про когнітивний дисонанс.
Якби мені було зараз років десять, все було б не так.
уявляю собі: приїжджаю до бабусі у кременчук і сиджу, наприклад, вдома. третій поверх, жарко, не сидиться, під вікном радіошумом гудуть вражі тьотки. із тих, що, знаєте, замовкають тобі вслід, завжди уважно слідкують за тим куди ти йдеш і що несеш, виглядають з вікон, варто завести машину у дворі, або задзвонити ключами у під*їзді.
із тих самих, що не пропустять зловити тебе десь біля будинку і розказати, що "ми ж двєрі зачєм ставили в под*єзд? шоби не ходили там, не сцяли, шоб мусор не натаскували. а я вже стораз віділа, як ти двері не закриваєш, курво. закривай двері, закривай всігда, бійся їх чорної пройми, бійся їх бездонної пащі, бійся їх лютого голоду, бійся, й ніколи не лишай двері відчиненими, бо прийде час і слідом за тобою неодмінно зайде бомж" (ну а хто? це ж не містична новела, а унилий пост про бабок під вікном). але ж тобі не двацятьтри, а десять! тому зовсім не конче посміхатись їм у відповідь, а можна, наприклад, взяти десяток пророслої підгулявшої бараболі, і викидати її у вікно по тьотках. або водою їх з клізми...
а так сидиш, як той самий, і безсило слухаєш їх радіошум під прочиненим вікном.
такі вони, жорсткі рамці вікових обмежень...
уявляю собі: приїжджаю до бабусі у кременчук і сиджу, наприклад, вдома. третій поверх, жарко, не сидиться, під вікном радіошумом гудуть вражі тьотки. із тих, що, знаєте, замовкають тобі вслід, завжди уважно слідкують за тим куди ти йдеш і що несеш, виглядають з вікон, варто завести машину у дворі, або задзвонити ключами у під*їзді.
із тих самих, що не пропустять зловити тебе десь біля будинку і розказати, що "ми ж двєрі зачєм ставили в под*єзд? шоби не ходили там, не сцяли, шоб мусор не натаскували. а я вже стораз віділа, як ти двері не закриваєш, курво. закривай двері, закривай всігда, бійся їх чорної пройми, бійся їх бездонної пащі, бійся їх лютого голоду, бійся, й ніколи не лишай двері відчиненими, бо прийде час і слідом за тобою неодмінно зайде бомж" (ну а хто? це ж не містична новела, а унилий пост про бабок під вікном). але ж тобі не двацятьтри, а десять! тому зовсім не конче посміхатись їм у відповідь, а можна, наприклад, взяти десяток пророслої підгулявшої бараболі, і викидати її у вікно по тьотках. або водою їх з клізми...
а так сидиш, як той самий, і безсило слухаєш їх радіошум під прочиненим вікном.
такі вони, жорсткі рамці вікових обмежень...