"День мужчин". (Ранкова історія)
Сьогодні мені потрібно було з*їздити в Чернігів. З грошима не дуже, взяла із собою заничені останні 50 євро. О 9 ранку виходжу на "Лісовій". Іду на базарчик, роззираюсь в пошуках обмінника. Тут до мене підходить миловидний мужчина, питає: "Валюту меняете?" У мене в голові чомусь (чому?) проскакує думка "держава влаштувала повний капєц із обміном, а чого б не допомогти мужчінкє"
Кажу: ага
Він: давайте відійдемо
Відходимо на десять кроків. Бере в руки мою банкноточку, питає: "а больше нету???" Я показую йому порожній гаманець, кажу: "нєту"
Тут підходить іще якийсь мужчина, щось каже про те, що тут міняти не можна чи шо. Перший віддає мені банкноточку, я йду далі шукати обмінник.
За кілька хвилин серце щось відчуває, виймаю з гаманця і бачу те, шо на фото...
Стою посеред базара вся в сльозах і відчаї, бо за дві години маю бути в Чернігові, а грошей тепер навіть на жетон немає. Заплакана дзвоню Андрію пожалітись, тут із натовпу з*являється іще один мужчина. Він слухає, що я розповідаю по телефону, перебиває і каже "нечего плакать, иди в милицию". Бере мене під руку, веде в міліцію. В міліції мені кажуть те, шо я і сама знаю. Потім міліціонер пропонує: "я вас безкоштовно на метро посаджу". Мені треба в Чернігів, а не в метро, але я якась розгублена, заходжу в метро.
Тут думаю про Оксану, яка живе неподалік. На щастя, Оксана якраз їхала на роботу і позичила мені грошей. Порятунок!!!!
Висновки:
1. Міліціонери в критичній ситуації можуть пропустити в метро.
2. Міліцейські кімнатки в метро дуже сумні. Там є обшарпаний стіл, радянський телефон, кушетка і клітка.
3. Гроші "з рук" я ніколи до того не міняла. І більше теж не буду. І вам не раджу)))
Кажу: ага
Він: давайте відійдемо
Відходимо на десять кроків. Бере в руки мою банкноточку, питає: "а больше нету???" Я показую йому порожній гаманець, кажу: "нєту"
Тут підходить іще якийсь мужчина, щось каже про те, що тут міняти не можна чи шо. Перший віддає мені банкноточку, я йду далі шукати обмінник.
За кілька хвилин серце щось відчуває, виймаю з гаманця і бачу те, шо на фото...
Стою посеред базара вся в сльозах і відчаї, бо за дві години маю бути в Чернігові, а грошей тепер навіть на жетон немає. Заплакана дзвоню Андрію пожалітись, тут із натовпу з*являється іще один мужчина. Він слухає, що я розповідаю по телефону, перебиває і каже "нечего плакать, иди в милицию". Бере мене під руку, веде в міліцію. В міліції мені кажуть те, шо я і сама знаю. Потім міліціонер пропонує: "я вас безкоштовно на метро посаджу". Мені треба в Чернігів, а не в метро, але я якась розгублена, заходжу в метро.
Тут думаю про Оксану, яка живе неподалік. На щастя, Оксана якраз їхала на роботу і позичила мені грошей. Порятунок!!!!
Висновки:
1. Міліціонери в критичній ситуації можуть пропустити в метро.
2. Міліцейські кімнатки в метро дуже сумні. Там є обшарпаний стіл, радянський телефон, кушетка і клітка.
3. Гроші "з рук" я ніколи до того не міняла. І більше теж не буду. І вам не раджу)))