Музеї Криворівні: літературно-меморіальний музей Івана Франка
Вперше я побувала у цьому музеї у 2006 р. в рамках кафедрального семінару, присвяченого 150-й річниці від дня народження Івана Франка. Тоді у мене ще не було цифрового фотоапарату, і я знімала сам семінар, а потім й екскурсійну частину по Івано-Франківській області (Рогатин, Галич, Крилос, Яремче, Ворохта, Верховина, Криворівня, Косів, Шешори, Космач, Делятин та ін.) на відеокамеру. Потім дуже шкодувала, що ця поїздка не мала достойного відображення у світлинах.
І от через 7 років, завдяки ініціативі та ідеї мого чоловіка провести частину літньої відпустки у Криворівні-Верховині (який, до слова, тоді теж був учасником нашого семінару), у мене з’явилася можливість знову побувати у музеї-садибі Франка.
Пам’ятник Івану Франку біля музею
Як відомо, впродовж літніх місяців 1901-1904 рр., 1906-1907 рр., 1909-1914 рр. у Криворівні відпочивав і писав свої твори І.Я. Франко. Він спочатку зупинявся у хаті місцевого знахаря Проця Митчука у присілку Заріччя; до сьогодні вона не збереглася (див. рис 2). З 1906 р. Франко зупинявся у садибі Василя Якіб’юка, сільського лікаря, різьбяра, музиканта і фотографа. У 1953 р. у цій садибі відкрито кімнату-музей І. Франка, сільський клуб і бібліотеку, а з 1960 р. будинок був повністю переданий під музей великому Каменяреві.
Сам музеї має кілька залів, кожен з яких присвячений певній тематиці.
Меморіальна кімната - це кімната, у якій зібрано предмети побуту тогочасних мешканців села, а також особисті речі І. Франка, В. Якіб’юка та тих людей, які його оточували під час відвідування Криворівні. Загалом кімната відображає інтер’єр гуцульської оселі кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Кімната №1 (таку назву вона має у путівнику музею) - експозиція цієї кімнати розповідає про перебування у Криворівні та сусідніх селах відомих діячів української культури, літератури, науки та про їх зустрічі із Іваном Франком. Наприклад, тут можна побачити старовинну світлину з краєвидом Буркута з автографами Івана Франка і Лесі Українки. Велика частина експозиції представлена фотографіями М. Коцюбинського, Лесі Українки, Осипа Маковея, Антона Крушельницького, Івана Труша, Володимира Гнатюка та ін. Також тут можна побачити копії листів відомих людей.
Інтер’єр всередині
Гуцульський п’єц - складений із кахлів косівських умільців Бахматюка і Кошака (1874 р.). Пригадую, вперше такий п’ц побачила на одній з світлин фотоальбому «Яремча - Ворохта», що його привезли мої батьки із своєї шлюбної подорожі у 1982 р.; альбом світлин був датований 1980-м роком і і містив світлини із усіх туристичних об’єктів Гуцульщини, включно із туристичними базами та санаторіями. Таких п’єців у теперішніх гуцульських оселях практично немає; люди розвалюють їх з метою осучаснення систем опалювання у своїх будинках, а кахлі з таких печей викидають; ентузіасти збирають та передають їх до державних чи приватних музеїв (сама бачила фрагменти таких розібраних печей у кількох приватних музеях Верховини і Косова).
У Криворівні з 1906 по 1912 рр. проживав український письменник, музикант і автор Г. М. Хоткевич, засновник першого Гуцульського театру у сусідньому селі Красноїлля; у музеї-садибі Франка його пам’яті відведено окрему експозицію. А на одній із стін музею розміщено меморіальну дошку імені його дружини, Платоніди Хоткевич, яка працювала у садибі Франка із 1959 по 1966 рр.
Кімната №2 - у експозиції цієї кімнати представлені документи і матеріали, що розповідають про вшанування пам’яті Каменяра на Гуцульщині. Зокрема, представлено світлини, на яких зафіксовано вшанування 10-ї річниці з дня смерті Франка у 1926 р. - тоді місцеві мешканці замовили спеціальну меморіальну плиту, яку вмурували у скелю, таким чином зробивши пам’ятник. Із цим пам’ятником пов’язана цікава історія. У 1927 р., як відомо, у регіоні сталася велика повінь, внаслідок якої було зруйновано дорогу до скелі. За часів панування Польщі, коли територію, на які стояв пам’ятник, пішли підривати і розширювати польські сапери, Василь Якіб’юк самостійно перевіз пам’ятник на територію своєї оселі, щоб заховати. Під час Другої світової війни пам’ятник було зруйновано, а меморіальна плита з нього загубилась. Пізніше, у 1969 р. після чергової повені плита знайшлася - виявилося, що вона зберігалась усі ці роки у криївці, і після стихії плиту було передано до експозиції музею Франка.
У музеї зібрано також колекцію спогадів місцевих людей про перебування Франка у Криворівні і загалом на Гуцульщині. Сам Василь Якіб’юк у своїх спогадах про Франка згадує:
«Пізно клався спати в 10-11 вечора, встав рано, десь так у 5 год., зібрався, з’їв снідання, кошик на руку і на гриби. Лише приніс - зараз до праці. Читав мало, сидів під явором і диктував мені, я записував. Подає, що з давнього століття, подає дату, рік, лічбу, де було і як то було без книжки. Обернеться, а я подивлюся до книжки, чи то правда, чи не змилився - але ніколи не замилився. Голову мав дуже велику, як брав давні століття, то все з голови».
Параска Харук, одна із найвідоміших мешканок Криворівні, згадувала про Франка так:
«Сидів зо мною, розпитував про горян, про життя людей. Любив пересиджувати на камені недалеко від моєї хати, а в чуркальці мочив свої хворі руки»
А ось один із найцікавіших спогадів місцевого листоноші Цвілинюка В.Г.:
«З 1900 по 1906 рр. я працював листоношею в селах Криворівня і Ясенів. Часто доводилось мені носити пошту, що надходила в адрес Івана Франка. Не раз зустрічав я письменника на камені, біля хати Параски Харук, де він любив відпочивати. Розмовляв тут зі мною. Добре пам’ятаю слова, які Франко часто повторював: «Люби, синку, свій народ, не дайся обманути польській шляхті». Письменник подарував мені чимало книг і журналів, але вони не збереглися.
Пригадую собі також, як одного разу Франко вибрався на Писаний камінь. Поміщик з Ясенова запропонував поетові коня, однак він відмовився. «Я ласки поміщика не потребую, піду пішки», - говорив він.
Назавжди залишився також у моїй пам’яті спогад про багатолюдний мітинг, присвячений 10-тиліттю з дня смерті І. Франка, що відбувся у 1927 р. біля скали, на якій поет любив відпочивати».
Кімната №3 - таку назву має новий зал, який було відкрито у 2008 р, в якому виставлено зразки традиційної гуцульської вишивки, предмети побуту, а також експонати сучасної вишивки, різьби по дереву, писанкарства та ін. Цей експозиційний зал присвячений сучасним письменникам, публіцистам, журналістам, режисерам, які працювали у Криворівні, писали свої твори, знімали фільми у цьому регіоні. Перед Другою світової війною та після її завершення у Криворівні побували письменники Олександр Довженко, Юрій Яновський, Іван Ле, Михайло Стельмах, Максим Рильський, Любов Забашта, Андрій Малишко, Сергій Плачинда, Дмитро Павличко, Ірина Вільде, Іван Драч, Марія Матіос та ін.
Як відомо, саме у Криворівні та її околицях знімали фільми «Іван Франко», «Михайло Коцюбинський», «Олекса Довбуш», «Тіні забутих предків», «Анничка», «Мавка», «Камінна душа», «Гуцульське весілля», «Час збирати каміння», «Грішна Дозя з Криворівні», «Великдень»; багато фотографій із кадрами з цих фільмів представлено у цій експозиції.
У цій залі зазвичай проводять круглі столи, конференції, засідання з нагоди культурно-мистецьких подій та ювілеїв Каменяра у регіоні.
Адреса: Літературно-меморіальний музей Івана Франка, с. Криворівня Верховинського району, тел. 5-34-36.
У Криворівні є ще як два обов’язкових музеї, які варто відвідати - це музей Михайла Грушевського при в’їзді до Криво рівні (у присілку Березово) та музей-садиба Параски Плитки-Горицвіт, гуцульської художниці, письменниці і майстрині, що пережила заслання і тюрми, а після повернення з Сибіру написала цикл малюнків «Доля гуцулки» та видала свою книгу, у якій описувала усі жахи концтаборів. У музеї Грушевського я була того ж 2006 року в рамках нашого семінару - він менш цікавий для огляду, ніж музей-садиба Франка; як відомо, М. Грушевський сам свою віллу у Криворівні, яку після приходу російських військ у 1917 р. було спалено, і разом із віллою назавжди зникло безліч книжок, рукописів та особистих речей видатного історика і першого президента УНР. Теперішній музей, створений у 2004 р. - це спроба відродити пам’ять історика та значення його діяльності у розвитку Гуцульщини.
І от через 7 років, завдяки ініціативі та ідеї мого чоловіка провести частину літньої відпустки у Криворівні-Верховині (який, до слова, тоді теж був учасником нашого семінару), у мене з’явилася можливість знову побувати у музеї-садибі Франка.
Пам’ятник Івану Франку біля музею
Як відомо, впродовж літніх місяців 1901-1904 рр., 1906-1907 рр., 1909-1914 рр. у Криворівні відпочивав і писав свої твори І.Я. Франко. Він спочатку зупинявся у хаті місцевого знахаря Проця Митчука у присілку Заріччя; до сьогодні вона не збереглася (див. рис 2). З 1906 р. Франко зупинявся у садибі Василя Якіб’юка, сільського лікаря, різьбяра, музиканта і фотографа. У 1953 р. у цій садибі відкрито кімнату-музей І. Франка, сільський клуб і бібліотеку, а з 1960 р. будинок був повністю переданий під музей великому Каменяреві.
Сам музеї має кілька залів, кожен з яких присвячений певній тематиці.
Меморіальна кімната - це кімната, у якій зібрано предмети побуту тогочасних мешканців села, а також особисті речі І. Франка, В. Якіб’юка та тих людей, які його оточували під час відвідування Криворівні. Загалом кімната відображає інтер’єр гуцульської оселі кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Кімната №1 (таку назву вона має у путівнику музею) - експозиція цієї кімнати розповідає про перебування у Криворівні та сусідніх селах відомих діячів української культури, літератури, науки та про їх зустрічі із Іваном Франком. Наприклад, тут можна побачити старовинну світлину з краєвидом Буркута з автографами Івана Франка і Лесі Українки. Велика частина експозиції представлена фотографіями М. Коцюбинського, Лесі Українки, Осипа Маковея, Антона Крушельницького, Івана Труша, Володимира Гнатюка та ін. Також тут можна побачити копії листів відомих людей.
Інтер’єр всередині
Гуцульський п’єц - складений із кахлів косівських умільців Бахматюка і Кошака (1874 р.). Пригадую, вперше такий п’ц побачила на одній з світлин фотоальбому «Яремча - Ворохта», що його привезли мої батьки із своєї шлюбної подорожі у 1982 р.; альбом світлин був датований 1980-м роком і і містив світлини із усіх туристичних об’єктів Гуцульщини, включно із туристичними базами та санаторіями. Таких п’єців у теперішніх гуцульських оселях практично немає; люди розвалюють їх з метою осучаснення систем опалювання у своїх будинках, а кахлі з таких печей викидають; ентузіасти збирають та передають їх до державних чи приватних музеїв (сама бачила фрагменти таких розібраних печей у кількох приватних музеях Верховини і Косова).
У Криворівні з 1906 по 1912 рр. проживав український письменник, музикант і автор Г. М. Хоткевич, засновник першого Гуцульського театру у сусідньому селі Красноїлля; у музеї-садибі Франка його пам’яті відведено окрему експозицію. А на одній із стін музею розміщено меморіальну дошку імені його дружини, Платоніди Хоткевич, яка працювала у садибі Франка із 1959 по 1966 рр.
Кімната №2 - у експозиції цієї кімнати представлені документи і матеріали, що розповідають про вшанування пам’яті Каменяра на Гуцульщині. Зокрема, представлено світлини, на яких зафіксовано вшанування 10-ї річниці з дня смерті Франка у 1926 р. - тоді місцеві мешканці замовили спеціальну меморіальну плиту, яку вмурували у скелю, таким чином зробивши пам’ятник. Із цим пам’ятником пов’язана цікава історія. У 1927 р., як відомо, у регіоні сталася велика повінь, внаслідок якої було зруйновано дорогу до скелі. За часів панування Польщі, коли територію, на які стояв пам’ятник, пішли підривати і розширювати польські сапери, Василь Якіб’юк самостійно перевіз пам’ятник на територію своєї оселі, щоб заховати. Під час Другої світової війни пам’ятник було зруйновано, а меморіальна плита з нього загубилась. Пізніше, у 1969 р. після чергової повені плита знайшлася - виявилося, що вона зберігалась усі ці роки у криївці, і після стихії плиту було передано до експозиції музею Франка.
У музеї зібрано також колекцію спогадів місцевих людей про перебування Франка у Криворівні і загалом на Гуцульщині. Сам Василь Якіб’юк у своїх спогадах про Франка згадує:
«Пізно клався спати в 10-11 вечора, встав рано, десь так у 5 год., зібрався, з’їв снідання, кошик на руку і на гриби. Лише приніс - зараз до праці. Читав мало, сидів під явором і диктував мені, я записував. Подає, що з давнього століття, подає дату, рік, лічбу, де було і як то було без книжки. Обернеться, а я подивлюся до книжки, чи то правда, чи не змилився - але ніколи не замилився. Голову мав дуже велику, як брав давні століття, то все з голови».
Параска Харук, одна із найвідоміших мешканок Криворівні, згадувала про Франка так:
«Сидів зо мною, розпитував про горян, про життя людей. Любив пересиджувати на камені недалеко від моєї хати, а в чуркальці мочив свої хворі руки»
А ось один із найцікавіших спогадів місцевого листоноші Цвілинюка В.Г.:
«З 1900 по 1906 рр. я працював листоношею в селах Криворівня і Ясенів. Часто доводилось мені носити пошту, що надходила в адрес Івана Франка. Не раз зустрічав я письменника на камені, біля хати Параски Харук, де він любив відпочивати. Розмовляв тут зі мною. Добре пам’ятаю слова, які Франко часто повторював: «Люби, синку, свій народ, не дайся обманути польській шляхті». Письменник подарував мені чимало книг і журналів, але вони не збереглися.
Пригадую собі також, як одного разу Франко вибрався на Писаний камінь. Поміщик з Ясенова запропонував поетові коня, однак він відмовився. «Я ласки поміщика не потребую, піду пішки», - говорив він.
Назавжди залишився також у моїй пам’яті спогад про багатолюдний мітинг, присвячений 10-тиліттю з дня смерті І. Франка, що відбувся у 1927 р. біля скали, на якій поет любив відпочивати».
Кімната №3 - таку назву має новий зал, який було відкрито у 2008 р, в якому виставлено зразки традиційної гуцульської вишивки, предмети побуту, а також експонати сучасної вишивки, різьби по дереву, писанкарства та ін. Цей експозиційний зал присвячений сучасним письменникам, публіцистам, журналістам, режисерам, які працювали у Криворівні, писали свої твори, знімали фільми у цьому регіоні. Перед Другою світової війною та після її завершення у Криворівні побували письменники Олександр Довженко, Юрій Яновський, Іван Ле, Михайло Стельмах, Максим Рильський, Любов Забашта, Андрій Малишко, Сергій Плачинда, Дмитро Павличко, Ірина Вільде, Іван Драч, Марія Матіос та ін.
Як відомо, саме у Криворівні та її околицях знімали фільми «Іван Франко», «Михайло Коцюбинський», «Олекса Довбуш», «Тіні забутих предків», «Анничка», «Мавка», «Камінна душа», «Гуцульське весілля», «Час збирати каміння», «Грішна Дозя з Криворівні», «Великдень»; багато фотографій із кадрами з цих фільмів представлено у цій експозиції.
У цій залі зазвичай проводять круглі столи, конференції, засідання з нагоди культурно-мистецьких подій та ювілеїв Каменяра у регіоні.
Адреса: Літературно-меморіальний музей Івана Франка, с. Криворівня Верховинського району, тел. 5-34-36.
У Криворівні є ще як два обов’язкових музеї, які варто відвідати - це музей Михайла Грушевського при в’їзді до Криво рівні (у присілку Березово) та музей-садиба Параски Плитки-Горицвіт, гуцульської художниці, письменниці і майстрині, що пережила заслання і тюрми, а після повернення з Сибіру написала цикл малюнків «Доля гуцулки» та видала свою книгу, у якій описувала усі жахи концтаборів. У музеї Грушевського я була того ж 2006 року в рамках нашого семінару - він менш цікавий для огляду, ніж музей-садиба Франка; як відомо, М. Грушевський сам свою віллу у Криворівні, яку після приходу російських військ у 1917 р. було спалено, і разом із віллою назавжди зникло безліч книжок, рукописів та особистих речей видатного історика і першого президента УНР. Теперішній музей, створений у 2004 р. - це спроба відродити пам’ять історика та значення його діяльності у розвитку Гуцульщини.