Das Leben der Anderen
Click to viewПодивилася вже вдруге. Ми проходили його в Гете, в першому уроці. Дивилися уривки, ну і я щоб не тупити, скачала і подивилася. Спочатку дивилася російською мовою, бо говорять вони швидко і незрозуміло, тому я щоб розібратися хто кому ким доводиться, дивилася так. А сьогодні, в’яжучи воздушку собі, вирішила передивитися, але на цей раз німецькою. Дивилася німецькою і з німецькими субтитрами. Мені пощастило - субтитри один в один дублювали те, що говорили на екрані. Особливо заковиристі фрази я сама повторювала по 5-20 разів, щоб краще розуміти, що говорять на екрані. А говорять вони реально дуже швидко і ковтають шматки слів і навіть цілі слова. Планую ще подивитися в третій раз, через пару тижнів, і на цей раз уже без костилів у вигляді субтитрів. Чим все закінчиться, я в будь-якому разі знаю, але буду краще слухати, про що говорять герої.
До речі, субтитри німецькою будуть Untertiteln.
Тепер до героїв і гри, і взагалі сюжету. Хоч я з першого класу вчу німецьку, для мене стало несподіванкою, що в НДР так сильно були помішані на соціалізмі і так сильно звірстувала штазі -- їхня спецслужба. Силу звірстувань можна порівняти зі звірствами КГБ часів Сталіна, коли всі на всіх стучали і всіх без розбору саджали. Фільм починається зі сцени допиту. НДР був небезпечно близько до капіталістичного світу, набагато ближче, ніж СРСР, і тому нагляд і стеження за людьми були набагато сильніші, ніж в СРСР. Крім того, в останні роки союзу у нас була гласность і перестройка, сильні послаблення в ідеологічному плані, всякі просвіти і національні зібрання. А у них до самого падіння стіни всіх шпиняли і все було погано.
Так от, фільм починається зі сцени допиту. Чоловіка, який знає щось про допомогу у втечі його друга на захід, допитують 40 годин, і врешті розколюють, і цей допит лектор Герд Візлер демонструє студентам вищої школи штазі. Візлеру доручають вести стеження за відомим і вірним політиці партії драматургом Георгом Драйманом і його жінкою Крістою Марією Зіланд. На нещастя, Крістою Марією всерйоз зацікавився міністр культури, і всі відмови спати з ним ведуть до краху кар"єри Крісти Марії. Над квартирою Драймана встановлюється повне стеження. Вся квартира в жучках, на горищі сидять штазі і пишуть всі розмови. Коли театральний режисер Єрска, друг Драймана, після семирічної заборони писати, закінчує життя самогубством, Драйман замислюється над тим, що в НДР ось уже 7 років немає статистики самогубств. Він вирішує написати статтю про самогубства і опублікувати її в ФРН-івському журналі Шпігель. Візлер був переконаним і затятим штазі, але після того, як він більше спілкується з начальником, як до нього доходять накази міністра щодо Крісти Марії, як він краще дізнається Драймана, він розуміє, що те, чим він захоплювався все життя і що було його життям не відповідає тому, як це все подається і має бути. І... він не доповідає начальству про підготовку і написання статті, про принесену незасвічену друкарську машинку (з червоною друкарською стрічкою), про передачу статті на захід. А потім міністр все-таки додавив Крісту Марію. Її під приводом вживання заборонених медичних препаратів притягують в штазі, колють і примушують підписатися на співпрацю зі штазі. Штазі приходить з обшуком до Драймана, але машинки там немає, її забрав Візлер. Поки штазі обшукує квартиру Драймана, Кріста Марія кидається під машину і гине. Начальник Візлера відчуває, що той щось замовчує, але довести нічого не може, проте понижає його в посаді і відправляє цензором у відділ М - відкривати і читати листи. Через 5 років падає стіна і в роботі Візлера більше немає потреби, він стає листоношею. Він такий же одинокий і неприкаянний. В театрі нова постановка старої п"єси Драймана. В фойє він зустрічає міністра, і питає, чого його квартира не прослуховалась, на що міністр відповідає, що він прослуховувався, та ще і повністю. Вдома Драйман знаходить дроти, мікрофони і жучки, а після цього іде в архів. Отримує матеріали у своїй справі, штук 20 папок, читає про вербовку Крісти Марії, і на одному з останніх листочків бачить червоний відтиск пальця і розуміє, що цей штазі, який за ним стежив, врешті-решт врятував його. І за 2 роки пише книгу з посвятою цьому агенту: ХХ/7. В останній сцені Візлер проходить повз книжкову крамницю, бачить рекламу нової книги Драймана, і в книжці знаходить посвяту самому собі. Коли продавець пропонує загорнути в подарункову упаковку, він каже: не треба, ця книга для мене.
Актори грають просто шикарно. Дуже велику симпатію викликає Візлер. Він один, зовсім самотній. По обличчю - типовий гебіст, але разом з тим викликає симпатію. Гарно показані стосунки Драймана і Крісти Марії, їх побут, робота. Дорослі люди, які знають, чого хочуть від життя і один від одного. В їхніх стосунках мало побуту і багато свободи. Але система катком проїхалась по всім: перемолола і знищила їх.
Якщо хто ще не бачив фільм, дуже рекомендую подивитися. В 2007 році він отримав оскар як кращий іноземний фільм. Більше про фільм є в вікіпедії.