миус-фронт
Click to viewЩоб розповісти про наступне диво Луганщини, ми відправились до Красного Луча
В околиці шахтарського міста знаходиться унікальний меморіальний комплекс Міус-фронт. З жовтня сорок першого року по липень сорок другого тут проходила ліня фронту. Загальна його довжина пролягала від південного берега Сіверського Дінця до Таганрогської затоки. До сьогодні, нажаль, серед ветеранів Красного Луча не залишилось тих, хто пам’ятає бойові дії на берегах річки Міус. Проте пам'ять воєнних років для сучасників зберігає меморіальний комплекс та музей бойової слави. У тисяча дев’ятсот шістдесят сьомому році на Всесоюзному огляді архітектури й зодчества у Москві комплекс зайняв друге місце. Воно й не дивно - місце бойової слави проектували одні з кращих петербурзьких архітекторів на чолі з Олександром Грифським. З часів відкриття комплексу минуло більше сорока років. В останні роки комплексу необхідна суттєва фінансова підтримка. Адже місце героїчного подвигу захисників нашої Вітчизни повинно жити у віках.
Площа меморіального комплексу займає п’ятдесят гектарів. Це перший за хронологією появи пам’ятник бойової слави на Донбасі. Всі його об’єкти органічно вписуються в ландшафтну природну структуру. Навіть адміністративна будівля чимось нагадує казковий будиночок. В дванадцяти кілометрах від Красного Луча розташувався спокійний куточок живої природи. Та не завжди так було. В сорок першому році вся територія була перерита воєнними траншеями та окопами. До початку визвольної воєнної кампанії гітлерівці називали річку Міус новим кордоном Германії. Для захисту Донбасу на цій території об’єдналося дві дивізії. Триста вісімдесят третьою командував Костянтин Провалов, триста дев’яносто п’ятою - Анатолій Петраковський.
Незважаючи на великі втрати й нестачу техніки, командуючий триста дев’яносто п’ятою дивізією Петраковський залишався на обороні Красного Луча. Фашистські війська одразу зайняли вигідне розташування. «Наших» на лівому березі було видно як на долоні. Вісім з половиною місяців радянські солдати не впускали ворога до найближчих селищ та міст. Говорять, навесні, коли грянули потужні вибухи оборони - земля була білою, як взимку. Обпав яблуневий цвіт. До останнього тримались шахтарські дивізії. Лише після наказу державного комітету південного фронту відступати, вони залишили Міус. У музеї - зразки бойової зброї та особисті речі героїв Це фото сина полка - Васі Курки. Шістнадцятирічним підлітком він потрапив на фронт і став професійним снайпером. А з рушницями Симонова і Дегтярьова солдати йшли проти фашистських танків. На місцевому машинобудівному заводі було налагоджено виробництво мінометів вісімдесят другого калібру.
Двісті шістдесят сходів - це кількість днів, протягом яких тривала оборона. Пам’ятник-щит на висоті двісті п’ятдесят метрів символ готовності шахтарів в будь-який момент захистити свій край. Особлива цінність у меморіальному комплексі належить експозиціям під відкритим небом. Танк «Т-34» на той час навіть противники називали найкращим на континенті. Проте в потрібному обсязі така техніка з’явилася лише у сорок третьому. Тоді й почалась визвольна кампанія. У вересні фашистів вигнали і з Красного Луча.
Лариса Мартиненко, науковий співробітник Музею бойової слави на р. Міус: «Ну так случилось - это самое живописное место. Это жемчужина Яновского урочища. Это одно из самых живописных мест города Красный Луч, да что там Красный луч - Луганской области. И так совпало - тяжелейшие бои и вот на этом месте решают построить мемориальный комплекс. И тогда Ермаченко Пётр Семёнович становится руководителем штаба по строению комплекса».
Керуючий вугільним трестом Петро Єрмаченко, не шкодував грошей та сил на створення комплексу. Наступне покоління шахтарів увіковічило славу шахтарських дивізій у меморіальному комплексі. За задумом архітекторів, тут принципово не має жодної могили поховань. Це місце уславлення перемоги. Єдиний заповіт - бережіть мир. Ціна його три тисячі загиблих. Ця цифра - тільки відомі імена солдатів та офіцерів.
Костянтин Церцвадзе, голова обласної організації Туристичних асоціацій України: «Я считаю, что к великой победе как раз к годовщине, в этом году стоило бы сделать так, чтобы мемориальный комплекс стал именно тем памятником, куда бы стекались тысячи людей, чтобы не только почтить память, но ещё посмотреть, сколько пришлось отдать сил и времени, чтобы защитить нашу Родину и сберечь её от врага».
Будування комплексу тривало три роки. Руками шахтарів побудовано пам’ятник-монумент, сходи Героїв, площу Героїв, сам музей, що зовні нагадує вугільні терикони. У кам’янистий ґрунт було висаджено двадцять гектарів саду. Музей приймає на екскурсію чи не кожну іноземну делегацію Красного Луча та області. За рік тут буває більше сорока тисяч відвідувачів. І половина з них приїжджає сюди саме на дев’яте травня. Адже пам’ятка подвигу людини буде шануватися всіма поколіннями.
Автор: Ярослава Цибульська, Юлія Левицька
зы: если кому нужен будет русский вариант текста - выложу его попозже и по заявке ;)