Алкотур Берегово - Середнє
Автобус з Берегово до смт Середнє мав рушати лише через півтори години, тож було вирішено витратити цей час, чекаючи попутку на автотрасі. Вже за кілька хвилин повз нас проносилися закарпатьскі пейзажі, а водій розповідав нам, що він думає про наше пропаще покоління (включаючи і його власну дочку-тинейджера, що шле друзям смски з туалету), моє знання історії, сучасну журналістику, медицину, а також обговорили деякі питання мови та літератури. Окремим пунктом його кепкувань було те, що ми розмовляли українською (так і чую його голос: "А! Кепкувань! Што єто за слово такое!").
За що я люблю автостоп, так це за несподіваних людей - як-от, скажімо, можливість обговорювати з колишнім психіатром, що зараз возить дешевий крам з пункта А в пункт Б, біографію Тараса Шевченко. Екс-медик обстоював версію Олеся Бузини про те, що великий Кобзар був кінченим алконавтом, від чого і помер, з перепою захлинувшись водою у калюжі. Нелюб'язно сперечаючись, через годину ми дісталися до Середнього: спека, безлюддя і ніякої туристичності.
З історичних пам'яток у Середньому є замок тамплієрів, схожий на напівзруйнований зуб мудрості, у дуплі якого проросли дерева. Туристи зазвичай читають про такі у брошурках, а потім приїздять у надії зробити фото власного силуету на фоні величних башт і бачать самий лише фундамент, біля якого пасуться качки та кози і серуть просто на величні руїни. Середнянський замок збергіся не набагато краще:
Взагалі, з усіх фото з Середнього є лише одне гарне, та й те не мною зроблене:
Це у винних підвалах, які майже 500 років тому продовбали половнені турки. Зараз ними опікується місцевий винзавод „Леанка”. Ця дерев'яна діжка, що зліва від мене, коштує 3720 євро (не рахуючи вмісту) і ємність має таку саму. А у окремій підземній залі, теж холодній та сирій, як темниця Лермонтова, співробітники заводу влаштовують дегустації для понаїхавших.
Тут, як і в Берегово, теж сповідують релігію сухого вина. Тільки от за смаком воно мені видался ще більшим кисляком, аніж там. Ніжки на стінках бокалів з вином не з'являлися, як би не хотілося цього екскурсоводу. А темп дегустації був такий, ніби ось-ось у цей гламурний погріб зайде тов. Брежнєв, поведе бровою і похмуро спитає: "А кто это сидит в моем кресле, даррагие товарищи империалисты?" Чому Брежнєв - бо й він там був, мед-вино дув, як і низка інших політичних морд.
Отже, гурман в мені лишився незадоволеним, зате найспекотнішу годину ми перечекали. Час було рушати далі, до Ужгорода, і знов виконувати квест з пошуком ночівлі.. :)
За що я люблю автостоп, так це за несподіваних людей - як-от, скажімо, можливість обговорювати з колишнім психіатром, що зараз возить дешевий крам з пункта А в пункт Б, біографію Тараса Шевченко. Екс-медик обстоював версію Олеся Бузини про те, що великий Кобзар був кінченим алконавтом, від чого і помер, з перепою захлинувшись водою у калюжі. Нелюб'язно сперечаючись, через годину ми дісталися до Середнього: спека, безлюддя і ніякої туристичності.
З історичних пам'яток у Середньому є замок тамплієрів, схожий на напівзруйнований зуб мудрості, у дуплі якого проросли дерева. Туристи зазвичай читають про такі у брошурках, а потім приїздять у надії зробити фото власного силуету на фоні величних башт і бачать самий лише фундамент, біля якого пасуться качки та кози і серуть просто на величні руїни. Середнянський замок збергіся не набагато краще:
Взагалі, з усіх фото з Середнього є лише одне гарне, та й те не мною зроблене:
Це у винних підвалах, які майже 500 років тому продовбали половнені турки. Зараз ними опікується місцевий винзавод „Леанка”. Ця дерев'яна діжка, що зліва від мене, коштує 3720 євро (не рахуючи вмісту) і ємність має таку саму. А у окремій підземній залі, теж холодній та сирій, як темниця Лермонтова, співробітники заводу влаштовують дегустації для понаїхавших.
Тут, як і в Берегово, теж сповідують релігію сухого вина. Тільки от за смаком воно мені видался ще більшим кисляком, аніж там. Ніжки на стінках бокалів з вином не з'являлися, як би не хотілося цього екскурсоводу. А темп дегустації був такий, ніби ось-ось у цей гламурний погріб зайде тов. Брежнєв, поведе бровою і похмуро спитає: "А кто это сидит в моем кресле, даррагие товарищи империалисты?" Чому Брежнєв - бо й він там був, мед-вино дув, як і низка інших політичних морд.
Отже, гурман в мені лишився незадоволеним, зате найспекотнішу годину ми перечекали. Час було рушати далі, до Ужгорода, і знов виконувати квест з пошуком ночівлі.. :)