“УКРАЇНСЬКОЮ? ТАК” Акція. Миколаїв. Дія перша…
Пише Леонід Пінчук з Миколаєва:
“Раз ми є, то де?...
Українець... уміє бути неукраїнцем. А українцем?
Вдаримо у дзвони до українців!
Твій чин - спілкуйся українською!”
Анатолій Погрібний.
Як відомо, з таким запитанням звертається сьогодні, насамперед, до українців за національністю громадянська акція “Калинова гілка” (kalynovahilka.org.ua), сподіваючись почути від них позитивні відповіді і отримати допомогу, щоб переконати тих, хто ще не шанує рідну мову, так званих, російськомовних українців повернутися до вжитку і спілкування рідною українською мовою. Бодай між собою, як пропонує акція, “відповідаючи на звертання солов’їною-калиновою”. Бо хто ж, окрім українців за національністю, подбає про збереження від вимирання і подальший розвиток української мови, якій за визначенням багатьох фахівців загрожує нелегка доля всіх мов, позбавлених вжитку у повсякденному житті рідного етнічного середовища, позбавлених живого спілкування?!
То ж не дивно, що і в Миколаєві знайшлися щирі українці за національністю, які шанували і шанують рідну мову, радо зустріли акцію і взялися всіляко допомагати в такій нелегкій справі. При зустрічах з ними відчувалося, що вони нарешті дочекалися живої справи по духовному , українському національному відродженню серед оточуючого з усіх боків російськомовного середовища з його закликами на підтримку якоїсь політичної сили , яка рветься до влади. Та, як не прикро,таких було мало. Були інші. Було і таке, що кожного разу нагадувало про ганебний стан української справи, справи українського національного відродження. Отже, гляньмо на себе в дзеркало, побратими-українці, будь ласка!
***
Крамничка з продажу всілякого дріб’язку. Знайома жіночка, власник крамниці. Завжди відповідає українською мовою. Заводимо розмову про акцію, пропонуємо долучитися.
- Не візьму наклейки, бо боюся реакції російськомовних. Будуть обходити десятою дорогою, а то й придумають шкоду якусь. Було мені: почепила в крамниці якусь агітацію за БЮТ. Заходять і кажуть: ”Это те, которых бьют”. І дивляться на мене. То я вже після цього не хочу ніяких акцій.
- Подумайте: ми ж в Україні, а не в лісі. Вовків боятися, то і в ліс не ходити. А тут...
- А тут зроблять славу: ”Націоналісти. Бандерівці.” А мені треба щось продати. Не хочу і думати…
***
Павільончик “Кури гріль”. Із вікна виглядає молодий чолов’яга. Виявляється, українець. Вітаємося українською. Відповідає російською.
- А чому так: ми до Вас - українською, а Ви - російською?
- А в мире много людей, которые разговаривают не на своем родном языке. И ничего! Живут!
- Але ж Ви не зустрінете англійця, який би в Англії відповідав англійцю,наприклад, французькою. Навіть в Україні Ви не зустрінете, зокрема, грузинів чи татар, які б розмовляли між собою російською.
- Ну, агличане, грузины, татары для нас не указ. Мы украинцы в Украине сами с усами.
- Це Ви так думаєте?
- Поверьте, не только я. До свидания!
І не помилився, як не прикро.
***
Книгарня. Продавщиця - молода жінка, українка. Відповідає виключно російською.Намагаємося переконати, розказуємо про акцію, показуємо наклейки.
- Нет, не возьму. Я училась в русской школе и мне русский язык - родной!
- Ви помиляєтеся. Рідна мова - це мова роду, дідів, прадідів. А російська - просто звична.
- Нет, я думаю по-русски и не хочу по-украински.
- А хто ж подбає про українську мову, як не українці? Росіяни?
- Пусть об этом беспокоится кто-то другой, другие.
***
Вчителька української мови слухає розповідь про акцію, про шанування українцями рідної мови.
- А для чого ота акція? Самі ми шануємо українську. А інші? То вже їхня справа...
І розказує подрузі про випадок в маршрутці, коли пасажири всі дивилися на чоловіка, який звернувся до водія українською мовою, як на хвору людину з бацилами націоналізму. Захотілося запитати: ”То чи мало б місце таке, коли б українці дбали гуртом про рідну мову?!”
***
Добре знайома людина, українець, з яким ми однодумці, бере не вагаючись наклейки.
- Ти знаєш, з цими наклейками почуваю себе, як партизан: того і дивись , вскочиш в якусь халепу…Звідусіль провокації, небезпека, погрози, непрємності... І це - в Україні!
Через день телефонує:”Наклейки зірвали! З кожного під’їзду, де наклеїв!”
- Треба було наклеїти на свою поштову скриньку, щоб було зрозуміло, що це твоє рішення, твій особистий заклик, а не нав’язування волі всім.
- То ти хочеш, щоб мені побили вікна або обмалювали чи підпалили вхідні в квартиру двері?!.....
***
Невеличка крамниця з продажу парфюмерії, миючих засобів. Власник - молода жінка, українка, російськомовна. Від акції відмовляється.
- Да. Я - украинка, но я - не националистка. Я уважаю всех.
- А себе поважаєте? Ви вважаєте, що націоналіст - це той, хто шанує українську мову? І як українка може поважати себе, не шануючи рідну мову?
- Повторяю: я - не националистка и не бандеровка. Я уважаю всех. Надоело слушать “про мову”. Как власть не знает, что и как делать, так начинает морочить головы разговорами “про мову”, церковь и другое, не имеющее в жизни никакого значения!
- Вибачте, але ініціатор акції - не влада. До речі, і влада, яку обрали Ви, російськомовні, не українська: хто такі Азаров, Клюєв, Колєсніков, Льовочкін, Могильов, Єфремов, Янукович і багато інших, добре відомо.
- Извините. Меня ждут покупатели. Разговорами “про мову” сыт не будешь…
***
Розказуємо про акцію людині, яку знаємо як щирого українця ще з часів референдуму 91 року.
- Наклейки краще прилаштувати на свою поштову скриньку...
- Я мешкаю в приватному будинку, в приватному секторі, де поштові скриньки були на вулиціі, де вони понівечені і ними давно ніхто не користується.
- Наклейте на воротях...
- Еге ж! Щоб мені їх розмалювали чи мене зустріли і побили?!
- На базарі наклейки тримаються... Якось же треба гукати українців до єдності...
- На базарі люди ходять. А у нас на вулиці рідко побачиш людину. Заступитися буде нікому. На мій погляд,українців вже ніщо і ніхто не обєднає: час втратили,втратили віру українців...
Наклейки бере, щоб спробувати знайти порозуміння з українцями, уникнувши ускладнень. Порозуміння українців між собою в Україні!
***
Павільон “Чернігівське пиво”.Заходимо. За прилавком - молода жінка.
- Скажіть, будь ласка, ми можемо побалакати із власниками?
- Так. Ми - власники.
- О, та Ви ще й українською відповідаєте і, мабуть, долучитеся до акції “Калинова гілка”?!
Розказуємо про акцію, показуємо і пропонуємо наклейки.
- Нет, наклейки мы не возьмем, наклеивать не надо!
- А чого це Ви зразу - російською мовою?
- Потому что мы выросли в другой стране, с другим языком...
- Та Ви - ще молода людина. Була країна, а зараз її нема. Є незалежна Україна, в якій Ви прожили більшу частину життя...
- Ради бога! Какая там Украина?! Одно название...
- Якою вона буде, залежить від нас, українців, погодьтеся. Нас в Миколаєві - близько 70%, в області - 80%, а в Україні - 78%...
- Где Вы видели этих украинцев?!
- Маємо ними стати, позбувшися стану “російськомовних”, шануючи рідну мову. Чи Ви не хочете?
- Нет, не хочу. Незачем и ни к чему... Извините, у нас клиенты…
***
Похорони. Несподівано вмерла сусідка. Все як завжди. Біля стіни притулені вінки, хрест, на якому напис про померлу російською мовoю. Померла - українка, розмовляла виключно українською. Пам’ять про неї важко поєднати з російською мовою. Дивуємoся, підходимо до одного із синів, висловлюємо співчуття і своє сприйняття напису російською мовою. Погоджується з нами, обіцяє виправити помилку, коли на могилі буде встановлений пам’ятник з написом українською мовою. Дякуємо. Та важко повірити, що так воно і буде, бо сини, онуки, правнуки користуються виключно російською мовою. Бо пригадалося рідне село, де років пятдесят по тому російською користувалися лише окремі мешканці, а нині - рідко чути українську. А на цвинтарі на пам’ятниках написи виключно російською. Нащадки козацьких родин Богуни, Богдани, Жадани, Підгайні, Здибаї, Пономаренки, Глущенки, Заглядьки, Сікози, Боженки, Кравченки і всі інші) зробили своїx батьків, дідів, прадіів російськомовними. Мабуть, для того, щоб самім з такими прізвищами не так було соромно користуватися виключно російською. На обурення і здивування земляки відповідають:” А нам немає значення, якою мовою!” Немає значення, а пишуть, користуються виключно російською! То що ж ми за люди?! Свого часу В.Яворівський писав з цього приводу про українців: ”Кажуть, що серед нас багато перевертнів, більше, ніж дозволено на душу населення в інших народів. Куди дінешся - правда і це” (В.Яворівський “І засурмив янгол”, том 1 ,”Що ж ми за народ такий?!”, Київ, ”Глобус” 1993рік). Через 20 років по тому чисельність перевертнів серед українців зросла і зростає, як не прикро. Сьогодні їх право на вибір російської, право бути перевертнем, дбайливо захищають сили вчорашнього дня, боячись втратити свій російськомовний електорат. Перевертні - серед міських Голів, голів держадміністрацій (зокрема, Кравченко, Лук’янченко, Близнюк, Матвійчук і багато інших), серед депутат ів рад всіx рівнів, не кажучи вже про відомих всій Україні борців за російську мову В.Колесніченка, М.Левченка, нинішніх духовних “вишневецьких”. І українці сприймають перевертнів як належне явище: ніхто їх не соромить, не переконує, обирають у владні коридори. То може хоч мертвих не будемо робити перевертнями, дамо їм спокій, залишивши їх в пам’яті нашій такими, якими вони були в житті?!
***
Ведемо розмову про акцію на базарі. Підходть знайома жіночка, українка.
- А почему это Вы так настроены против русских и русского языка, настраивате других?!
- Та я нічого не маю проти росіян і проти того, щоб вони користувалися рідною їм російською. Я за те, щоб українці всі, більшість бодай, шанували і користувалися рідною їм українською так, як це роблять росіяни, поляки, євреї, грузини, татари, всі, окрім українців, яких тримають російськомовними і кажуть, що це їхня реалізація права людини на вибір мови. А дехто із росіян навіть вважає це зрадою рідної мови і України з боку українців, чого б, зокрема, росіянам в Росії ніколи і ніхто не вибачив. Вивчати ж і знати російську треба...
- А я вот сама не хочу украинского. Ну не льется украинский у меня из горла!
- Ну,це Ви просто не пробували...
- И не хочу!!! Почему я должна себя насиловать?!
- Та хто ж подбає про українську, якщо не українці?! Росіяни? Азаров, Клюєв, Колєсніков, Янукович, Льовочкін, Єфремов? Вимре ж українська мова без вжитку, без спілкування українців, бодай, між собою, як це роблять всі без виключення народи!
- Ну и пусть умирает вместе с Тимошенко!..
- При чому тут Тимошенко: вона тільки, здається, експлуатує українську мову в політичних цілях. Може, хай вимре разом з Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українкою і іншими апостолами української мови?! Будемо читати їх в перекладі російською?!
Мовчить. Може, стало соромно?! Може згадала слова Т.Шевченка: ”Схаменіться, недолюди, діти юродиві!.. Полюбіте щирим серцем велику руїну... Славних прадідів великих правнуки погані...”?! Слова, які всім нам українцям не завадило би повторювати як молитву разом і із такими “Обніміться, брати мої, молю Вас, благаю...”
***
Газета “Вечерний Николаев” на сторінці 4 під заголовком “Русский язык пытались защитить флеш-мобом” розказує про акцію “Остановим дискриминацию русского языка”, проведену на центральній вулиці міста.(www.vn.mk.ua, №49,5.05.2011) Мета - захистити права російськомовних, яких більшість. Не права, як за Конституцією і всіма законами, Європейською хартією про мови, національних меншин, права росіян, поляків, євреїв на їхню рідну мову, на розвиток мовної самобутності, а права, бачте, мовної більшості. Театралізована форма акції виглядала так: націоналісти були в ку-клукс-кланівських масках, вели з символічними батогами в руках на “страту” закутих в ланцюги російськомовних. Закінчилася акція написами на асфальті: “Два языка - одна страна”, “Русский язык - родной язык” и “Я говорю по-русски”. Кому така акція була потрібна і чому про неї написали в газеті, стає зрозумілим після знайомства із учасниками акції. “Засвітилася” якась Євгенія Бондаренко, українка-перевертень. Зазвичай, росіяни в таких акціях участі не приймають і не “світяться”: їм би було соромно говорити про дискримінацію російської мови в Миколаєві, Одесі, Донецьку, Луганську чи в Криму, чи,навіть,загалом в усій Україні... А ось українцям-перевертням треба “світитися”, гукаючи до гурту інших російськомовних українців, щоб перевернів була більшість і не було соромно дивитися в очі землякам, серед яких біля 70% - українці. А то дивись, за їхніми наполяганнями і при їхній підтримці російська мова отримає статус державної, і їхнє право бути первертнями, зрадниками української мови буде закріплене в Конституції. І не соромно їм отак “світитися”, хоч за їхні дії має бути соромно всій українській нації? І звіділя воно береться вже у ровеснків незалежності, молодих українців таке ставлення до націоналістів, захисників інтересів нації, до самої ідеології українського націоналізму, ідеології консолідації титульної нації, яка не загрожує праву національних меншин на проголошений в статті 11 Конституції України розвиток мовної, культурної, релігійної, етнічної самобутності?! В якому поколінні ми, українці, позбудемося такої хвороби?! Мабуть, не скоро, якщо до українців-перевертнів в подібних акціях байдужі чи навіть співчувають ЗМІ, зокрема, газета міської ради, журналісти-українці, самі українці.
***
А акція “Калинова гілка” продовжується, щоб зростала чисельність українців, які б не почували себе партизанами в Україні, а впевнено, не боячись казали всім “Українською? Так!”, щоб менше було серед українців перевертнів, щоб, можливо, через акцію, через участь в ній якомога більше українців (зокрема, вчителів і учнів старших класів ЗОШ, студентів вузів, працівників бібліотек, закладів культури, установ і підприємств, журналістів, депутатів рад всіх рівнів, членів партій і громадських організацій національно-патріотичного спрямування) зробити перші впевнені кроки до самоорганізації української нації, в якій багато хто сьогодні бачить єдиний можливий шлях до її самовизначення, оздоровлення і духовного відродження, порятунок нації і України від... Малоросії. Дай, Боже! Далі буде...
Леонід Пінчук Миколаїв, шанувальник і дописувач А.Погрібного, розповсюджувач наклейок акції.
****
Як один з ініціяторів акції мушу зауважити, що наша акція НЕ МАЄ НА МЕТІ "переконати тих, хто ще не шанує рідну мову, так званих, російськомовних українців повернутися до вжитку і спілкування рідною українською мовою", як пише про цю ініціятиву Леонід Пінчук. Категорично - ні. В описі акції наші наміри сформульовані цілком точно. Відтак, аґітація російськомовних на перехід до спілкування українською, про яку чимало йдеться в цих нотатках - це та справа, від якої особисто мені хотілось би дістанціонуватись чимдалі. Думаю, не корисною є навіть агітація україномовних українців - всі ми живемо під таким інформаційним пресом, що додатковий тиск з будь-якого боку радше може відвернути людину від нав’язуваної справи/ідеї, аніж змінити її погляди.
Повторюсь, напевне: наклейки «Калинової гілки» - це ні в якому випадку не аґітація, це всього-навсього такі собі «маркери», повідомлення для незнайомих людей, що з тим, хто користується наклейкою КГ можна розмовляти українською. Відтак, ці наклейки абсолютно недоречні на під’їздах, поштових скриньках і деинде, де відсутня конкретна людина. Ну, до слова.
“Раз ми є, то де?...
Українець... уміє бути неукраїнцем. А українцем?
Вдаримо у дзвони до українців!
Твій чин - спілкуйся українською!”
Анатолій Погрібний.
Як відомо, з таким запитанням звертається сьогодні, насамперед, до українців за національністю громадянська акція “Калинова гілка” (kalynovahilka.org.ua), сподіваючись почути від них позитивні відповіді і отримати допомогу, щоб переконати тих, хто ще не шанує рідну мову, так званих, російськомовних українців повернутися до вжитку і спілкування рідною українською мовою. Бодай між собою, як пропонує акція, “відповідаючи на звертання солов’їною-калиновою”. Бо хто ж, окрім українців за національністю, подбає про збереження від вимирання і подальший розвиток української мови, якій за визначенням багатьох фахівців загрожує нелегка доля всіх мов, позбавлених вжитку у повсякденному житті рідного етнічного середовища, позбавлених живого спілкування?!
То ж не дивно, що і в Миколаєві знайшлися щирі українці за національністю, які шанували і шанують рідну мову, радо зустріли акцію і взялися всіляко допомагати в такій нелегкій справі. При зустрічах з ними відчувалося, що вони нарешті дочекалися живої справи по духовному , українському національному відродженню серед оточуючого з усіх боків російськомовного середовища з його закликами на підтримку якоїсь політичної сили , яка рветься до влади. Та, як не прикро,таких було мало. Були інші. Було і таке, що кожного разу нагадувало про ганебний стан української справи, справи українського національного відродження. Отже, гляньмо на себе в дзеркало, побратими-українці, будь ласка!
***
Крамничка з продажу всілякого дріб’язку. Знайома жіночка, власник крамниці. Завжди відповідає українською мовою. Заводимо розмову про акцію, пропонуємо долучитися.
- Не візьму наклейки, бо боюся реакції російськомовних. Будуть обходити десятою дорогою, а то й придумають шкоду якусь. Було мені: почепила в крамниці якусь агітацію за БЮТ. Заходять і кажуть: ”Это те, которых бьют”. І дивляться на мене. То я вже після цього не хочу ніяких акцій.
- Подумайте: ми ж в Україні, а не в лісі. Вовків боятися, то і в ліс не ходити. А тут...
- А тут зроблять славу: ”Націоналісти. Бандерівці.” А мені треба щось продати. Не хочу і думати…
***
Павільончик “Кури гріль”. Із вікна виглядає молодий чолов’яга. Виявляється, українець. Вітаємося українською. Відповідає російською.
- А чому так: ми до Вас - українською, а Ви - російською?
- А в мире много людей, которые разговаривают не на своем родном языке. И ничего! Живут!
- Але ж Ви не зустрінете англійця, який би в Англії відповідав англійцю,наприклад, французькою. Навіть в Україні Ви не зустрінете, зокрема, грузинів чи татар, які б розмовляли між собою російською.
- Ну, агличане, грузины, татары для нас не указ. Мы украинцы в Украине сами с усами.
- Це Ви так думаєте?
- Поверьте, не только я. До свидания!
І не помилився, як не прикро.
***
Книгарня. Продавщиця - молода жінка, українка. Відповідає виключно російською.Намагаємося переконати, розказуємо про акцію, показуємо наклейки.
- Нет, не возьму. Я училась в русской школе и мне русский язык - родной!
- Ви помиляєтеся. Рідна мова - це мова роду, дідів, прадідів. А російська - просто звична.
- Нет, я думаю по-русски и не хочу по-украински.
- А хто ж подбає про українську мову, як не українці? Росіяни?
- Пусть об этом беспокоится кто-то другой, другие.
***
Вчителька української мови слухає розповідь про акцію, про шанування українцями рідної мови.
- А для чого ота акція? Самі ми шануємо українську. А інші? То вже їхня справа...
І розказує подрузі про випадок в маршрутці, коли пасажири всі дивилися на чоловіка, який звернувся до водія українською мовою, як на хвору людину з бацилами націоналізму. Захотілося запитати: ”То чи мало б місце таке, коли б українці дбали гуртом про рідну мову?!”
***
Добре знайома людина, українець, з яким ми однодумці, бере не вагаючись наклейки.
- Ти знаєш, з цими наклейками почуваю себе, як партизан: того і дивись , вскочиш в якусь халепу…Звідусіль провокації, небезпека, погрози, непрємності... І це - в Україні!
Через день телефонує:”Наклейки зірвали! З кожного під’їзду, де наклеїв!”
- Треба було наклеїти на свою поштову скриньку, щоб було зрозуміло, що це твоє рішення, твій особистий заклик, а не нав’язування волі всім.
- То ти хочеш, щоб мені побили вікна або обмалювали чи підпалили вхідні в квартиру двері?!.....
***
Невеличка крамниця з продажу парфюмерії, миючих засобів. Власник - молода жінка, українка, російськомовна. Від акції відмовляється.
- Да. Я - украинка, но я - не националистка. Я уважаю всех.
- А себе поважаєте? Ви вважаєте, що націоналіст - це той, хто шанує українську мову? І як українка може поважати себе, не шануючи рідну мову?
- Повторяю: я - не националистка и не бандеровка. Я уважаю всех. Надоело слушать “про мову”. Как власть не знает, что и как делать, так начинает морочить головы разговорами “про мову”, церковь и другое, не имеющее в жизни никакого значения!
- Вибачте, але ініціатор акції - не влада. До речі, і влада, яку обрали Ви, російськомовні, не українська: хто такі Азаров, Клюєв, Колєсніков, Льовочкін, Могильов, Єфремов, Янукович і багато інших, добре відомо.
- Извините. Меня ждут покупатели. Разговорами “про мову” сыт не будешь…
***
Розказуємо про акцію людині, яку знаємо як щирого українця ще з часів референдуму 91 року.
- Наклейки краще прилаштувати на свою поштову скриньку...
- Я мешкаю в приватному будинку, в приватному секторі, де поштові скриньки були на вулиціі, де вони понівечені і ними давно ніхто не користується.
- Наклейте на воротях...
- Еге ж! Щоб мені їх розмалювали чи мене зустріли і побили?!
- На базарі наклейки тримаються... Якось же треба гукати українців до єдності...
- На базарі люди ходять. А у нас на вулиці рідко побачиш людину. Заступитися буде нікому. На мій погляд,українців вже ніщо і ніхто не обєднає: час втратили,втратили віру українців...
Наклейки бере, щоб спробувати знайти порозуміння з українцями, уникнувши ускладнень. Порозуміння українців між собою в Україні!
***
Павільон “Чернігівське пиво”.Заходимо. За прилавком - молода жінка.
- Скажіть, будь ласка, ми можемо побалакати із власниками?
- Так. Ми - власники.
- О, та Ви ще й українською відповідаєте і, мабуть, долучитеся до акції “Калинова гілка”?!
Розказуємо про акцію, показуємо і пропонуємо наклейки.
- Нет, наклейки мы не возьмем, наклеивать не надо!
- А чого це Ви зразу - російською мовою?
- Потому что мы выросли в другой стране, с другим языком...
- Та Ви - ще молода людина. Була країна, а зараз її нема. Є незалежна Україна, в якій Ви прожили більшу частину життя...
- Ради бога! Какая там Украина?! Одно название...
- Якою вона буде, залежить від нас, українців, погодьтеся. Нас в Миколаєві - близько 70%, в області - 80%, а в Україні - 78%...
- Где Вы видели этих украинцев?!
- Маємо ними стати, позбувшися стану “російськомовних”, шануючи рідну мову. Чи Ви не хочете?
- Нет, не хочу. Незачем и ни к чему... Извините, у нас клиенты…
***
Похорони. Несподівано вмерла сусідка. Все як завжди. Біля стіни притулені вінки, хрест, на якому напис про померлу російською мовoю. Померла - українка, розмовляла виключно українською. Пам’ять про неї важко поєднати з російською мовою. Дивуємoся, підходимо до одного із синів, висловлюємо співчуття і своє сприйняття напису російською мовою. Погоджується з нами, обіцяє виправити помилку, коли на могилі буде встановлений пам’ятник з написом українською мовою. Дякуємо. Та важко повірити, що так воно і буде, бо сини, онуки, правнуки користуються виключно російською мовою. Бо пригадалося рідне село, де років пятдесят по тому російською користувалися лише окремі мешканці, а нині - рідко чути українську. А на цвинтарі на пам’ятниках написи виключно російською. Нащадки козацьких родин Богуни, Богдани, Жадани, Підгайні, Здибаї, Пономаренки, Глущенки, Заглядьки, Сікози, Боженки, Кравченки і всі інші) зробили своїx батьків, дідів, прадіів російськомовними. Мабуть, для того, щоб самім з такими прізвищами не так було соромно користуватися виключно російською. На обурення і здивування земляки відповідають:” А нам немає значення, якою мовою!” Немає значення, а пишуть, користуються виключно російською! То що ж ми за люди?! Свого часу В.Яворівський писав з цього приводу про українців: ”Кажуть, що серед нас багато перевертнів, більше, ніж дозволено на душу населення в інших народів. Куди дінешся - правда і це” (В.Яворівський “І засурмив янгол”, том 1 ,”Що ж ми за народ такий?!”, Київ, ”Глобус” 1993рік). Через 20 років по тому чисельність перевертнів серед українців зросла і зростає, як не прикро. Сьогодні їх право на вибір російської, право бути перевертнем, дбайливо захищають сили вчорашнього дня, боячись втратити свій російськомовний електорат. Перевертні - серед міських Голів, голів держадміністрацій (зокрема, Кравченко, Лук’янченко, Близнюк, Матвійчук і багато інших), серед депутат ів рад всіx рівнів, не кажучи вже про відомих всій Україні борців за російську мову В.Колесніченка, М.Левченка, нинішніх духовних “вишневецьких”. І українці сприймають перевертнів як належне явище: ніхто їх не соромить, не переконує, обирають у владні коридори. То може хоч мертвих не будемо робити перевертнями, дамо їм спокій, залишивши їх в пам’яті нашій такими, якими вони були в житті?!
***
Ведемо розмову про акцію на базарі. Підходть знайома жіночка, українка.
- А почему это Вы так настроены против русских и русского языка, настраивате других?!
- Та я нічого не маю проти росіян і проти того, щоб вони користувалися рідною їм російською. Я за те, щоб українці всі, більшість бодай, шанували і користувалися рідною їм українською так, як це роблять росіяни, поляки, євреї, грузини, татари, всі, окрім українців, яких тримають російськомовними і кажуть, що це їхня реалізація права людини на вибір мови. А дехто із росіян навіть вважає це зрадою рідної мови і України з боку українців, чого б, зокрема, росіянам в Росії ніколи і ніхто не вибачив. Вивчати ж і знати російську треба...
- А я вот сама не хочу украинского. Ну не льется украинский у меня из горла!
- Ну,це Ви просто не пробували...
- И не хочу!!! Почему я должна себя насиловать?!
- Та хто ж подбає про українську, якщо не українці?! Росіяни? Азаров, Клюєв, Колєсніков, Янукович, Льовочкін, Єфремов? Вимре ж українська мова без вжитку, без спілкування українців, бодай, між собою, як це роблять всі без виключення народи!
- Ну и пусть умирает вместе с Тимошенко!..
- При чому тут Тимошенко: вона тільки, здається, експлуатує українську мову в політичних цілях. Може, хай вимре разом з Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українкою і іншими апостолами української мови?! Будемо читати їх в перекладі російською?!
Мовчить. Може, стало соромно?! Може згадала слова Т.Шевченка: ”Схаменіться, недолюди, діти юродиві!.. Полюбіте щирим серцем велику руїну... Славних прадідів великих правнуки погані...”?! Слова, які всім нам українцям не завадило би повторювати як молитву разом і із такими “Обніміться, брати мої, молю Вас, благаю...”
***
Газета “Вечерний Николаев” на сторінці 4 під заголовком “Русский язык пытались защитить флеш-мобом” розказує про акцію “Остановим дискриминацию русского языка”, проведену на центральній вулиці міста.(www.vn.mk.ua, №49,5.05.2011) Мета - захистити права російськомовних, яких більшість. Не права, як за Конституцією і всіма законами, Європейською хартією про мови, національних меншин, права росіян, поляків, євреїв на їхню рідну мову, на розвиток мовної самобутності, а права, бачте, мовної більшості. Театралізована форма акції виглядала так: націоналісти були в ку-клукс-кланівських масках, вели з символічними батогами в руках на “страту” закутих в ланцюги російськомовних. Закінчилася акція написами на асфальті: “Два языка - одна страна”, “Русский язык - родной язык” и “Я говорю по-русски”. Кому така акція була потрібна і чому про неї написали в газеті, стає зрозумілим після знайомства із учасниками акції. “Засвітилася” якась Євгенія Бондаренко, українка-перевертень. Зазвичай, росіяни в таких акціях участі не приймають і не “світяться”: їм би було соромно говорити про дискримінацію російської мови в Миколаєві, Одесі, Донецьку, Луганську чи в Криму, чи,навіть,загалом в усій Україні... А ось українцям-перевертням треба “світитися”, гукаючи до гурту інших російськомовних українців, щоб перевернів була більшість і не було соромно дивитися в очі землякам, серед яких біля 70% - українці. А то дивись, за їхніми наполяганнями і при їхній підтримці російська мова отримає статус державної, і їхнє право бути первертнями, зрадниками української мови буде закріплене в Конституції. І не соромно їм отак “світитися”, хоч за їхні дії має бути соромно всій українській нації? І звіділя воно береться вже у ровеснків незалежності, молодих українців таке ставлення до націоналістів, захисників інтересів нації, до самої ідеології українського націоналізму, ідеології консолідації титульної нації, яка не загрожує праву національних меншин на проголошений в статті 11 Конституції України розвиток мовної, культурної, релігійної, етнічної самобутності?! В якому поколінні ми, українці, позбудемося такої хвороби?! Мабуть, не скоро, якщо до українців-перевертнів в подібних акціях байдужі чи навіть співчувають ЗМІ, зокрема, газета міської ради, журналісти-українці, самі українці.
***
А акція “Калинова гілка” продовжується, щоб зростала чисельність українців, які б не почували себе партизанами в Україні, а впевнено, не боячись казали всім “Українською? Так!”, щоб менше було серед українців перевертнів, щоб, можливо, через акцію, через участь в ній якомога більше українців (зокрема, вчителів і учнів старших класів ЗОШ, студентів вузів, працівників бібліотек, закладів культури, установ і підприємств, журналістів, депутатів рад всіх рівнів, членів партій і громадських організацій національно-патріотичного спрямування) зробити перші впевнені кроки до самоорганізації української нації, в якій багато хто сьогодні бачить єдиний можливий шлях до її самовизначення, оздоровлення і духовного відродження, порятунок нації і України від... Малоросії. Дай, Боже! Далі буде...
Леонід Пінчук Миколаїв, шанувальник і дописувач А.Погрібного, розповсюджувач наклейок акції.
****
Як один з ініціяторів акції мушу зауважити, що наша акція НЕ МАЄ НА МЕТІ "переконати тих, хто ще не шанує рідну мову, так званих, російськомовних українців повернутися до вжитку і спілкування рідною українською мовою", як пише про цю ініціятиву Леонід Пінчук. Категорично - ні. В описі акції наші наміри сформульовані цілком точно. Відтак, аґітація російськомовних на перехід до спілкування українською, про яку чимало йдеться в цих нотатках - це та справа, від якої особисто мені хотілось би дістанціонуватись чимдалі. Думаю, не корисною є навіть агітація україномовних українців - всі ми живемо під таким інформаційним пресом, що додатковий тиск з будь-якого боку радше може відвернути людину від нав’язуваної справи/ідеї, аніж змінити її погляди.
Повторюсь, напевне: наклейки «Калинової гілки» - це ні в якому випадку не аґітація, це всього-навсього такі собі «маркери», повідомлення для незнайомих людей, що з тим, хто користується наклейкою КГ можна розмовляти українською. Відтак, ці наклейки абсолютно недоречні на під’їздах, поштових скриньках і деинде, де відсутня конкретна людина. Ну, до слова.