Як мрії ЗБУВАЮТЬСЯ
1. Художниця
Якось я сидів в кімнаті і уявляв на стіні, де висить коврик - Марту, що її розмальовує. Чим не мрія?
Кімната тоді була просторою, з величезними вікнами, і багато світла. І Марта. О, Марта.! Я тоді був просто закоханий в неї - вся така розігріта, в фарбі. А як вона пахла..! Просто божевілля якесь. Її в той момент так і хотілося - теплу, свіжу - всю і одразу, прямо тут. Вже.
Сидить собі в стіні і отак обертається, коли помічає, шо зайшов. Там, звичайно, ще багато деталей, та цих доста. Розумієш, мала? Хімія
Той образ художниці виник у мене, може з якогось фільму, де хтось малював стіну, чи ше шось, та Марту я точно такою пам’ятаю (теплою, з тими ж відчуттями і бажаннями) коли сиділа вона в мене на кухні. В сукенці (що рідкість для неї), щось говорила мені таке своє, а я, глухий - в прямому значенні цього слова, просто божеволів від її стану - тепло-вологого і пряного аромату. Такого притаманного, лише цього, що викликає подібні стани.
О, доречі. Марта - художниця
Звичайно, тоді це була хороша фантазія. Мені дуже сподобалось.
Кожен з нас є цілим всесвітом. Що притягує-відштовхує (елементарна фізика). Всі обертаються навколо тебе, і ти навколо кожного. Люди ж, то такі собі мобільники. Цілі приймачі-передавачі. І кожен має свій номер (частоту). І можем дзвонити одне до одного (налаштовуватись). Ми щомиті передаєм тисячі сигналів, і приймаємо. Таке все пов'язане.
Через певний час, я опинився у Львові і познайомився з одною художницею, Сашею, з якою жив в одному будинку і ще декількома мандрівниками.
Почну з того, що цей будинок, коли я там поселився, - вважав своїм домом, як і квартиру, у якій появилася фантазія з Мартою, і яку вона там розмальовувала. Походу, варто згадати й Віку, з якою в мене були також теплі близькі стосунки. Ця дівчинка, поки поселилася з нами, жила в квартирі, розмальованій власноручно! Звичайно, тоді я на це ніяк не звернув уваги. І шо? То ж тепер, згадуючи частинки життя, помічаю: а мрії то ж всі таки збуваються. Ось не лише, а й і в такий спосіб. ^__^
Якось, зайшовши черговий раз додому у Львові, я побачив Сашу, що стоїть біля стіни і малює. І погляд ТОЙ САМИЙ. І запах. - божевілля якесь.
Якось я сидів в кімнаті і уявляв на стіні, де висить коврик - Марту, що її розмальовує. Чим не мрія?
Кімната тоді була просторою, з величезними вікнами, і багато світла. І Марта. О, Марта.! Я тоді був просто закоханий в неї - вся така розігріта, в фарбі. А як вона пахла..! Просто божевілля якесь. Її в той момент так і хотілося - теплу, свіжу - всю і одразу, прямо тут. Вже.
Сидить собі в стіні і отак обертається, коли помічає, шо зайшов. Там, звичайно, ще багато деталей, та цих доста. Розумієш, мала? Хімія
Той образ художниці виник у мене, може з якогось фільму, де хтось малював стіну, чи ше шось, та Марту я точно такою пам’ятаю (теплою, з тими ж відчуттями і бажаннями) коли сиділа вона в мене на кухні. В сукенці (що рідкість для неї), щось говорила мені таке своє, а я, глухий - в прямому значенні цього слова, просто божеволів від її стану - тепло-вологого і пряного аромату. Такого притаманного, лише цього, що викликає подібні стани.
О, доречі. Марта - художниця
Звичайно, тоді це була хороша фантазія. Мені дуже сподобалось.
Кожен з нас є цілим всесвітом. Що притягує-відштовхує (елементарна фізика). Всі обертаються навколо тебе, і ти навколо кожного. Люди ж, то такі собі мобільники. Цілі приймачі-передавачі. І кожен має свій номер (частоту). І можем дзвонити одне до одного (налаштовуватись). Ми щомиті передаєм тисячі сигналів, і приймаємо. Таке все пов'язане.
Через певний час, я опинився у Львові і познайомився з одною художницею, Сашею, з якою жив в одному будинку і ще декількома мандрівниками.
Почну з того, що цей будинок, коли я там поселився, - вважав своїм домом, як і квартиру, у якій появилася фантазія з Мартою, і яку вона там розмальовувала. Походу, варто згадати й Віку, з якою в мене були також теплі близькі стосунки. Ця дівчинка, поки поселилася з нами, жила в квартирі, розмальованій власноручно! Звичайно, тоді я на це ніяк не звернув уваги. І шо? То ж тепер, згадуючи частинки життя, помічаю: а мрії то ж всі таки збуваються. Ось не лише, а й і в такий спосіб. ^__^
Якось, зайшовши черговий раз додому у Львові, я побачив Сашу, що стоїть біля стіни і малює. І погляд ТОЙ САМИЙ. І запах. - божевілля якесь.