СТАРА ІСТОРІЯ
Давно тому послав я опис однієї своєї американської пригоди куму по імейлу. А тепер кум рекомендує викласти то в ЖЖ. Ну що ж, раз КУМ рекомендує, то... самі розумієте.
Так що - прошу:
Епіграф : Всім власникам автомобілів Хюндай!! Майбах і кадилак зіткнулись на 18 стріт та авеню Ю. Можна також дивитись наживо в інтернеті www. ….
Ще один епіграф : Кожна добра справа підлягає покаранню.
Отже : ріс в мене в горщичку, як моя мама казала „цвіток”. Я його поливав, дуже з ним не спілкувався, може тому воно почало гибіти, чахнути, шкода , а годиться викинути. Тут вступає в дію мій персональний пунктик : для мене свобода є цінністю універсальною, тому вирішив я посадити те нещастя десь на волі, в затишному місці. Там його хробачки підгризуть, пташечки обсеруть, дощик покропить, гляди й оклигає. А під осінь поїду проінспектую і якщо одужало - назад до хати заберу.
Сказано - зроблено. Сів я в свій кадилак , взяв ніж копати ямку та сам „цвіток” і поїхав якраз в те місце, де я пікнікував, що, власне, і дозволило мені назвати це печальне оповідання продовженням пікніку.
Приїхав я в лісок, звернув на травичку і влетів у протикадилачний рів. Не ополченці копали, профі.. Замаскували добряче. Та не просто влетів, а сів бампером і черевом на грунт.
Поповзав я навкруги навколішки, оббрьохався, а із шанцевого маю тільки ніж складаний.
Треба відкопувати бампер, бо як рачкувати, то він відірветься. Ну а тоді вже про все інше думати.
Давай копати. Ножем. На фото це вже я і траву в рівчаку обтоптав і бампер трохи відкопав. Трохи, бо з”явився коп на „Дюранго”. Один, зате із цюцьком позаду.
Приїхав і стоїть. Я встав, іду до нього, а вівчур почав гавкати на мене. Я гарикнув : „Полкан, свої !”
Пес замовк. Поліцай так непривітно пита : Що ти йому сказав ? Кажу, в СССР всі службові собаки мали військові ранги. До генерала не знаю, щоб хтось дослужився. Так що „колонел” найвище для них звання. Я вашого пса назвав полковником, з чого він дуже втішився і замовк щасливий. Дуже підозріливо на мене дивиться і пита документи. Даю. Роздивляється, коли бачу - посмішка від вуха до вуха. Каже : я маю таку саму страхову компанію, як і ти. Це значить, що він теж має старовинний автомобіль, бо такі страхують тільки певні компанії. Ну, вилазить він з авта і давай два однакових придурки мало не обніматись. Специфічна розмова, охи-ахи, як баби коло колодязя. У нього, виявляється, джип Вілліс-Оверленд з 1951 року, часів Корейської війни. Я ж давай розпитувати, він давай розказувати, яка внього справжня лампова радіостанція тих часів, та які троси - лопати і т.і. Також має сержантський мундир і карабін, з яким на шоу виїжджає.
Мені дійсно цікаво, по-перше, а по-друге, він бачить, що я компетентний , давай про американський автопром взагалі, а тоді в подробицях. Дуже добре поспілкувались. Далі більше. Виявляється, він має ще одного джипа, вже сучасного, Ренглер в модифікації „Сахара”. Це найпотужніший (6,4 л, понижені передаточні, спеціальні великі колеса з автопідкачкою і т.п.) із ренглерів, а вправляє він оффроуд. Кохається в тій багнюці, не пропускає жодного шоу чи змагання в навколишніх штатах. Між іншим, їздить по 4 категорії. Це дійсно круто. Всього їх шість і треба мати кваліфікацію на те. Я, наприклад, із всім моїм досвідом савєцького бездоріжжя по третьому вже не проїду, який мені джип не давай.
Добре поалялякали ще про оффроуд, коротше, в сумі точно хвилин сорок пройшло. Поки не наговорились. За цей час мало не породичались. Ну, від оффроуд природнім шляхом добралися до мого випадку - теж оффроуд. Підійшли, обдивились і спільно виробили тактику : бампер відкопати, викопати ямку під домкрат (я маю гідравлічний, що було одобрено. Бо професійно). Підважити. Тоді під колеса підкласти колоди - і вуаля ! Про те, що можна зачепити мене доджем, якось мови не було. Ну, мало що, машина казьонна... Коротше, кажу, давай лопату ! А у них в машині крім дробовика ще ціла купа всякого необхідного реманенту мусить бути, лопата обов”язково. А він каже - не дам.
Далі діалог :
- Що значить „не дам”, я сам копатиму, скільки там тої роботи.
- Ти не можеш того робити, бо потратиш дерен, траву.
- ........................
- Я не можу тобі того дозволити. Це зона відпочинку-заповідник, і цього не можна.
- Але я , клянусь, зроблю все як було. Дерен акуратно виріжу а тоді на місце прилаштую, все буде ідеально.
- Ні!
- Слухай. Я все розумію, маю респект до права : обіцяю приїхати сюди в вікенд і попрацювати на громадську користь (нам із суботниками не звикати), найду що робити.
- Вірю ! Ти гарний чоловік, але того робити не можна, я не можу того дозволити, то мій обов”язок те пильнувати !
- (Про себе) - п......ць, зіткнення цивілізацій.
- Давай так : ти даєш мені лопату і щезаєш на 15 хвилин, коли вернешся, отримаєш назад лопату.
- Як це ?! Я ж знатиму, що ти тут копаєш, а я не можу того дозволити !
- .............................................( !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!).............................................
- То що ти мені пропонуєш ? Ти коп, ти мусиш мені допомогти.
- Я знаю дешевого джекера, зараз подзвоню.
Ради нема. Дзвонить.Десять хвилин, поки джекер їде, ми не розмовляємо. Я ображений набурмосився, коп теж не в дусі. Не думаю проте, що йому совісно було. Приїждає веселий чувачок на траку, слідом за ним ще один зівака. Мабуть той, що в поліцію стукнув.
Подивився веселий чувачок і каже : 90 доларів, 95 центів. Скільки ?!?!?! Ти, кажу, не гарячкуй. Дай мені гачка із твоєї лебідки, я сам причеплю. Ти тільки смикнеш, це 10 секунд. Тільки дай реальну ціну. Кажу копу : Ти ж казав, дешевий, а він он які гроші править ! Краще на ті гроші ми б з тобою доброго коньяку випили ! Поліцай почервонів, аж я перелякався і каже : я того не чув, що ти мені хабаря пропонуєш, бо я мушу на тебе кайданки одягти і до судді відвезти ! Господи, та який хабар ? Я ж до тебе неофіційно ! Гаразд, каже, я тобі дам номер свого телефону і ввечері поговоримо неофіційно. Але зараз тебе звільнити - це справа офіційна. Джекер тим часом опустив свою платформу, причепив до кадилака, вткнув нейтралку, смикнув - так і сталося - 10 секунд. Дав йому кредитку, він виписав квитанцію. 90.95 !
Попрощався я холодно, телефона не взяв, але домовились, що зустрінемось на шоу античних авто.
Поїхав додому, злий і брудний. По дорозі зупинився в китайському ресторанчику замовив на винос курячі крильця із фритками, сів на лавку і думаю : Блін, щоб я коли ще квіти пересаджував! Дуже дорого, не можу того собі дозволити.
Тут я кинувся, а де ж рослинка ? А в багажнику ! Ех, як відкрив я багажник, як пожбурив її до урни !
Кінець.
Так що - прошу:
Епіграф : Всім власникам автомобілів Хюндай!! Майбах і кадилак зіткнулись на 18 стріт та авеню Ю. Можна також дивитись наживо в інтернеті www. ….
Ще один епіграф : Кожна добра справа підлягає покаранню.
Отже : ріс в мене в горщичку, як моя мама казала „цвіток”. Я його поливав, дуже з ним не спілкувався, може тому воно почало гибіти, чахнути, шкода , а годиться викинути. Тут вступає в дію мій персональний пунктик : для мене свобода є цінністю універсальною, тому вирішив я посадити те нещастя десь на волі, в затишному місці. Там його хробачки підгризуть, пташечки обсеруть, дощик покропить, гляди й оклигає. А під осінь поїду проінспектую і якщо одужало - назад до хати заберу.
Сказано - зроблено. Сів я в свій кадилак , взяв ніж копати ямку та сам „цвіток” і поїхав якраз в те місце, де я пікнікував, що, власне, і дозволило мені назвати це печальне оповідання продовженням пікніку.
Приїхав я в лісок, звернув на травичку і влетів у протикадилачний рів. Не ополченці копали, профі.. Замаскували добряче. Та не просто влетів, а сів бампером і черевом на грунт.
Поповзав я навкруги навколішки, оббрьохався, а із шанцевого маю тільки ніж складаний.
Треба відкопувати бампер, бо як рачкувати, то він відірветься. Ну а тоді вже про все інше думати.
Давай копати. Ножем. На фото це вже я і траву в рівчаку обтоптав і бампер трохи відкопав. Трохи, бо з”явився коп на „Дюранго”. Один, зате із цюцьком позаду.
Приїхав і стоїть. Я встав, іду до нього, а вівчур почав гавкати на мене. Я гарикнув : „Полкан, свої !”
Пес замовк. Поліцай так непривітно пита : Що ти йому сказав ? Кажу, в СССР всі службові собаки мали військові ранги. До генерала не знаю, щоб хтось дослужився. Так що „колонел” найвище для них звання. Я вашого пса назвав полковником, з чого він дуже втішився і замовк щасливий. Дуже підозріливо на мене дивиться і пита документи. Даю. Роздивляється, коли бачу - посмішка від вуха до вуха. Каже : я маю таку саму страхову компанію, як і ти. Це значить, що він теж має старовинний автомобіль, бо такі страхують тільки певні компанії. Ну, вилазить він з авта і давай два однакових придурки мало не обніматись. Специфічна розмова, охи-ахи, як баби коло колодязя. У нього, виявляється, джип Вілліс-Оверленд з 1951 року, часів Корейської війни. Я ж давай розпитувати, він давай розказувати, яка внього справжня лампова радіостанція тих часів, та які троси - лопати і т.і. Також має сержантський мундир і карабін, з яким на шоу виїжджає.
Мені дійсно цікаво, по-перше, а по-друге, він бачить, що я компетентний , давай про американський автопром взагалі, а тоді в подробицях. Дуже добре поспілкувались. Далі більше. Виявляється, він має ще одного джипа, вже сучасного, Ренглер в модифікації „Сахара”. Це найпотужніший (6,4 л, понижені передаточні, спеціальні великі колеса з автопідкачкою і т.п.) із ренглерів, а вправляє він оффроуд. Кохається в тій багнюці, не пропускає жодного шоу чи змагання в навколишніх штатах. Між іншим, їздить по 4 категорії. Це дійсно круто. Всього їх шість і треба мати кваліфікацію на те. Я, наприклад, із всім моїм досвідом савєцького бездоріжжя по третьому вже не проїду, який мені джип не давай.
Добре поалялякали ще про оффроуд, коротше, в сумі точно хвилин сорок пройшло. Поки не наговорились. За цей час мало не породичались. Ну, від оффроуд природнім шляхом добралися до мого випадку - теж оффроуд. Підійшли, обдивились і спільно виробили тактику : бампер відкопати, викопати ямку під домкрат (я маю гідравлічний, що було одобрено. Бо професійно). Підважити. Тоді під колеса підкласти колоди - і вуаля ! Про те, що можна зачепити мене доджем, якось мови не було. Ну, мало що, машина казьонна... Коротше, кажу, давай лопату ! А у них в машині крім дробовика ще ціла купа всякого необхідного реманенту мусить бути, лопата обов”язково. А він каже - не дам.
Далі діалог :
- Що значить „не дам”, я сам копатиму, скільки там тої роботи.
- Ти не можеш того робити, бо потратиш дерен, траву.
- ........................
- Я не можу тобі того дозволити. Це зона відпочинку-заповідник, і цього не можна.
- Але я , клянусь, зроблю все як було. Дерен акуратно виріжу а тоді на місце прилаштую, все буде ідеально.
- Ні!
- Слухай. Я все розумію, маю респект до права : обіцяю приїхати сюди в вікенд і попрацювати на громадську користь (нам із суботниками не звикати), найду що робити.
- Вірю ! Ти гарний чоловік, але того робити не можна, я не можу того дозволити, то мій обов”язок те пильнувати !
- (Про себе) - п......ць, зіткнення цивілізацій.
- Давай так : ти даєш мені лопату і щезаєш на 15 хвилин, коли вернешся, отримаєш назад лопату.
- Як це ?! Я ж знатиму, що ти тут копаєш, а я не можу того дозволити !
- .............................................( !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!).............................................
- То що ти мені пропонуєш ? Ти коп, ти мусиш мені допомогти.
- Я знаю дешевого джекера, зараз подзвоню.
Ради нема. Дзвонить.Десять хвилин, поки джекер їде, ми не розмовляємо. Я ображений набурмосився, коп теж не в дусі. Не думаю проте, що йому совісно було. Приїждає веселий чувачок на траку, слідом за ним ще один зівака. Мабуть той, що в поліцію стукнув.
Подивився веселий чувачок і каже : 90 доларів, 95 центів. Скільки ?!?!?! Ти, кажу, не гарячкуй. Дай мені гачка із твоєї лебідки, я сам причеплю. Ти тільки смикнеш, це 10 секунд. Тільки дай реальну ціну. Кажу копу : Ти ж казав, дешевий, а він он які гроші править ! Краще на ті гроші ми б з тобою доброго коньяку випили ! Поліцай почервонів, аж я перелякався і каже : я того не чув, що ти мені хабаря пропонуєш, бо я мушу на тебе кайданки одягти і до судді відвезти ! Господи, та який хабар ? Я ж до тебе неофіційно ! Гаразд, каже, я тобі дам номер свого телефону і ввечері поговоримо неофіційно. Але зараз тебе звільнити - це справа офіційна. Джекер тим часом опустив свою платформу, причепив до кадилака, вткнув нейтралку, смикнув - так і сталося - 10 секунд. Дав йому кредитку, він виписав квитанцію. 90.95 !
Попрощався я холодно, телефона не взяв, але домовились, що зустрінемось на шоу античних авто.
Поїхав додому, злий і брудний. По дорозі зупинився в китайському ресторанчику замовив на винос курячі крильця із фритками, сів на лавку і думаю : Блін, щоб я коли ще квіти пересаджував! Дуже дорого, не можу того собі дозволити.
Тут я кинувся, а де ж рослинка ? А в багажнику ! Ех, як відкрив я багажник, як пожбурив її до урни !
Кінець.