З досвіду проведення контртерористичної операції
Витяг з рапорту штабс-капітана піхоти Богуміра, командира 1-го батальйону 36-го піхотного полку чехословацької армії, про бойові дії у Закарпатті в 1938-39 рр.
… Після оголошення віденського рішення 2 листопада 1938 р. я одержав наказ відійти від кордону до села Сюрте. Батальйонові було додано танковий взвод. Відхід відбувався в порядку аж до села Береги. Під час переходу села терористи [угорські - joanerges] відкрили вогонь по 2-й роті. Стріляли з дзвіниці, з школи і ще з двох будинків. Інцидент було швидко ліквідовано: один танк вистрілив по церкві, другий - по школі, а піхота очищала село. Було убито 9 угорців. Скільки було поранених, не знаю. З батальйону нікого не було ні вбито, ні поранено. В селі Сюрте населення ставилось до нас дуже вороже, не хотіло приймати наших солдат на квартири, погрожувало, що застосує зброю.
Я діяв дуже енергійно: взяв з села кілька осіб як заложників і попередив населення, що коли буде хоч один постріл, я накажу прилюдно розстріляти заложників. Населення злякалося. Батальйон було розміщено і було дано наказ про його бойову готовність. Ніч минула спокійно, як і наступний день. Біля 18-ї години я одержав наказ перейти з батальйоном до Мукачева, налагодити евакуацію Мукачева і залишатися там аж до передачі міста угорському війську.
Перехід відбувся цілком спокійно. Батальйон прибув до Мукачева і розмістився в нових кавалерійських казармах. Евакуація Мукачева відбувалася протягом дня спокійно, а як стемніло, банди терористів почали грабувати, а при тому застосовували й зброю.
Угорське населення трималось вороже. Його нацьковував проти нас колишній угорський депутат, ім’я якого я вже не пам’ятаю. Внаслідок визивного, провокаційного поводження населення, 9 листопада 1938 р. я зайняв усі вулиці міста військом з станковими кулеметами і попередив згаданого депутата, що коли населення не припинить провокаційних дій, коли будуть повторюватися постріли з боку населення і коли хоч один з моїх солдатів буде поранений або вбитий, я звелю відразу ж обстріляти Мукачево з гармат. Вулиці були зайняті аж до 10 листопада 1938 р. до 3 годин дня, коли місто Мукачево було передане угорському війську.
Я з батальйоном вирушив до Ракошина, де став на демаркаційній лінії. Ця демаркаційна лінія для батальйону проходила від Чинадійова через Ракошино аж до Великих Лучок. Солдати і командування батальйону були розміщені в Ракошині, тільки окремі взводи були на демаркаційній лінії. 12 листопада 1938 р. на кулеметну роту вночі напала банда терористів. 12 терористів було захоплено і допитано. З’ясувалось, що всі вони громадяни села Ракошина та що їх озброїла рушницями і гранатами угорська влада й підготувала до нападу на наші частини. Цих 12 терористів було розстріляно в селі. Крім того, було взято заложників, закрито угорську школу, усунуто угорського старосту, розпущено сільське представництво, а комісаром села я призначив одного вчителя русина [українця - joanerges].
Оскільки напад на моїх солдат продовжувались і їх було більше (солдати поодинці не могли вночі появлятися на вулиці), я змушений був діяти проти цих банд терористів дуже рішуче. У відповідь на це угорська влада призначила за захоплення моєї особи винагороду в сумі 20000 пенге…
Джерело: Воєнно-історичний архів Чехословацької Соціалістичної Республіки.
Цитується за: Шляхом Жовтня. Збірник документів. - Т. 5. - Ужгород: Карпати, 1967. - С. 66-73.
… Після оголошення віденського рішення 2 листопада 1938 р. я одержав наказ відійти від кордону до села Сюрте. Батальйонові було додано танковий взвод. Відхід відбувався в порядку аж до села Береги. Під час переходу села терористи [угорські - joanerges] відкрили вогонь по 2-й роті. Стріляли з дзвіниці, з школи і ще з двох будинків. Інцидент було швидко ліквідовано: один танк вистрілив по церкві, другий - по школі, а піхота очищала село. Було убито 9 угорців. Скільки було поранених, не знаю. З батальйону нікого не було ні вбито, ні поранено. В селі Сюрте населення ставилось до нас дуже вороже, не хотіло приймати наших солдат на квартири, погрожувало, що застосує зброю.
Я діяв дуже енергійно: взяв з села кілька осіб як заложників і попередив населення, що коли буде хоч один постріл, я накажу прилюдно розстріляти заложників. Населення злякалося. Батальйон було розміщено і було дано наказ про його бойову готовність. Ніч минула спокійно, як і наступний день. Біля 18-ї години я одержав наказ перейти з батальйоном до Мукачева, налагодити евакуацію Мукачева і залишатися там аж до передачі міста угорському війську.
Перехід відбувся цілком спокійно. Батальйон прибув до Мукачева і розмістився в нових кавалерійських казармах. Евакуація Мукачева відбувалася протягом дня спокійно, а як стемніло, банди терористів почали грабувати, а при тому застосовували й зброю.
Угорське населення трималось вороже. Його нацьковував проти нас колишній угорський депутат, ім’я якого я вже не пам’ятаю. Внаслідок визивного, провокаційного поводження населення, 9 листопада 1938 р. я зайняв усі вулиці міста військом з станковими кулеметами і попередив згаданого депутата, що коли населення не припинить провокаційних дій, коли будуть повторюватися постріли з боку населення і коли хоч один з моїх солдатів буде поранений або вбитий, я звелю відразу ж обстріляти Мукачево з гармат. Вулиці були зайняті аж до 10 листопада 1938 р. до 3 годин дня, коли місто Мукачево було передане угорському війську.
Я з батальйоном вирушив до Ракошина, де став на демаркаційній лінії. Ця демаркаційна лінія для батальйону проходила від Чинадійова через Ракошино аж до Великих Лучок. Солдати і командування батальйону були розміщені в Ракошині, тільки окремі взводи були на демаркаційній лінії. 12 листопада 1938 р. на кулеметну роту вночі напала банда терористів. 12 терористів було захоплено і допитано. З’ясувалось, що всі вони громадяни села Ракошина та що їх озброїла рушницями і гранатами угорська влада й підготувала до нападу на наші частини. Цих 12 терористів було розстріляно в селі. Крім того, було взято заложників, закрито угорську школу, усунуто угорського старосту, розпущено сільське представництво, а комісаром села я призначив одного вчителя русина [українця - joanerges].
Оскільки напад на моїх солдат продовжувались і їх було більше (солдати поодинці не могли вночі появлятися на вулиці), я змушений був діяти проти цих банд терористів дуже рішуче. У відповідь на це угорська влада призначила за захоплення моєї особи винагороду в сумі 20000 пенге…
Джерело: Воєнно-історичний архів Чехословацької Соціалістичної Республіки.
Цитується за: Шляхом Жовтня. Збірник документів. - Т. 5. - Ужгород: Карпати, 1967. - С. 66-73.