Спецназ батька Бонда, або хто вкрав НЛО Рейху

[joanerges]

Це мій борг перед жежистами № 3. Замовлення було колективним. Оскільки ви, любі друзі, вважаєте цей блог ЗМІ й ніяк не реагуєте (за винятком людей, для перелічування яких вистачить пальців однієї руки) на прочитане, я особливо в тему не заглиблювався і надтаємні документи, бойові плани і спогади не перекладав. Але, загальне уявлення у вас після прочитаного має бути.



Інформація про діяльність цього підрозділу була засекреченою протягом 50 років після закінчення війни, а фактично й зараз залишається оповитою мороком таємниці. А поміж тим «Тридцятка» (30 Commando), вона ж «Група атаки» (Assault Unit), вона ж «Група наступу» (Advance Unit) була одним з найуспішніших підрозділів британських командос часів Другої світової війни. На її бойовому рахунку, окрім численних розвідувальних та диверсійних місій за лінією фронту, успішні операції з захоплення німецьких науковців та новітніх технологій. Більше того - дії бійців цього загону стали пізніше джерелом натхнення в написанні пригод Джеймса Бонда, адже їх автором був ніхто інший, як сам ініціатор створення «30-ки» Ян Флемінг. Сьогодні вважається, що одним з головних прототипів для Джеймса Бонда послужив саме хвацький офіцер крила Royal Navy «30-ки» командор Патрік Далзел-Джоб, який, до речі, встиг ще й за Фолкленди повоювати. До речі, цього року має побачити світ британський художній фільм «Age of Heroes» (за участю Шона Біна. Денні Дайер та Розі Фельнер), присвячений цьому спецзагонові. То хто ж ці шибайголови, яких Паттон називав «купкою англійських гангстерів»?

Під час кампаній у Югославії та Греції (1941) фронтовим підрозділам Вермахту були придані польові відділи Абверу (Marineeinsatzkommandos i Abwehrtruppen), завданням яких було захоплення ворожих баз розвідувальних даних. Власне, аналогічні групи Абвер створював вже під час війни з Польщею у 1939-му. А оскільки над Британською імперією, як відомо, сонце ніколи не заходить, то й підступні англійці не дрімали, а пильно стежили за тим, як абверівці галопують Європою. Особливо уважно стежив Департамент військово-морської розвідки, чий співробітник командор (капітан ІІ рангу) Я. Флемінг у квітні 1942 р. подав на розгляд керівництва проект створення аналогічних польових розвідувальних підрозділів. Ідея отримала схвалення Об’єднаного розвідувального комітету та Комітету начальників штабів, в результаті вже у вересні було створено Спеціальну розвідувальну групу (Special Intelligence Unit), чия діяльність згідно з Official Secrets Act була засекречена на час війни та ще на півстоліття після неї.



У загін набирали добровольців: у 33-ю секцію - з армійських командос, у 34-у - з командос морської піхоти, а у 36-у - з офіцерів, що належали до Добровольчого резерву ВМС (Royal Naval Volunteer Reserve). Усі мусили відбути курс командос в Ахнакаррі, відтак йшла спеціалізація.

Морпіхів, по суті дискримінували, адже їхні завдання обмежували до забезпечення охорони представників 33-ї та 36-ї секцій, які, власне, й займалися безпосередньо розвідкою. Тому армійців та моряків задрючували додатковим вишколом - саперна справа (як мінування, так і розміновування), пошук та розпізнавання документації противника, зламування сейфів, фотосправа, допит полонених, техніка втеч, парашутна підготовка і т.д. Більше всього ганяли секцію RN, за що її ще називали «технічною». Морякам доводилося додатково вивчати будову німецьких мін, торпед, гідрофонів, гідролокаторів, підводних човнів, структуру та методи роботи ворожих розвідок і контррозвідок, їх вчили німецькій чи італійській мові, а декого робили професійним водолазом.

Структура підрозділу була викристалізувана у листопаді 1942 р., коли його перейменували на (No.) 30 Commando. Складався він з трьох секцій: 33-ї (армія), 34-ї (королівська морська піхота) та 36-ї (королівські ВМС). Взагалі-то ще мала бути секція 35-а (ВПС), але командування авіації вирішило, що їй таке не цікаво. Спочатку в «30-ці» служило біля 50 командосів, але згодом ця кількість збільшилася у чотири рази. Загін тимчасово очолив герой рейду на Сан-Назар, кавалер Хреста Вікторії командор Роберт Ридер, якого наступного року змінив лейтенант-командор Рілея. Підпорядкували частину наказам Командування об’єднаних операцій, однак контроль за військово-морською секцію здійснювало Адміралтейство, яке представляв Ян Флемінг. Офіційно, аби німці не здогадалися, загін іменували Спеціальною інженерною групою (Special Engineering Unit). Він увійшов, разом з іншими загонами командос, до складу Бригади спеціальної служби (Special Service Brigade).



Бойовим дебютом «30-ки» була операція «Смолоскип» - американо-британське вторгнення у Північну Африку. У ніч з 7 на 8 листопада 1942 р. семеро командос-морпіхів разом з американцями висадилися на захід від м. Алжир з метою захоплення штабу французьких ВМС. Попри те, що гуглмепс ще не було, спецназівці мали докладні карти та аерофотознімки місцевості. Але петенівці раптом почали завзято оборонятися, тому хрещеники Флемінга відійшли, а натомість захопили будівлю Італійської комісії з перемир’я, а принагідно розгромили та обшукали будівлю такої ж німецької комісії. У результаті до Лондона відправили чималенький пакунок з бойовими наказами німецьких та італійських ВМС, а також з діючими шифрувальними книгами противника.

Підрозділ продовжував воювати з Каддафі у Північній Африці, з лютого по травень 1943 р. перебуваючи вже в Тунісі. У червні його бійці висаджуються вже на Сицилії, взявши участь в захопленні Пантеллерії. У липні загін поділили на польові групи, три з яких продовжили воювати на Сицилії. Тут командоси з «30-ки» відзначилися захопленням станції радарів та бази гідролітаків біля Сіракуз, штабу італійських ВМС у Августі, а також їхнього арсеналу та складів у Трапані, штабу мусолінівської таємної поліції OVRA та порту в Катанії, а також здобули низку цінних документів противника в Мессіні. Натомість у вересні був не їх день - без особливих успіхів командоси пройшлися портами та приморськими районами південної Італії, але нічого цінного не здобули. Не пощастило і одній з польових груп «30-ки», яку закинули на грецькі острови Додеканес, звідки вони мусили евакуюватися через зайняття архіпелагу німцями. Натомість на Сицилії командоси з «30-ки» зуміли захопити шифри італійських ВПС для навігаційних маяків, завдяки чому союзницька авіація змогла бомбардувати цілі у північній Італії, використовуючи сигнали італійських маяків.

На межі 1943-44 рр. загін частково перейменували. Його назву змінили спочатку на «30-у атакуючу групу командос» (30 Commando Assault Unit), пізніше на «30-у атакуючу групу» (30 Assault Unit, 30AU). При цьому поділили на три «крила»: Королівських ВМС (RN), Королівської морської піхоти (RM) та Армії. Перші два перейшли під оперативний контроль Департаменту розвідки ВМС та Верховного командування морських сил SHAEF. Крім того, адміністративно крило RN підпорядковувалося Командуванню об’єднаних операцій, а крило RM - командуванню Королівських морпіхів. Бюрократія - ще та...



Оскільки “водяні” крила вирішено використовувати у Західній Європі, то перед висадкою в Нормандії їх повернули до Великої Британії та поділили на три секції: А, В і Х. Натомість армійське крило залишили в Італії, де воно й далі діяло під маркою Спеціальної інженерної групи. З листопада 1944 р. «30-ку» очолив полковник-морпіх Куїлл. У березні наступного року частину знову перейменували - цього разу на «30-у групу наступу» (30 Advance Unit).

Підготовка до відкриття другого фронту для «морської» частини «30-ки» відбувалася на базі готелю «Marine» в Літтлгамптоні у Західному Суссексі. Вишколювали їх офіцери військово-морської розвідки, зокрема і Ян Флемінг. Він вимагав від своїх «індіанців», як він називав командос, «скальпів», тобто цінної інформації - архівів Абверу та новітніх військових технологій. Спецназівців окремо навчали технологіям проникнення та опанування ворожими штабами, вмінню розпізнавати та відбирати важливу документацію, рукопашному бою в закритих приміщеннях тощо.

6 червня 1944 р. секції А, В і Х, що являли собою об’єднані крила RN та RM «30-ки», діючи під кодовими назвами Woolforce й Pikeforce, висадилися у першій хвилі союзницьких військ на пляжах Нормандії. Але ці суворі парубки прибули сюди не для рибалки, дайвінгу чи віндсерфінгу - командос зуміли захопити німецькі радарні станції в Дуврі (найбільший такий об’єкт Люфтваффе у Нормандії), Ла Персі та Арроманш-ле-Бен. В якості бонусу в останній знайшли німецькі карти з позначенням усіх існуючих та планованих радарних станцій в Європі, а також щедрий доробок відповідної технічної документації, включно з тим, що тільки мало бути виготовлено. Втішені добродії з Адміралтейства оголосили це найціннішим розвідувальним здобутком у сфері технології за час війни. У липні командос перемістилася до Бресту та разом з вояками «Вільної Франції» готувалися визволяти Париж.



Флемінг, до речі, продовжував опікуватися «30-кою» і після висадки в Нормандії, він кілька разів відвідував підрозділ, давав настанови та поради. Спроби командування використовувати спецназівців як звичайне гарматне м'ясо, зокрема в битві за Шербург, викликали його рішучі протести, які увінчалися успіхом - «30-ку» більше не кидали в м’ясорубки, а відправляли на ті завдання, для яких їх і готували.

25 серпня секція Х прибула до Парижу, де все ще тривали бої, і поспішила зайняти штаб Крігсмаріне. Але - ніякого запаморочення від успіхів! Хрещеники Флемінга, не збавляючи обертів, займають ще й фабрику та підземні склади торпед в Уї та Сен-Клу. Їхніми трофеями стали новітні акустичні торпеди Т5 та ще експериментальні Т10, а також супровідна техдокументація. Тим часом секції А і В шурували по Бретані та Па-де-Кале, а окремі бійці «30-ки» (у співпраці з офіцерами французької розвідки) працювали в поті чола в районах Тулону та Страсбургу.

Поки «морські» крила загону тішилися французьким вином та панянками рискали Францією, армійці воювали в Італії. Головною базою була Імпрунета, звідки їх на парашутах закидали в ворожий тил, де командос разом з італійськими партизанами бешкетували на німецьких комунікаціях навколо Каррари, а також проводили розвідку в порту Ла Спеція.

Взимку 1944/45 командос готувалися до операцій на території безпосередньо Німеччини. З березня 45-го, діючи невеликими самостійними польовими групами (подекуди з прикомандированими офіцерами американської розвідки) на вістрі атаки альянтів, вони провели цілу низку успішних операцій, частина з яких досі засекречена. До найбільш вдалих (і відомих на сьогодні) операцій належать:
• 3 березня - захоплення заводів Schmidding-Werke під Кельном, і не просто так - а разом з техперсоналом та великою кількістю таємної документації на тему ракетної техніки та реактивних літаків
• 23 квітня - знайшли в горах Гарца документацію та прототипи обладнання підводних човнів та радарних комплексів, а біля Бад-Закса захопили професора Герберта Вагнера, творця радіокерованої ракети Henschel Hs 293
• 25 квітня - захопили в баварському замку Тамбах в Вайтрамсдорфі повний архів командування Крігсмаріне за 1850-1944 рр.
• 26 квітня - були першим підрозділом союзницьких військ, що увійшов до Бремену, де прийняли капітуляцію від бургомістра, а на верфі захопили 16 підводних човнів типу ХХІ різного ступеня готовності
• 3 травня - разом з підрозділом SAS першими увійшли до Любека
• 3 травня - відбили від есесівців корабель-в’язницю «Афіни» у Нойштадті, звільнивши шість тисяч примусових робітників, які вже 12 днів не отримували жодної їжі
• 5 травня - разом з T-Force та SAS (разом біля 500 вояків) першими увірвалися до Кіля, прийняли капітуляцію 25-тисячного гарнізону, захопили заводи та затримали Гельмута Вальтера
• 7 травня - захопили ескадрений міноносець Z-29 типу “Нарвік” (1936А) та трансатлантичний лайнер «Європа» у Бремергавені
• 9 травня - як перший підрозділ союзницьких військ увійшли до Фленсбурга, де знаходився останній уряд Рейху



З того мізеру розсекречених даних про роботу «30-ки» наприкінці війни на Європейському ТВД стає зрозумілим, що основним її завданням було полювання на нацистських вчених і технології, а також на архіви ВМС та спецслужб Рейху. Існують припущення, що насправді саме одна з «польових команд» загону захопила в Баварії Вернера фон Брауна та Вальтера Дорнбергера.

Успіхи «30-ки» призвели до того, що Флемінг добився від командування створення ще одного спецпідрозділу - «Цільової групи» (Task-Force, T-Force), бійці якого отримали розроблені автором бондіани т.зв. «Чорні книги» ("Black Books") з переліком розшукуваних технологій та мали за ціль здобуття найбільших таємниць Рейху - ядерних, реактивних та ракетних технологій. Найбільшим успіхом цієї групи стало захоплення в Кілі науково-дослідного центру з розробки двигунів для ракет, винищувачів і підводних човнів, а роль Я. Флемінга у створенні цього загону стала відома тільки у 2009 р., коли були розсекречені деякі документи про «Цільову групу». Втім, ця історія все ще чекає на своїх дослідників у майбутньому - деталі про цей спецпідрозділ досі зберігаються десь в бункерах Британії, яка не бажає розкривати подробиць про те, як «ЦГ» вже після війни шерстила Німеччину, викрадаючи колишніх нацистських вчених і підприємців, аби ті не потрапили до рук радянських спецслужб. Коли ж архіви відкриються зацікавлені зможуть дізнатися інтригуючі подробиці про те, завдяки кому і чому британська промисловість отримали потужні стимули у розробці штучних волокон, а також в сферах металургії та ракетобудування…



Секція морпіхів «30-ки» незабаром була відправлена на Далекий Схід, але капітуляція Японії унеможливила їхню активну діяльність. Утім, кружляють туманні чутки про їхні спеціальні місії в цей період у Сінгапурі, Індокитаї та Гон-Конзі, чиї результати були високо оцінені розвідкою.

У 1946 році «30-ку» розформували… Утім, у 2010 р. у складі Королівської морської піхоти була створена 30-а група використання інформації (30 Commando Information Exploitation Group, 30 Cdo IXG RM), яка вважається спадкоємцем бойових традицій хрещеників Флемінга. Новітня «30-ка» відповідає за зв'язок, інформаційні операції, розвідку, інформаційні системи та рекогносцировку.