Дорогами Закарпаття || Міжгір'я та Іза
На вихідних були на Закарпатті, апробовували нову дорогу від Пилипця-Подобовця до Хуста. Дорога у прекрасному стані, маю надію, що до зими там нічого не зміниться. Загалом осіннє Закарпаття - це щось, навіть не до порівняння із весняним, літнім та зимовим, таке різноманіття барв! Долати дорожні серпантини одне задоволення, є чим помилувати око.
Зі Львова ми виїжджали у п’ятницю ввечері, о пів на дев’яту, і навіть за такого пізнього добирання варіант добирання на ніч є набагато вигіднішим із морально-фізичної точки зору. Маєш тоді повноцінні два дні на відпочинок, прогулянки, збір грибів та ягід, сон тощо. Єдиним мінусом такого варіанту є фінансова сторона, так як приходиться платити не за одну ніч, а за дві. Однак якщо фінанси не є ключовим питанням у бюджеті поїздки, однозначно для відпочинку на вихідні у майбутньому буду виїжджати саме у п’ятницю, а не у суботу зранку.
Ліричний відступ. Скажу чесно, зимових вилазок це також стосується - мені щось перестало подобатись виїжджати на Драгобрат чи Буковель о третій-четвертій ночі, потім усю дорогу трястись і не спати (бо спання це лотерея, як не крути - якщо пощастить, вдасться кемарнути годинку-дві, якщо трапиться шумна компанія - прощай сон, всім все одно роти не позатикаєш), зранку поселятись, їсти і їхати кататись, ввечері після вечері йти у сануну, далі зажигати у якомусь барі чи на дискотеці. Якщо чесно, це все добре, але не тоді, коли ти добу не спиш. Старію вже, більше вимотуюся. Цього сезону мій організм вже не витримував таких «двіжів», тож як правило, після вечері чи сауни підняти мене з ліжка було вже не реально. Зате зранку як огірочок, поснідав і гайда на каталку, і катаєшся весь день на всю катушку, а не так, як колись, коли борешся із страшенним бодуном та бажанням впасти під найближчою сосною та «вирубатись» хоча б на 10-15 хв.
У Пилипці біля витягів, на жаль, не вдалось побувати, так як ходити далі, ніж за межі подвір’я оселі, у якій ми проживали; ходити було важко, та й вже самого ходіння по агросадибі, її території, по сходах вниз-вгору вистачало, щоб наприкінці дня не відчувати ніг. Поки наші усі були на грибах, мені вистачало прогулянок біля будинку.
Вид на Боржавський хребет із майданчика дитячого садочка у с. Пилипець:
На неділю була запланована поїздка у Ізу, колиску лозоплетіння у всій Україні. Бажаючих туди поїхати виявилося не так багато (я, мій чоловік та наша подруга), решта виявили бажання піти по гриби.
Дорога від Пилипця до Ізи пролягала через Міжгірський та Хустський район.
Треба сказати, що і дорога, і навколишні краєвиди, і транзитні села мене приємно вразили. Дорога вразила добротним покриттям, навколишні краєвиди осінніми барвами та кольорами, не притаманними іншим районам Карпатського регіону, а села - чистотою, охайністю та затишком.
Загалом Закарпаття черговий раз показало свій інтелігентний бік відсутністю сміття на обочинах дороги, розумним плануванням своїх осель та вдалим та цікавим дизайном.
По дорозі до Ізи ми зупинялись у Міжгір’ї, де нашу привернув гірськолижний витяг, про який ми раніше не знали. Нижче розповім трошки про нього.
У смт. Міжгір’я розташований трьохмісний крісельний витяг, що відноситься до гірськолижного комплексу «Альянс». Знаходиться він вже на в’їзді у Міжгір’я якщо їхати зі сторони Хуста (відповідно, якщо їхати трасою з Воловця на Хуст, то комплекс знаходиться на виїзді із Міжгір’я на відстані 4 км від центру цього смт).
Витяг тягнеться на г. Маковиця, висота якої складає 753 м. Довжина ККД - 950 м, перепад висот складає 303 м.
Точної дати відкриття даного туркомлексу нам встановити не вдалось, однак місцеві нас запевнили, що витяг працює вже близько п’яти років.
Анонсовано три траси (на карті ці траси позначені трохи іншими кольорами, я ж подаю згідно загальноприйнятої класифікації):
- синя (довжиною 2 300 м);
- червона (2 000 м);
- чорна (1 500 м).
Влітку траси використовуються під даунхіл та пішохідні стежки.
Біля витягу круглий рік працює кафе «Колиба».
Біля цього ж кафе - гараж для ратрака.
На території комплексу є база, медпункт, пункт прокату спорядження. Територія для паркування біля дороги дуже маленька, важко уявити, куди паркуються машини, коли до цього комплексу приїжджає багато машин. На вихідні витяг працює із екскурсійно-пізнавальною метою, для підйому-спуску туристів та екскурсантів. Вартість підйому - 20 грн. Як було нами помічено, кріселка на вихідні працює у сповільненому режимі. Місце для витягу дійсно не вельми підходяще, однак, мабуть, це компенсується краєвидами, які з нього відриваються.
Тепер трошки про Ізу та її специфіку. Село Іза знаходиться у Хустському районі, за 5 км від м. Хуст, населення складає більше 5000 чоловік. Це село відоме на всю Україну тим, що його місцеві жителі ще з 19 століття прославилися своїми виробами із лози. Лозоплетінням тут займаються майже у кожному дворі. З лози тут плетуть все, вибір теж дуже великий. Із продавцями виробів можна торгуватися, тож ціни тут коливаються і можна знайти все, що забажаєш: плетені столи і стільці, тумбочки, кошики, шкатулки, кошики для білизни та взуття, скарбнички, крісла-качалки, дивани, ослінчики, хлібнички, етажерки, підставки під квіти та багато-багато іншого.
Після відвідин Ізи сюди хочеться повернутись ще не раз, так як місцевість тут дуже цікава та мальовнича. Думаю, ми це зробимо з чоловіком весною, коли реалізуємо свій запланований тур по Закарпаттю та Івано-Франківській області. Принаймні, я ще не придбала всі кошики, які мені потрібні ;-).
Зі Львова ми виїжджали у п’ятницю ввечері, о пів на дев’яту, і навіть за такого пізнього добирання варіант добирання на ніч є набагато вигіднішим із морально-фізичної точки зору. Маєш тоді повноцінні два дні на відпочинок, прогулянки, збір грибів та ягід, сон тощо. Єдиним мінусом такого варіанту є фінансова сторона, так як приходиться платити не за одну ніч, а за дві. Однак якщо фінанси не є ключовим питанням у бюджеті поїздки, однозначно для відпочинку на вихідні у майбутньому буду виїжджати саме у п’ятницю, а не у суботу зранку.
Ліричний відступ. Скажу чесно, зимових вилазок це також стосується - мені щось перестало подобатись виїжджати на Драгобрат чи Буковель о третій-четвертій ночі, потім усю дорогу трястись і не спати (бо спання це лотерея, як не крути - якщо пощастить, вдасться кемарнути годинку-дві, якщо трапиться шумна компанія - прощай сон, всім все одно роти не позатикаєш), зранку поселятись, їсти і їхати кататись, ввечері після вечері йти у сануну, далі зажигати у якомусь барі чи на дискотеці. Якщо чесно, це все добре, але не тоді, коли ти добу не спиш. Старію вже, більше вимотуюся. Цього сезону мій організм вже не витримував таких «двіжів», тож як правило, після вечері чи сауни підняти мене з ліжка було вже не реально. Зате зранку як огірочок, поснідав і гайда на каталку, і катаєшся весь день на всю катушку, а не так, як колись, коли борешся із страшенним бодуном та бажанням впасти під найближчою сосною та «вирубатись» хоча б на 10-15 хв.
У Пилипці біля витягів, на жаль, не вдалось побувати, так як ходити далі, ніж за межі подвір’я оселі, у якій ми проживали; ходити було важко, та й вже самого ходіння по агросадибі, її території, по сходах вниз-вгору вистачало, щоб наприкінці дня не відчувати ніг. Поки наші усі були на грибах, мені вистачало прогулянок біля будинку.
Вид на Боржавський хребет із майданчика дитячого садочка у с. Пилипець:
На неділю була запланована поїздка у Ізу, колиску лозоплетіння у всій Україні. Бажаючих туди поїхати виявилося не так багато (я, мій чоловік та наша подруга), решта виявили бажання піти по гриби.
Дорога від Пилипця до Ізи пролягала через Міжгірський та Хустський район.
Треба сказати, що і дорога, і навколишні краєвиди, і транзитні села мене приємно вразили. Дорога вразила добротним покриттям, навколишні краєвиди осінніми барвами та кольорами, не притаманними іншим районам Карпатського регіону, а села - чистотою, охайністю та затишком.
Загалом Закарпаття черговий раз показало свій інтелігентний бік відсутністю сміття на обочинах дороги, розумним плануванням своїх осель та вдалим та цікавим дизайном.
По дорозі до Ізи ми зупинялись у Міжгір’ї, де нашу привернув гірськолижний витяг, про який ми раніше не знали. Нижче розповім трошки про нього.
У смт. Міжгір’я розташований трьохмісний крісельний витяг, що відноситься до гірськолижного комплексу «Альянс». Знаходиться він вже на в’їзді у Міжгір’я якщо їхати зі сторони Хуста (відповідно, якщо їхати трасою з Воловця на Хуст, то комплекс знаходиться на виїзді із Міжгір’я на відстані 4 км від центру цього смт).
Витяг тягнеться на г. Маковиця, висота якої складає 753 м. Довжина ККД - 950 м, перепад висот складає 303 м.
Точної дати відкриття даного туркомлексу нам встановити не вдалось, однак місцеві нас запевнили, що витяг працює вже близько п’яти років.
Анонсовано три траси (на карті ці траси позначені трохи іншими кольорами, я ж подаю згідно загальноприйнятої класифікації):
- синя (довжиною 2 300 м);
- червона (2 000 м);
- чорна (1 500 м).
Влітку траси використовуються під даунхіл та пішохідні стежки.
Біля витягу круглий рік працює кафе «Колиба».
Біля цього ж кафе - гараж для ратрака.
На території комплексу є база, медпункт, пункт прокату спорядження. Територія для паркування біля дороги дуже маленька, важко уявити, куди паркуються машини, коли до цього комплексу приїжджає багато машин. На вихідні витяг працює із екскурсійно-пізнавальною метою, для підйому-спуску туристів та екскурсантів. Вартість підйому - 20 грн. Як було нами помічено, кріселка на вихідні працює у сповільненому режимі. Місце для витягу дійсно не вельми підходяще, однак, мабуть, це компенсується краєвидами, які з нього відриваються.
Тепер трошки про Ізу та її специфіку. Село Іза знаходиться у Хустському районі, за 5 км від м. Хуст, населення складає більше 5000 чоловік. Це село відоме на всю Україну тим, що його місцеві жителі ще з 19 століття прославилися своїми виробами із лози. Лозоплетінням тут займаються майже у кожному дворі. З лози тут плетуть все, вибір теж дуже великий. Із продавцями виробів можна торгуватися, тож ціни тут коливаються і можна знайти все, що забажаєш: плетені столи і стільці, тумбочки, кошики, шкатулки, кошики для білизни та взуття, скарбнички, крісла-качалки, дивани, ослінчики, хлібнички, етажерки, підставки під квіти та багато-багато іншого.
Після відвідин Ізи сюди хочеться повернутись ще не раз, так як місцевість тут дуже цікава та мальовнича. Думаю, ми це зробимо з чоловіком весною, коли реалізуємо свій запланований тур по Закарпаттю та Івано-Франківській області. Принаймні, я ще не придбала всі кошики, які мені потрібні ;-).