Фарбований лис
(по одноіменній казці Івана Франка)
Коли звірі говорили й були вільні на землі,
Жив у лісі лис
Микита у прихованій норі.
Як його вже не ловили, не труїли мужики -
Марно все - він враз обійде їх таємні закутки.
В темні ночі лис Микита більш по селам промишляв -
Там десь гуску зловить ситу, там з ягнятка шкірку зняв.
Хитрий був лисяка - злодій, ще й потому хизував -
По селі гуляти годі, і до міста почвалав.
Ну й гармидер в тому місті - свині квичуть, клекіт, гам,
Баби в гарному намисті, люди, коні, в кошах хлам!
Лис, позбувшись трохи страху - він нахабним зроду був,
Вдаючи з себе собаку, на торговицю чкурнув.
«От так пес!», - міркують люди, а Микита тому й рад:
Звісне діло - курку зцупить, отоді їм буде «мат»!
Але що це за страхіття - мислиш сяк, а вийде так -
Майже в першім підворітті лис наткнувся на собак!
А собаки не здурити - враз занюхали: то звір!
Та не був би він Микита - діжу з фарбою узрів!
Фарба синя, на олії, лис пірнув й сидить, тремтить…
Собацюри аж спітніли: щез, мов привид в єдну мить!
Пси прості, хоч і завзяті - фарба тхне, де ж дівся лис?!
Стали тихі, мов телята та й по будках розбрелись.
Добре, діжа хоч неповна - не втопивсь лис в ту блакить,
Носа висунув, мов човник, зачаївся, не скулить…
Лиш радіє - врятувався! Фарба душить - хоч живий!
Ледве сутінок діждався, через тин - та й був такий!
Фарба сохне…спить Микита, наче цар - в чужій норі…
Виліз вдосвіта, мов в свиті - синій, жорсткій кожурі!
Спершу сам себе злякався - шерсть, неначе колючки,
Сині лапи, мов ковальця, замість вух якісь гачки!
В ту хвилину нагодився Вовчик - братик, лисів друг,
На те чудо подивився - ледь не випустив свій дух!
Як завиє, мов з облоги, та й у ліс - казати всім!
Хитрий лис міркує: - добре! Можна виграти й на цім!
І, піднявши хвіст угору - величезний, мов товкач,
Лис відправивсь важно й гордо на майдан, де звір збиравсь.
Позбігались з лісу звірі, й завеликі, й мілкота,
Стали осторонь - тремтіли, ладні дати драпака...
Переляк - велике діло! Синє й дивне, мов в вінку,
Одоробло те сиділо на Ведмедевім пеньку…
Лис і мовить їм ласкаво: "Діти, я звір Остромисл!
І мене не для забави з неба відрядили вниз!
Із небесної блакиті сам Святий мене зліпив:
- Стань царем в звірячім світі! (щоб порядки в вас навів)…
Щоби суд був справедливим, спокій завжди в лісі був,
Більші менших щоб не їли, кожен кривду щоб забув!"
Навіть пташки - й ті злетілись, бо й до них той слух дійшов
Про нечуванеє діло - цар із глини в ліс прийшов!
Новина ця звірям мила - от добродій, Соломон!
Мов у Бога за дверима проживемо з тим царьом!
Ну, а лису те й потрібно - все несуть йому самі,
Качки й кури, навіть свині, ще й телята в казані!
Звісно - з’їсти сам не може, тож поділиться із ким -
Щось міністрам кине в ложу, хто ж услужить - їсть із ним!
Жити, може, краще стало всім при новому царі? -
Ні! Такого не бувало, все як в давній - давнині!
Хто зловив той мав що їсти, не зловив - голодним спи,
Той, хто втік - жиє на світі , а не встиг - знайшли стрільці.
Але все ж з царем - не самі! Він могутній, з неба зліз!
На перині спить, принаймні, справедливий Остромисл!
Тож Микиті добре жити - фарбу пильно стереже,
В дощ не ходить - щоб не змити, об чагарник не скубе.
Ось настали роковини, всі зібрались на концерт
Спершу добре попоїли - пісні були на десерт.
Хор лісний почав співати - в'яне око, дуби гнуть,
Вовче соло на тім святі, басом ведмеді ревуть.
Молоді лисички в строї тонким тенором зайшлись…
Але що це? Всі затихли… дзявкотить їх цар, мов лис!!!
Всім міністрам, й слугам царським, мов полуда спала враз -
Та це ж лис у синій красці, Ще й обвів, як дурнів, нас!
Ах брехуне, ошуканце! Ось і мудрість, ось і суд!
Звірі кинулись на бранця, мало на шматки не рвуть…
Отаке - то сталось, діти, в лісі, де Микита жив,
Хто фальшивцеві повірив - той за діло й получив.
Головне, щоб не траплявся цей лисяка серед нас -
Звіра по ділам пізнати можна завжди. В добрий час!
Коли звірі говорили й були вільні на землі,
Жив у лісі лис
Микита у прихованій норі.
Як його вже не ловили, не труїли мужики -
Марно все - він враз обійде їх таємні закутки.
В темні ночі лис Микита більш по селам промишляв -
Там десь гуску зловить ситу, там з ягнятка шкірку зняв.
Хитрий був лисяка - злодій, ще й потому хизував -
По селі гуляти годі, і до міста почвалав.
Ну й гармидер в тому місті - свині квичуть, клекіт, гам,
Баби в гарному намисті, люди, коні, в кошах хлам!
Лис, позбувшись трохи страху - він нахабним зроду був,
Вдаючи з себе собаку, на торговицю чкурнув.
«От так пес!», - міркують люди, а Микита тому й рад:
Звісне діло - курку зцупить, отоді їм буде «мат»!
Але що це за страхіття - мислиш сяк, а вийде так -
Майже в першім підворітті лис наткнувся на собак!
А собаки не здурити - враз занюхали: то звір!
Та не був би він Микита - діжу з фарбою узрів!
Фарба синя, на олії, лис пірнув й сидить, тремтить…
Собацюри аж спітніли: щез, мов привид в єдну мить!
Пси прості, хоч і завзяті - фарба тхне, де ж дівся лис?!
Стали тихі, мов телята та й по будках розбрелись.
Добре, діжа хоч неповна - не втопивсь лис в ту блакить,
Носа висунув, мов човник, зачаївся, не скулить…
Лиш радіє - врятувався! Фарба душить - хоч живий!
Ледве сутінок діждався, через тин - та й був такий!
Фарба сохне…спить Микита, наче цар - в чужій норі…
Виліз вдосвіта, мов в свиті - синій, жорсткій кожурі!
Спершу сам себе злякався - шерсть, неначе колючки,
Сині лапи, мов ковальця, замість вух якісь гачки!
В ту хвилину нагодився Вовчик - братик, лисів друг,
На те чудо подивився - ледь не випустив свій дух!
Як завиє, мов з облоги, та й у ліс - казати всім!
Хитрий лис міркує: - добре! Можна виграти й на цім!
І, піднявши хвіст угору - величезний, мов товкач,
Лис відправивсь важно й гордо на майдан, де звір збиравсь.
Позбігались з лісу звірі, й завеликі, й мілкота,
Стали осторонь - тремтіли, ладні дати драпака...
Переляк - велике діло! Синє й дивне, мов в вінку,
Одоробло те сиділо на Ведмедевім пеньку…
Лис і мовить їм ласкаво: "Діти, я звір Остромисл!
І мене не для забави з неба відрядили вниз!
Із небесної блакиті сам Святий мене зліпив:
- Стань царем в звірячім світі! (щоб порядки в вас навів)…
Щоби суд був справедливим, спокій завжди в лісі був,
Більші менших щоб не їли, кожен кривду щоб забув!"
Навіть пташки - й ті злетілись, бо й до них той слух дійшов
Про нечуванеє діло - цар із глини в ліс прийшов!
Новина ця звірям мила - от добродій, Соломон!
Мов у Бога за дверима проживемо з тим царьом!
Ну, а лису те й потрібно - все несуть йому самі,
Качки й кури, навіть свині, ще й телята в казані!
Звісно - з’їсти сам не може, тож поділиться із ким -
Щось міністрам кине в ложу, хто ж услужить - їсть із ним!
Жити, може, краще стало всім при новому царі? -
Ні! Такого не бувало, все як в давній - давнині!
Хто зловив той мав що їсти, не зловив - голодним спи,
Той, хто втік - жиє на світі , а не встиг - знайшли стрільці.
Але все ж з царем - не самі! Він могутній, з неба зліз!
На перині спить, принаймні, справедливий Остромисл!
Тож Микиті добре жити - фарбу пильно стереже,
В дощ не ходить - щоб не змити, об чагарник не скубе.
Ось настали роковини, всі зібрались на концерт
Спершу добре попоїли - пісні були на десерт.
Хор лісний почав співати - в'яне око, дуби гнуть,
Вовче соло на тім святі, басом ведмеді ревуть.
Молоді лисички в строї тонким тенором зайшлись…
Але що це? Всі затихли… дзявкотить їх цар, мов лис!!!
Всім міністрам, й слугам царським, мов полуда спала враз -
Та це ж лис у синій красці, Ще й обвів, як дурнів, нас!
Ах брехуне, ошуканце! Ось і мудрість, ось і суд!
Звірі кинулись на бранця, мало на шматки не рвуть…
Отаке - то сталось, діти, в лісі, де Микита жив,
Хто фальшивцеві повірив - той за діло й получив.
Головне, щоб не траплявся цей лисяка серед нас -
Звіра по ділам пізнати можна завжди. В добрий час!