Подарок
И еще не могу не похвастаться. На самом деле - в надежде, что кто-нибудь прочитает больше, чем просто слова....
Йти уперед,
поспішати і мало не бігти,
поїздом їхати,
мчатися автомобілем.
Рух - це життя:
ми потроху втрачаємо сили,
все витрачаючи.
Нам залишаються крихти…
І докричатись навряд чи можливо й навіщо?
Бути почутим -
не значить ще буть зрозумілим.
Я замовкаю.
Я знов прислухаюсь невміло.
Я сподіваюсь відчути.
Відчути цю тишу…
Думати й думати.
Так, ніби бігти по колу:
думка за думкою,
згадка за згадкою,
мрії.
Переплітаються спогади,
плани,
надії.
Я у них плутаюсь
геть заморочена й квола…
Знову іти.
А куди?
До останнього крику.
крику як кроку
у прірву, що межи думками…
Знов все спочатку,
Так само,
одвічно,
Без ліку.
Крик немовляти -
Я знову вітаюся з вами.
Світлана Аніщенкоkviten
Светке - Единственное - теперь намного больше радости. снова читаю "Каким все является". Открываю для себя прописные истины) И иду намного счастливее...
Йти уперед,
поспішати і мало не бігти,
поїздом їхати,
мчатися автомобілем.
Рух - це життя:
ми потроху втрачаємо сили,
все витрачаючи.
Нам залишаються крихти…
І докричатись навряд чи можливо й навіщо?
Бути почутим -
не значить ще буть зрозумілим.
Я замовкаю.
Я знов прислухаюсь невміло.
Я сподіваюсь відчути.
Відчути цю тишу…
Думати й думати.
Так, ніби бігти по колу:
думка за думкою,
згадка за згадкою,
мрії.
Переплітаються спогади,
плани,
надії.
Я у них плутаюсь
геть заморочена й квола…
Знову іти.
А куди?
До останнього крику.
крику як кроку
у прірву, що межи думками…
Знов все спочатку,
Так само,
одвічно,
Без ліку.
Крик немовляти -
Я знову вітаюся з вами.
Світлана Аніщенкоkviten
Светке - Единственное - теперь намного больше радости. снова читаю "Каким все является". Открываю для себя прописные истины) И иду намного счастливее...