ордами. Многие поверили. Этот миф развеялся в считанные дни.
А дальше на всех «благоприобретенных» территориях последовали массовые сталинские репрессии, которые профессор Наталья Нарочницкая реабилитирует как «не первые и не единственные», щедрым жестом указывая на Робеспьера и Кромвеля.
Спикер Совета Федерации Сергей Миронов снимает проблему репрессий утверждением - якобы «наш народ сам отринул бесчеловечную практику сталинизма». Если бы.
Тут и там мелькает аргумент, что Советский Союз (как и гитлеровская Германия) вправе «восстановить», то есть вернуть себе силой, территории царской России. И чем дальше, тем больше. Пакт именуется своевременным, нужным, вполне законным, безальтернативным и т.п., сталинская внешняя политика - практически безупречной (Юлий Квецинский). Приветствуется «дружба» с нацистской Германией, а попытки противостоять ей объявляются чуть ли не преступными.
Историку Александру Широкораду показались вполне обоснованными формула Молотова о Польше как «уродливом детище Версальского пакта» и «необходимое для экономики Восточной Пруссии» удовлетворение требований Гитлера. ...Дюков утверждает, что «пакт... по сути, имел достаточно четкое антинацистское содержание», поскольку имело место «обозначение линии, за которую нацисты не пойдут». Зато Сталина в тайном разделе вместе с Гитлером Восточной Европы и поглощении шести суверенных государств ничто не остановило.
Этакая эмоциональная оценка определенных событий лично мне - не импонирует. Возможно периодическое онлайн-издание "НГ" именно такого накала требует. Жаль, что не останавливается д.и.н на том, какая именно ист. комиссия "разбирала"
докторанта Морозова. Про секретный протокол немецко-польский Морозов тут останавливается, К вопросу о секретном приложении к польско-германской декларации от 26 января 1934 года /"Юрист-международник", 2004, N 4/ С.В. МОРОЗОВ
и тут : Из довоенного досье Журнал "МЕЖДУНАРОДНАЯ ЖИЗНЬ", №1-2 2007 г.
Станислав Вацлавович Морозов - докторант исторического факультета МГУ.
Вот что он писал в сноске под ном. 5 в статье «Когда Польша нападет на Чехословакию» (backup, http://www.mediafire.com/file/3dh3d43qkd5tprh/VIG_2006_02-with-Morosov.rar) Деятельность польских диверсионных отрядов во время Чехословацкого кризиса в сентябре 1938 года ......Проект Пакта четырех или Директората четырех держав появился в марте 1933 г. и был направлен прежде всего против Советского Союза. В соответствии с ним Англия, Франция, Италия и Германия превращались в вершителей судеб Европы и могли приступить к ревизии территориальных границ. Его появление вызвало жесткую реакцию со стороны многих стран, в том числе и Польши. В частности, в апреле 1933 г. польские войска провели учения на границе с Восточной Пруссией, а средства массовой информации усиленно создавали атмосферу так называемой превентивной войны против Германии. Одновременно Варшава стала усиленно заигрывать с Москвой, демонстрируя Западу свою готовность к сближению с ней. В начале мая 1933 г. польский посланник в Берлине Альфред Высоцкий, сделав заявление в ультимативной форме, вынудил Гитлера подтвердить существовавшие польско-германские границы и пойти на переговоры с Польшей. В результате последовало польско-германское политическое сближение антисоветской направленности, оформленное в польско-германской декларации от 26 января 1934 г. и секретном польско-германском договоре от 25 февраля 1934 г., позволяющих произвести совместное выступление против Советского Союза, на который первой проявила готовность напасть Япония. Подробнее см.: Морозов СВ. Польско-чехословацкие отношения. 1933-1939. Что скрывалось за политикой «равноудаленности» министра Ю. Бека. М.: МГУ, 2004.
В данной статье и про "неравноудаленную" "равноудаленность" грицца вкратце. Этот тезис Морозова Яжборовская в своей статье не затронула. (И еще интересно, что она его почему-то величает докторантом, хотя он на момент написания статьи уже д.и.н: Регистрационный номер ВНТИЦ: 05200603471
Автор: Морозов Станислав Вацлавович
Ученая степень: доктор исторических наук
Название докторской диссертации: Польско-чехословацкие отношения. 1933 - 1939)
Далее, как видно раскритиковала Дюкова (
a_djukov ) и в вкупе с ним еще нескольких историков. Вот только чего же она не капнула то глубжее ? Ведь определенные тезисы Дюкова уже звучали в 1990м;-) А именно в статье ВИЖа №10 за 1990 к.и.н В.И. Прибылова «Захват» или «воссоединение»? (djvu )
Жаль, что начала статьи в номере 9 в полном варианте - не прочел:-/ А также что небольшой фейл есть в его статье, даже не фейл а очепятка - П.М.Р не 23 авг. 1939 а 23 сентября отмечен. А так - очень интересная статья;-)
Возвращаясь к статье в "НГ" Яжборовской - Поразительным образом про такое явление как польский прометеизм , про который не то, что вики - на страницах журнала "Віче" Верховнои Рады украины пишется:
Юлія ЩЕГЕЛЬСЬКА
Месіанство, сарматизм, прометеїзм…
Вплив політичних поглядів польських мислителів на роль, місце та цивілізаційну місію Польщі й поляків у світі, на формування інтегрованого образу країни...
Характерно, що польська шляхта наслідувала у своїй культурі магнатський взірець. А магнати, прагнучи показати свою унікальність (насамперед розкіш), не відмежовувалися від впливу і Заходу, і Сходу.
Магнатський космополітизм (що переважно, на потребу шляхти, відтінювався своєрідним магнатським сарматизмом) мав небезпечне для політичної цілісності держави вістря. Воно полягало в збільшенні суверенності магнатства, а також у догматі «золотої свободи», що мав інше коріння, ніж шляхта. І якщо «золота свобода» шляхти спиралася на мислення державними категоріями, однак була скерована на бездіяльність, то догмат золотої магнатської свободи був ідеєю динамічною, але не оперував категоріями цілісності нації та держави. Щодо цього явища у польській політичній культурі не було єдиної думки, що також стало однією з причин утрати незалежності.
Але загалом Польща не дала східній «культурі» поглинути християнсько-класичну (за Ф. Конечним), тобто західну латинську цивілізацію, і в такий спосіб виступила стосовно Західної Європи в «rolі zbawiciela» («ролі спасителя»). У свою чергу, отець Август Хлонд (1881-1948) вважав, що історичною місією Польщі є велич та міць [10, с. 340], а відродження Польщі - це вимога самого Христа: «Цар Христос хоче, щоб Польща відродилася [курсив мій. - Ю. Щ.], пориваючи зі світськістю, яка пригнічує її великі думки й сили» [10, с. 342].
Отець Яцек Салій (1942 р. н.) виступає проти того, що в кожного з народів можуть бути особливі місії у світовому співтоваристві [7, с. 464]. Він критикує погляди багатьох своїх попередників і зазначає, що вони створили, зокрема, такі образи Польщі, як «павич серед народів», який необґрунтовано підноситься над іншими й приписує собі те, що реальне було тільки в мріях [7, с. 465].
Слід окремо відзначити, що в ХХ столітті ідейний зміст та дух месіанства найповніше проявилися у рухові «політичного прометеїзму», стрижнем якого став сформульований Адамом Міцкевичем ще 1848 року ідеал боротьби за свободу народів: «Вітчизна там, де погано; бо як тільки десь у Європі утискається свобода і точиться боротьба за неї, там точиться війна за вітчизну, і на цій війні всі мають битися» [16, с. 1]. З часом цей ідеал втілився у формулі «за «вашу й нашу свободу». Як наголошує професор університету Стефана Кардинала Вишенського Вєслав Ян Висоцький, у цій формулі словосполучення «за вашу» акцентовано передувало словосполученню «і нашу свободу» [16, с. 1]. В. Висоцький вважає, що автор терміна «прометеїзм» - полковник Тадеуш Схаетзель, який написав працю «Національні інтереси Польщі на Сході» («Racja stanu Polski na Wschodzie»).
Через геополітичне розташування Польщі у двадцяті роки минулого століття прометеїзм став складовою політики незалежності, яку найпослідовніше здійснював табір пілсудчиків, що мав чітко виражену антиросійську та антирадянську спрямованість. Тогочасний співробітник міністерства закордонних справ Польщі Тадеуш Голувко наголошував: «Неможливо уявити незалежність Польщі без незалежності Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії та Білорусі. Незалежність Польщі є одним із проявів того глибокого процесу, який сьогодні відбувається в Європі, - визволення народів із політичного рабства. Якщо Польща залишиться самотньою, якщо інші держави, що постали на руїнах Росії, не здужають утриматися, на неї [Польщу. - Ю. Щ.] чекає непевне майбутнє « [16, с. 3]. Та Пілсудський не спромігся реалізувати ні концепцію створення багатонаціональної, багатокультурної та багатоконфесійної польської держави, ні федеративне бачення створення групи союзних із нею держав. У тогочасній Польщі гору взяли процеси полонізації та інкорпорації.
Проте і в Польщі, і в Європі загалом політичний прометеїзм у 20-30-ті роки минулого століття залишався помітним явищем у міжнародній політиці, однак виявився занадто слабким, щоб забезпечити незалежність Польщі та іншим державам. Відповідальність за це несуть як егоїзм польського націоналізму, так і зростання націоналізму українського, литовського, білоруського, чеського та інших народів, що не мали ні рішучості, ні переконаності чи здатності до об'єднання сил проти спільного ворога.
У 80-90-ті роки прометеїзм переживає піднесення завдяки діяльності профспілки «Солідарність», Конгресу солідарності народів, який у червні 1989 року висунув ідею створення «Межимор'я» («Miedzymorza») - спільноти вільних народів між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями. З початку нового тисячоліття Польща продовжує в зовнішній політиці підтримувати власну концепцію демократії, свободи та незалежності.
Проявом месіанства й прометеїзму можна вважати заангажованість польського політикуму та значної частини суспільства в українські події на зламі 2004-2005 років. У цей час, як зазначив тодішній президент РП А. Кваснєвський, «щодо України поляки виявили природний інстинкт, оскільки Україна належить до числа стратегічних для Польщі справ» [17]. Він вважає, що польська присутність на майдані Незалежності під час подій листопада 2004 - cічня 2005 років залишиться в пам'яті обох народів і відіграє ту саму роль, що й польська допомога Будапешту 1956 року або прояви солідарності з Польщею в 1980 році чи після 13 грудня 1981 року [17].
У внутрішній та зовнішній політиці нинішньої Польщі традиції месіанства, прометеїзму та сарматизму виявляються в тому, як політикум відстоює всередині країни та в рамках Європейського Союзу свою позицію в питаннях конституційної угоди, ставленні до абортів, сексуальних меншин тощо.
У такий спосіб політична еліта Польщі формує нині інтегрований образ своєї країни, своєї нації, підкріплюючи власні зусилля щодо формування їхнього позитивного сприйняття та приязного ставлення міжнародної спільноти цілеспрямованою інформаційною діяльністю МЗС країни, майже 170 посольств та інших державних і приватних структур, що виконують програму промоції Польщі у світі.
Отже, хоча з плином часу месіанські погляди й настрої в польському суспільстві зазнавали часткової трансформації залежно не лише від політичної ситуації, а й від середовища, в якому виголошувалися, однак у всіх них була спільна ідеологічна лінія: поляки - обраний народ, вони мають доручену Богом місію - спасіння всього людства, примирення народів, якими опанувала пристрасть, і створення Царства Божого на землі. Ідеалізація Польщі й поляків та їхньої історичної місії, як пояснює автор двотомної монографії «Історія польської філософії» Віктор Вонсік (1883-1963), спричинена намаганням польських романтиків «піднести дух народу в часи його катастрофи і вказати йому на світлий гороскоп майбутнього, щоб він не втратив надії на відродження» [15, с. 361]. Можна з певністю стверджувати, що польський романтизм виконав поставлене перед ним завдання, хоча й оперував переважно фікціями та помислами, позбавленими жодного реалізму.
Ідеї месіанства, сарматизму й прометеїзму належать до стрижневих у польській політичній культурі. Акцентуючи на значенні і впливові прометеїзму на політичні події у минулому та в сучасних умовах, В. Висоцький цитує думку Івана Кедріна, котрий вважав прометеїзм «найсміливішою та найпотужнішою політичною концепцією, яку з часів С. Баторія було народжено польською думкою, - концепцією радикального вирішення питання Східної Європи та звільнення раз і назавжди від небезпеки з боку російського колоса» [16, с. 15].
.
написала статью в издание "Независимая газета" под названием Путешествие дилетантов в историю и аннотацией, продолжающей название
"Желающих придать 70-ой годовщине Второй мировой войны некий блеск, дабы выглядели подостойнее, оказалось немало
"
В частности, она пишет:
Вдруг, по прошествии 70 лет, все оказалось до смешного просто! Достаточно еще раз извлечь из трухи истории рассуждения о ее фальсификаторах, и можно спать спокойно, не думая о международном праве, о нарушении взятых перед соседями правовых обязательств, о необходимости освобождения себя от сталинских деформаций советской внешней политики. Не утруждаясь подобными проблемами, даже просто отрицая их наличие и довольствуясь более чем полувековыми идеологемами. Между тем попавшаяся на крючок гитлеровских подачек - реальных, в виде Тешинской Силезии, и мнимых - Украины, - Польша, вначале запутавшаяся в координатах своей «равноудаленности», посчитала недопустимым для себя вступить в Антикоминтерновский пакт и обозначить тем самым враждебную Советскому Союзу политику!...Справедливо полагая, что в те давние времена (20-е - начало 30-х годов) преобладающей формой обеспечения безопасности были двусторонние договоры о ненападении, некоторые российские авторы утверждают, что это были рутинные, клишированные тексты. Пакт Риббентропа-Молотова от них будто бы ничем не отличался. И проблемы как будто бы нет.Почему же? В нем отсутствовала принципиальная статья, согласно которой в случае агрессии одного из участников договора второй вправе его расторгнуть. Этот пакт гарантировал полную лояльность, неограниченный нейтралитет, то есть развязывал руки, обеспечивал столь необходимые Гитлеру льготные условия развертывания войны. Он облегчил принятие фюрером решения о начале войны, становящейся мировой. Нападать на Советский Союз он пока не имел ни экономических, ни военных возможностей. И выигрыш во времени в отличие от СССР сумел использовать максимально.
Что касается попытки отождествить пакт Риббентропа-Молотова с Декларацией о неприменении насилия между Польшей и Германией (1934), то они совершенно необоснованны. Эта декларация в рамках проводимой Польшей политики «равноудаленности» от России и Германии (еще не накопившей сил для реализации планов вооруженного «освоения» мирового пространства) не содержала непосредственной угрозы для третьих стран. И сама форма декларации не предусматривала по своему характеру никаких тайных приложений (протоколов). Разумеется, в сложной конфигурации отношений середины 30-х годов любая форма отношений с гитлеровской Германией неизбежно вызывала повышенный интерес и различные догадки. Но это не основание строить утверждения о наличии тайного протокола о направленном против СССР военном союзе двух стран. Более пяти лет назад эта идейка была вброшена в нашу историческую литературу (ранее вбрасывалась во французскую прессу и была перепечатана в «Правде» и «Известиях»). Но совершивший это «открытие» докторант МГУ Станислав Морозов не смог ничем его подкрепить (см: Морозов С.В. Польско-чехословацкие отношения 1933-1939 гг.: что скрывается за политикой «равноудаленности» министра Ю.Бека. М., 2004). Проведенная по просьбе авторитетного исторического журнала «Новая и новейшая история» научная проверка не обнаружила никаких реальных следов документа.
Автор только что вышедшей публикации «Пакт Молотова-Риббентропа в вопросах и ответах», директор фонда «Историческая перспектива» Александр Дюков, однако, ссылается на него как на «обычное дело». Правда, и как на «предположения», но одновременно сообщает о своей надежде увидеть мифический текст в последующей публикации. Видимо, потому, что этот вымышленный «дубль» кажется дающим основание уравнять «грехи» России и Польши в отношениях с Германией и даже реабилитировать пресловутый пакт. В таком качестве он и попадает на экраны российского телевидения в фильме «Секреты тайных протоколов».
Кстати, таинственным образом из трактовки секретного протокола исчезает и международное право. Оно растворяется ввиду того, что, введя 17 сентября войска на польскую территорию, его как бы превратили в подельника, поскольку никто не объявил войну Советскому Союзу, а это якобы нельзя считать актом агрессии, нарушением международного права, например, Рижского договора, да и ряда других международно-правовых актов. А что касается объявления войны, то могучая сталинская пропаганда устами Мехлиса призывала почти не оказывавшие сопротивления польские части поверить, что впереди их ждет совместная борьба с фашистскими ордами. Многие поверили. Этот миф развеялся в считанные дни.
А дальше на всех «благоприобретенных» территориях последовали массовые сталинские репрессии, которые профессор Наталья Нарочницкая реабилитирует как «не первые и не единственные», щедрым жестом указывая на Робеспьера и Кромвеля.
Спикер Совета Федерации Сергей Миронов снимает проблему репрессий утверждением - якобы «наш народ сам отринул бесчеловечную практику сталинизма». Если бы.
Тут и там мелькает аргумент, что Советский Союз (как и гитлеровская Германия) вправе «восстановить», то есть вернуть себе силой, территории царской России. И чем дальше, тем больше. Пакт именуется своевременным, нужным, вполне законным, безальтернативным и т.п., сталинская внешняя политика - практически безупречной (Юлий Квецинский). Приветствуется «дружба» с нацистской Германией, а попытки противостоять ей объявляются чуть ли не преступными.
Историку Александру Широкораду показались вполне обоснованными формула Молотова о Польше как «уродливом детище Версальского пакта» и «необходимое для экономики Восточной Пруссии» удовлетворение требований Гитлера. ...Дюков утверждает, что «пакт... по сути, имел достаточно четкое антинацистское содержание», поскольку имело место «обозначение линии, за которую нацисты не пойдут». Зато Сталина в тайном разделе вместе с Гитлером Восточной Европы и поглощении шести суверенных государств ничто не остановило.
Этакая эмоциональная оценка определенных событий лично мне - не импонирует. Возможно периодическое онлайн-издание "НГ" именно такого накала требует. Жаль, что не останавливается д.и.н на том, какая именно ист. комиссия "разбирала"
докторанта Морозова. Про секретный протокол немецко-польский Морозов тут останавливается, К вопросу о секретном приложении к польско-германской декларации от 26 января 1934 года /"Юрист-международник", 2004, N 4/ С.В. МОРОЗОВ
и тут : Из довоенного досье Журнал "МЕЖДУНАРОДНАЯ ЖИЗНЬ", №1-2 2007 г.
Станислав Вацлавович Морозов - докторант исторического факультета МГУ.
Вот что он писал в сноске под ном. 5 в статье «Когда Польша нападет на Чехословакию» (backup, http://www.mediafire.com/file/3dh3d43qkd5tprh/VIG_2006_02-with-Morosov.rar) Деятельность польских диверсионных отрядов во время Чехословацкого кризиса в сентябре 1938 года ......Проект Пакта четырех или Директората четырех держав появился в марте 1933 г. и был направлен прежде всего против Советского Союза. В соответствии с ним Англия, Франция, Италия и Германия превращались в вершителей судеб Европы и могли приступить к ревизии территориальных границ. Его появление вызвало жесткую реакцию со стороны многих стран, в том числе и Польши. В частности, в апреле 1933 г. польские войска провели учения на границе с Восточной Пруссией, а средства массовой информации усиленно создавали атмосферу так называемой превентивной войны против Германии. Одновременно Варшава стала усиленно заигрывать с Москвой, демонстрируя Западу свою готовность к сближению с ней. В начале мая 1933 г. польский посланник в Берлине Альфред Высоцкий, сделав заявление в ультимативной форме, вынудил Гитлера подтвердить существовавшие польско-германские границы и пойти на переговоры с Польшей. В результате последовало польско-германское политическое сближение антисоветской направленности, оформленное в польско-германской декларации от 26 января 1934 г. и секретном польско-германском договоре от 25 февраля 1934 г., позволяющих произвести совместное выступление против Советского Союза, на который первой проявила готовность напасть Япония. Подробнее см.: Морозов СВ. Польско-чехословацкие отношения. 1933-1939. Что скрывалось за политикой «равноудаленности» министра Ю. Бека. М.: МГУ, 2004.
В данной статье и про "неравноудаленную" "равноудаленность" грицца вкратце. Этот тезис Морозова Яжборовская в своей статье не затронула. (И еще интересно, что она его почему-то величает докторантом, хотя он на момент написания статьи уже д.и.н: Регистрационный номер ВНТИЦ: 05200603471
Автор: Морозов Станислав Вацлавович
Ученая степень: доктор исторических наук
Название докторской диссертации: Польско-чехословацкие отношения. 1933 - 1939)
Далее, как видно раскритиковала Дюкова (
a_djukov ) и в вкупе с ним еще нескольких историков. Вот только чего же она не капнула то глубжее ? Ведь определенные тезисы Дюкова уже звучали в 1990м;-) А именно в статье ВИЖа №10 за 1990 к.и.н В.И. Прибылова «Захват» или «воссоединение»? (djvu )
Жаль, что начала статьи в номере 9 в полном варианте - не прочел:-/ А также что небольшой фейл есть в его статье, даже не фейл а очепятка - П.М.Р не 23 авг. 1939 а 23 сентября отмечен. А так - очень интересная статья;-)
Возвращаясь к статье в "НГ" Яжборовской - Поразительным образом про такое явление как польский прометеизм , про который не то, что вики - на страницах журнала "Віче" Верховнои Рады украины пишется:
Юлія ЩЕГЕЛЬСЬКА
Месіанство, сарматизм, прометеїзм…
Вплив політичних поглядів польських мислителів на роль, місце та цивілізаційну місію Польщі й поляків у світі, на формування інтегрованого образу країни...
Характерно, що польська шляхта наслідувала у своїй культурі магнатський взірець. А магнати, прагнучи показати свою унікальність (насамперед розкіш), не відмежовувалися від впливу і Заходу, і Сходу.
Магнатський космополітизм (що переважно, на потребу шляхти, відтінювався своєрідним магнатським сарматизмом) мав небезпечне для політичної цілісності держави вістря. Воно полягало в збільшенні суверенності магнатства, а також у догматі «золотої свободи», що мав інше коріння, ніж шляхта. І якщо «золота свобода» шляхти спиралася на мислення державними категоріями, однак була скерована на бездіяльність, то догмат золотої магнатської свободи був ідеєю динамічною, але не оперував категоріями цілісності нації та держави. Щодо цього явища у польській політичній культурі не було єдиної думки, що також стало однією з причин утрати незалежності.
Але загалом Польща не дала східній «культурі» поглинути християнсько-класичну (за Ф. Конечним), тобто західну латинську цивілізацію, і в такий спосіб виступила стосовно Західної Європи в «rolі zbawiciela» («ролі спасителя»). У свою чергу, отець Август Хлонд (1881-1948) вважав, що історичною місією Польщі є велич та міць [10, с. 340], а відродження Польщі - це вимога самого Христа: «Цар Христос хоче, щоб Польща відродилася [курсив мій. - Ю. Щ.], пориваючи зі світськістю, яка пригнічує її великі думки й сили» [10, с. 342].
Отець Яцек Салій (1942 р. н.) виступає проти того, що в кожного з народів можуть бути особливі місії у світовому співтоваристві [7, с. 464]. Він критикує погляди багатьох своїх попередників і зазначає, що вони створили, зокрема, такі образи Польщі, як «павич серед народів», який необґрунтовано підноситься над іншими й приписує собі те, що реальне було тільки в мріях [7, с. 465].
Слід окремо відзначити, що в ХХ столітті ідейний зміст та дух месіанства найповніше проявилися у рухові «політичного прометеїзму», стрижнем якого став сформульований Адамом Міцкевичем ще 1848 року ідеал боротьби за свободу народів: «Вітчизна там, де погано; бо як тільки десь у Європі утискається свобода і точиться боротьба за неї, там точиться війна за вітчизну, і на цій війні всі мають битися» [16, с. 1]. З часом цей ідеал втілився у формулі «за «вашу й нашу свободу». Як наголошує професор університету Стефана Кардинала Вишенського Вєслав Ян Висоцький, у цій формулі словосполучення «за вашу» акцентовано передувало словосполученню «і нашу свободу» [16, с. 1]. В. Висоцький вважає, що автор терміна «прометеїзм» - полковник Тадеуш Схаетзель, який написав працю «Національні інтереси Польщі на Сході» («Racja stanu Polski na Wschodzie»).
Через геополітичне розташування Польщі у двадцяті роки минулого століття прометеїзм став складовою політики незалежності, яку найпослідовніше здійснював табір пілсудчиків, що мав чітко виражену антиросійську та антирадянську спрямованість. Тогочасний співробітник міністерства закордонних справ Польщі Тадеуш Голувко наголошував: «Неможливо уявити незалежність Польщі без незалежності Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії та Білорусі. Незалежність Польщі є одним із проявів того глибокого процесу, який сьогодні відбувається в Європі, - визволення народів із політичного рабства. Якщо Польща залишиться самотньою, якщо інші держави, що постали на руїнах Росії, не здужають утриматися, на неї [Польщу. - Ю. Щ.] чекає непевне майбутнє « [16, с. 3]. Та Пілсудський не спромігся реалізувати ні концепцію створення багатонаціональної, багатокультурної та багатоконфесійної польської держави, ні федеративне бачення створення групи союзних із нею держав. У тогочасній Польщі гору взяли процеси полонізації та інкорпорації.
Проте і в Польщі, і в Європі загалом політичний прометеїзм у 20-30-ті роки минулого століття залишався помітним явищем у міжнародній політиці, однак виявився занадто слабким, щоб забезпечити незалежність Польщі та іншим державам. Відповідальність за це несуть як егоїзм польського націоналізму, так і зростання націоналізму українського, литовського, білоруського, чеського та інших народів, що не мали ні рішучості, ні переконаності чи здатності до об'єднання сил проти спільного ворога.
У 80-90-ті роки прометеїзм переживає піднесення завдяки діяльності профспілки «Солідарність», Конгресу солідарності народів, який у червні 1989 року висунув ідею створення «Межимор'я» («Miedzymorza») - спільноти вільних народів між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями. З початку нового тисячоліття Польща продовжує в зовнішній політиці підтримувати власну концепцію демократії, свободи та незалежності.
Проявом месіанства й прометеїзму можна вважати заангажованість польського політикуму та значної частини суспільства в українські події на зламі 2004-2005 років. У цей час, як зазначив тодішній президент РП А. Кваснєвський, «щодо України поляки виявили природний інстинкт, оскільки Україна належить до числа стратегічних для Польщі справ» [17]. Він вважає, що польська присутність на майдані Незалежності під час подій листопада 2004 - cічня 2005 років залишиться в пам'яті обох народів і відіграє ту саму роль, що й польська допомога Будапешту 1956 року або прояви солідарності з Польщею в 1980 році чи після 13 грудня 1981 року [17].
У внутрішній та зовнішній політиці нинішньої Польщі традиції месіанства, прометеїзму та сарматизму виявляються в тому, як політикум відстоює всередині країни та в рамках Європейського Союзу свою позицію в питаннях конституційної угоди, ставленні до абортів, сексуальних меншин тощо.
У такий спосіб політична еліта Польщі формує нині інтегрований образ своєї країни, своєї нації, підкріплюючи власні зусилля щодо формування їхнього позитивного сприйняття та приязного ставлення міжнародної спільноти цілеспрямованою інформаційною діяльністю МЗС країни, майже 170 посольств та інших державних і приватних структур, що виконують програму промоції Польщі у світі.
Отже, хоча з плином часу месіанські погляди й настрої в польському суспільстві зазнавали часткової трансформації залежно не лише від політичної ситуації, а й від середовища, в якому виголошувалися, однак у всіх них була спільна ідеологічна лінія: поляки - обраний народ, вони мають доручену Богом місію - спасіння всього людства, примирення народів, якими опанувала пристрасть, і створення Царства Божого на землі. Ідеалізація Польщі й поляків та їхньої історичної місії, як пояснює автор двотомної монографії «Історія польської філософії» Віктор Вонсік (1883-1963), спричинена намаганням польських романтиків «піднести дух народу в часи його катастрофи і вказати йому на світлий гороскоп майбутнього, щоб він не втратив надії на відродження» [15, с. 361]. Можна з певністю стверджувати, що польський романтизм виконав поставлене перед ним завдання, хоча й оперував переважно фікціями та помислами, позбавленими жодного реалізму.
Ідеї месіанства, сарматизму й прометеїзму належать до стрижневих у польській політичній культурі. Акцентуючи на значенні і впливові прометеїзму на політичні події у минулому та в сучасних умовах, В. Висоцький цитує думку Івана Кедріна, котрий вважав прометеїзм «найсміливішою та найпотужнішою політичною концепцією, яку з часів С. Баторія було народжено польською думкою, - концепцією радикального вирішення питання Східної Європи та звільнення раз і назавжди від небезпеки з боку російського колоса» [16, с. 15].
.