Прогулянки на Близницю та о. Догяска
Через проведення 2,5 тижні на лікарняному та перемінну погоду у першій половині тижні нашого перебування на Драгобраті ми таки вирішили замінити кількаденні піші прогулянки на одноденні вилазки. Найближчою, звісна річ була вилазка на Близницю; прикинувши по карті, ми порахували, що з Драгобрату до неї приблизно 6 км.
Виходили ми зі сторони дороги на «Оазу», так як хотілось ще оглянути готелі по дорозі, яки і де знаходиться, далі вийшли на полянку, де будувався черговий готельний комплекс і від нього вверх по дорозі пішли паралельно оазівському витягу вийшли до ретрансляторів.
А 2 дні перед тим полянка виглядала ось так:
Підйом чогось важко давався - мабуть далося взнаки наслідки отруєння, яке ми пережили напередодні з чоловіком і від якого ми на добу злягли у нашому номері в готелі «Кремінь» (благо, що погода була мерзенна і цілий день падав рясний дощ). Реально, до перемички Стіг-Жандарм повзли як черепахи, ніби ніколи і не ходили в гори; окрім того, мене періодично кидало в піт.
Все-таки добре цілий рік ходити на заняття фітнесу та бодішейпу - можеш потім не переживати за свої м’язи та фізичну підготовку. На другому кілометрі нашої дороги м’язи розрухались і далі якось було навіть легше йти. Правда, шкода, що погода була не надто сприятливою.
Гори є тим місцем, де можна зустріти і студента, і професора, і директора крупної компанії, і лікаря і т.п. Тут всі рівні, тому коли на Жандармах ми познайомилися з одним милим мужчиною бальзаківського віку, то не дуже здивувалися, коли він виявився професором і завідувачем кафедри одного київського вузу. Він нас і якраз сфотографував:
Перше, що мене на той момент здивувало - це шалені пориви вітру, які почалися після сходження на хребет; складалося враження, що зараз не літо, а пізня осінь. Дивно: вчора була спека, сонячно, літо, а зараз осінь, дує і по вухах холодно ;-).
До речі, прогулявшись відрогами Жандармів, вдалося оцінити крутизну схилу, на якому спочатку мали проводитися змагання з фрірайду - мда, схил там ще той, мало того що крутий, ще у каміння унизу. Та й йти до нього взимку по снігу із спорядженням є куди, і довго, і важко. Не знаю, може сноубордистам легше, але я собі уявляю як це, топати у лижних черевиках та з нелегкими лижами (мабуть, краще черевики вже у рюкзаку тягнути).
З краєвидами Близниці тоді нам так і не пощастило: як тільки ми на неї зійшли, тут же навколо все затягнуло хмарами. В результаті видимість була не дуже.
У той день хотілось ще піти кудись далі, по хребту, однак видимість та погода таки зробила своє діло - треба було повертатись вниз. Однак враження залишилися позитивними ;-).
Прогулянка на Догяску, незважаючи на кілометраж у 12 км туди і 12 км назад, виявилася ще простішою, ніж на Близницю. Від Драгобрату розпочати маршрут можна двома способами: 1) вийти на сам Стіг, можна з боку витягу Паші Цибуленка, обійти його з правого боку по вузькій траверсовій стежці і далі вийти на хребет;
До речі, якраз з цього боку сам Стіг такий гладеенький і крутий - ось тут би й змагання влаштовувати! Немає ні каменюк, нічого зайвого, просто крутизна - просто супер:
2) обійти Стіг по траверсу, вийшовши з Драгобрату на перемичку Жандарм-Стіг і обійти Стіг з лівого боку. Далі, вийшовши на хребет, сходиш на лівий бік і тримаєшся траверсу.
Вид на Стіг:
По дорозі нам зустрічаються два невідомі озера:
Загалом на Свидовецькому хребті багато озер. Деякі з них відкривається з так званого котловану - озера Ворожеська. Біля цих озер завжди чимало наметів (так само які на Догясці).
Озеро Догяска теж немовби відкривається з гірського амфітеатру.
Підійшовши ближче, враження починають тебе переповнювати:
Атмосфера на самому озері доволі спокійна і, якби не туристи, можна було б сказати, що тут дійсно панує тиша, яку лише зрідка порушує вітер.
Повертаючись назад важливо не пропустити поворот на Стіг і вчасно звернути; це важко буде зробити під час поганої видимості та туману - раз так мої знайомі заблукали і пішли у бік Близниці.
Траверс на Стіг
Траверс на перемичку Стіг-Жандарм
Загалом влітку на полонині Драгобрат є чим зайнятись - і маршрутів купа, і по чорниці можна піти, і по гриби (правда, цього року влітку ніде в Карпатах грибів немає). Тому після цієї поїздки ми з чоловіком залишились дуже задоволеними - як не як, чим вище у гори, ти краще ти себе почуваєш ;-). І розрядку для душі і мозку треба робити частіше ;-).
P.S. Фото поклала як завжди у себе, тут - http://jolie.gallery.ru/watch?a=hVV-c8eN .
Виходили ми зі сторони дороги на «Оазу», так як хотілось ще оглянути готелі по дорозі, яки і де знаходиться, далі вийшли на полянку, де будувався черговий готельний комплекс і від нього вверх по дорозі пішли паралельно оазівському витягу вийшли до ретрансляторів.
А 2 дні перед тим полянка виглядала ось так:
Підйом чогось важко давався - мабуть далося взнаки наслідки отруєння, яке ми пережили напередодні з чоловіком і від якого ми на добу злягли у нашому номері в готелі «Кремінь» (благо, що погода була мерзенна і цілий день падав рясний дощ). Реально, до перемички Стіг-Жандарм повзли як черепахи, ніби ніколи і не ходили в гори; окрім того, мене періодично кидало в піт.
Все-таки добре цілий рік ходити на заняття фітнесу та бодішейпу - можеш потім не переживати за свої м’язи та фізичну підготовку. На другому кілометрі нашої дороги м’язи розрухались і далі якось було навіть легше йти. Правда, шкода, що погода була не надто сприятливою.
Гори є тим місцем, де можна зустріти і студента, і професора, і директора крупної компанії, і лікаря і т.п. Тут всі рівні, тому коли на Жандармах ми познайомилися з одним милим мужчиною бальзаківського віку, то не дуже здивувалися, коли він виявився професором і завідувачем кафедри одного київського вузу. Він нас і якраз сфотографував:
Перше, що мене на той момент здивувало - це шалені пориви вітру, які почалися після сходження на хребет; складалося враження, що зараз не літо, а пізня осінь. Дивно: вчора була спека, сонячно, літо, а зараз осінь, дує і по вухах холодно ;-).
До речі, прогулявшись відрогами Жандармів, вдалося оцінити крутизну схилу, на якому спочатку мали проводитися змагання з фрірайду - мда, схил там ще той, мало того що крутий, ще у каміння унизу. Та й йти до нього взимку по снігу із спорядженням є куди, і довго, і важко. Не знаю, може сноубордистам легше, але я собі уявляю як це, топати у лижних черевиках та з нелегкими лижами (мабуть, краще черевики вже у рюкзаку тягнути).
З краєвидами Близниці тоді нам так і не пощастило: як тільки ми на неї зійшли, тут же навколо все затягнуло хмарами. В результаті видимість була не дуже.
У той день хотілось ще піти кудись далі, по хребту, однак видимість та погода таки зробила своє діло - треба було повертатись вниз. Однак враження залишилися позитивними ;-).
Прогулянка на Догяску, незважаючи на кілометраж у 12 км туди і 12 км назад, виявилася ще простішою, ніж на Близницю. Від Драгобрату розпочати маршрут можна двома способами: 1) вийти на сам Стіг, можна з боку витягу Паші Цибуленка, обійти його з правого боку по вузькій траверсовій стежці і далі вийти на хребет;
До речі, якраз з цього боку сам Стіг такий гладеенький і крутий - ось тут би й змагання влаштовувати! Немає ні каменюк, нічого зайвого, просто крутизна - просто супер:
2) обійти Стіг по траверсу, вийшовши з Драгобрату на перемичку Жандарм-Стіг і обійти Стіг з лівого боку. Далі, вийшовши на хребет, сходиш на лівий бік і тримаєшся траверсу.
Вид на Стіг:
По дорозі нам зустрічаються два невідомі озера:
Загалом на Свидовецькому хребті багато озер. Деякі з них відкривається з так званого котловану - озера Ворожеська. Біля цих озер завжди чимало наметів (так само які на Догясці).
Озеро Догяска теж немовби відкривається з гірського амфітеатру.
Підійшовши ближче, враження починають тебе переповнювати:
Атмосфера на самому озері доволі спокійна і, якби не туристи, можна було б сказати, що тут дійсно панує тиша, яку лише зрідка порушує вітер.
Повертаючись назад важливо не пропустити поворот на Стіг і вчасно звернути; це важко буде зробити під час поганої видимості та туману - раз так мої знайомі заблукали і пішли у бік Близниці.
Траверс на Стіг
Траверс на перемичку Стіг-Жандарм
Загалом влітку на полонині Драгобрат є чим зайнятись - і маршрутів купа, і по чорниці можна піти, і по гриби (правда, цього року влітку ніде в Карпатах грибів немає). Тому після цієї поїздки ми з чоловіком залишились дуже задоволеними - як не як, чим вище у гори, ти краще ти себе почуваєш ;-). І розрядку для душі і мозку треба робити частіше ;-).
P.S. Фото поклала як завжди у себе, тут - http://jolie.gallery.ru/watch?a=hVV-c8eN .