"Я згадав свої мирні дні" або Let's do it outside
Згребти б якось себе докупи
***
Читаю Достоєвського. Знаєте, можна багато дискутувати щодо шкільної програми, зокрема торкаючись зарубіжної літератури, але я вкрай рада, що не прочитала й половини творів, що нам задавали.
Я впевнена, що в свої шкільні роки я б навряд чи так потішалася з сірості (в сенсі, що не чорний і не білий) і багатосторонніх особистих переживань класичних героїв, чи захоплювалася б їхніми бесідами на тему історії і політичних сюжетів, чи помічала б ледь вловимі жарти та іронії автора і т.д.
Це наштовхує мене на думку, що, окей, ну я це сприймаю це так тут і зараз, а як би я це сприймала років через 5, 10, 20, -n?
Переконана, що є книги, які потрапляють в руки в саме той вік і період, що потрібно; тоді це несе в собі саме той зміст, що закладався з самого початку, і байдуже, чи це Бегбедер з його сентиментальним стьобом чи Ремарк з ліричною безперервною меланхлолією
Отже, читаю Достоєвського. Цитата Андрія Семеновича Лєбєзнякова:
"Да и что такое рога? О, какое заблуждение! Какие рога? Зачем рога? Какой вздор! Напротив, в гражданском-то браке их и не будет! Рога - это только естественное следствие всякого законного брака, так сказать, поправка его, протест, так что в этом смысле они даже нисколько не унизительны...И если я когда-нибудь, - предположив нелепость, - буду в законном браке, то я даже рад буду вашим растреклятым рогам; я тогда скажу жене моей: "Друг мой, до сих пор я только любил тебя, теперь же я тебя уважаю, потому что ты сумела протестовать!" Вы смеетесь? Это потому, что вы не в силах оторваться от предрассудков! Черт возьми, я ведь понимаю, в чем именно неприятность, когда надуют в законном; но ведь это только подлое следствие подлого факта, где унижены и тот и другой. Когда же рога ставятся открыто, как в гражданском браке, тогда уже их не существует, они немыслимы и теряют даже название рогов. Напротив, жена ваша докажет вам только, как она же уважает вас, считая вас неспособным воспротивиться ее счастию и настолько развитым, чтобы не мстить ей за нового мужа. Черт возьми, я иногда мечтаю, что если бы меня выдали замуж, тьфу! если б я женился (по гражданскому ли, по законному ли, все равно), я бы, кажется, сам привел к жене любовника, если б она долго его не заводила. "Друг мой, - сказал бы я ей, - я тебя люблю, но еще сверх того желаю, чтобы ты меня уважала, - вот!"
Так ли, так ли я говорю?.. "
Мене цей уривок чомусь вкрай потішив
І все ж цікаво, що б я подумала років через 10
Хоть бери і капсулу часу заводь
***
А ще в одній попсовій пісеньці я знайшла точний опис того, що наразі думаю про стосунки, і що, судячи зі всього, було на підсвідомому рівні весь цей час. Ги
"I'm thinking maybe I can't have relationships
'Cause lately they're not making any sense
And baby you're the one thing on my mind
and that can change anytime"
*зникаю, наспівуючи*
А, теоритично, все могло б бути геть інакше
***
Читаю Достоєвського. Знаєте, можна багато дискутувати щодо шкільної програми, зокрема торкаючись зарубіжної літератури, але я вкрай рада, що не прочитала й половини творів, що нам задавали.
Я впевнена, що в свої шкільні роки я б навряд чи так потішалася з сірості (в сенсі, що не чорний і не білий) і багатосторонніх особистих переживань класичних героїв, чи захоплювалася б їхніми бесідами на тему історії і політичних сюжетів, чи помічала б ледь вловимі жарти та іронії автора і т.д.
Це наштовхує мене на думку, що, окей, ну я це сприймаю це так тут і зараз, а як би я це сприймала років через 5, 10, 20, -n?
Переконана, що є книги, які потрапляють в руки в саме той вік і період, що потрібно; тоді це несе в собі саме той зміст, що закладався з самого початку, і байдуже, чи це Бегбедер з його сентиментальним стьобом чи Ремарк з ліричною безперервною меланхлолією
Отже, читаю Достоєвського. Цитата Андрія Семеновича Лєбєзнякова:
"Да и что такое рога? О, какое заблуждение! Какие рога? Зачем рога? Какой вздор! Напротив, в гражданском-то браке их и не будет! Рога - это только естественное следствие всякого законного брака, так сказать, поправка его, протест, так что в этом смысле они даже нисколько не унизительны...И если я когда-нибудь, - предположив нелепость, - буду в законном браке, то я даже рад буду вашим растреклятым рогам; я тогда скажу жене моей: "Друг мой, до сих пор я только любил тебя, теперь же я тебя уважаю, потому что ты сумела протестовать!" Вы смеетесь? Это потому, что вы не в силах оторваться от предрассудков! Черт возьми, я ведь понимаю, в чем именно неприятность, когда надуют в законном; но ведь это только подлое следствие подлого факта, где унижены и тот и другой. Когда же рога ставятся открыто, как в гражданском браке, тогда уже их не существует, они немыслимы и теряют даже название рогов. Напротив, жена ваша докажет вам только, как она же уважает вас, считая вас неспособным воспротивиться ее счастию и настолько развитым, чтобы не мстить ей за нового мужа. Черт возьми, я иногда мечтаю, что если бы меня выдали замуж, тьфу! если б я женился (по гражданскому ли, по законному ли, все равно), я бы, кажется, сам привел к жене любовника, если б она долго его не заводила. "Друг мой, - сказал бы я ей, - я тебя люблю, но еще сверх того желаю, чтобы ты меня уважала, - вот!"
Так ли, так ли я говорю?.. "
Мене цей уривок чомусь вкрай потішив
І все ж цікаво, що б я подумала років через 10
Хоть бери і капсулу часу заводь
***
А ще в одній попсовій пісеньці я знайшла точний опис того, що наразі думаю про стосунки, і що, судячи зі всього, було на підсвідомому рівні весь цей час. Ги
"I'm thinking maybe I can't have relationships
'Cause lately they're not making any sense
And baby you're the one thing on my mind
and that can change anytime"
*зникаю, наспівуючи*
А, теоритично, все могло б бути геть інакше