Автобіографізм західноукраїнської феміністичної гуманітаристики
тези до міжнародної наукової конференції філософського факультету КНУ ім.Т.Шевченка "Дні науки - 2012"
Чернова Ю.О. Автобіографізм західноукраїнської феміністичної гуманітаристики // "Дні науки філософського факультету - 2012", Міжн.наук.конф. (2012 ; Київ). Міжнародна наукова конференція "
"Дні науки філософського факультету - 2012", 18-19 квіт. 2012р. : [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2012. Ч. 2. - С. 102 - 104
Актуальність дослідження: До сьогодні фемінізм як явище провокує бурхливі дискусії та зумовлює появу неоднозначних оцінок. «Жіноче питання» було і залишається актуальним: про виховання й освіту жінки, про її місце в суспільстві та родині, про її права й обов'язки, про її почуття і сподівання сперечалися й сперечаються як прихильники жіночої емансипації, так і її противники. Дослідження даної тематики провокують посилення громадської уваги до важливих питань суспільної модернізації - емансипація індивіда, самоусвідомлення жінкою її природи, можливостей та самоцінності буття.
Філософсько-світоглядні засади публіцистичної та епістолярної спадщини провідних феміністок демонструють діяльність жінок як активних історичних суб’єктів. Звернення до автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики обумовлені необхідністю простежити внутрішню історію становлення феміністичної ідеології на теренах України наприкінці ХІХ початку ХХ ст.
Ступінь розробленості теми: Дослідження теми автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики у вітчизняному науковому дискурсі висвітлюють проблеми художнього втілення ідей емансипації, жіночого ідеалу, типології жіночих образів, еволюції образу «нової жінки». Науковий дискурс, розпочатий літературознавцями (О. Телігою, С. Єфремовим, С. Павличко, Н. Зборовською, В. Агаєвою, Т. Гундоровою, Л. Таран, І. Жовтулею,), порушує питання жіночого авторства. Зокрема у вітчизняних дослідженнях переважають розвідки автобіографій провідних західноукраїнських феміністок Наталі Кобринської ( публікації О. Мельник, У. Кравченко, І. Книш, М. Грушевського, О. Кисілевської та ін.), та Ольги Кобилянської (В. Вознюк, О. Маковей, М. Денисенко, О. Гаврилюк, Білоус Н.). Філософські аспекти дослідження представляють, безпосередньо, публіцистична та епістолярна спадщина Н.Кобринської та О.Кобилянської.
Методологічною основою дослідження визначено гендерний підхід, що заснований на теорії соціокультурного та лінгвістичного авторства та спрямований передусім на подолання андроцентризму наукового дискурсу щодо західноукраїнської феміністичної гуманітаристики.
Об’єктом дослідження є публіцистична та епістолярна спадщина Н.Кобринської та О.Кобилянської
Предметом дослідження є феномен автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики.
Автобіографія як особливий вид дискурсу порушує кілька історико-філософських проблематик. З розвитком гендерних досліджень в гуманітаристиці виникає питання щодо жіночого авторства. Класифікуючи жінок-авторок, Людмила Таран відмічає дві умовні групи: «перша - ті, що пишуть у традиційному руслі патріархального дискурсу, не усвідомлюючи його «пасток». Друга - письменниці, які вириваються з загального традиційного потоку, намагаючись напрацювати нове бачення, котре відтворюють у жіночому письмі» [7]. Лінгвістична направленість даного тезису зумовлена андроцентричною сутністю українського суспільства, що надає можливість концептуально прослідкувати традиційність літературознавчих канонів. Т.Гундорова зазначила, що «Літературна традиція - не нейтральний культурний простір, а поле, де активно діє гендерна влада, а стать письменника значною мірою визначає його місце в культурній ієрархії» [2]. Варто наголосити на патріархатній сутності української літературної спадщини, яка є яскравим відображенням чоловічих прагнень та поглядів у системі ціннісної орієнтації суспільства. Жінка, підпорядковуючись проголошеним ідеалам «літературознавчого попиту», постає лише «маргінальною» особистістю. За браком власних рефлексій та кризи ідентичності замовчується й множинність жіночих ролей в громадсько-політичному, соціально-культурному житті народу, наголос у даному монолозі патріархатної традиції припадає лише на уславлення «відчайдушної домогосподарки». Звертаючись до статті О.Теліги, маємо можливість не лише підкорегувати свою (жіночу) сутність у відповідь на чоловічі прагнення, але й переконатися в світоглядних аспектах сприйняття жінки - «жінка-рабиня і жінка-вамп» [8]. Отже, андроцентризм української літературної традиції всеохоплююче позбавив випрацювання в жінці будь-яких наративів соціально-культурної та громадянсько-політичної вартості.
Відкритим залишається питання щодо ролі літератури в житті західноукраїнських панянок. Юридичний статус жінок у контексті правової культури Австро-Угорської імперії у ХІХ ст. не передбачав отримання жінкою освіти, про що свого часу напише Н.Кобринська у листі до Олени Пчілки: ««Перед нашим жіноцтвом замкнена дорога до вищої науки, і щоби набути ширших відомостей, лишається лиш один спосіб - читання книжок» [5]. Літературною спадщиною «сучасницям» перепала доба романтизму - обдарування жіночого образу ідеєю Берегині, оспівування її жіночності, а поряд з тим ніжності, доброзичливості, турботливості, беззахисності все ж у тому «лоні чоловічої опіки». Якою ж мала постати перед суспільством «нова пані»? Своїми пересторогами поділилась Наталія Кобринська в листуванні з подругою (О.Пчілкою): «…читання книжок, та й той не доводить до пожаданих результатів. Бо у нас не лиш межи русинками, але і польками читання приносить нераз більше шкоди, як пожитку, - читають без вибору, читають що попаде... Тепер ще наше жіноцтво бриє в творах романтичної школи, і все, що новіше, реальніше, відкидається яко зле і неморальне» [5]. Однак, доба романтизму позначилась й зламом зумовлених новими віяннями історичного часу - людська особистість почала трактуватись романтиками, як вільна і творча індивідуальність. «Однією з рис романтизму ХІХ ст. була емансипація особистості, підкреслене не раз винищування свого «я», обоготворення одиниць незвичайних і геніальних», зазначив Іван Франко. [9]. Незабарилась й Наталія Кобринська з приверненням уваги до «жіночого питання» всієї творчої та інтелектуальної еліти західноукраїнського краю, зокрема Буковини. У 1884 р. з безпосередньої ініціативи Н.Кобринської засновано першу українську світську організацію «Товариство руських жінок в Станіславові». Оминаючи будь-які прояви недовіри до «жіночого питання», очільниця західноукраїнської феміністичної організації зауважує: «Я через літературу дійшла до розуміння положення жінки в суспільстві, - тож хотіла й других повести на ту дорогу» [6]. Як бачимо, поза літературним хистом, знанням тих чи інших суспільно-політичних речей, жінка завжди має можливість самоусвідомити своє «я», самоцінність свого буття. Виходячи з запропонованих жінці можливостей, Н.Кобринська вбачала найголовніші організаційні завдання тогочасного світського жіночого руху - прагнення жінок до освіти, економічної самостійності. Прикладом прагнення економічної самостійності може послугувати й позиція британської письменниці Вірджинії Вулф: «у кожної жінки, якщо вона збирається писати, повинні бути кошти і своя кімната» [1]. Проблема навіть не в наявності власної кімнати при «бажанні писати», а скоріше у наявності «власного простору» та необхідності відчувати свою незалежність та впевненість у власних силах, можливостях, в собі - як повноцінної особистості, активної громадянки суспільно-політичного життя держави. Попри намагання соціально-політичного облаштувати жіночу будущину, найважливішою справою всього життя письменниці була підготовка видання альманаху «Перший вінок» - першої у світі антології жіночої творчості зібраної, відредагованої та виданої жінками. Цей «цінний пам’ятник спроможности наших жінок» був скромно оформленим, але значимим за обсягом виданням, на 464 сторінках якого були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України.
Саме в цей час на пропозицію авторки-феміністки «впливати на розвій жіночого духа через літературу» відгукнулась й українська письменниця Ольга Кобилянська. Життєва драма славетної учениці Н.Кобринської та щирої подруги Лесі Українки, сповнила її твори емансипаційними засадами філософсько-світоглядної позиції західноукраїнського жіноцтва. «Женщина, побіч своєю природою назначеної задачі стати жінкою й матір’ю, посідає й надане тою самою природою право - бути і собі самій ціллю, іменно в тім смислі, як буває собі ціллю мужчина» - наголошувала Кобилянська на зборах «Товариства руських жінок на Буковині» у своїй доповіді 1894 року [3].
Щирий відгомін туги Ольги Кобилянської на сторінках щоденника постав реальним відображенням долі української жінки в суспільстві. Екзистенціальні переживання самотності відобразились, в творах західноукраїнської царівни, дискурсом між традиційним світоглядом та прагненням жінки до незалежності: «Межи моїми ровесницями і знайомими, в котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут вже все закінчувалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образованія, і науки, і ширшої арени діяльності» [4].
Звертаючись до власного «Я» Кобилянська, яскравим прикладом демонструє, що самобутність жінки, як особистості, існує всупереч патріархальним настановам суспільства. Власні бажання не констатують примхи примарної емансипації жінки, а запевняють, що жінка як особистість існує, навіть, при програмуванні її на беззахисність, безпомічність, невідповідність уставленим кононам сімейно-шлюбних стосунків. О.Кобилянська ніби в намаганні розвіяти установлений «патріархальний затишок» непорозуміння сутності жіночого «я». «Хто величавий та щедрий на дарунки соціальних ролей? «Мужчина - то «все», а жінка - то «нічого» [4], - навіть з вуст самого чоловіка, ніби запрограмований текст, та відповідь у даному дискурсі зовсім не барилась: « - Ми дійсно від мужчин залежні, мов ті рослини від сонця, від воздуха. Але з якої причини? Чи та причина - то незглибима, вічна загадка, до котрої і прислухатися годі?» [4]. Самоцінна, самодостатня, горда, вольова особистість, готова до боротьби із життям та до перемоги в ній «…мати таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати, як бджола; збагачувати його, збільшувати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!». [4].
Дослідження сутнісних характеристик риси та особливостей розвитку автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики кінця ХІХ - початку ХХ засвідчують, що самоідентифікація жіночого «я» сприяє розвитку автобіографічного дискурсу в українській філософсько-світоглядній традиції.
Висновки:
Проаналізувавши сучасні риси та особливості розвитку автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики кінця ХІХ - початку ХХ століть можна зробити наступні висновки:
- гендерні дослідження гуманітаристики демонструють жіноче авторство за двома критеріями: сутнісною характеристикою першого критерію є долучення жінок-письменниць до традиційного патріархатного дискурсу. Другий - створення нового дискурсу - жіночого письма, де письменниці, вириваються з загального традиційного потоку, намагаючись напрацювати нове бачення;
- андроцентризм української літературної традиції позбавив випрацювання в жінці будь-яких наративів соціально-культурної вартості.За браком власних рефлексій та кризи ідентичності замовчується множинність жіночих ролей - «маргінальною» особистістю;
- детермінування лінгвістично-культурологічного явища, як жіночий текст, відбулося в другій половині ХІХ століття, коли учасниці жіночого руху частково домоглися соціально-політичних прав і свобод. Особистісна самоідентічність сприяла випрацюванню нового літературного феміністського дискурсу, самовизначенню фізичних, інтелектуальних і моральних рис західноукраїнського жіноцтва;
- Ольга Кобилянська актуалізувала світоглядні емансипаційні тенденції українського суспільства кінця XIX - початку XX ст. Екзистенційні переживання, у творчості авторки, відобразили необхідність подолати маргінальне становище жінки в патріархальному світі та звернули увагу на значущість впровадження конструктивної парадигми розвитку гендерної рівності в українській культурі;
- автобіографічна та публіцистична спадщина О.Кобилянської засвідчує, що самобутність жінки, як особистості, існує всупереч патріархальним настановам суспільства. Порушуючи андроцентрочний дискурс української літературної традиції, авторка заявляє про ідею «нової жінки». Долаючи маргінальне становище в патріархальному світі, «нова жінка» розвіює установлений «патріархальний затишок» непорозуміння сутності жіночого «я».
- самоідентифікація жіночого «я» сприяє розвитку автобіографічного дискурсу в українській філософсько-світоглядній традиції.
Список літератури:
1.Вулф В. Власний простір. //Вірджинія Вулф. Власний простір. - К.: Альтернативи, 1999 - С.
2.Гундорова Т. Критика культури і міт „батьківства” // ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів, Літопис, 1997. - С.54-72
3.Кобилянська О. Дещо про ідею жіночого руху//Кобилянська О. Твори: у 5 т
4.Кобилянська О. Твори: У 3 т. - К.: Дніпро, 1977.
5.Кобринська Н. Автобіографія//Кобринська Н. Вибрані твори. - с.317
6.Кобринська Н. “Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіславові” // Вибрані твори. - Київ - 1958. - с. 316-317
7.Таран Л. «Бути самій собі ціллю»: Автобіографізм у творчості сучасних жінок-авторів. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ІХ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва 2 - 3 червня 2011 р. Том І
8.Теліга О. «Якими нас прагните». Збірник. Ред. Олег Жданович. Детройт: Український золотий хрест в ЗСА, 1977. ст. 65-77.
9.Франко І. Етнологія та історія літератури // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Київ, 1980. - Т.27. - С. 277
10.Чернова Ю. Філософсько-світоглядні засади формування ідеї «нової жінки» у творчості Ольги Кобилянської // Українознавчий альманах. випуск 6. - Київ, 2011. - с. 162-166
Чернова Ю.О. Автобіографізм західноукраїнської феміністичної гуманітаристики // "Дні науки філософського факультету - 2012", Міжн.наук.конф. (2012 ; Київ). Міжнародна наукова конференція "
"Дні науки філософського факультету - 2012", 18-19 квіт. 2012р. : [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2012. Ч. 2. - С. 102 - 104
Актуальність дослідження: До сьогодні фемінізм як явище провокує бурхливі дискусії та зумовлює появу неоднозначних оцінок. «Жіноче питання» було і залишається актуальним: про виховання й освіту жінки, про її місце в суспільстві та родині, про її права й обов'язки, про її почуття і сподівання сперечалися й сперечаються як прихильники жіночої емансипації, так і її противники. Дослідження даної тематики провокують посилення громадської уваги до важливих питань суспільної модернізації - емансипація індивіда, самоусвідомлення жінкою її природи, можливостей та самоцінності буття.
Філософсько-світоглядні засади публіцистичної та епістолярної спадщини провідних феміністок демонструють діяльність жінок як активних історичних суб’єктів. Звернення до автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики обумовлені необхідністю простежити внутрішню історію становлення феміністичної ідеології на теренах України наприкінці ХІХ початку ХХ ст.
Ступінь розробленості теми: Дослідження теми автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики у вітчизняному науковому дискурсі висвітлюють проблеми художнього втілення ідей емансипації, жіночого ідеалу, типології жіночих образів, еволюції образу «нової жінки». Науковий дискурс, розпочатий літературознавцями (О. Телігою, С. Єфремовим, С. Павличко, Н. Зборовською, В. Агаєвою, Т. Гундоровою, Л. Таран, І. Жовтулею,), порушує питання жіночого авторства. Зокрема у вітчизняних дослідженнях переважають розвідки автобіографій провідних західноукраїнських феміністок Наталі Кобринської ( публікації О. Мельник, У. Кравченко, І. Книш, М. Грушевського, О. Кисілевської та ін.), та Ольги Кобилянської (В. Вознюк, О. Маковей, М. Денисенко, О. Гаврилюк, Білоус Н.). Філософські аспекти дослідження представляють, безпосередньо, публіцистична та епістолярна спадщина Н.Кобринської та О.Кобилянської.
Методологічною основою дослідження визначено гендерний підхід, що заснований на теорії соціокультурного та лінгвістичного авторства та спрямований передусім на подолання андроцентризму наукового дискурсу щодо західноукраїнської феміністичної гуманітаристики.
Об’єктом дослідження є публіцистична та епістолярна спадщина Н.Кобринської та О.Кобилянської
Предметом дослідження є феномен автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики.
Автобіографія як особливий вид дискурсу порушує кілька історико-філософських проблематик. З розвитком гендерних досліджень в гуманітаристиці виникає питання щодо жіночого авторства. Класифікуючи жінок-авторок, Людмила Таран відмічає дві умовні групи: «перша - ті, що пишуть у традиційному руслі патріархального дискурсу, не усвідомлюючи його «пасток». Друга - письменниці, які вириваються з загального традиційного потоку, намагаючись напрацювати нове бачення, котре відтворюють у жіночому письмі» [7]. Лінгвістична направленість даного тезису зумовлена андроцентричною сутністю українського суспільства, що надає можливість концептуально прослідкувати традиційність літературознавчих канонів. Т.Гундорова зазначила, що «Літературна традиція - не нейтральний культурний простір, а поле, де активно діє гендерна влада, а стать письменника значною мірою визначає його місце в культурній ієрархії» [2]. Варто наголосити на патріархатній сутності української літературної спадщини, яка є яскравим відображенням чоловічих прагнень та поглядів у системі ціннісної орієнтації суспільства. Жінка, підпорядковуючись проголошеним ідеалам «літературознавчого попиту», постає лише «маргінальною» особистістю. За браком власних рефлексій та кризи ідентичності замовчується й множинність жіночих ролей в громадсько-політичному, соціально-культурному житті народу, наголос у даному монолозі патріархатної традиції припадає лише на уславлення «відчайдушної домогосподарки». Звертаючись до статті О.Теліги, маємо можливість не лише підкорегувати свою (жіночу) сутність у відповідь на чоловічі прагнення, але й переконатися в світоглядних аспектах сприйняття жінки - «жінка-рабиня і жінка-вамп» [8]. Отже, андроцентризм української літературної традиції всеохоплююче позбавив випрацювання в жінці будь-яких наративів соціально-культурної та громадянсько-політичної вартості.
Відкритим залишається питання щодо ролі літератури в житті західноукраїнських панянок. Юридичний статус жінок у контексті правової культури Австро-Угорської імперії у ХІХ ст. не передбачав отримання жінкою освіти, про що свого часу напише Н.Кобринська у листі до Олени Пчілки: ««Перед нашим жіноцтвом замкнена дорога до вищої науки, і щоби набути ширших відомостей, лишається лиш один спосіб - читання книжок» [5]. Літературною спадщиною «сучасницям» перепала доба романтизму - обдарування жіночого образу ідеєю Берегині, оспівування її жіночності, а поряд з тим ніжності, доброзичливості, турботливості, беззахисності все ж у тому «лоні чоловічої опіки». Якою ж мала постати перед суспільством «нова пані»? Своїми пересторогами поділилась Наталія Кобринська в листуванні з подругою (О.Пчілкою): «…читання книжок, та й той не доводить до пожаданих результатів. Бо у нас не лиш межи русинками, але і польками читання приносить нераз більше шкоди, як пожитку, - читають без вибору, читають що попаде... Тепер ще наше жіноцтво бриє в творах романтичної школи, і все, що новіше, реальніше, відкидається яко зле і неморальне» [5]. Однак, доба романтизму позначилась й зламом зумовлених новими віяннями історичного часу - людська особистість почала трактуватись романтиками, як вільна і творча індивідуальність. «Однією з рис романтизму ХІХ ст. була емансипація особистості, підкреслене не раз винищування свого «я», обоготворення одиниць незвичайних і геніальних», зазначив Іван Франко. [9]. Незабарилась й Наталія Кобринська з приверненням уваги до «жіночого питання» всієї творчої та інтелектуальної еліти західноукраїнського краю, зокрема Буковини. У 1884 р. з безпосередньої ініціативи Н.Кобринської засновано першу українську світську організацію «Товариство руських жінок в Станіславові». Оминаючи будь-які прояви недовіри до «жіночого питання», очільниця західноукраїнської феміністичної організації зауважує: «Я через літературу дійшла до розуміння положення жінки в суспільстві, - тож хотіла й других повести на ту дорогу» [6]. Як бачимо, поза літературним хистом, знанням тих чи інших суспільно-політичних речей, жінка завжди має можливість самоусвідомити своє «я», самоцінність свого буття. Виходячи з запропонованих жінці можливостей, Н.Кобринська вбачала найголовніші організаційні завдання тогочасного світського жіночого руху - прагнення жінок до освіти, економічної самостійності. Прикладом прагнення економічної самостійності може послугувати й позиція британської письменниці Вірджинії Вулф: «у кожної жінки, якщо вона збирається писати, повинні бути кошти і своя кімната» [1]. Проблема навіть не в наявності власної кімнати при «бажанні писати», а скоріше у наявності «власного простору» та необхідності відчувати свою незалежність та впевненість у власних силах, можливостях, в собі - як повноцінної особистості, активної громадянки суспільно-політичного життя держави. Попри намагання соціально-політичного облаштувати жіночу будущину, найважливішою справою всього життя письменниці була підготовка видання альманаху «Перший вінок» - першої у світі антології жіночої творчості зібраної, відредагованої та виданої жінками. Цей «цінний пам’ятник спроможности наших жінок» був скромно оформленим, але значимим за обсягом виданням, на 464 сторінках якого були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України.
Саме в цей час на пропозицію авторки-феміністки «впливати на розвій жіночого духа через літературу» відгукнулась й українська письменниця Ольга Кобилянська. Життєва драма славетної учениці Н.Кобринської та щирої подруги Лесі Українки, сповнила її твори емансипаційними засадами філософсько-світоглядної позиції західноукраїнського жіноцтва. «Женщина, побіч своєю природою назначеної задачі стати жінкою й матір’ю, посідає й надане тою самою природою право - бути і собі самій ціллю, іменно в тім смислі, як буває собі ціллю мужчина» - наголошувала Кобилянська на зборах «Товариства руських жінок на Буковині» у своїй доповіді 1894 року [3].
Щирий відгомін туги Ольги Кобилянської на сторінках щоденника постав реальним відображенням долі української жінки в суспільстві. Екзистенціальні переживання самотності відобразились, в творах західноукраїнської царівни, дискурсом між традиційним світоглядом та прагненням жінки до незалежності: «Межи моїми ровесницями і знайомими, в котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут вже все закінчувалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образованія, і науки, і ширшої арени діяльності» [4].
Звертаючись до власного «Я» Кобилянська, яскравим прикладом демонструє, що самобутність жінки, як особистості, існує всупереч патріархальним настановам суспільства. Власні бажання не констатують примхи примарної емансипації жінки, а запевняють, що жінка як особистість існує, навіть, при програмуванні її на беззахисність, безпомічність, невідповідність уставленим кононам сімейно-шлюбних стосунків. О.Кобилянська ніби в намаганні розвіяти установлений «патріархальний затишок» непорозуміння сутності жіночого «я». «Хто величавий та щедрий на дарунки соціальних ролей? «Мужчина - то «все», а жінка - то «нічого» [4], - навіть з вуст самого чоловіка, ніби запрограмований текст, та відповідь у даному дискурсі зовсім не барилась: « - Ми дійсно від мужчин залежні, мов ті рослини від сонця, від воздуха. Але з якої причини? Чи та причина - то незглибима, вічна загадка, до котрої і прислухатися годі?» [4]. Самоцінна, самодостатня, горда, вольова особистість, готова до боротьби із життям та до перемоги в ній «…мати таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати, як бджола; збагачувати його, збільшувати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!». [4].
Дослідження сутнісних характеристик риси та особливостей розвитку автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики кінця ХІХ - початку ХХ засвідчують, що самоідентифікація жіночого «я» сприяє розвитку автобіографічного дискурсу в українській філософсько-світоглядній традиції.
Висновки:
Проаналізувавши сучасні риси та особливості розвитку автобіографізму західноукраїнської феміністичної гуманітаристики кінця ХІХ - початку ХХ століть можна зробити наступні висновки:
- гендерні дослідження гуманітаристики демонструють жіноче авторство за двома критеріями: сутнісною характеристикою першого критерію є долучення жінок-письменниць до традиційного патріархатного дискурсу. Другий - створення нового дискурсу - жіночого письма, де письменниці, вириваються з загального традиційного потоку, намагаючись напрацювати нове бачення;
- андроцентризм української літературної традиції позбавив випрацювання в жінці будь-яких наративів соціально-культурної вартості.За браком власних рефлексій та кризи ідентичності замовчується множинність жіночих ролей - «маргінальною» особистістю;
- детермінування лінгвістично-культурологічного явища, як жіночий текст, відбулося в другій половині ХІХ століття, коли учасниці жіночого руху частково домоглися соціально-політичних прав і свобод. Особистісна самоідентічність сприяла випрацюванню нового літературного феміністського дискурсу, самовизначенню фізичних, інтелектуальних і моральних рис західноукраїнського жіноцтва;
- Ольга Кобилянська актуалізувала світоглядні емансипаційні тенденції українського суспільства кінця XIX - початку XX ст. Екзистенційні переживання, у творчості авторки, відобразили необхідність подолати маргінальне становище жінки в патріархальному світі та звернули увагу на значущість впровадження конструктивної парадигми розвитку гендерної рівності в українській культурі;
- автобіографічна та публіцистична спадщина О.Кобилянської засвідчує, що самобутність жінки, як особистості, існує всупереч патріархальним настановам суспільства. Порушуючи андроцентрочний дискурс української літературної традиції, авторка заявляє про ідею «нової жінки». Долаючи маргінальне становище в патріархальному світі, «нова жінка» розвіює установлений «патріархальний затишок» непорозуміння сутності жіночого «я».
- самоідентифікація жіночого «я» сприяє розвитку автобіографічного дискурсу в українській філософсько-світоглядній традиції.
Список літератури:
1.Вулф В. Власний простір. //Вірджинія Вулф. Власний простір. - К.: Альтернативи, 1999 - С.
2.Гундорова Т. Критика культури і міт „батьківства” // ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів, Літопис, 1997. - С.54-72
3.Кобилянська О. Дещо про ідею жіночого руху//Кобилянська О. Твори: у 5 т
4.Кобилянська О. Твори: У 3 т. - К.: Дніпро, 1977.
5.Кобринська Н. Автобіографія//Кобринська Н. Вибрані твори. - с.317
6.Кобринська Н. “Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіславові” // Вибрані твори. - Київ - 1958. - с. 316-317
7.Таран Л. «Бути самій собі ціллю»: Автобіографізм у творчості сучасних жінок-авторів. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ІХ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва 2 - 3 червня 2011 р. Том І
8.Теліга О. «Якими нас прагните». Збірник. Ред. Олег Жданович. Детройт: Український золотий хрест в ЗСА, 1977. ст. 65-77.
9.Франко І. Етнологія та історія літератури // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Київ, 1980. - Т.27. - С. 277
10.Чернова Ю. Філософсько-світоглядні засади формування ідеї «нової жінки» у творчості Ольги Кобилянської // Українознавчий альманах. випуск 6. - Київ, 2011. - с. 162-166