Кривий слід «Бумеранга»
25 років тому стали відомі подробиці одного нині забутого епізоду Холодної війни. Але чи всі?
На сайті з архівними матеріалами Проводу бандерівської ОУН у Великій Британії опубліковано лист без дати (не раніше 17 вересня) 1988 р., розісланий членам організації за підсумками організаційної наради. Він цікавий, окрім згадки про участь українських націоналістів у виборчій кампанії Джорджа Буша-старшого, тим, що у ньому говориться ще й про наслідки багаторічної операції КДБ СРСР під назвою «Бумеранг». Що ж стало причиною того, що оунівці з Туманного Альбіону йменують «кошмаром», водночас запевняючи однодумців, що «ця нова провокація КҐБ нічого собою не представляє»?
<...>
<...>
Йдеться про суттєву поразку бандерівської ОУН, якій радянські спецслужби підставили своїх агентів як керівників нібито існуючого в УРСР націоналістичного підпілля:
Були в період еміграції у СБ і провали. Службі безпеки так і не вдалося викрити агентів Ю.Іванченка, В.Петрова, С.Панчишина, Ю.Корнієнка та деяких інших, які передавали КДБ інформацію про внутрішню обстановку в ОУН, контакти СБ з англійською розвідкою, стосунки ОУН з іншими партіями, паралізували спроби відродити підпілля в Україні. мшф
Ситуація конкретизована у статті людини, яка, вочевидь, безпосередньо знала багатьох дійових осіб з того боку залізної завіси:
Один із лідерів підпільної ОУН(б) протягом наступних десятиліть, Святослав Панчишин, також був радянським агентом. Наприкінці 1960-х років емігрантська ОУН(б) запропонувала Панчишину очолити свій львівський осередок. Панчишин погодився на цю пропозицію, однак одразу почав доповідати про все КГБ і до кінця 1980-х років став подвійним агентом КГБ.
Невдовзі Панчишина ввели до складу керівної ради (Проводу) ОУН(б), що дозволило йому отримати доступ до найважливішої інформації емігрантської організації. Його призначили головою Організаційного суду ОУН(б) і керівником СБ ОУН(б) в Україні. Таким чином, Панчишин повторив шлях Матвієйка. Діяльність Панчишина в емігрантській ОУН(б) була настільки "цінною", що його нагородили медаллю "Золотий хрест" і "Срібною медаллю Бандери".
У вересні 1988 року Панчишин і Юрій Іванченко, керівник київського підпілля ОУН(б), який також був подвійним агентом КГБ, провели прес-конференцію в Києві, на якій розповіли про свою діяльність радянських агентів. Операція КГБ по створенню контрольованого штучного підпілля ОУН(б) в Україні дістала кодову назву "Бумеранг". Під час прес-конференції Панчишин та Іванченко розповіли, як вони "нейтралізували" двадцятьох агентів ОУН(б) зі США, Британії, Франції та Західної Німеччини. Одним із "нейтралізованих" агентів був молодий бельгійський емігрант Ярослав Добош зі Спілки української молоді (СУМ).
Добоша було заарештовано в січні 1972 року та звинувачено у "шпигунстві". Його публічне зізнання, підготовлене співробітниками КГБ, пов’язало українських дисидентів і культурних діячів з націоналістами в еміграції. Це фальшиве зізнання було використано для того, щоби того ж року розпочати хвилю арештів, яку самвидавний журнал "Український вісник" назвав "погромом". Комуністична партія України потребувала "доказів" позірного зв’язку між націоналістами з еміграції та українськими дисидентами й культурними діячами заради ідеологічного виправдання масових арештів. У цьому комуністам дуже допоміг контроль, установлений КГБ над фальшивим "підпіллям ОУН(б)" у радянській Україні. Справа Добоша мала всі ознаки внутрішньої провокації, організованої подвійним агентом КГБ, який, на думку представників ОУН(б), працював на них понад два десятиліття.
Глава фальшивого "проводу ОУН", львівський лікар Святослав Панчишин (зліва) і глава КГБ УРСР Микола Галушко. Фото з Істправди.
Про «Бумеранг» маємо згадку ще в одній статті того ж автора (там цікаво і про різні стратегії діяльності бандерівців та мельниківців у вже незалежній Україні):
І американці, і британці тренували та відправляли до України спеціальних агентів наприкінці 1940-х років, однак більшість із них спіймали і потім ув’язнили або стратили. ЗП УГВР [Закордонне представництво Української головної визвольної ради, організаційне оформлення т.зв. «двійкарів», які відкололися у діаспорі від бандерівської ОУН - Joanerges] працювало з американцями, а ОУН(б) - з британцями, однак НКВС дізнавався про прибуття агентів від радянських шпигунів у британському МІ6 (таких як Кім Філбі) та в ОУН(б). Багато з так званих підпільних лідерів ОУН(б) в Україні були насправді подвійними агентами, які працювали на КДБ. Остання прес-конференція КДБ, на якій стало відомо про її подвійних агентів, відбулася у вересні 1988 року і мала назву «Операція “Бумеранг”».
Власне, це не перший суттєвий промах СБ діаспорної ОУН. Рівень насиченості агентурою КДБ СРСР організацій української еміграції був досить високий і доволі успішний. Це простежується у низці публікацій. Крім того, деякі подробиці мені свого часу розповідали окремі активні діаспоряни (доказів нема, тож не будемо озвучувати почуте, сприйнявши його тільки за гіпотези...). Один з провідних діячів СБ бандерівської ОУН Степан Мудрик у виданій ще у 1981 р. книзі «Від оприччини до КҐБ (духовість московського імперіялізму)» смалив на цю тему глаголом:
Українська еміґрація складається з чесних працьовитих людей. В багатьох країнах чужинці подивляють працьовитість і організованість українців. Наша еміґрація в країнах свого поселення створила великі надбання, які дуже невигідні московським імперіялістам. Не вся українська еміґрація політична. А частина, що вважає себе за політичну еміґрацію, не має ясно оформлених політичних поглядів на наші політичні цілі, не завше правильно розуміє фальшиві концепції і трюки, які фабрикує ворог для впровадження неясностей та баламутства в наше еміграційне середовище. Питанням боротьби з ворожою агентурою, її діяльністю, за винятком революційної ОУН, ніхто не займається на еміграції, що дає ворогові можливість далі провадити свою провокативну діяльність. Серед еміграції в перші повоєнні роки ворог розшукав своїх людців, які належали до компартії, були комсомольськими активістами й не змінили своїх поглядів. Москва розшукала тих, які служили в НКВД, міліції, сексотів довоєнних років. Воєнні події розвивалися так, що не один із вищеперечислених категорій людей проти власної волі опинився на еміграції. Також опинилися на чужині спеціяльно вислані для розвідчої служби в часи війни. Всі вони затерлися в еміґраційну гущу, приховуючи своє дійсне обличчя. Протягом років К ҐБ найшов можливість заслати в середовище еміґрації, або завербувати на агентурну службу окремих осібняків з-посеред емігрантів.
[…] Боротьба проти еміграції провадиться двома напрямними: офіційною пропагандою і конспіративно-аґентурним способом. У пропаганді ворог підкреслює, що є дві еміграції: одна чесна, що втримує зв’язки з совєтськими організаціями; друга - це воєнні й політичні злочинці, проти яких пропаганда вживає різні вигадки та приписує спорідненість з фашизмом. У пропаганді не розмежовується різниць між політичними самостійницькими середовищами. Всіх їх називається «буржуазними націоналістами». З іншого боку КҐБ у своїх провокаціях і дезінформаціях намагається використовувати партійний поділ. Головну увагу КҐБ звертає на ОУНр - бандерівців. При допомозі всіх середників КҐБ хоче викликати проти ОУНр невдоволення, підсуває різні закиди, як - недемократичність, співпрацю з гітлерівцями; безперебійно провадить очорнюючу акцію супроти провідних людей, поширює проти них видумані провокації. Пильно стежить КҐБ за зв’язками ОУНр з чужинецькими організаціями та з політиками західніх держав. До урядів західніх країн, окремих західніх політичних діячів КҐБ через свої представництва і журналістичні зв’язки передае спеціяльно препаровані «матеріяли», в яких насвітлює ОУНр як нацистсько-терористичну організацію. Такі саме провокації ворог пускає проти молодечих українських організацій, зокрема видумує різні «терористичні та шпигунські школи», які нібито провадяться в літніх виховних таборах.
Типовий приклад успішної діяльності радянських спецслужб у середовищі політичної української еміграції після ДСВ - справа Віктора Петрова. Утім, повернімося до «Бумеранга». Більш розширено про нього можна довідатися зі статті, яка описує радянську точку зору (у ній же побіжно згадується й цікава деталь про пропагандистське минуле одного з теперішніх рупорів демократичної об’єднаної опозиції). Задля економії місця приведемо тільки цитату щодо оцінки підсумків оперативної гри радянською стороною:
Как отметил с усмешкой полковник К.К.Высоцкий: «Затраты времени и, можно добавить, нервов полностью окупились... Нам пришлось не раз с карандашом в руках садиться за расчеты. Получалось так, что значительная часть материальных расходов компенсировалась самим загранцентром. Он оплачивал дорожные расходы, щедро выплачивал „вознаграждения” за фактически дезинформационные материалы, снабжал печатной техникой, радиоприемниками, высылал посылки с одеждой и другими недешевыми вещами... Если и нельзя сказать, что эта „игра” принесла нам большую выгоду в денежном исчислении, то во всяком случае, мы за счет заграничных „добродетелей” все это время были не на госбюджете, а на самофинансировании».
В результате было нейтрализовано более 20 эмиссаров с паспортами граждан США, Англии, Франции, ФРГ, получено и сдано в макулатуру несколько тонн националистической литературы, перехвачены и локализованы ряд лиц, завербованных заграничными органами, получено и освоено большое количество информации о деятельности западных спецслужб и наццентров. В общем, финал «Операции „Бумеранг”» стал едва ли не последним триумфом советской контрразведки в борьбе против подрывной работы закордонных националистических центров.
Біографії головних героїв цієї історії стисло подано в інтернетівській Квазіенциклопедії ОУН-УПА:
Панчишин Святослав - "Дорошенко". Племінник Маркіяна. Навчався в Гол. гімназії, матура 1943 [Ювілейна книга української Академічної гімназії у Львові, ч.3. Філядельфія-Львів 1995]. Вчився у Віденськім у-ті ["Известия" 15.9.88, Л.Корнешов]. У Відні "от регистрации как гражданин СССР уклонялся,..стал на путь проведения антисоветской работы. Это и привело его на скамью подсудимых (виглядає, що з Вiдня депортований насильно). Выйдя на свободу, получил висшее образование,..хирург-травматолог, потом зав. отделением в обл. больнице" [Ваш ход, генерал. Збірка. Київ, "Україна" 1991, В.Цуркан]. В кінці 60-х рр. ЗЧ ОУН рішили його зробити керівником львівського підпілля. Вербував Т.Билінський. П. погодився і під керівництвом КГБ повів гру. Став членом Центр. Проводу ЗЧ ОУН, головою організаційного суду в краю, керівником крайової СБ, нагороджений золотим хрестом ОУН, медаллю ім. Бандери ["Известия"..]. Зв'язок підтримували через Билінського, а після його смерті 1983 - листуванням [Ваш ход, генерал. Збірка. Київ, "Україна" 1991]. У вересні 1988. разом з київським "керівником", також агентом КГБ Ю.Іванченком, розказав все на прес-конференції у Києві. Наслідки операції - виявлені і нейтралізовані більше 20 емісарів, громадян США, Англії, Франції, ФРН ["Известия"..]. Мешкав на Личаківськiй 91/1, виписаний 14.2.1989 до Києва (довiдка адр. бюро).
Іванченко Юрій. Київський журналіст. Через кілька років після "вербовки" С.Панчишина у Львові ЗЧ ОУН рішили створити підпільну групу в Києві (70-і рр.). КГБ підставило І. За довголітню "службу" нагороджений Золотим Хрестом ОУН. Мав завдання видавати підпільну газету, переправили відповідне обладнання. У вересні 1988 разом з Панчишиним виступив на прес-конференції ["Известия" 15.9.88, Л.Корнешов].
Билiнський Томаш - "Адам", "Стефан", "Євген". Громадянин ПНР, українець, родич Шухевича, завербований ЗЧ ОУН (I.Дмитрiв). З часом став замiсником Стецька. Нагороджений золотим хрестом ОУН i срiбною медаллю iм. Бандери. Б. i завербований ним Янек-"Гордон" пiдтримували контакти з "завербованими", а в дiйсностi агентами КГБ С.Панчишиним у Львовi i Ю.Iванченко у Києвi ["Известия"15.9.88, Л.Корнешов]. Помер 1983 ["Trybuna Ludu" 15.9.88, I.Rzezut]
Фрагмент видання Організаційно-кадрової референтури ЗЧ ОУН "Український визвольний рух у боротькі з НКВД-КҐБ. Книжка ІІ (Вишкільний матеріали з курсу влаштованого Проводом ЗЧ ОУН)" (1958) мшф
Вкрай обережно, без дат і імен, говориться про операцію «Бумеранг» у спогадах співробітника зовнішньої розвідки КДБ Віталія Павлова «Сезам, откройся! Тайные разведывательные операции: Из воспоминаний ветерана внешней разведки»:
Другая возможность поучаствовать в разведывательной работе совместно с польскими коллегами представилась мне, когда польская контрразведка получила сигналы о попытках западных спецслужб использовать территорию Польши в своих разведывательных целях. Британская разведка проявила интерес к колонии украинцев, постоянно проживающих в Польской республике, и их возможностям часто посещать Советскую Украину. Этот сигнал поступил от польского агента украинца Вацека, к которому приехал из-за границы знакомый оуновец - член Организации украинских националистов (ОУН), назовем его "Гном". Последний интересовался, имеются ли у Вацека знакомые на Украине, приезжает ли кто-либо из советских украинцев к нему в Польшу и как они настроены. Была явно видна целенаправленная заинтересованность "Гнома" и его вероятных хозяев.
Зная о том, что ОУН так же, как и НТС [Народно-трудовий союз молодого покоління, антирадянська організація російської політичної еміграції, ще один об'єкт пильної уваги та протидії радянських спецслужб. Цікаво, що антирадянська діяльність НТС після Другої світової, на відміну від ОУН, згадувалася неодноразово у художній літературі та кінематографі СРСР, приміром в телеепопеї про Олексія Тулєва - Joanerges], прошла тот же путь сотрудничества во время войны с немецкими спецслужбами, затем с британской СИС, передавшей свою агентуру для дальнейшего использования в ЦРУ, мы договорились с польскими коллегами предпринять совместные оперативные мероприятия с целью противодействовать подрывной деятельности ЦРУ на польской и нашей территории. По моему предложению Центр согласился начать операцию, имеющую целью не только срыв планов ЦРУ по засылке своей агентуры на Украину, но и ТФП [таємне фізичне проникнення, абревіатура на позначення операцій КДБ з проникнення на іноземні об’єкти з метою вилучення цінної розвідувальної інформації - Joanerges] нашей агентуры в "центральный провод ОУН" - руководящий центр этой организации - и выявление конкретных разведывательных целей ЦРУ в использовании каналов ОУН. Соответственно на Украине были подобраны надежные агенты "Пилот" и "Болек".
Главная роль в намечавшейся оперативной игре с ОУН, а через нее - с ЦРУ, предназначалась "Пилоту", который был выходцем из львовской украинской интеллигенции, врач по специальности, пользовался доверием местных львовских националистов, а через них и был известен в киевских кругах. Это доверие основывалось на его "националистических" корнях - его дядя в свое время входил в пресловутое украинское правительство, так называемое Украинское государственное правление, созданное Миколой Бандерой. Хотя сам он воздерживался от активного участия в националистической деятельности, ссылаясь на профессиональную занятость.
Поскольку "Гном" проявил интерес и даже предложил Вацеку поездку на Украину к его знакомым во Львове, польские коллеги поручили Вацеку познакомиться с известными польским органам националистами во Львове, назвав ему несколько фамилий, среди них и "Пилота", пока не раскрывая перед ним факта сотрудничества "Пилота" с органами КГБ. В свою очередь, "Пилот" во Львове был ориентирован о предстоявшем визите Вацека во Львов по просьбе оуновца "Гнома", и ему было поручено установить контакт с Вацеком с тем, чтобы через него выйти на "Гнома".
Дальнейшая игра развивалась, как мы и предполагали. "Пилот" познакомился с Вацеком, произвел на него нужное нам впечатление человека, ищущего связи на Западе. Вацек доложил "Гному" о результатах поездки на Украину и был вызван "Гномом" в Германию, где тот подробно расспросил его о положении во Львове и о его знакомых. Кандидатура "Пилота" сразу же заинтересовала руководство ОУН, и с Вацеком было договорено, что он постарается пригласить "Пилота" в Польшу, куда для встречи с ним прибудет "Гном", а может быть, и еще кто-нибудь, заметил "Гном". Из этого замечания следовало, что нельзя было исключать приезд кого-либо из "центрального провода ОУН", либо даже сотрудника ЦРУ.
При подготовке к предстоявшей встрече с "Пилотом" во Львове были разработаны возможные его предложения о "создании на Украине боевой группы ОУН" под его руководством. В качестве своего связника "Пилот" должен назвать агента "Болека" из Киева. Однако, поскольку следовало ожидать тщательной проверки "Пилота", а затем и "Болека", наши агенты не должны были делать поспешных предложений, проявить определенные "сомнения" в надежности "польского контакта" в лице Вацека и так далее. Высказать пожелание связаться напрямую с ОУН.
Первая встреча "Пилота" с ответственным представителем ОУН, приехавшим в Польшу, проходила с участием "Гнома". В дальнейшем, как и ожидалось нами, "Пилот" был сам приглашен в Германию, поездка в которую была организована с помощью Вацека (то есть польских органов). Для обеспечения безопасности как нашего, так и польского агентов, для того чтобы уберечь от расшифровки в результате какой-либо несогласованности в действиях, "Пилот" был раскрыт перед Вацеком как наш агент, и в дальнейшем они тщательно отрабатывали линию своего поведения с эмиссарами ОУН с учетом, что те действовали по указаниям и поручению ЦРУ.
Умелые рекомендации Вацека оуновцам, опытность и хорошее знание среды украинских националистов во Львове и Киеве "Пилота" способствовали завоеванию ими полного доверия "центрального провода ОУН", а следовательно, и ЦРУ.
Свидетельством тому первые конкретные поручения "Пилоту" по созданию "боевой группы" на Украине, способной собирать нужную ОУН (то есть ЦРУ) разведывательную информацию о воинских подразделениях, ракетных установках и других подобных объектах разведывательной заинтересованности американцев.
Дальнейшее развитие этой операции агентурного ТФП в "центральный провод ОУН", а через него и в агентурную сеть ЦРУ привело к тому, что установилась надежно действовавшая линия связи якобы созданной "Пилотом" на Украине подпольной группы ОУН во главе с "Болеком".
"Пилот" произвел на руководство ОУН большое впечатление своими организаторскими способностями, "центральный провод" стал направлять ему инструкции и информационные материалы о деятельности ОУН, денежные и технические средства и чисто разведывательную аппаратуру (фото- и радиоаппаратуру, множительную технику). Началась настоящая "разведывательная" работа, по каналам которой пошел поток дезинформационных материалов, предназначавшихся органами КГБ для ЦРУ. <…>
Так удалась вторая успешная оперативная игра, благодаря агентурному проникновению в "центральный провод ОУН" опытного агента КГБ "Пилота". Его умелая деятельность, высокая бдительность и проницательность способствовали продвижению его в состав самого законспирированного руководящего органа ОУН - "центрального провода", где ему было поручено руководить всей нелегальной деятельностью ОУН по созданию нелегальных групп на Украине. В результате агент смог выявить конкретных американских разведчиков и агентов ЦРУ, руководивших этой организацией и направлявших ее разведывательную работу против СССР.
Важность этой игры определялась и тем, что наши контрразведывательные службы своевременно получали информацию о замыслах американской разведки и могли принимать соответственные меры по защите государственных секретов от ее посягательств.
Одновременно эта совместная игра способствовала укреплению нашего сотрудничества с польскими спецслужбами, они также получали сведения о разведывательных и подрывных замыслах ЦРУ против Польши. Информация, получаемая "Пилотом", давала представление о намерениях западных спецслужб по объединению деятельности украинских националистов с враждебными народному режиму в Польше польскими эмигрантскими организациями. <…>
"Пилот" преуспел в ТФП в ОУН благодаря имевшейся у него практике сотрудничества с нашими внутренними органами по выявлению и оперативной разработке украинских националистов. Он хорошо знал эти круги и уже сам давно играл роль буржуазного националиста, ему были хорошо известны приемы и методы проверки надежности кандидатов на сотрудничество. <…>
У читателя может возникнуть вопрос, не провоцировали ли эти оперативные игры у руководства НТС и ОУН стремления к дальнейшей активизации враждебной деятельности против нас?
Нет. Как раз наоборот. Важная информация от наших агентов, внедрившихся в НТС и ОУН, помогала нашим контрразведывательным органам успешно бороться не только с НТС и ОУН, но и с другими зарубежными подрывными организациями, использовавшими те же методы и руководимыми теми же западными спецслужбами.
У НТС и ОУН создавалось ложное впечатление о наличии у них в России и на Украине подпольных организаций. В этом же они убеждали своих хозяев в ЦРУ. Это снимало необходимость искать новые возможности на нашей территории, то есть наши игры препятствовали расширению враждебной деятельности этих двух антисоветских организаций. В этом плане операция ТФП в ОУН, получившая кодовое название "Бумеранг", принесла результаты, аналогичные тем, что преследовала операция "Трест", проводившаяся в первые годы советской власти под руководством Ф. Э. Дзержинского с задачей сдерживания террористической деятельности зарубежных белогвардейских организаций. Она помогла задержать более 20 зарубежных эмиссаров ОУН, проникших на территорию СССР. <…>
З огляду на відсутність в інеті текстової версії дозволю собі більш широко процитувати уривок з книги Д. Вєдєнєєва та Г. Биструхина «Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки» (К.: К.І.С., 2007, 568 с.):
Доробки з оперативного мистецтва ігор 1951 - 1960 рр. [проти зарубіжних центрів українських націоналістичних організацій - Joanerges] було використано за організації останнього подібного заходу - оперативної гри, відомої широкому загалові як «Бумеранг». Її вели 1-е і 5-е Управління КДБ УРСР та МВС Польщі з кінця 1960-х рр., коли лідерам бандерівської ОУН та їхній СБ підставили легендовану групу кваліфікованих агентів як представників «локальної ланки націоналістичного підпілля» бандерівської орієнтації. В грі імітували націоналістичну групу з філіями в Польщі, Львові, Києві (керівника її СБ удавав лікар С. Панчишин), на агентурні позиції отримували з- за кордону інструктивні документи та літературу, значні матеріальні кошти й техніку, а також одержували відомості про тактичні настанови ОУН.
Основні результати гри було оприлюднено на прес-конференції в Жовтневому палаці Києва за участі її основних учасників 14 вересня 1988 р. У прес-конференції взяли участь полковник КДБ К. Висоцький та активна дійова особа гри майор МВС ПНР А. Мінькович. Перебіг гри описав у книзі тодішній заступник начальника розвідки КДБ УРСР полковник В. Цуркан [«Холостий хід ОУН», Львів: «Каменяр», 1989].
Фабула операції була такою. Наприкінці 1960-х рр. функціонер ЗЧ ОУН [Закордонні Частини, організаційна форма бандерівської ОУН у діаспорі - Joanerges], громадянин Польщі українського походження, родич Р. Шухевича Т. Білинський («Адам»), який часто виїжджав за кордон, від одного з лідерів ЗЧ ОУН I. Дмитріва («Рубіжного», керівника Союзу українців Британії) отримав завдання розшукати у Львові та залучити до таємної співпраці лікаря Святослава Панчишина. У Львові «Адам» зустрічався з рідними Р. Шухевича, обговорюючи можливу кандидатуру на пост керівника підпільної мережі в Україні.
Обрано саме випускника Віденського університету С. Павлишина як вихідця з авторитетної в Галичині інтелігентської сім'ї, дядька якого Ярослава Панчишина, професора медицини, обирали в 1939 р. депутатом Верховної Ради СРСР, а потім він входив до складу Українського державного правління, створеного ОУН(Б) 30 червня 1941 р.
Отримавши від емісара ЗЧ ОУН перевірочне завдання, С. Панчишин звернувся до органів державної безпеки УРСР. Незабаром від його імені розпочато оперативну гру із закордонними колами ОУН. С. Панчишин отримав докладний інструктаж з правил конспірації, засоби тайнопису, мікрофотоапарат «Мінокс». Т. Зілинський скеровував нового «негласного помічника» на збір інформації про розміщення в Україні ракетних установок та підбір у Києві «опорних пунктів». Як «утримувача» такого пункту КДБ УРСР підібрали й підставили ЗЧ ОУН столичного журналіста Ю. Іванченка (під час поїздки в Польщу з ним зустрівся «Адам» і після тривалої бесіди лишився задоволений кандидатурою «лідера київського підпілля»).
Цілком можливо, що «Бумеранг» тривав би й надалі. Однак на припинення гри вплинули зміни у внутрішній і зовнішній політиці СРСР, його міжнародному становищі. За словами К. Висоцького [Висоцький Костянтин Костянтинович - учасник Великої Вітчизняної війни, був двічі важко поранений, нагороджений 4 орденами. В 1988 р. - заступник начальника 5-го Управління КДБ УРСР], «ми дійшли висновку, що було б хибно створювати ілюзії в західних спецслужб, у тих же центрів ОУН, що в нас є якась база для організованої боротьби проти нашого ладу. Ми розраховували, що, викривши діяльність ЗЧ ОУН, яка являє певну небезпеку, що претендує на становище лідера зарубіжних націоналістичних центрів, опікується спецслужбами, ми підштовхнемо уряди тих держав, з території яких вони діють, прийняти в дусі часу, в дусі перемін, реальні заходи зі зниження цієї небезпеки. Щоб між нашими країнами налагоджувалися дійсні дружні відносини». Однак сподівання на «дух перемін», звісно, виявилися наївними, адже закордонні націоналістичні центри лише активізували, на своїй «ділянці фронту» з руйнування геополітичного противника №1 західного світу, роботу з ідейно-пропагандистської ерозії радянського державного ладу й суспільства та підтримки опозиції Компартії.
У перебігу гри С. Панчишин «виріс» до члена ЦП ЗЧ ОУН [Центрального Проводу - Joanerges], голови «верховного суду ОУН в Україні», керівника СБ ЗЧ ОУН в Україні (з 1980 р.), отримав Золотий хрест заслуги та медаль імені С. Бандери, такий же хрест отримав і «керівник підпільної організації і Києві» Ю. Іванченко. Безпосереднє керівництво легендованою підпільною мережею в ЗЧ ОУН доручили шефові СБ Союзу українців Британії, колишньому воякові дивізії СС «Галичина» В. Олеськіву який мав досвід роботи по лінії засилання в УРСР емісарів-розвідників і після смерті М. Лебедя в жовтні 1987 р. посів пост керівника Проводу ЗЧ ОУН.
Існування «підпілля» ОУН в Україні імітували настільки кваліфіковано, що Т. Білинський став заступником Я. Стецька, був нагороджений Золотим хрестом заслуги. Сам «Адам» час від часу відвідував Польщу й передавав через підставлених агентів МВС ПНР радянські гроші та валюту, техніку, інструкцію й пропагандистську літературу.
Про тактику, яку пропонували обрати псевдопідпіллю, можна судити з однієї з інструкцій С. Панчишину: «Слід широко практикувати поширення листівок, закликів до організації виступів населення Україні проти наявного в республіці ладу. Збирати й передавати важливу інформацію, особливо воєнного характеру, про дислокацію військових частин, види озброєння, місця розміщення стратегічних ракет», а також докладні відомості про дисидентський рух.
Ю. Іванченко отримав і завдання налагодити випуск нелегальної газети «Самостійна Україна», для чого через тайник у Мюнхені надійшла копіювально-розмножувальна машина «Ронео-270» з набором витратних матеріалів. Через гру, яка майже 20 років імітувала наявність в УРСР організованого підпілля, органи держбезпеки здобували відомості про тактичні плани закордонних націоналістичних центрів. Зокрема, Ю. Іванченка ознайомили з матеріалами, які свідчили про намір керівників 34 ОУН перейти до гостріших методів боротьби: створити «бойові групи», розширити підготування в таборі «Союзівка» молодіжних воєнізованих загонів, до викладання в яких залучають американців українського походження, котрі воювали у В'єтнамі».
На думку органів КДБ, результатами «Бумерангу» стали встановлення контролю радянської спецслужби над стратегією, тактикою, розвідувально-підривними спрямуваннями ЗЧ ОУН щодо України, дезінформування їх, «виявлення і нейтралізація» понад 20 емісарів, що прибули як громадяни США, Англії, ФРН, Франції, одержання на фіктивні позиції великих грошових сум, понад 1000 примірників літератури та спеціальної розвідувальної техніки. Перехоплено програмні й кадрові настанови IV, V, VI та VII Великих зборів. На завершення провели потужну пропагандистську кампанію в радянських ЗМІ з дискредитації ЗЧ ОУН, «які знаходяться в прислузі міжнародного капіталу» [Про перебіг гри «Бумеранг» див.: Корнешов Л. Кто есть кто в загранцентре оуновцев // Известия.- 1988. - 15 сентября; Маслов А. «Они осталисьтакими же...» // Правда Украины. - 1988. - 17 сентября; Прохоров А. Разоблачают документы // Вечерний Киев.- 1988. - 15 сентября та інші публікації].
Ось такі от пироги… 1988 рік - імперія тріщить по швам, національні околиці вже спалахнули кривавими міжетнічними конфліктами, червоний директорат та комсомольські активісти закинули ідеологію на полицю й займаються бізнесом. Спецслужбісти не надто відстають від них на цій ниві, не забуваючи інфільтрувати своєю агентурою демократичні та націоналістичні організації, що виникають десятками та сотнями. Утім, сніговий ком вже не спинити - святкування Тисячоліття Хрещення, майбутній ювілей козацтва, хвиля самвидаву, візити родичів з діаспори, балабольство Горбачова, жага змін, економічні проблеми, страх перед наслідками Чорнобиля… У підсумку Союз рухнув і не факт, що куратори оперативної гри не пошкодували неодноразово й гірко, що завчасно засвітили свою агентуру. Уявіть лише яких висот могли досягти агенти, задіяні в «Бумеранзі», в незалежній Україні, якби не було тієї прес-конференції у 1988-у… Але це вже з жанру політичних трилерів та альтернативної історії…
У творчому портфелі - ще дещиця матеріалів про оперативні ігри спецслужб комуністичної Польши проти діаспорних організацій українських націоналістів. Але писати про це нема ні часу, ні бажання...
На сайті з архівними матеріалами Проводу бандерівської ОУН у Великій Британії опубліковано лист без дати (не раніше 17 вересня) 1988 р., розісланий членам організації за підсумками організаційної наради. Він цікавий, окрім згадки про участь українських націоналістів у виборчій кампанії Джорджа Буша-старшого, тим, що у ньому говориться ще й про наслідки багаторічної операції КДБ СРСР під назвою «Бумеранг». Що ж стало причиною того, що оунівці з Туманного Альбіону йменують «кошмаром», водночас запевняючи однодумців, що «ця нова провокація КҐБ нічого собою не представляє»?
<...>
<...>
Йдеться про суттєву поразку бандерівської ОУН, якій радянські спецслужби підставили своїх агентів як керівників нібито існуючого в УРСР націоналістичного підпілля:
Були в період еміграції у СБ і провали. Службі безпеки так і не вдалося викрити агентів Ю.Іванченка, В.Петрова, С.Панчишина, Ю.Корнієнка та деяких інших, які передавали КДБ інформацію про внутрішню обстановку в ОУН, контакти СБ з англійською розвідкою, стосунки ОУН з іншими партіями, паралізували спроби відродити підпілля в Україні. мшф
Ситуація конкретизована у статті людини, яка, вочевидь, безпосередньо знала багатьох дійових осіб з того боку залізної завіси:
Один із лідерів підпільної ОУН(б) протягом наступних десятиліть, Святослав Панчишин, також був радянським агентом. Наприкінці 1960-х років емігрантська ОУН(б) запропонувала Панчишину очолити свій львівський осередок. Панчишин погодився на цю пропозицію, однак одразу почав доповідати про все КГБ і до кінця 1980-х років став подвійним агентом КГБ.
Невдовзі Панчишина ввели до складу керівної ради (Проводу) ОУН(б), що дозволило йому отримати доступ до найважливішої інформації емігрантської організації. Його призначили головою Організаційного суду ОУН(б) і керівником СБ ОУН(б) в Україні. Таким чином, Панчишин повторив шлях Матвієйка. Діяльність Панчишина в емігрантській ОУН(б) була настільки "цінною", що його нагородили медаллю "Золотий хрест" і "Срібною медаллю Бандери".
У вересні 1988 року Панчишин і Юрій Іванченко, керівник київського підпілля ОУН(б), який також був подвійним агентом КГБ, провели прес-конференцію в Києві, на якій розповіли про свою діяльність радянських агентів. Операція КГБ по створенню контрольованого штучного підпілля ОУН(б) в Україні дістала кодову назву "Бумеранг". Під час прес-конференції Панчишин та Іванченко розповіли, як вони "нейтралізували" двадцятьох агентів ОУН(б) зі США, Британії, Франції та Західної Німеччини. Одним із "нейтралізованих" агентів був молодий бельгійський емігрант Ярослав Добош зі Спілки української молоді (СУМ).
Добоша було заарештовано в січні 1972 року та звинувачено у "шпигунстві". Його публічне зізнання, підготовлене співробітниками КГБ, пов’язало українських дисидентів і культурних діячів з націоналістами в еміграції. Це фальшиве зізнання було використано для того, щоби того ж року розпочати хвилю арештів, яку самвидавний журнал "Український вісник" назвав "погромом". Комуністична партія України потребувала "доказів" позірного зв’язку між націоналістами з еміграції та українськими дисидентами й культурними діячами заради ідеологічного виправдання масових арештів. У цьому комуністам дуже допоміг контроль, установлений КГБ над фальшивим "підпіллям ОУН(б)" у радянській Україні. Справа Добоша мала всі ознаки внутрішньої провокації, організованої подвійним агентом КГБ, який, на думку представників ОУН(б), працював на них понад два десятиліття.
Глава фальшивого "проводу ОУН", львівський лікар Святослав Панчишин (зліва) і глава КГБ УРСР Микола Галушко. Фото з Істправди.
Про «Бумеранг» маємо згадку ще в одній статті того ж автора (там цікаво і про різні стратегії діяльності бандерівців та мельниківців у вже незалежній Україні):
І американці, і британці тренували та відправляли до України спеціальних агентів наприкінці 1940-х років, однак більшість із них спіймали і потім ув’язнили або стратили. ЗП УГВР [Закордонне представництво Української головної визвольної ради, організаційне оформлення т.зв. «двійкарів», які відкололися у діаспорі від бандерівської ОУН - Joanerges] працювало з американцями, а ОУН(б) - з британцями, однак НКВС дізнавався про прибуття агентів від радянських шпигунів у британському МІ6 (таких як Кім Філбі) та в ОУН(б). Багато з так званих підпільних лідерів ОУН(б) в Україні були насправді подвійними агентами, які працювали на КДБ. Остання прес-конференція КДБ, на якій стало відомо про її подвійних агентів, відбулася у вересні 1988 року і мала назву «Операція “Бумеранг”».
Власне, це не перший суттєвий промах СБ діаспорної ОУН. Рівень насиченості агентурою КДБ СРСР організацій української еміграції був досить високий і доволі успішний. Це простежується у низці публікацій. Крім того, деякі подробиці мені свого часу розповідали окремі активні діаспоряни (доказів нема, тож не будемо озвучувати почуте, сприйнявши його тільки за гіпотези...). Один з провідних діячів СБ бандерівської ОУН Степан Мудрик у виданій ще у 1981 р. книзі «Від оприччини до КҐБ (духовість московського імперіялізму)» смалив на цю тему глаголом:
Українська еміґрація складається з чесних працьовитих людей. В багатьох країнах чужинці подивляють працьовитість і організованість українців. Наша еміґрація в країнах свого поселення створила великі надбання, які дуже невигідні московським імперіялістам. Не вся українська еміґрація політична. А частина, що вважає себе за політичну еміґрацію, не має ясно оформлених політичних поглядів на наші політичні цілі, не завше правильно розуміє фальшиві концепції і трюки, які фабрикує ворог для впровадження неясностей та баламутства в наше еміграційне середовище. Питанням боротьби з ворожою агентурою, її діяльністю, за винятком революційної ОУН, ніхто не займається на еміграції, що дає ворогові можливість далі провадити свою провокативну діяльність. Серед еміграції в перші повоєнні роки ворог розшукав своїх людців, які належали до компартії, були комсомольськими активістами й не змінили своїх поглядів. Москва розшукала тих, які служили в НКВД, міліції, сексотів довоєнних років. Воєнні події розвивалися так, що не один із вищеперечислених категорій людей проти власної волі опинився на еміграції. Також опинилися на чужині спеціяльно вислані для розвідчої служби в часи війни. Всі вони затерлися в еміґраційну гущу, приховуючи своє дійсне обличчя. Протягом років К ҐБ найшов можливість заслати в середовище еміґрації, або завербувати на агентурну службу окремих осібняків з-посеред емігрантів.
[…] Боротьба проти еміграції провадиться двома напрямними: офіційною пропагандою і конспіративно-аґентурним способом. У пропаганді ворог підкреслює, що є дві еміграції: одна чесна, що втримує зв’язки з совєтськими організаціями; друга - це воєнні й політичні злочинці, проти яких пропаганда вживає різні вигадки та приписує спорідненість з фашизмом. У пропаганді не розмежовується різниць між політичними самостійницькими середовищами. Всіх їх називається «буржуазними націоналістами». З іншого боку КҐБ у своїх провокаціях і дезінформаціях намагається використовувати партійний поділ. Головну увагу КҐБ звертає на ОУНр - бандерівців. При допомозі всіх середників КҐБ хоче викликати проти ОУНр невдоволення, підсуває різні закиди, як - недемократичність, співпрацю з гітлерівцями; безперебійно провадить очорнюючу акцію супроти провідних людей, поширює проти них видумані провокації. Пильно стежить КҐБ за зв’язками ОУНр з чужинецькими організаціями та з політиками західніх держав. До урядів західніх країн, окремих західніх політичних діячів КҐБ через свої представництва і журналістичні зв’язки передае спеціяльно препаровані «матеріяли», в яких насвітлює ОУНр як нацистсько-терористичну організацію. Такі саме провокації ворог пускає проти молодечих українських організацій, зокрема видумує різні «терористичні та шпигунські школи», які нібито провадяться в літніх виховних таборах.
Типовий приклад успішної діяльності радянських спецслужб у середовищі політичної української еміграції після ДСВ - справа Віктора Петрова. Утім, повернімося до «Бумеранга». Більш розширено про нього можна довідатися зі статті, яка описує радянську точку зору (у ній же побіжно згадується й цікава деталь про пропагандистське минуле одного з теперішніх рупорів демократичної об’єднаної опозиції). Задля економії місця приведемо тільки цитату щодо оцінки підсумків оперативної гри радянською стороною:
Как отметил с усмешкой полковник К.К.Высоцкий: «Затраты времени и, можно добавить, нервов полностью окупились... Нам пришлось не раз с карандашом в руках садиться за расчеты. Получалось так, что значительная часть материальных расходов компенсировалась самим загранцентром. Он оплачивал дорожные расходы, щедро выплачивал „вознаграждения” за фактически дезинформационные материалы, снабжал печатной техникой, радиоприемниками, высылал посылки с одеждой и другими недешевыми вещами... Если и нельзя сказать, что эта „игра” принесла нам большую выгоду в денежном исчислении, то во всяком случае, мы за счет заграничных „добродетелей” все это время были не на госбюджете, а на самофинансировании».
В результате было нейтрализовано более 20 эмиссаров с паспортами граждан США, Англии, Франции, ФРГ, получено и сдано в макулатуру несколько тонн националистической литературы, перехвачены и локализованы ряд лиц, завербованных заграничными органами, получено и освоено большое количество информации о деятельности западных спецслужб и наццентров. В общем, финал «Операции „Бумеранг”» стал едва ли не последним триумфом советской контрразведки в борьбе против подрывной работы закордонных националистических центров.
Біографії головних героїв цієї історії стисло подано в інтернетівській Квазіенциклопедії ОУН-УПА:
Панчишин Святослав - "Дорошенко". Племінник Маркіяна. Навчався в Гол. гімназії, матура 1943 [Ювілейна книга української Академічної гімназії у Львові, ч.3. Філядельфія-Львів 1995]. Вчився у Віденськім у-ті ["Известия" 15.9.88, Л.Корнешов]. У Відні "от регистрации как гражданин СССР уклонялся,..стал на путь проведения антисоветской работы. Это и привело его на скамью подсудимых (виглядає, що з Вiдня депортований насильно). Выйдя на свободу, получил висшее образование,..хирург-травматолог, потом зав. отделением в обл. больнице" [Ваш ход, генерал. Збірка. Київ, "Україна" 1991, В.Цуркан]. В кінці 60-х рр. ЗЧ ОУН рішили його зробити керівником львівського підпілля. Вербував Т.Билінський. П. погодився і під керівництвом КГБ повів гру. Став членом Центр. Проводу ЗЧ ОУН, головою організаційного суду в краю, керівником крайової СБ, нагороджений золотим хрестом ОУН, медаллю ім. Бандери ["Известия"..]. Зв'язок підтримували через Билінського, а після його смерті 1983 - листуванням [Ваш ход, генерал. Збірка. Київ, "Україна" 1991]. У вересні 1988. разом з київським "керівником", також агентом КГБ Ю.Іванченком, розказав все на прес-конференції у Києві. Наслідки операції - виявлені і нейтралізовані більше 20 емісарів, громадян США, Англії, Франції, ФРН ["Известия"..]. Мешкав на Личаківськiй 91/1, виписаний 14.2.1989 до Києва (довiдка адр. бюро).
Іванченко Юрій. Київський журналіст. Через кілька років після "вербовки" С.Панчишина у Львові ЗЧ ОУН рішили створити підпільну групу в Києві (70-і рр.). КГБ підставило І. За довголітню "службу" нагороджений Золотим Хрестом ОУН. Мав завдання видавати підпільну газету, переправили відповідне обладнання. У вересні 1988 разом з Панчишиним виступив на прес-конференції ["Известия" 15.9.88, Л.Корнешов].
Билiнський Томаш - "Адам", "Стефан", "Євген". Громадянин ПНР, українець, родич Шухевича, завербований ЗЧ ОУН (I.Дмитрiв). З часом став замiсником Стецька. Нагороджений золотим хрестом ОУН i срiбною медаллю iм. Бандери. Б. i завербований ним Янек-"Гордон" пiдтримували контакти з "завербованими", а в дiйсностi агентами КГБ С.Панчишиним у Львовi i Ю.Iванченко у Києвi ["Известия"15.9.88, Л.Корнешов]. Помер 1983 ["Trybuna Ludu" 15.9.88, I.Rzezut]
Фрагмент видання Організаційно-кадрової референтури ЗЧ ОУН "Український визвольний рух у боротькі з НКВД-КҐБ. Книжка ІІ (Вишкільний матеріали з курсу влаштованого Проводом ЗЧ ОУН)" (1958) мшф
Вкрай обережно, без дат і імен, говориться про операцію «Бумеранг» у спогадах співробітника зовнішньої розвідки КДБ Віталія Павлова «Сезам, откройся! Тайные разведывательные операции: Из воспоминаний ветерана внешней разведки»:
Другая возможность поучаствовать в разведывательной работе совместно с польскими коллегами представилась мне, когда польская контрразведка получила сигналы о попытках западных спецслужб использовать территорию Польши в своих разведывательных целях. Британская разведка проявила интерес к колонии украинцев, постоянно проживающих в Польской республике, и их возможностям часто посещать Советскую Украину. Этот сигнал поступил от польского агента украинца Вацека, к которому приехал из-за границы знакомый оуновец - член Организации украинских националистов (ОУН), назовем его "Гном". Последний интересовался, имеются ли у Вацека знакомые на Украине, приезжает ли кто-либо из советских украинцев к нему в Польшу и как они настроены. Была явно видна целенаправленная заинтересованность "Гнома" и его вероятных хозяев.
Зная о том, что ОУН так же, как и НТС [Народно-трудовий союз молодого покоління, антирадянська організація російської політичної еміграції, ще один об'єкт пильної уваги та протидії радянських спецслужб. Цікаво, що антирадянська діяльність НТС після Другої світової, на відміну від ОУН, згадувалася неодноразово у художній літературі та кінематографі СРСР, приміром в телеепопеї про Олексія Тулєва - Joanerges], прошла тот же путь сотрудничества во время войны с немецкими спецслужбами, затем с британской СИС, передавшей свою агентуру для дальнейшего использования в ЦРУ, мы договорились с польскими коллегами предпринять совместные оперативные мероприятия с целью противодействовать подрывной деятельности ЦРУ на польской и нашей территории. По моему предложению Центр согласился начать операцию, имеющую целью не только срыв планов ЦРУ по засылке своей агентуры на Украину, но и ТФП [таємне фізичне проникнення, абревіатура на позначення операцій КДБ з проникнення на іноземні об’єкти з метою вилучення цінної розвідувальної інформації - Joanerges] нашей агентуры в "центральный провод ОУН" - руководящий центр этой организации - и выявление конкретных разведывательных целей ЦРУ в использовании каналов ОУН. Соответственно на Украине были подобраны надежные агенты "Пилот" и "Болек".
Главная роль в намечавшейся оперативной игре с ОУН, а через нее - с ЦРУ, предназначалась "Пилоту", который был выходцем из львовской украинской интеллигенции, врач по специальности, пользовался доверием местных львовских националистов, а через них и был известен в киевских кругах. Это доверие основывалось на его "националистических" корнях - его дядя в свое время входил в пресловутое украинское правительство, так называемое Украинское государственное правление, созданное Миколой Бандерой. Хотя сам он воздерживался от активного участия в националистической деятельности, ссылаясь на профессиональную занятость.
Поскольку "Гном" проявил интерес и даже предложил Вацеку поездку на Украину к его знакомым во Львове, польские коллеги поручили Вацеку познакомиться с известными польским органам националистами во Львове, назвав ему несколько фамилий, среди них и "Пилота", пока не раскрывая перед ним факта сотрудничества "Пилота" с органами КГБ. В свою очередь, "Пилот" во Львове был ориентирован о предстоявшем визите Вацека во Львов по просьбе оуновца "Гнома", и ему было поручено установить контакт с Вацеком с тем, чтобы через него выйти на "Гнома".
Дальнейшая игра развивалась, как мы и предполагали. "Пилот" познакомился с Вацеком, произвел на него нужное нам впечатление человека, ищущего связи на Западе. Вацек доложил "Гному" о результатах поездки на Украину и был вызван "Гномом" в Германию, где тот подробно расспросил его о положении во Львове и о его знакомых. Кандидатура "Пилота" сразу же заинтересовала руководство ОУН, и с Вацеком было договорено, что он постарается пригласить "Пилота" в Польшу, куда для встречи с ним прибудет "Гном", а может быть, и еще кто-нибудь, заметил "Гном". Из этого замечания следовало, что нельзя было исключать приезд кого-либо из "центрального провода ОУН", либо даже сотрудника ЦРУ.
При подготовке к предстоявшей встрече с "Пилотом" во Львове были разработаны возможные его предложения о "создании на Украине боевой группы ОУН" под его руководством. В качестве своего связника "Пилот" должен назвать агента "Болека" из Киева. Однако, поскольку следовало ожидать тщательной проверки "Пилота", а затем и "Болека", наши агенты не должны были делать поспешных предложений, проявить определенные "сомнения" в надежности "польского контакта" в лице Вацека и так далее. Высказать пожелание связаться напрямую с ОУН.
Первая встреча "Пилота" с ответственным представителем ОУН, приехавшим в Польшу, проходила с участием "Гнома". В дальнейшем, как и ожидалось нами, "Пилот" был сам приглашен в Германию, поездка в которую была организована с помощью Вацека (то есть польских органов). Для обеспечения безопасности как нашего, так и польского агентов, для того чтобы уберечь от расшифровки в результате какой-либо несогласованности в действиях, "Пилот" был раскрыт перед Вацеком как наш агент, и в дальнейшем они тщательно отрабатывали линию своего поведения с эмиссарами ОУН с учетом, что те действовали по указаниям и поручению ЦРУ.
Умелые рекомендации Вацека оуновцам, опытность и хорошее знание среды украинских националистов во Львове и Киеве "Пилота" способствовали завоеванию ими полного доверия "центрального провода ОУН", а следовательно, и ЦРУ.
Свидетельством тому первые конкретные поручения "Пилоту" по созданию "боевой группы" на Украине, способной собирать нужную ОУН (то есть ЦРУ) разведывательную информацию о воинских подразделениях, ракетных установках и других подобных объектах разведывательной заинтересованности американцев.
Дальнейшее развитие этой операции агентурного ТФП в "центральный провод ОУН", а через него и в агентурную сеть ЦРУ привело к тому, что установилась надежно действовавшая линия связи якобы созданной "Пилотом" на Украине подпольной группы ОУН во главе с "Болеком".
"Пилот" произвел на руководство ОУН большое впечатление своими организаторскими способностями, "центральный провод" стал направлять ему инструкции и информационные материалы о деятельности ОУН, денежные и технические средства и чисто разведывательную аппаратуру (фото- и радиоаппаратуру, множительную технику). Началась настоящая "разведывательная" работа, по каналам которой пошел поток дезинформационных материалов, предназначавшихся органами КГБ для ЦРУ. <…>
Так удалась вторая успешная оперативная игра, благодаря агентурному проникновению в "центральный провод ОУН" опытного агента КГБ "Пилота". Его умелая деятельность, высокая бдительность и проницательность способствовали продвижению его в состав самого законспирированного руководящего органа ОУН - "центрального провода", где ему было поручено руководить всей нелегальной деятельностью ОУН по созданию нелегальных групп на Украине. В результате агент смог выявить конкретных американских разведчиков и агентов ЦРУ, руководивших этой организацией и направлявших ее разведывательную работу против СССР.
Важность этой игры определялась и тем, что наши контрразведывательные службы своевременно получали информацию о замыслах американской разведки и могли принимать соответственные меры по защите государственных секретов от ее посягательств.
Одновременно эта совместная игра способствовала укреплению нашего сотрудничества с польскими спецслужбами, они также получали сведения о разведывательных и подрывных замыслах ЦРУ против Польши. Информация, получаемая "Пилотом", давала представление о намерениях западных спецслужб по объединению деятельности украинских националистов с враждебными народному режиму в Польше польскими эмигрантскими организациями. <…>
"Пилот" преуспел в ТФП в ОУН благодаря имевшейся у него практике сотрудничества с нашими внутренними органами по выявлению и оперативной разработке украинских националистов. Он хорошо знал эти круги и уже сам давно играл роль буржуазного националиста, ему были хорошо известны приемы и методы проверки надежности кандидатов на сотрудничество. <…>
У читателя может возникнуть вопрос, не провоцировали ли эти оперативные игры у руководства НТС и ОУН стремления к дальнейшей активизации враждебной деятельности против нас?
Нет. Как раз наоборот. Важная информация от наших агентов, внедрившихся в НТС и ОУН, помогала нашим контрразведывательным органам успешно бороться не только с НТС и ОУН, но и с другими зарубежными подрывными организациями, использовавшими те же методы и руководимыми теми же западными спецслужбами.
У НТС и ОУН создавалось ложное впечатление о наличии у них в России и на Украине подпольных организаций. В этом же они убеждали своих хозяев в ЦРУ. Это снимало необходимость искать новые возможности на нашей территории, то есть наши игры препятствовали расширению враждебной деятельности этих двух антисоветских организаций. В этом плане операция ТФП в ОУН, получившая кодовое название "Бумеранг", принесла результаты, аналогичные тем, что преследовала операция "Трест", проводившаяся в первые годы советской власти под руководством Ф. Э. Дзержинского с задачей сдерживания террористической деятельности зарубежных белогвардейских организаций. Она помогла задержать более 20 зарубежных эмиссаров ОУН, проникших на территорию СССР. <…>
З огляду на відсутність в інеті текстової версії дозволю собі більш широко процитувати уривок з книги Д. Вєдєнєєва та Г. Биструхина «Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки» (К.: К.І.С., 2007, 568 с.):
Доробки з оперативного мистецтва ігор 1951 - 1960 рр. [проти зарубіжних центрів українських націоналістичних організацій - Joanerges] було використано за організації останнього подібного заходу - оперативної гри, відомої широкому загалові як «Бумеранг». Її вели 1-е і 5-е Управління КДБ УРСР та МВС Польщі з кінця 1960-х рр., коли лідерам бандерівської ОУН та їхній СБ підставили легендовану групу кваліфікованих агентів як представників «локальної ланки націоналістичного підпілля» бандерівської орієнтації. В грі імітували націоналістичну групу з філіями в Польщі, Львові, Києві (керівника її СБ удавав лікар С. Панчишин), на агентурні позиції отримували з- за кордону інструктивні документи та літературу, значні матеріальні кошти й техніку, а також одержували відомості про тактичні настанови ОУН.
Основні результати гри було оприлюднено на прес-конференції в Жовтневому палаці Києва за участі її основних учасників 14 вересня 1988 р. У прес-конференції взяли участь полковник КДБ К. Висоцький та активна дійова особа гри майор МВС ПНР А. Мінькович. Перебіг гри описав у книзі тодішній заступник начальника розвідки КДБ УРСР полковник В. Цуркан [«Холостий хід ОУН», Львів: «Каменяр», 1989].
Фабула операції була такою. Наприкінці 1960-х рр. функціонер ЗЧ ОУН [Закордонні Частини, організаційна форма бандерівської ОУН у діаспорі - Joanerges], громадянин Польщі українського походження, родич Р. Шухевича Т. Білинський («Адам»), який часто виїжджав за кордон, від одного з лідерів ЗЧ ОУН I. Дмитріва («Рубіжного», керівника Союзу українців Британії) отримав завдання розшукати у Львові та залучити до таємної співпраці лікаря Святослава Панчишина. У Львові «Адам» зустрічався з рідними Р. Шухевича, обговорюючи можливу кандидатуру на пост керівника підпільної мережі в Україні.
Обрано саме випускника Віденського університету С. Павлишина як вихідця з авторитетної в Галичині інтелігентської сім'ї, дядька якого Ярослава Панчишина, професора медицини, обирали в 1939 р. депутатом Верховної Ради СРСР, а потім він входив до складу Українського державного правління, створеного ОУН(Б) 30 червня 1941 р.
Отримавши від емісара ЗЧ ОУН перевірочне завдання, С. Панчишин звернувся до органів державної безпеки УРСР. Незабаром від його імені розпочато оперативну гру із закордонними колами ОУН. С. Панчишин отримав докладний інструктаж з правил конспірації, засоби тайнопису, мікрофотоапарат «Мінокс». Т. Зілинський скеровував нового «негласного помічника» на збір інформації про розміщення в Україні ракетних установок та підбір у Києві «опорних пунктів». Як «утримувача» такого пункту КДБ УРСР підібрали й підставили ЗЧ ОУН столичного журналіста Ю. Іванченка (під час поїздки в Польщу з ним зустрівся «Адам» і після тривалої бесіди лишився задоволений кандидатурою «лідера київського підпілля»).
Цілком можливо, що «Бумеранг» тривав би й надалі. Однак на припинення гри вплинули зміни у внутрішній і зовнішній політиці СРСР, його міжнародному становищі. За словами К. Висоцького [Висоцький Костянтин Костянтинович - учасник Великої Вітчизняної війни, був двічі важко поранений, нагороджений 4 орденами. В 1988 р. - заступник начальника 5-го Управління КДБ УРСР], «ми дійшли висновку, що було б хибно створювати ілюзії в західних спецслужб, у тих же центрів ОУН, що в нас є якась база для організованої боротьби проти нашого ладу. Ми розраховували, що, викривши діяльність ЗЧ ОУН, яка являє певну небезпеку, що претендує на становище лідера зарубіжних націоналістичних центрів, опікується спецслужбами, ми підштовхнемо уряди тих держав, з території яких вони діють, прийняти в дусі часу, в дусі перемін, реальні заходи зі зниження цієї небезпеки. Щоб між нашими країнами налагоджувалися дійсні дружні відносини». Однак сподівання на «дух перемін», звісно, виявилися наївними, адже закордонні націоналістичні центри лише активізували, на своїй «ділянці фронту» з руйнування геополітичного противника №1 західного світу, роботу з ідейно-пропагандистської ерозії радянського державного ладу й суспільства та підтримки опозиції Компартії.
У перебігу гри С. Панчишин «виріс» до члена ЦП ЗЧ ОУН [Центрального Проводу - Joanerges], голови «верховного суду ОУН в Україні», керівника СБ ЗЧ ОУН в Україні (з 1980 р.), отримав Золотий хрест заслуги та медаль імені С. Бандери, такий же хрест отримав і «керівник підпільної організації і Києві» Ю. Іванченко. Безпосереднє керівництво легендованою підпільною мережею в ЗЧ ОУН доручили шефові СБ Союзу українців Британії, колишньому воякові дивізії СС «Галичина» В. Олеськіву який мав досвід роботи по лінії засилання в УРСР емісарів-розвідників і після смерті М. Лебедя в жовтні 1987 р. посів пост керівника Проводу ЗЧ ОУН.
Існування «підпілля» ОУН в Україні імітували настільки кваліфіковано, що Т. Білинський став заступником Я. Стецька, був нагороджений Золотим хрестом заслуги. Сам «Адам» час від часу відвідував Польщу й передавав через підставлених агентів МВС ПНР радянські гроші та валюту, техніку, інструкцію й пропагандистську літературу.
Про тактику, яку пропонували обрати псевдопідпіллю, можна судити з однієї з інструкцій С. Панчишину: «Слід широко практикувати поширення листівок, закликів до організації виступів населення Україні проти наявного в республіці ладу. Збирати й передавати важливу інформацію, особливо воєнного характеру, про дислокацію військових частин, види озброєння, місця розміщення стратегічних ракет», а також докладні відомості про дисидентський рух.
Ю. Іванченко отримав і завдання налагодити випуск нелегальної газети «Самостійна Україна», для чого через тайник у Мюнхені надійшла копіювально-розмножувальна машина «Ронео-270» з набором витратних матеріалів. Через гру, яка майже 20 років імітувала наявність в УРСР організованого підпілля, органи держбезпеки здобували відомості про тактичні плани закордонних націоналістичних центрів. Зокрема, Ю. Іванченка ознайомили з матеріалами, які свідчили про намір керівників 34 ОУН перейти до гостріших методів боротьби: створити «бойові групи», розширити підготування в таборі «Союзівка» молодіжних воєнізованих загонів, до викладання в яких залучають американців українського походження, котрі воювали у В'єтнамі».
На думку органів КДБ, результатами «Бумерангу» стали встановлення контролю радянської спецслужби над стратегією, тактикою, розвідувально-підривними спрямуваннями ЗЧ ОУН щодо України, дезінформування їх, «виявлення і нейтралізація» понад 20 емісарів, що прибули як громадяни США, Англії, ФРН, Франції, одержання на фіктивні позиції великих грошових сум, понад 1000 примірників літератури та спеціальної розвідувальної техніки. Перехоплено програмні й кадрові настанови IV, V, VI та VII Великих зборів. На завершення провели потужну пропагандистську кампанію в радянських ЗМІ з дискредитації ЗЧ ОУН, «які знаходяться в прислузі міжнародного капіталу» [Про перебіг гри «Бумеранг» див.: Корнешов Л. Кто есть кто в загранцентре оуновцев // Известия.- 1988. - 15 сентября; Маслов А. «Они осталисьтакими же...» // Правда Украины. - 1988. - 17 сентября; Прохоров А. Разоблачают документы // Вечерний Киев.- 1988. - 15 сентября та інші публікації].
Ось такі от пироги… 1988 рік - імперія тріщить по швам, національні околиці вже спалахнули кривавими міжетнічними конфліктами, червоний директорат та комсомольські активісти закинули ідеологію на полицю й займаються бізнесом. Спецслужбісти не надто відстають від них на цій ниві, не забуваючи інфільтрувати своєю агентурою демократичні та націоналістичні організації, що виникають десятками та сотнями. Утім, сніговий ком вже не спинити - святкування Тисячоліття Хрещення, майбутній ювілей козацтва, хвиля самвидаву, візити родичів з діаспори, балабольство Горбачова, жага змін, економічні проблеми, страх перед наслідками Чорнобиля… У підсумку Союз рухнув і не факт, що куратори оперативної гри не пошкодували неодноразово й гірко, що завчасно засвітили свою агентуру. Уявіть лише яких висот могли досягти агенти, задіяні в «Бумеранзі», в незалежній Україні, якби не було тієї прес-конференції у 1988-у… Але це вже з жанру політичних трилерів та альтернативної історії…
У творчому портфелі - ще дещиця матеріалів про оперативні ігри спецслужб комуністичної Польши проти діаспорних організацій українських націоналістів. Але писати про це нема ні часу, ні бажання...