Таке собі, про вампірів
У плеєрі грає Металліка і я хочу вбитись головою об стіну. Чи повіситись. Чи щось ще з собою зробити вкрай негуманне і небезпечне для життя. Сьогодні випили з подругою пляшку вина на двох і нічогісінько, ніби пили не вино, а виноградний сік. Зло. Знову провели тематичну вечірку на тему: "Де нормальні чоловіки". І як ви думаєте, це хоч чимось допомогло? Та зовсім нічим, тільки погіршило настрій ще більше. Млять, якось все зовсім погано стало. Погано і безнадійно. "...
Trust I seek and I find in you
Every day for us something new
Open mind for a different view
and nothing else matters
never cared for what they do
never cared for what they know
but I know
..."
у душі промайнуло багаття, вечір, гітара... Млять, ну що за фігня? Ну чому?
ПРоходжу по темній, пустій вулиці. Ой, вже зима, грудень.
Пронизливий вітер б"є по обличчу. Сессія. Зло. Нічого не хочу. Хочу впасти і заснути. Може, хоч насниться щось приємне.
Ой, щось відчуває моє серце, зараз почну скиглити на тему "Мене ніхто не любить, ніхто ен приголубить"... А це вже клініка...
Млін. Якось все портально. Дістаю цигарки та запальничку. Намагаюсь розпалити цигарку - вітер заважає. Після ще кількох спроб у розпачі кладу все в кишеню пальто. Гуляю тихими темними вуличками: тут пройшло моє дитинство. Привиди минулого забирають мене кудись ген-ген далеко звідси. Туди, де було тепло, радісно і безтурботно.
Завтра треба рано вставати, йти на роботу, спілкуватись з усіма цими придурками. І навіщо? для чого?
Ех, не бреши хоча б сама собі, красуню. Для того, щоб приходити додому якомога пізніше. Щоб не бачити чоловіка, якого не кохаєш, щоб не бачити своє життя. Щоб не згадувати. Щоб не розмовляти з ним і не дратуватись. Скотина він.
Я дістала ключ від квартири і тихенько відчинила двері. Світло було вимкнене і я навмання полізла на кухню. І тут почула звуки зі спальні. І навіть нічого не треба було пояснювати. Просто пішла, зібрала його речі, написала записку і пішла з квартири, блукати нічним містом.
Слухаю музику. Грає Inkubus Sukkubus "Vampyre Erotica".
"...I’ll take you, I’ll break you
I’ll crush you, I’ll break you
If you want me, I’ll need you
I’ll kill you, feed from you
I’ll take you down that road
That leads to destruction
Come and take a walk with me
Where the angels fear...."
На жаль, я вже не вірю у вампірів, чаклунів та ельфів.
Сиджу на лавці і п"ю каву з автомату. Огидну каву і палю. Він завтра піде. Документи на розлучення вже давно готові.
Дістала дзеркальце, відкрила, почала невідомо для чого підфарбовувати губи. Коли я закривала дзеркало, то мимохідь глянула на нього: позаду мене хтось стояв. Я сиділа спокійно:вб"ють, той добре. Не буду мучитись.
- Кажеш, не віриш у вампірів? - у незнайомця був веселий голос. - А я тоді хто?
- Як хто, або наркоман, або маніяк... - питання подиву не викликало... Хоча звідки він знав про шо я думаю...
- Хочеш я тебе вкушу? - хм, точно маніяк.
- Ну вкуси.
- Ненормальна... Ти повинна мене лякатись... Ну там непритомніти... - здаеться маніяк злякався...- оо, та невже...
- А чого лякатись???
Тут придурка хтось шибанув по макітрі. Мене підхопили. У шию врізалось щось. Світ перестав існувати.
А наступної ночі я вийшла на полювання.
Trust I seek and I find in you
Every day for us something new
Open mind for a different view
and nothing else matters
never cared for what they do
never cared for what they know
but I know
..."
у душі промайнуло багаття, вечір, гітара... Млять, ну що за фігня? Ну чому?
ПРоходжу по темній, пустій вулиці. Ой, вже зима, грудень.
Пронизливий вітер б"є по обличчу. Сессія. Зло. Нічого не хочу. Хочу впасти і заснути. Може, хоч насниться щось приємне.
Ой, щось відчуває моє серце, зараз почну скиглити на тему "Мене ніхто не любить, ніхто ен приголубить"... А це вже клініка...
Млін. Якось все портально. Дістаю цигарки та запальничку. Намагаюсь розпалити цигарку - вітер заважає. Після ще кількох спроб у розпачі кладу все в кишеню пальто. Гуляю тихими темними вуличками: тут пройшло моє дитинство. Привиди минулого забирають мене кудись ген-ген далеко звідси. Туди, де було тепло, радісно і безтурботно.
Завтра треба рано вставати, йти на роботу, спілкуватись з усіма цими придурками. І навіщо? для чого?
Ех, не бреши хоча б сама собі, красуню. Для того, щоб приходити додому якомога пізніше. Щоб не бачити чоловіка, якого не кохаєш, щоб не бачити своє життя. Щоб не згадувати. Щоб не розмовляти з ним і не дратуватись. Скотина він.
Я дістала ключ від квартири і тихенько відчинила двері. Світло було вимкнене і я навмання полізла на кухню. І тут почула звуки зі спальні. І навіть нічого не треба було пояснювати. Просто пішла, зібрала його речі, написала записку і пішла з квартири, блукати нічним містом.
Слухаю музику. Грає Inkubus Sukkubus "Vampyre Erotica".
"...I’ll take you, I’ll break you
I’ll crush you, I’ll break you
If you want me, I’ll need you
I’ll kill you, feed from you
I’ll take you down that road
That leads to destruction
Come and take a walk with me
Where the angels fear...."
На жаль, я вже не вірю у вампірів, чаклунів та ельфів.
Сиджу на лавці і п"ю каву з автомату. Огидну каву і палю. Він завтра піде. Документи на розлучення вже давно готові.
Дістала дзеркальце, відкрила, почала невідомо для чого підфарбовувати губи. Коли я закривала дзеркало, то мимохідь глянула на нього: позаду мене хтось стояв. Я сиділа спокійно:вб"ють, той добре. Не буду мучитись.
- Кажеш, не віриш у вампірів? - у незнайомця був веселий голос. - А я тоді хто?
- Як хто, або наркоман, або маніяк... - питання подиву не викликало... Хоча звідки він знав про шо я думаю...
- Хочеш я тебе вкушу? - хм, точно маніяк.
- Ну вкуси.
- Ненормальна... Ти повинна мене лякатись... Ну там непритомніти... - здаеться маніяк злякався...- оо, та невже...
- А чого лякатись???
Тут придурка хтось шибанув по макітрі. Мене підхопили. У шию врізалось щось. Світ перестав існувати.
А наступної ночі я вийшла на полювання.