Хати-ґражди - гуцульська автентика у ХІХ ст. та незабутні «Тіні забутих предків»
Криворівня є унікальним поселенням з точки зору локального розташування унікальних пам’ятників архітектури та історії - гуцульських садиб, відомих у побуті як «хата-ґражда». На сьогодні у Верховинському районі налічується кілька садиб такого типу, зокрема, жила хата-ґражда родини Марусяків (присілок Ігрець), хата-ґражда сучасників І. Франка Палія і Параски Харуків, що сьогодні є садибою-музеєм гуцульського побуту (присілок Заріччя, опікується ним родина Мойсейчуків), хата-ґражда у с. Бистрець, хата-ґражда у смт. Верховина, хата-ґражда у с. Яворів та ін.
Ґражда або «хата з брамами» - це садиба, від бокових стін якої відходять господарські будівлі, що водночас є укріпленням та утепленням. Ґражди складалися із кількох корпусів (комора, кузня і т.п.), дахи яких зливалися із житловими приміщеннями у єдине ціле. Господарські будівлі поєднувались із житловими за допомогою критих коридорів і галерей. Основною відмінністю такої садиби від інших була неприступність для хижих звірів та стійкість перед сніговими заметами. Саме неприступність ґражди робила її привабливим місцем для зимівлі опришків, які часто переховувались високо в горах у віддалених від людей хатах; Криворівня була осередком руху опришків проти соціального і релігійного гніту польської влади під керівництвом О. Довбуша, І. Бойчука, Д. Марусяка.
На сьогодні чимало таких хат вже не збереглося; для прикладу, хата-ґражда героїні Палагни із фільму «Тіні забутих предків» була розібрана, а ґражда родини Харуків (датується 1754 р.), яка, згідно кінострічки, була садибою головного героя Івана, у 1991 р. зазнала часткової реконструкції, після якої було розібрано стародавню піч, розвалено кузню та перекрито дах.
Кілька фактів із історії. У Криворівні на присілку Заріччя у хаті сільського дяка Михайла Мойсейчука влітку 1910-1912 рр. мешкав М. Коцюбинський і написав повість «Тіні забутих предків». В сусідній хаті щоліта з 1899 по 1915 рік жив і працював В. Гнатюк, який досліджував фольклорно-етнографічну спадщину Гуцульщини. Саме В. Гнатюк започаткував нову традицію, щоб у цьому курортному гірському селі щоліта збирались для творчої праці і літнього відпочинку найвидатніші діячі української літератури, науки і мистецтва, та назвав тогочасну Криворівню «Українськими Афінами». Сам Коцюбинський був дуже вражений місцевими пейзажами, кліматом, історією та побутом горян; саме з його легкої руки виникла знаменита фраза - «гори димлять». Матеріал для «Тіней забутих предків» збирався із розповідей місцевих жителів - в основі твору лежать реальні факти, які мали місце в Криворівні. Тут насправді жили дві родини Гутенюків та Палійчуків, що ворогували. Іван Палійчук став головним героєм твору.
Стара хата родини Мойсейчуків, 1970 рік:
У 1985 р., після смерті родини Харуків, що проживала у цій оселі, хату викупив Івано-Франківський краєзнавчий музей. Після реставрацій у 1991-1993 рр. у 1995 р. ця садиба була перетворена на садибу-музей, якою опікується родина місцевих вчителів Мойсейчуків. У 2006 р. було зроблено повторний ремонт, після чого вже оновлена експозиція речей та предметів побуту була представлена на огляд туристів.
Кілька слів про найвідомішу власницю ґражди. Параска Миронівна Харук - одна із найвідоміших жительок с. Криворівня, (1847-1963), померла навесні 1963 року у віці 116 років. Мала 13 дітей. У її садибі-ґражді знімали епізоди фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова і Юрія Іллєнка. Чоловік - Палій Харук, віднайшов у присілку джерело, що пізніше було назване на його честь (джерело «Палієва криниця»). Саме від Параски Харук черпав матеріал для своїх творів Іван Франко, який відпочивав у Криворівні у 1902 році. Коцюбинський перебував тут дещо пізніше - з 1911 року до 1914 року (у 1914 році письменник помер). За цей час він і написав «Тіні забутих предків».
Параска Харук була живою історією свого краю - протягом багатьох років чимало науковців, етнографів, істориків побувало у обійсті, прагнучи на власні очі побачити сучасницю Івана Франка.
Параска Харук із викладачами Львівського державного університету імені Івана Франка у 1956 році:
У садибі-ґражді Параски Харук за задумом жив Іван, персонаж повісті Михайла Коцюбинського. Хата Палагни, дружини Івана, на сьогоднішній день не збереглася; це була теж садиба родичів Мойсейчуків - Данила та Марії Харуків (баби по татові).
Дах хати-ґражди зроблено із ґонти - колотої дошки із смереки.
Хата була побудована у 1756 році. Садиба мала 2 входи - верхня брама і нижня брама. За нижньою брамою була кузня і ставок. У 1927 році Карпати накрила повінь, і хату підтопило (вода доходила до кутів садиби), про що пізніше розповідали жителі села. Повінь була також відображена у багатьох світлинах, що публікувалися у багатьох фотоальбомах радянської доби та іноземних виданнях.
Параска Харук разом із родиною Харуків-Мойсейчуків біля своєї хати наприкінці 1950-х рр.:
У 1960-1970-х рр. хата виглядала так:
(фото з сімейного архіву родини Мойсейчуків)
Фото 1970-х рр., гуцульська родина Харуків-Мойсейчуків на фоні печі:
Хата була реставрована у 1991 році - було знесено глиняну піч і замінено фрагменти даху. Із 1995 р. ця садиба була перетворена на садибу-музей.
Подвір’я хати-ґражди зсередини:
Всередині хати є передпокій і дві кімнати. У одній відтворено побут гуцулів зразка 19 століття (у якій і знімались сцени з фільму), друга кімната призначалась для гостей (на момент огляду була зачинена). В центрі жилої кімнати висить портрет Параски Харук художника Коровая.
У коридорі зібрано основні предмети старовини - діжки, де зберігалися продукти (наприклад, бербениця, у якій солили і зберігали бринзу), фрагменти древнього плугу, а також старовинні ходунки, у яких тогочасні діти вчилися ходити.
Фільм Параджанова став своєрідним сучасним символом Криворівні. Історії про те, як проходили зйомки стрічки, хто із місцевих мешканців був задіяний у сценах може розповісти кожен місцевий старожил. Мені вдалося віднайти і відсканувати унікальне фото - світлину, на якій зображено місцевих жителів разом з акторами фільму «Тіні забутих предків» - фото датоване 1963 роком:
На даному фото присутні батьки Миколи Мойсейчука, місцевого вчителя та нащадка місцевого дяка Михайла Мойсейчука, які теж знімалися у фільмі.
Над хатою-ґраждою, вгорі, знаходиться ще одна знаменита пам’ятка природи та історії - камінь із ініціалами Івана Франка; на ньому викарбовано «І.Я.» (Іван Якович).
Крім ґражди Харуків, у Криворівні збереглося ще кілька садиб, з яким пов’язані історичні події. Зокрема, такою садибою є хата Проця Митчука - сучасний вигляд; 10 метрів нижче неї стояла дерев’яна хата, у якій відпочивав Іван Франко (не збереглася).
Хата-ґражда Харуків - не єдина садиба такого типу, що збереглася у Криворівні. Є також діюча хата-ґражда родини Марусяків у верхів’ї Криворівні на полонині; власники цієї садиби пропонують туристам дегустацію різних видів сирів та екскурсію. На жаль, більше інформації про наявність інших ґражд мені не довелося знайти.
Також варто відзначити ще наступні садиби, що вартує відвідати:
садиба-музей І. Франка;
музей М. Грушевського;
садиба-музей Параски Плитки-Горицвіт, талановитої письменниці та художниці гуцульського краю;
садиба, де проживав М. Стельмах;
садиба, де проживали М. Коцюбинський і В. Гнатюк;
будинок плебанії династії священиків Бурачинських-Волянських, у якому неодноразово бував Яків Головацький, зупинялись Іван Франко, Леся Українка та багато інших відомих українських діячів науки, літератури і мистецтва;
місце родинної вілли польського етнографа і науковця С. Вінценза;
місце, де проживали Г. Хоткевич і Л. Курбас;
місце, де проходили зйомки фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (присілки Москалівна і Заріччя).
Звісно, що обійти їх усіх за один день практично неможливо, однак якщо ви зупиняєтесь у Криворівні на 7-10 днів, то можна організовувати собі екскурсії щодня. Мені, для прикладу, бракувало ще тижня на огляд усіх визначних місць (правда, у нас маленька дитина, що суттєво зменшує кількість вільного часу на екскурсії).
На останок варто зазначити, що хата-ґражда Харуків - не єдина садиба, що безпосередньо пов’язана із зйомками. У селищі Верховина є також садиба Василя Хімчака, у батьківській хаті якого зупинялась творча група фільму - сам Параджанов і Іллєнко. Правда, нам, на жаль, не довелось там побувати за браком часу, однак наступного року я обов’язково приїду у цей край та постараюсь побачити усе, що пропустила минулого разу.
P.S. Фото люб’язно надано паном Миколою Васильовичем Мойсейчуком, за що йому та його родині величезне людське ДЯКУЮ!
P.P.S. Щось мені здається, що сучасна версія фільму «Украдене щастя» за повістю Івана Франка теж знімався у присілку Заріччя села Криворівня. Що ж, постараюсь переглянути цей фільм та зробити висновки ;-).
Ґражда або «хата з брамами» - це садиба, від бокових стін якої відходять господарські будівлі, що водночас є укріпленням та утепленням. Ґражди складалися із кількох корпусів (комора, кузня і т.п.), дахи яких зливалися із житловими приміщеннями у єдине ціле. Господарські будівлі поєднувались із житловими за допомогою критих коридорів і галерей. Основною відмінністю такої садиби від інших була неприступність для хижих звірів та стійкість перед сніговими заметами. Саме неприступність ґражди робила її привабливим місцем для зимівлі опришків, які часто переховувались високо в горах у віддалених від людей хатах; Криворівня була осередком руху опришків проти соціального і релігійного гніту польської влади під керівництвом О. Довбуша, І. Бойчука, Д. Марусяка.
На сьогодні чимало таких хат вже не збереглося; для прикладу, хата-ґражда героїні Палагни із фільму «Тіні забутих предків» була розібрана, а ґражда родини Харуків (датується 1754 р.), яка, згідно кінострічки, була садибою головного героя Івана, у 1991 р. зазнала часткової реконструкції, після якої було розібрано стародавню піч, розвалено кузню та перекрито дах.
Кілька фактів із історії. У Криворівні на присілку Заріччя у хаті сільського дяка Михайла Мойсейчука влітку 1910-1912 рр. мешкав М. Коцюбинський і написав повість «Тіні забутих предків». В сусідній хаті щоліта з 1899 по 1915 рік жив і працював В. Гнатюк, який досліджував фольклорно-етнографічну спадщину Гуцульщини. Саме В. Гнатюк започаткував нову традицію, щоб у цьому курортному гірському селі щоліта збирались для творчої праці і літнього відпочинку найвидатніші діячі української літератури, науки і мистецтва, та назвав тогочасну Криворівню «Українськими Афінами». Сам Коцюбинський був дуже вражений місцевими пейзажами, кліматом, історією та побутом горян; саме з його легкої руки виникла знаменита фраза - «гори димлять». Матеріал для «Тіней забутих предків» збирався із розповідей місцевих жителів - в основі твору лежать реальні факти, які мали місце в Криворівні. Тут насправді жили дві родини Гутенюків та Палійчуків, що ворогували. Іван Палійчук став головним героєм твору.
Стара хата родини Мойсейчуків, 1970 рік:
У 1985 р., після смерті родини Харуків, що проживала у цій оселі, хату викупив Івано-Франківський краєзнавчий музей. Після реставрацій у 1991-1993 рр. у 1995 р. ця садиба була перетворена на садибу-музей, якою опікується родина місцевих вчителів Мойсейчуків. У 2006 р. було зроблено повторний ремонт, після чого вже оновлена експозиція речей та предметів побуту була представлена на огляд туристів.
Кілька слів про найвідомішу власницю ґражди. Параска Миронівна Харук - одна із найвідоміших жительок с. Криворівня, (1847-1963), померла навесні 1963 року у віці 116 років. Мала 13 дітей. У її садибі-ґражді знімали епізоди фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова і Юрія Іллєнка. Чоловік - Палій Харук, віднайшов у присілку джерело, що пізніше було назване на його честь (джерело «Палієва криниця»). Саме від Параски Харук черпав матеріал для своїх творів Іван Франко, який відпочивав у Криворівні у 1902 році. Коцюбинський перебував тут дещо пізніше - з 1911 року до 1914 року (у 1914 році письменник помер). За цей час він і написав «Тіні забутих предків».
Параска Харук була живою історією свого краю - протягом багатьох років чимало науковців, етнографів, істориків побувало у обійсті, прагнучи на власні очі побачити сучасницю Івана Франка.
Параска Харук із викладачами Львівського державного університету імені Івана Франка у 1956 році:
У садибі-ґражді Параски Харук за задумом жив Іван, персонаж повісті Михайла Коцюбинського. Хата Палагни, дружини Івана, на сьогоднішній день не збереглася; це була теж садиба родичів Мойсейчуків - Данила та Марії Харуків (баби по татові).
Дах хати-ґражди зроблено із ґонти - колотої дошки із смереки.
Хата була побудована у 1756 році. Садиба мала 2 входи - верхня брама і нижня брама. За нижньою брамою була кузня і ставок. У 1927 році Карпати накрила повінь, і хату підтопило (вода доходила до кутів садиби), про що пізніше розповідали жителі села. Повінь була також відображена у багатьох світлинах, що публікувалися у багатьох фотоальбомах радянської доби та іноземних виданнях.
Параска Харук разом із родиною Харуків-Мойсейчуків біля своєї хати наприкінці 1950-х рр.:
У 1960-1970-х рр. хата виглядала так:
(фото з сімейного архіву родини Мойсейчуків)
Фото 1970-х рр., гуцульська родина Харуків-Мойсейчуків на фоні печі:
Хата була реставрована у 1991 році - було знесено глиняну піч і замінено фрагменти даху. Із 1995 р. ця садиба була перетворена на садибу-музей.
Подвір’я хати-ґражди зсередини:
Всередині хати є передпокій і дві кімнати. У одній відтворено побут гуцулів зразка 19 століття (у якій і знімались сцени з фільму), друга кімната призначалась для гостей (на момент огляду була зачинена). В центрі жилої кімнати висить портрет Параски Харук художника Коровая.
У коридорі зібрано основні предмети старовини - діжки, де зберігалися продукти (наприклад, бербениця, у якій солили і зберігали бринзу), фрагменти древнього плугу, а також старовинні ходунки, у яких тогочасні діти вчилися ходити.
Фільм Параджанова став своєрідним сучасним символом Криворівні. Історії про те, як проходили зйомки стрічки, хто із місцевих мешканців був задіяний у сценах може розповісти кожен місцевий старожил. Мені вдалося віднайти і відсканувати унікальне фото - світлину, на якій зображено місцевих жителів разом з акторами фільму «Тіні забутих предків» - фото датоване 1963 роком:
На даному фото присутні батьки Миколи Мойсейчука, місцевого вчителя та нащадка місцевого дяка Михайла Мойсейчука, які теж знімалися у фільмі.
Над хатою-ґраждою, вгорі, знаходиться ще одна знаменита пам’ятка природи та історії - камінь із ініціалами Івана Франка; на ньому викарбовано «І.Я.» (Іван Якович).
Крім ґражди Харуків, у Криворівні збереглося ще кілька садиб, з яким пов’язані історичні події. Зокрема, такою садибою є хата Проця Митчука - сучасний вигляд; 10 метрів нижче неї стояла дерев’яна хата, у якій відпочивав Іван Франко (не збереглася).
Хата-ґражда Харуків - не єдина садиба такого типу, що збереглася у Криворівні. Є також діюча хата-ґражда родини Марусяків у верхів’ї Криворівні на полонині; власники цієї садиби пропонують туристам дегустацію різних видів сирів та екскурсію. На жаль, більше інформації про наявність інших ґражд мені не довелося знайти.
Також варто відзначити ще наступні садиби, що вартує відвідати:
садиба-музей І. Франка;
музей М. Грушевського;
садиба-музей Параски Плитки-Горицвіт, талановитої письменниці та художниці гуцульського краю;
садиба, де проживав М. Стельмах;
садиба, де проживали М. Коцюбинський і В. Гнатюк;
будинок плебанії династії священиків Бурачинських-Волянських, у якому неодноразово бував Яків Головацький, зупинялись Іван Франко, Леся Українка та багато інших відомих українських діячів науки, літератури і мистецтва;
місце родинної вілли польського етнографа і науковця С. Вінценза;
місце, де проживали Г. Хоткевич і Л. Курбас;
місце, де проходили зйомки фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (присілки Москалівна і Заріччя).
Звісно, що обійти їх усіх за один день практично неможливо, однак якщо ви зупиняєтесь у Криворівні на 7-10 днів, то можна організовувати собі екскурсії щодня. Мені, для прикладу, бракувало ще тижня на огляд усіх визначних місць (правда, у нас маленька дитина, що суттєво зменшує кількість вільного часу на екскурсії).
На останок варто зазначити, що хата-ґражда Харуків - не єдина садиба, що безпосередньо пов’язана із зйомками. У селищі Верховина є також садиба Василя Хімчака, у батьківській хаті якого зупинялась творча група фільму - сам Параджанов і Іллєнко. Правда, нам, на жаль, не довелось там побувати за браком часу, однак наступного року я обов’язково приїду у цей край та постараюсь побачити усе, що пропустила минулого разу.
P.S. Фото люб’язно надано паном Миколою Васильовичем Мойсейчуком, за що йому та його родині величезне людське ДЯКУЮ!
P.P.S. Щось мені здається, що сучасна версія фільму «Украдене щастя» за повістю Івана Франка теж знімався у присілку Заріччя села Криворівня. Що ж, постараюсь переглянути цей фільм та зробити висновки ;-).