19 березня
це все не те.
за 10 чи 20 років -
усе, що ми зможемо згадати за тегом "19 березня 2014 україна": засідання оон, візовий режим з росією, пікети проти хамів-свободівців.
а от
шо думалось
що відчувалось
чого хотілось
прокинулась під ранок від страшного сну.
ми йшли з котроюсь із подруг і говорили, що навкруги балачок тільки про російських військових та "колорадів", а в очі їх ніхто не бачив. аж раптом заходимо за будинок і вискакує якийсь мужик з "самаабарони" і хапає подругу за руку, я намагаюся втекти - двох же не втримає - а ні, хапає і мене і тягне до тину. І я відчуваю такий страх і холод, як у дитинстві, коли снилося, що помирає мама.
а ще постійно хочеться чого смакувати. ну так, ніби все як завжди, а то й краще. і купуєш собі сири, оливки, сік, ранні овочі, смачну каву. Так, ніби життя не має смаку і ти намагаєшся штучно його відчути. а дійсно. смак зник. очікування якесь безрецепторне.
і ще не маю часу читати книжку з історії. ту, що навколо не впустити б
за 10 чи 20 років -
усе, що ми зможемо згадати за тегом "19 березня 2014 україна": засідання оон, візовий режим з росією, пікети проти хамів-свободівців.
а от
шо думалось
що відчувалось
чого хотілось
прокинулась під ранок від страшного сну.
ми йшли з котроюсь із подруг і говорили, що навкруги балачок тільки про російських військових та "колорадів", а в очі їх ніхто не бачив. аж раптом заходимо за будинок і вискакує якийсь мужик з "самаабарони" і хапає подругу за руку, я намагаюся втекти - двох же не втримає - а ні, хапає і мене і тягне до тину. І я відчуваю такий страх і холод, як у дитинстві, коли снилося, що помирає мама.
а ще постійно хочеться чого смакувати. ну так, ніби все як завжди, а то й краще. і купуєш собі сири, оливки, сік, ранні овочі, смачну каву. Так, ніби життя не має смаку і ти намагаєшся штучно його відчути. а дійсно. смак зник. очікування якесь безрецепторне.
і ще не маю часу читати книжку з історії. ту, що навколо не впустити б