Скільки себе пам'ятаю, час від часу в мене з'являлася гостра потреба вилити думки в якийсь текст - це наче приступ рвоти, який неможливо зупинити. Не найсимпатичніше порівняння, але до біса, "pretty is not important".
***
Я не знаю, як я почуваюся. Я втомилася, знову гублю себе в людях, подіях, локаціях і я вже й не розумію навіщо; з досвіду знаю що це не найкращий сигнал. Я значно частіше дратуюся і комплексую, відчуваю потребу закритися, але не зачиняюся. Я не знаю, куди я йду і чи правильно рухаюся. Хоч з роками мені вдається значно краще розуміти свої відчуття та емоції і цей текст доволі осмислений (замість потоку свідомості, які я так любила колись), та все ж дуже важко писати.
***
Бракує легкості. Справжньої легкості. Боюся, вона вже не повернеться, хоча може її і не було ніколи і я лише романтизую ті чи інші свої періоди. Потрібно стільки всього зробити...
***
Сьогодні ні з того, ні з сього зловила невеличкий приступ паніки, будучи поміж групи незнайомих людей. Цілком безпідставно; це був наче відчуття-спогад з тих гірших тріпів, коли об'єктивно немає жодних для цього причин, але не можеш нічого вдіяти з своїм сприйняттям.
***
В цей вечір хочеться слухати Баха. Не знаю, добре це чи погано. О, саме час для кольорування мальовки.
Jerzy Nowosielski (Polish, 1923-2011), Dziewczyny na statku [Girls on the ship], 1981. Oil on canvas, 80 x 100 cm