Зраджена революція
Якось непомітна в українському медіапросторі відбувся публіцистичний дебют Юлії Тимошенко на поважному Project Syndicate, де вона представлена як колишній прем'єр-міністр та нинішній лідер української опозиції. Чому її не помітили - зрозуміло. Жодного share на facebook, жодного tweet у twitter і лише два коментарі.
На сторінках авторитетного видання самопроголошена лідерка опозиції розмірковує щодо бід української демократії та захоплюється демократичними революціями в арабських країнах:
"Из заснеженного Киева я наблюдала за революциями в Каире и Тунисе с радостью и восхищением. Египтяне и тунисцы правы, что гордятся своим желанием свергнуть деспотические правительства мирным способом.
... Шесть лет спустя после нашей оранжевой революции под угрозой находится не только демократия моей страны, но также систематически извращается верховенство права и продается наша национальная независимость. В действительности, гибридная президентская / парламентская система, которую Украина создала в рамках консенсуса, который принес мирное завершение нашей революции, в настоящее время опустошается, чтобы сосредоточить всю политическую власть в руках якобы демократически избранного президента".
На прикладі цієї публікації ми далі спостерігаємо скиглення на долю, яка так несправедливо себе повела до спасительниці української державності та демократії. Чесно, я дуже сильно сумніваюсь, щоб ЮВТ втрималась від авторитарних замашек. Відсутність авторитаризму "регіоналівського" зразка за часів Тимошенко пояснюються банальною відсутністю єдності як в таборі лідерки БЮТ, так й в самому "помаранчевому таборі", а не прихильністю до демократичних ідеалів.
Якщо вже ЮВТ почала рух до світових інтелектуалів, то їй варто почитати статтю Дені Родніка "Бідність диктатури", де пояснюється причина усіх антиурядових виступів - банальна неспроможність забезпечити економічне зростання та соціальне забезпечення нації: "не розраховуйте на економічний прогрес, назавжди утримуючи владу у власних руках". Трагедія ЮВТ в тому, що вона не займалася економічним прогресом, а задача максимум - утримання влади.
Тому вона й програла. Сьогодні від неї крім образу політичної жертви більше нічим не віє. У всіх статтях лише констатація встановлення деспотичного режиму Януковича, проте жодної пропозиції виходу з кризи.
Єдине, що доброго може зробити Тимошенко для опозиційного руху та України загалом - покаятись у своїх злочинах проти демократії та приходу до влади команди Януковича, відійти від справ і дати дорогу новим політикам та лідерам.