ПОГРАБОВАНА ОДНОКЛАСНИЦЯ.
Спілкувався по скайпу із однокласницею. 63 роки тітоньці. Наче ж іще не зовсім бабуся.
Чоловік помер в кінці восьмидесятих, когось шукати - було не до того, треба виживати і сина підіймати. Підняла, на крило поставила, вивчила - військовик в Севастополі. Яким чином - класичним човником із класичними картатими торбами. По жіночому копієчка до копієчки тулила - доробилась до кіоску, а пізніше вже до двох маленьких продуктових крамничок на базарі. В одній дві продавщиці, а в другій взагалі одна. Якби там не було - бізнес!. І якби там не було , а добавка до пенсії в масштабі одинокої старіючої жінки досить суттєва. І бойфренд, як тепер кажуть, знайшовся! Пристойний чолов"яга, льотчик в минулому, теж одинокий, получилась майже (та чого там майже?) сім"я! Стабільний, вимучено-заслужений відпочинок на старість.
Ага!
Плаче: Костя (бойфренд) ліг вирізати жовчний міхур і помер на третій день в лікарні.
Риторично питає крізь сльози, що це за країна, де люди мруть від операції жовчного міхура.
Далі більше:
- Що ж я оце робитиму, без грошей, одна в хаті?
- Та ти ж маєш постійний дохід.
- Маю постійну пенсію і більш нічого. Хоч і не мінімальна, так хіба можна прожити??
- Стривай, так а бізнес?
- Який бізнес? Нема бізнесу, 20 тисяч замість бізнесу!
- Як це?
- Так! Сказали, що ноги в одному ставку утоплять, руки в другому, а те, що лишилось, на фарш перекрутять і в моєму магазині продадуть. Забрали бізнес!
20 тисяч дали, четвертину від того, що вартий. І все.
- Так а в міліцію? А "криша"?
- А вони що, не міліція? І криша ж...
- Та як же ж так, що ж ти сидиш?
- А що я зроблю?
- ... твою мать, та їдь в Київ на Майдан!
- Кінчились мої майдани. Як човникувала та торгувала на холоді, ноги так збила, не годна я там стояти.
- А на місцевий хоч? (Діло в Полтаві).
- А толку з того місцевого... Там три каліки. Не вірю я. Може в Києві щось зміниться, то й до нашого хутора дійде...
--------------------------------------------------------
Повтішав її як зміг, та хіба втішиш?
Судячи з того і з сього - рутинна сучасна українська історія.
Не перша, не тисячна, і не остання.
--------------------------------------------------------
Питання: як відійдуть бандити , чи можна буде якось оцей весь "бєспрєдєл" переграти? Відновити справедливість? Повернути награбоване? Сльози витерти? Буде створено якийсь комітет ,що розгребе, покара і воздасть?
Чи ці питання теж риторичні?
Чоловік помер в кінці восьмидесятих, когось шукати - було не до того, треба виживати і сина підіймати. Підняла, на крило поставила, вивчила - військовик в Севастополі. Яким чином - класичним човником із класичними картатими торбами. По жіночому копієчка до копієчки тулила - доробилась до кіоску, а пізніше вже до двох маленьких продуктових крамничок на базарі. В одній дві продавщиці, а в другій взагалі одна. Якби там не було - бізнес!. І якби там не було , а добавка до пенсії в масштабі одинокої старіючої жінки досить суттєва. І бойфренд, як тепер кажуть, знайшовся! Пристойний чолов"яга, льотчик в минулому, теж одинокий, получилась майже (та чого там майже?) сім"я! Стабільний, вимучено-заслужений відпочинок на старість.
Ага!
Плаче: Костя (бойфренд) ліг вирізати жовчний міхур і помер на третій день в лікарні.
Риторично питає крізь сльози, що це за країна, де люди мруть від операції жовчного міхура.
Далі більше:
- Що ж я оце робитиму, без грошей, одна в хаті?
- Та ти ж маєш постійний дохід.
- Маю постійну пенсію і більш нічого. Хоч і не мінімальна, так хіба можна прожити??
- Стривай, так а бізнес?
- Який бізнес? Нема бізнесу, 20 тисяч замість бізнесу!
- Як це?
- Так! Сказали, що ноги в одному ставку утоплять, руки в другому, а те, що лишилось, на фарш перекрутять і в моєму магазині продадуть. Забрали бізнес!
20 тисяч дали, четвертину від того, що вартий. І все.
- Так а в міліцію? А "криша"?
- А вони що, не міліція? І криша ж...
- Та як же ж так, що ж ти сидиш?
- А що я зроблю?
- ... твою мать, та їдь в Київ на Майдан!
- Кінчились мої майдани. Як човникувала та торгувала на холоді, ноги так збила, не годна я там стояти.
- А на місцевий хоч? (Діло в Полтаві).
- А толку з того місцевого... Там три каліки. Не вірю я. Може в Києві щось зміниться, то й до нашого хутора дійде...
--------------------------------------------------------
Повтішав її як зміг, та хіба втішиш?
Судячи з того і з сього - рутинна сучасна українська історія.
Не перша, не тисячна, і не остання.
--------------------------------------------------------
Питання: як відійдуть бандити , чи можна буде якось оцей весь "бєспрєдєл" переграти? Відновити справедливість? Повернути награбоване? Сльози витерти? Буде створено якийсь комітет ,що розгребе, покара і воздасть?
Чи ці питання теж риторичні?