Autumn completed або чим я займалася у вересні-жовтні цього року
Привіт усім!
Почну із найголовнішого:
1) я не пропала з ЖЖ, я просто зробила вимушену перерву - народила доню;
2) з точки зору насиченості життя й далі вирувало, але у плані якихось цікавих подорожей чи вилазок не було особливо про що писати.
А тепер трохи детальніше.
Оскільки моя скринька повідомлень переповнена листами від друзів і знайомих із одним і тим же лейтмотивом, вирішила відписати усім одразу і опублікувати також і тут.
Пів осені пройшло на дивовижу довго, різноманітно і цікаво. Погода відверто радувала навіть тоді, коли не було можливості нею насолодитися сповна; чогось цього року я так і мріяла, аби літо так швидко не закінчувалося, як це буває завжди, і щоб тепло ще довго тішило нас, а зима відклалась до своєї календарної черги. І, напевно, вищі сили таки мене почули ;-).
Із роботою попрощалася на початку вересня, виконавши усе, що було заплановано та звільнивши таким чином увесь місяць для себе та своїх лікарняних справ. У пологовому пролежала повних два тижні; Софійка народилася 22 вересня, о 19:20 вечора (3500 г, 55 см). Ще 1 тиждень полежали у лікарні, після чого ми загриміла у дитлікарню на Орлика, де ще більше тижня лікували дитячу жовтяничку. Таки чином, у лікарняних стінах ми пробули місяць. Скажу чесно, пологовий на Джамбула мене так не напрягав, як оця, так би мовити зразкова лікарня на Орлика із ідіотськими порядками та обмеженнями. Не дай боже туди потрапити нікому…
Жовтень видався більш менш спокійним, за винятком першого тижня вдома: адаптація до домашніх умов ускладнювалася шлунковими коліками, з якими ми боролися різними методами. Блін, дільничні лікарі з поліклініки, до якої я тепер належу, мене відверто розчарували: після кваліфікованих спеціалістів у лікарнях дій і порад дільничних я щось не сприймаю (така байдужність, що аж страшно - роби що хочеш із тією дитиною); кожна дитина особлива і при виборі пробіотиків, суміші та інших препаратів консультувалася із тими лікарями, які безпосередньо нас лікували раніше. Загалом за усі тижні, проведені у медзакладах, я вже стільки наслухалася і надивилася, що зараз хоч книжку пиши і, без перебільшень, можу передпологові курси відкривати. Досвід таки неоціненний; вдома почувалася набагато вільніше, ніж якби одразу після виписки потрапила додому.
Що цікаво, паралельно відкрила для себе те, що виявляється, при недоспаних ночах і щоденній хатній метушні можна встигати і купу книжок перечитати, і у хаті щось зробити, і на компіку попрацювати.
На роботу виходити не планую; я, відверто кажучи, втомилася ще у минулому році від того, чим займалася кілька років поспіль. Рік тому, у 2010-му, я зламала ногу і провалялась у ліжку 3 місяці, що дало мені можливість трохи переоцінити життєві цінності та визначити власні першочергові цілі. Тому і 2011-й вийшов таким, який він є зараз; так чи інакше, без того, що поки що нереалізовано, повертатись до попереднього життя не планую. Хіба за три роки.
Хочу у подальшому повернутись до активності; насамперед десь на весну хочеться поновитися на фітнесі, яким я так усердно займалася кілька років і який закинула з літа 2010 року (знов ж таки, через ту ногу). З рештою хобі якось потім розберемось, планувати наразі не хочеться.
Загалом можу сказати те, що і казала усім своїм знайомим тоді, коли вийшла заміж: діти, як і шлюб, це не така вже й страшна проблема, як описують більшість людей. Жити можна :-) ; інакше б люди не одружувалися та не народжували. Життя треба сприймати таким, яким воно є і не впадати у паніку.
Трошки фоток Софії:
Нам 2 дні
Нам 1 місяць
Почну із найголовнішого:
1) я не пропала з ЖЖ, я просто зробила вимушену перерву - народила доню;
2) з точки зору насиченості життя й далі вирувало, але у плані якихось цікавих подорожей чи вилазок не було особливо про що писати.
А тепер трохи детальніше.
Оскільки моя скринька повідомлень переповнена листами від друзів і знайомих із одним і тим же лейтмотивом, вирішила відписати усім одразу і опублікувати також і тут.
Пів осені пройшло на дивовижу довго, різноманітно і цікаво. Погода відверто радувала навіть тоді, коли не було можливості нею насолодитися сповна; чогось цього року я так і мріяла, аби літо так швидко не закінчувалося, як це буває завжди, і щоб тепло ще довго тішило нас, а зима відклалась до своєї календарної черги. І, напевно, вищі сили таки мене почули ;-).
Із роботою попрощалася на початку вересня, виконавши усе, що було заплановано та звільнивши таким чином увесь місяць для себе та своїх лікарняних справ. У пологовому пролежала повних два тижні; Софійка народилася 22 вересня, о 19:20 вечора (3500 г, 55 см). Ще 1 тиждень полежали у лікарні, після чого ми загриміла у дитлікарню на Орлика, де ще більше тижня лікували дитячу жовтяничку. Таки чином, у лікарняних стінах ми пробули місяць. Скажу чесно, пологовий на Джамбула мене так не напрягав, як оця, так би мовити зразкова лікарня на Орлика із ідіотськими порядками та обмеженнями. Не дай боже туди потрапити нікому…
Жовтень видався більш менш спокійним, за винятком першого тижня вдома: адаптація до домашніх умов ускладнювалася шлунковими коліками, з якими ми боролися різними методами. Блін, дільничні лікарі з поліклініки, до якої я тепер належу, мене відверто розчарували: після кваліфікованих спеціалістів у лікарнях дій і порад дільничних я щось не сприймаю (така байдужність, що аж страшно - роби що хочеш із тією дитиною); кожна дитина особлива і при виборі пробіотиків, суміші та інших препаратів консультувалася із тими лікарями, які безпосередньо нас лікували раніше. Загалом за усі тижні, проведені у медзакладах, я вже стільки наслухалася і надивилася, що зараз хоч книжку пиши і, без перебільшень, можу передпологові курси відкривати. Досвід таки неоціненний; вдома почувалася набагато вільніше, ніж якби одразу після виписки потрапила додому.
Що цікаво, паралельно відкрила для себе те, що виявляється, при недоспаних ночах і щоденній хатній метушні можна встигати і купу книжок перечитати, і у хаті щось зробити, і на компіку попрацювати.
На роботу виходити не планую; я, відверто кажучи, втомилася ще у минулому році від того, чим займалася кілька років поспіль. Рік тому, у 2010-му, я зламала ногу і провалялась у ліжку 3 місяці, що дало мені можливість трохи переоцінити життєві цінності та визначити власні першочергові цілі. Тому і 2011-й вийшов таким, який він є зараз; так чи інакше, без того, що поки що нереалізовано, повертатись до попереднього життя не планую. Хіба за три роки.
Хочу у подальшому повернутись до активності; насамперед десь на весну хочеться поновитися на фітнесі, яким я так усердно займалася кілька років і який закинула з літа 2010 року (знов ж таки, через ту ногу). З рештою хобі якось потім розберемось, планувати наразі не хочеться.
Загалом можу сказати те, що і казала усім своїм знайомим тоді, коли вийшла заміж: діти, як і шлюб, це не така вже й страшна проблема, як описують більшість людей. Жити можна :-) ; інакше б люди не одружувалися та не народжували. Життя треба сприймати таким, яким воно є і не впадати у паніку.
Трошки фоток Софії:
Нам 2 дні
Нам 1 місяць