Про дихання
Може, через те, що в мене зараз закладений ніс, маю потребу прискіпливіше роздивитись таку звичайну і вітальну функцію організму як дихання. Якби людина була простою собі твариною, то вона б собі дихала спокійно (чи не спокійно) і особливо своїм диханням не заморочувалась. Але в людини є така цікава особливість, як здатність до усвідомлення. Іноді це усвідомлення її сковує, як ту стоніжку, що почала думати, як їй ходити. Однак досить часто усвідомлення своїх найпростіших, на перший погляд суто фізіологічних проявів, відкриває людині важливі знання про себе та свої стосунки.
Перший досвід дихання пов‘заний із народженням. Чи не найбажанішим для жінки в очікуванні - це почути нарешті голосний крик своєї дитини. Це означає, що появилась нова людина, що дихає, а отже - живе. Втім, у різних жінок і їх новонароджених немовлят це відбувається по-різному. Деякі немовлята кричать, ще навіть до кінця не залишивши материнського лона, інші ж потребують негайного втручання лікарів, щоб нарешті вдихнути і подати голос…
Відомо, що народження - це унікальний і екстремальний досвід, який закарбовується дуже глибоко в нашому тілі. Настільки глибоко, що ми не можемо свідомо про це пам‘тати. Однак настільки сильно, що ми не можемо позбутися цього досвіду у всіх подальших наших вчинках, особливо тих, які стосуються нашого унікального і часто екстремального прояву у цьому житті.
Під час пологів жінка також мусить дихати. Пишу про це, бо дихання в пологах - то не тільки спосіб знеболення, і не тільки допомога у насиченні дитини потрібною їй кількістю кисню. З мого досвіду - це, в першу чергу, самоконтроль, який допомагає спрямувати енергію в потрібне русло - для реальної допомоги найріднішій для тебе особі, для якої подія, що відбувається, є визначальною.
Досвід пологів є досить наглядним, бо тут дуже близько і показово сплітається фізіологія і психологія. Коли людині боляче, вона затримує дихання і ніби стискається досередини (ніби прагне втягнути у себе себе). В пологах така реакція на біль ускладнює дитині процес народження, тому жінці треба зробити щось протилежне до свого бажання, тобто включити свідоме регулювання і дихати. Цей досвід свідомого включання дихання дуже допомагає і в щоденному житті.
Дихання порушується через різні зовнішні і внутрішні причини. Хвороби, біль, якість повітря впливає на те, як ми дихаємо. Проте наше дихання залежить також від думок і почуттів, настрою, стосунків з нашими близькими.
Спробую опуститися трохи нижче у моїх спостереженнях, із рівня свідомості до рівня емоцій. Що стається із нашим диханням, коли ми переживаємо ту чи іншу емоцію? Зосереджуся на деяких емоціях: радість дозволяє дихати вільно, на повні груди; при здивуванні перехоплюємо подих (готуємось до контакту з новим); сум і печаль часто відчувається як щось, що тисне у грудях і не дає дихати; при гніві дихання пришвидшене, з різким подовженим видихом (ніздрі тремтять); здивування перехоплює подих; при образі часто виникає затримка дихання, спазм гортані, який потребує розрішення у гніві чи інший емоції; відраза - різке носове видихання або відхаркування із видаванням характерного гортанного звуку; страх утруднює дихання.
У процесі виховання важливим моментом є набуття здатності контролювати свої емоціїю. Здатність контролювати свою поведінку, у тому числі вираження емоцій, і повна без-емоційність (коли людина сама не знає, що насправді відчуває у тому чи іншому випадку) - це особливості, які по-різному можуть впливати на якість життя, здоров"я і стосунки з людьми. Контроль іноді стає настільки тотальним, що людина не тільки блокує зовнішнє вираження емоцій, але навіть самій собі не здає справи у тому, що насправді переживає. При цьому заблокована енергія не виражається у жодній формі, а тільки накопичується, чи то в тілі, чи то в загальному емоційному фоні, чи трансформуючись у протилежні за знаком утворення (наприклад - підкреслена чемність, за якою приховується злість чи заздрість), які не мають під собою відповідного підґрунтя і часто сприймаються сторонніми із пересторогою чи обережністю.
Оскільки механізми, які регулюють дихання, все ж досить глибоко закладені і не завжди людина пам"ятає про свідомий контроль над ними, часто саме завдяки цьому можна ідентифікувати емоцію, яку людина сама собі забороняє не тільки виражати, але навіть називати. Усвідомлення таких "репресованих" емоцій часто є першим кроком до самоінтеграції, розуміння себе, своїх переживань і дій, а звідти - до налагодження стосунків на засадах щирості, довіри та прийняття. Відкриття негативних емоцій у собі буває болючим, особливо коли вони задавнені, законсервовані (часто ще в ранньому дитинстві). Це як гнояк, що потребує оперативного втручання і вичищення, тільки після чого може зарубцюватися і не боліти. Це хірургічне порівняння не випадкове, оскільки вивільнення емоцій теж може потребувати професійного супроводу, щоб бути безпечним як для самої людини, так і її оточення.
Позитивні емоції теж іноді потрібно заново вчитись відчувати, бо іноді люди втрачають таку здатність ще в далекому дитинстві.
Ще один цікавий момент полягає в тому, що так як емоції впливають на дихання, змінюючи його частоту, глибину затримку вдиху чи видиху, так само і дихання, якщо ми здатні його контролювати чи розуміти, може допомогти прояснити для самих себе деякі свої емоції та змінити їх. Цікавим експериментом може стати посилення тої чи іншої тенденції (наприклад, посилити видих, зробити його різкішим і швидшим), коли невиразна емоція раптом проявляється у "всій красі" в допомагає вам зрозуміти власне ставлення до ситуації, в якій ви опинилися.
Перший досвід дихання пов‘заний із народженням. Чи не найбажанішим для жінки в очікуванні - це почути нарешті голосний крик своєї дитини. Це означає, що появилась нова людина, що дихає, а отже - живе. Втім, у різних жінок і їх новонароджених немовлят це відбувається по-різному. Деякі немовлята кричать, ще навіть до кінця не залишивши материнського лона, інші ж потребують негайного втручання лікарів, щоб нарешті вдихнути і подати голос…
Відомо, що народження - це унікальний і екстремальний досвід, який закарбовується дуже глибоко в нашому тілі. Настільки глибоко, що ми не можемо свідомо про це пам‘тати. Однак настільки сильно, що ми не можемо позбутися цього досвіду у всіх подальших наших вчинках, особливо тих, які стосуються нашого унікального і часто екстремального прояву у цьому житті.
Під час пологів жінка також мусить дихати. Пишу про це, бо дихання в пологах - то не тільки спосіб знеболення, і не тільки допомога у насиченні дитини потрібною їй кількістю кисню. З мого досвіду - це, в першу чергу, самоконтроль, який допомагає спрямувати енергію в потрібне русло - для реальної допомоги найріднішій для тебе особі, для якої подія, що відбувається, є визначальною.
Досвід пологів є досить наглядним, бо тут дуже близько і показово сплітається фізіологія і психологія. Коли людині боляче, вона затримує дихання і ніби стискається досередини (ніби прагне втягнути у себе себе). В пологах така реакція на біль ускладнює дитині процес народження, тому жінці треба зробити щось протилежне до свого бажання, тобто включити свідоме регулювання і дихати. Цей досвід свідомого включання дихання дуже допомагає і в щоденному житті.
Дихання порушується через різні зовнішні і внутрішні причини. Хвороби, біль, якість повітря впливає на те, як ми дихаємо. Проте наше дихання залежить також від думок і почуттів, настрою, стосунків з нашими близькими.
Спробую опуститися трохи нижче у моїх спостереженнях, із рівня свідомості до рівня емоцій. Що стається із нашим диханням, коли ми переживаємо ту чи іншу емоцію? Зосереджуся на деяких емоціях: радість дозволяє дихати вільно, на повні груди; при здивуванні перехоплюємо подих (готуємось до контакту з новим); сум і печаль часто відчувається як щось, що тисне у грудях і не дає дихати; при гніві дихання пришвидшене, з різким подовженим видихом (ніздрі тремтять); здивування перехоплює подих; при образі часто виникає затримка дихання, спазм гортані, який потребує розрішення у гніві чи інший емоції; відраза - різке носове видихання або відхаркування із видаванням характерного гортанного звуку; страх утруднює дихання.
У процесі виховання важливим моментом є набуття здатності контролювати свої емоціїю. Здатність контролювати свою поведінку, у тому числі вираження емоцій, і повна без-емоційність (коли людина сама не знає, що насправді відчуває у тому чи іншому випадку) - це особливості, які по-різному можуть впливати на якість життя, здоров"я і стосунки з людьми. Контроль іноді стає настільки тотальним, що людина не тільки блокує зовнішнє вираження емоцій, але навіть самій собі не здає справи у тому, що насправді переживає. При цьому заблокована енергія не виражається у жодній формі, а тільки накопичується, чи то в тілі, чи то в загальному емоційному фоні, чи трансформуючись у протилежні за знаком утворення (наприклад - підкреслена чемність, за якою приховується злість чи заздрість), які не мають під собою відповідного підґрунтя і часто сприймаються сторонніми із пересторогою чи обережністю.
Оскільки механізми, які регулюють дихання, все ж досить глибоко закладені і не завжди людина пам"ятає про свідомий контроль над ними, часто саме завдяки цьому можна ідентифікувати емоцію, яку людина сама собі забороняє не тільки виражати, але навіть називати. Усвідомлення таких "репресованих" емоцій часто є першим кроком до самоінтеграції, розуміння себе, своїх переживань і дій, а звідти - до налагодження стосунків на засадах щирості, довіри та прийняття. Відкриття негативних емоцій у собі буває болючим, особливо коли вони задавнені, законсервовані (часто ще в ранньому дитинстві). Це як гнояк, що потребує оперативного втручання і вичищення, тільки після чого може зарубцюватися і не боліти. Це хірургічне порівняння не випадкове, оскільки вивільнення емоцій теж може потребувати професійного супроводу, щоб бути безпечним як для самої людини, так і її оточення.
Позитивні емоції теж іноді потрібно заново вчитись відчувати, бо іноді люди втрачають таку здатність ще в далекому дитинстві.
Ще один цікавий момент полягає в тому, що так як емоції впливають на дихання, змінюючи його частоту, глибину затримку вдиху чи видиху, так само і дихання, якщо ми здатні його контролювати чи розуміти, може допомогти прояснити для самих себе деякі свої емоції та змінити їх. Цікавим експериментом може стати посилення тої чи іншої тенденції (наприклад, посилити видих, зробити його різкішим і швидшим), коли невиразна емоція раптом проявляється у "всій красі" в допомагає вам зрозуміти власне ставлення до ситуації, в якій ви опинилися.