про НАШІ танки. І З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ТЕБЕ, УКРАЇНО...
Чотири дні тому ми зустрілись на Подолі. Збирались поговорити про мій Нью Йорк. Але коли я прийшла, за столиком піццерії з келішком сапераві з льодом сиділа Вона. Та подруга, про яку весь попередній тиждень думали всі ми, - незалежно від географії. Був то Нью Йорк чи Київ. Бо вона тоді була в Грузії. І це про неї всі ми читали новини. І її видивлялись у відео з телевізора та інтернету. І про неї Там не говорили тим, хто не знав.
Про Нью Йорк вже не говорилось.
З холодним сапераві в руках вона розказувала, як Там вино врятувало їй життя. Про те, як 12 серпня у Горі вже не було військових, а лише лікарі і журналісти. А там все одно стріляли. По журналістах і лікарях. Про те, як це - чути і бачити вибухи, танки, дуло перед очима і мертву людину. Про те, як це бачити в новинах про постраждалих того, з ким ти розмовляв напередодні ввечері.
Її слова доповнив гуркіт танків. З вулиці. Тихої темної подільської вулиці.
Танки, БТРи, БМП і просто машини з людьми у формі з’явились один за одним в метрі, максимум, півторах від нас. Там, де зазвичай повзають машини, примусово зупиняючись на кожному перехресті, у вічних подільських пробках. А на вихідних колись ходили яскравими купками дівчата-хлопці-діти-їхні мами-з кульками-морозивом-пивом-і просто незнанням, чим зайнятись у неділю...
Танки виринали з темряви що10-20 метрів - у світлі кожного нового ліхтаря. І зникали - рівно до іншого. Своїх фар у них немає...
Тиждень тому такі ж танки стріляли у Цхінвалі та Горі. І стояли за 40 км від Тбілісі. Від них залишались дірки та руїни. Найперше, в людях.
Новинами про них жили всі ці люди, які у цей вечір їли-пили на Подолі.
І ось вони в Києві.
Було темно. Гуркітно. Смердюче чи то від дешевої військової солярки, чи то від перегрітих на сонці резини-заліза. І моторошно.
Дивно, чому нікому з наших політиків не спало на гадку, що показ військової міці України у День її народження вперше за останні 7 років - імовірно не така вже й погана ідея. Але нині просто не той час...
P.S. Півгодини потому отримала смску від приятельки: «Вже півгодини стою в пробці на Чорновола біля Охмадиту. По перпендикулярній вулиці йдуть танки...».
У ту мить я теж стояла в пробці - а по Нижньому Валу йшли якісь інші танки...
P.P.S. Сьогодні на параді чиновники стояли і уважно-поважно дивились на ці ж танки. І прості люди дивились- з цікавістю. Знімали на відеокамери і фотоапарати. І проштовхували в перші ряди дітей, щоб тим було краще видно. І вся країна могла дивитись - по телевізору. Цікаво, що думалось їм?