А говорят, нет у нас поэзии
Originally posted by ukrfan at А говорят, нет у нас поэзии
Оригинал взят у pan_andriy в Коли чистиш зброю
Борис Гуменюк
Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно.
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою - у тебе нема і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз
І стаєте ви суть одно.
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери - пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно.
Марійка
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила бо він її ніколи не обманював
А коли за від'їжджаючою автівкою здійнялася курява
Зомліла коло воріт.
Потім минула вічність
А коли почали гинути ті хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
А потім він сказав - почекай ще одну вічність
Ти жінка ти зможеш
І записався в батальйон.
Минає ще одна вічність
Кожної неділі перед тим як йти до церкви
Мати заплітає Марійці косу і дивується
Що в її 19 у неї так багато сивого волосся
А цього разу нащось згадує бабусину сестру тітку Теклю
Яка ще на ту війну провела хлопця
А він не повернувся
На все життя залишилася самою
Хоч би дитину була він нього народила
А так - що ж.
В дорогу Марійку проводжало все село
Найняли автівку з водієм за бензину
(Чоловік категорично відмовився взяти бодай якісь гроші)
І два дні зносили -
Сало крупу борошно цукор мед олію
Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)
Проскурки із Зарваниці
Білизну чай каву
І все що Бог послав у селі людям
Всього 5 тон.
Андрійко
Назвемо його Андрійко
Хоча бійцю не можна мати імені
У нього лише позивний і псевдо
Від самого ранку драяв руки
І обличчя і волосся і взуття і одяг
Від порохових газів від землі яка пов'їдалася в шкіру
Від мастил якими чистив зброю
І від війни яка в*їлася в серце
Особливо від війни.
Милом пральним порошком піском шампунем
Лимонним соком і бозна-чим.
Ви пробували колись в душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки.
Посічені з обламаними нігтями з болючими занозами з мозолями
Які від зброї з*являються не там де це буває зазвичай
Від лопати чи граблів.
Він був занадто юний щоб розуміти
Що його руки мріє виліпити кожен скульптор
Його руки мріє оспівати кожен поет
В таких руках мріє опинитися кожна жінка
Тому що у нього були руки чоловіка воїна
Бога війни.
Коли Марійка з*явилася в розташуванні батальйону
Її зустріли радісними вигуками і свистом
Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики
Яка зібрала все олімпійське золото
Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще?
Коли проводжали зніяковілого Андрійка
На побачення з Марійкою
Кожен намагався доторкнутися до нього поплескати по плечу
Мовляв давай мужик ми у тебе віримо покажи себе
Будемо тримати за тебе кулаки.
Андрійко повернувся рано-вранці
Навшпиньках пройшов до свого спальника
Щоб нікого не потривожити
Склав у кутку зброю
Бо бійцю навіть на побачення не можна без зброї
А коли побачив що я не сплю
Самими губами прошепотів одну-єдину фразу -
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?
Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну.
https://www.facebook.com/borys.humenyuk/posts/1439535209645154
Оригинал взят у pan_andriy в Коли чистиш зброю
Борис Гуменюк
Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно.
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою - у тебе нема і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз
І стаєте ви суть одно.
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери - пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно.
Марійка
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила бо він її ніколи не обманював
А коли за від'їжджаючою автівкою здійнялася курява
Зомліла коло воріт.
Потім минула вічність
А коли почали гинути ті хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
А потім він сказав - почекай ще одну вічність
Ти жінка ти зможеш
І записався в батальйон.
Минає ще одна вічність
Кожної неділі перед тим як йти до церкви
Мати заплітає Марійці косу і дивується
Що в її 19 у неї так багато сивого волосся
А цього разу нащось згадує бабусину сестру тітку Теклю
Яка ще на ту війну провела хлопця
А він не повернувся
На все життя залишилася самою
Хоч би дитину була він нього народила
А так - що ж.
В дорогу Марійку проводжало все село
Найняли автівку з водієм за бензину
(Чоловік категорично відмовився взяти бодай якісь гроші)
І два дні зносили -
Сало крупу борошно цукор мед олію
Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)
Проскурки із Зарваниці
Білизну чай каву
І все що Бог послав у селі людям
Всього 5 тон.
Андрійко
Назвемо його Андрійко
Хоча бійцю не можна мати імені
У нього лише позивний і псевдо
Від самого ранку драяв руки
І обличчя і волосся і взуття і одяг
Від порохових газів від землі яка пов'їдалася в шкіру
Від мастил якими чистив зброю
І від війни яка в*їлася в серце
Особливо від війни.
Милом пральним порошком піском шампунем
Лимонним соком і бозна-чим.
Ви пробували колись в душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки.
Посічені з обламаними нігтями з болючими занозами з мозолями
Які від зброї з*являються не там де це буває зазвичай
Від лопати чи граблів.
Він був занадто юний щоб розуміти
Що його руки мріє виліпити кожен скульптор
Його руки мріє оспівати кожен поет
В таких руках мріє опинитися кожна жінка
Тому що у нього були руки чоловіка воїна
Бога війни.
Коли Марійка з*явилася в розташуванні батальйону
Її зустріли радісними вигуками і свистом
Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики
Яка зібрала все олімпійське золото
Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще?
Коли проводжали зніяковілого Андрійка
На побачення з Марійкою
Кожен намагався доторкнутися до нього поплескати по плечу
Мовляв давай мужик ми у тебе віримо покажи себе
Будемо тримати за тебе кулаки.
Андрійко повернувся рано-вранці
Навшпиньках пройшов до свого спальника
Щоб нікого не потривожити
Склав у кутку зброю
Бо бійцю навіть на побачення не можна без зброї
А коли побачив що я не сплю
Самими губами прошепотів одну-єдину фразу -
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?
Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну.
https://www.facebook.com/borys.humenyuk/posts/1439535209645154