ЩОДО ПОБІЖНОГО МОМЕНТУ
Прекрасне побажання, аби чиновник, урядовець, став службовцем на виконанні волі не начальства а когось аморфного, що називається "народ" . Чим є державна посада в голові пересічного українця - марно мовити. І що, хтось це перелама? Хтось от просто так відмовиться від синекури? Таке враження, що об"єктивно не вистачає сили в реформаторів і варто б почати з консолідації з одночасним поширенням на регіони, збирати досить люду, аби те переломити повсюдно. Викохана сотнею років апаратна б"юрократична система здатна перетравити що завгодно і кого завгодно, але тільки не саму себе. Часткове вирішення питань, розпочате не адреналіні потоне в словах і паперах і може залишитись частковим. А по тому повернути "на круги своя" - вже діло техніки. Згадайте розхожий сюжет совєтської пропаганди, а інколи й щирого мистецтва, сюжет приходу до виконавчої влади, будь то завод, колгосп, полк чи місто малокомпетентного, але переповненого революційним натхненням "комісара", "червоного директора", "червоного дипломата" іт.п. Молоді і сильні духом тільки можуть те зробити. Батоно Міхо скористався порадою В.Гавела "Краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу і в нього получилось. Варто спробувати. Але для цього треба вводити поняття "революційна доцільність", котру на дух не сприйме просвєщонная Європа. Або падати в ноги тій самій Європі з благанням нового "плану Маршалла". Ну і, нарешті, є третій шлях, котрий називався "денацифікація", "декомунізація" , а як його назвати у випадку України - то вже питання другорядне. Головне з найголовнішого: повне відсторонення старих кадрів, як би кому образливо не було. Бо "лучшє пєрєбдєть, чєм нєдобдєть".