Як російська влада знищує організації українців у Росії
Сам маю причетність до діаспорянського руху і можу зазначити, що "мазепинцям" живеться дуже погано. Коли почала розвиватися наша автономія, то хотіли відкрити організацію у Відяєво (Мурманська область), але ініціаторів викликали на роботу і сказали, що звільнять. Громаду не відкрили. Тому ця стаття часткова правда, бо не розповідається про потужний тиск на місцеві громади.
24 листопада Верховний суд Російської Федерації ухвалив рішення про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА УР). Справа тривала понад рік і, за офіційними повідомленнями, була породжена звичайними порушеннями правил існування таких організацій. Проте низка обставин вказує на те, що йдеться про недотримання зовсім інших «правил», які в жодних російських законах не прописані.
Виступають із позицій сепаратизму
Українську ФНКА було створено ще 1998-го згідно з ухваленим двома роками раніше законом РФ про національно-культурні автономії. Слово «автономія» в цьому випадку не має жодного стосунку до способу територіальної чи політичної самоорганізації - це лише форма об’єднання культурно-просвітницьких організацій та (або) земляцтв тієї чи іншої національної меншини. Подібних ФНКА в Росії діє кілька десятків.
Проблеми у ФНКА УР виникли 20 липня минулого року, коли Міністерство юстиції Росії розпочало спеціальну перевірку діяльності організації. Підстав для цього було дві. По-перше, до того російський Мін’юст ліквідував три з дев’яти територіальних організацій ФНКА, але правління Автономії і далі вказувало у своїй звітності їхню колишню кількість. По-друге, в квітні 2009-го сплив термін повноважень самого керівництва, обраного на з’їзді ще 2005-го.
Саме по собі це не стало б приводом для скандалу: в Автономії вже готувалися до нового з’їзду, який мав ліквідувати всі зазначені порушення. Його затримку співголова Організації українців Росії та фактичний голова ФНКА Валерій Семененко тоді пояснював звичайним браком грошей на доставку делегатів із різних куточків Росії до Москви. Це дивним, на жаль, не виглядало. Проте не для російських чиновників, які, за підсумками перевірки, призупинили діяльність ФНКА до 12 січня 2010 року.
Коли цей термін сплив, почалося найцікавіше: як вирішили ті самі чиновники, Автономія, попри призупинення своєї діяльності, і далі «злісно» її провадила. Як саме? По-перше, як ішлося у відповідних матеріалах нової перевірки, вже згаданий Валерій Семененко дозволив собі взяти участь у жалобних заходах з нагоди річниці Голодомору восени 2009 року. Зауважмо, що документи звинувачують Семененка в участі в акції «Незгасима свіча», яка проводилась… у Києві.
По-друге, він же нібито «виступав у ЗМІ» як один із керівників ФНКА. Насправді це було телефонне інтерв’ю празькому бюро «Радіо Свобода», причому Семененко, за його зізнанням, від імені Автономії в ньому не говорив, журналісти затитрували його посаду самостійно.
Найбільшим же «шедевром» цієї справи став лист такого собі мешканця Москви Журавльова, члена організації «Отчизна», що надійшов 2 лютого на адресу особисто заступника міністра юстиції РФ Алу Алханова. У ньому громадянин Журавльов, непохитно стоячи на варті законності й порядку, детально розписував наведені вище «порушення», вчинені громадянином Семененком, а головне - застерігав свій уряд від… «антиросійської» діяльності ФНКА.
«В. Семененко… регулярно принимает участие в мероприятиях организуемых зарубежными неправительственными структурами - «Украинской всемирной координационной рады», «Всемирного конгресса украинцев»… Лидеры указанных организаций выступают с позиции национализма и сепаратизма», - писав Журавльов (стилістику й пунктуацію збережено). Який такий сепаратизм пропагують УВКР та СКУ, полум’яний російський патріот не уточнював. Зате наголошував на іншому: мовляв, діяльність ФНКА «направлена на дискредитацию проводимого руководством России политического курса по межнациональному единству и в своей деятельности несёт угрозу существующему конституционному строю!». Найнеймовірніше, що російський Мін’юст не лише цілком серйозно включив цей лист до «звинувачувальної справи» ФНКА, а й зробив на його основі письмове попередження Автономії.
Пасивна позиція українського МЗС
Отже, російський Мін’юст продовжив мораторій на роботу ФНКА і звернувся до суду щодо її цілковитої ліквідації, але намагався перевести все в площину «порушень статуту». Саме тому, що юридичні аргументи чиновників були надто хисткими, переконані в Автономії, процес і затягнувся більше ніж на рік. Російські українці запевняють, що Міністерство юстиції вдалося й до низки суто процедурних порушень, які, можливо, будуть підставою в майбутньому для звернення до Європейського суду з прав людини.
Поки що, як повідомив Тижню Валерій Семененко, у ФНКА готують касацію на рішення російського Верховного суду, а також листа до президента України Віктора Януковича. Хоча надії на офіційний Київ у російських українців мало. «Це відверте політичне переслідування, але, на жаль, спостерігається абсолютно пасивна позиція українського МЗС і посольства», - наголосив Семененко.
Тут можна було би згадати, що саме ФНКА різко виступила проти того, щоб «лізти в політику», ще 2007 року, коли в Москві підготували угоду про співпрацю між ФНКА й Об’єднанням українців Росії (ОУР), з одного боку, та партією «Единая Россия» - з іншого. Однак справа, безумовно, не така проста.
На той час боротьба за контроль над українськими об’єднаннями в Росії була вже досить запеклою. Чимало членів і лідерів ФНКА та ОУР загалом підтримували курс тодішньої влади України, передусім щодо розвитку української мови та історичної пам’яті. Численні заяви їхніх опонентів вказують, що під забороненою «політикою» вони мають на увазі лише такі акції, як ушанування пам’яті жертв Голодомору, і це попри те, що такі акції в Росії зазвичай організовувалися фактично келійно - максимум у стінах посольства України.
На жаль, офіційний Київ і за тих умов не надто переймався долею співвітчизників. Те саме ОУР, приміром, 2006 року отримало на свою діяльність від українського уряду близько мільйона російських рублів. Не надто велика сума, особливо порівняно з тією, що виділяє російський бюджет на просування інтересів росіян в Україні (про п’яту колону в Україні читайте Тиждень, №26-27/2009). Надалі ж фінансування взагалі практично припинилося. Украй мляво реагував Київ і на проблеми з Бібліотекою української літератури в Москві, яку в 2007-2008 роках мерія Білокам’яної «переформатувала», змусивши звільнитися частину керівників та спеціалістів, і на численні випадки оголошення персонами нон-грата в Росії активістів українського руху.
Можна констатувати, що спроба більш-менш виразно проартикулювати інтереси російських українців, розпочата після Помаранчевої революції здебільшого за рахунок ентузіастів, наразилася на організований опір Російської держави, який ще виглядає успішним. Утім, 70-річний Валерій Семененко стверджує, що його однодумці здаватися не збираються. Адже в РФ окрім «тимчасово розгромленої» ФНКА залишається потужніше (зокрема, фінансово) ОУР, яке поки що успішно відбиває всі прискіпливі перевірки російських чиновників. Хоча сам факт постійних перевірок аж ніяк не сприяє виконанню прямих функцій організації: «задоволення національно-культурних потреб українців, розвиток та пропаганда української культури», прописані в її статуті згідно з російським законодавством.
Українці Росії
Структура та відносини різних українських об’єднань у РФ украй заплутані. На загальнодержавному рівні діють дві організації. Об’єднання українців Росії (ОУР) виникло в середині 1990-х як організація, що претендувала представляти інтереси всіх українських громад, об’єднань та клубів РФ. 1998 року зорганізувалась і нині заборонена ФНКА. Це було об’єднання регіональних національно-культурних автономій, до складу яких, своєю чергою, входили крайові, обласні, міські національно-культурні автономії.
До 2005 року всі ці організації перебували в процесі становлення, змагаючись між собою за підтримку офіційного Києва. Зі свого боку, останній ще 1998-го відкрив у Москві Український культурний центр, задуманий як спільний майданчик для діяльності різних організацій.
Після активізації українського руху в 2005 році ОУР та ФНКА фактично об’єдналися на базі культурного центру. Головою спільної Координаційної ради обох організацій було обрано вихідця з Галичини, члена Ради Федерації РФ Василя Думу. В лютому 2008-го, під час чергового загострення відносин між Києвом та Москвою, правління ОУР та ФНКА оголосили про відсторонення Думи (який почав демонструвати лояльність до Кремля) від керівництва та обрали співголів обох організацій: Валерія Семененка (Москва) і Василя Бабенка (Уфа).
У Росії (здебільшого в столиці) діють десятки українських земляцтв, з-поміж яких вирізняються Луганське земляцтво Москви та Земляцтво донбасівців Москви. Починаючи з 2005 року ці організації розгорнули помітну публічну активність, орієнтуючись в Україні на Віктора Януковича, а в Росії - на тепер уже колишнього мера Москви Юрія Лужкова. Фактичний керівник обох земляцтв - Надзвичайний і Повноважний Посол України у відставці М. Чоломбітько.
Кількість членів ОУР, ФНКА та земляцтв, за словами їхніх представників, точно підрахувати неможливо, однак ідеться про тисячі формальних учасників і лише десятки активістів (при цьому згідно з переписом 2002 року українцями себе назвали 2,94 млн громадян РФ). Відомо, що осередки ОУР діють у більше ніж половині регіонів Росії. Також у різних містах і регіонах цієї країни досить регулярно виходить щонайменше 30 друкованих видань українських організацій. А 10 листопада відбулася перша конференція Російської асоціації україністів, що об’єднує російських учених та педагогів, робота яких пов’язана з Україною.
24 листопада Верховний суд Російської Федерації ухвалив рішення про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА УР). Справа тривала понад рік і, за офіційними повідомленнями, була породжена звичайними порушеннями правил існування таких організацій. Проте низка обставин вказує на те, що йдеться про недотримання зовсім інших «правил», які в жодних російських законах не прописані.
Виступають із позицій сепаратизму
Українську ФНКА було створено ще 1998-го згідно з ухваленим двома роками раніше законом РФ про національно-культурні автономії. Слово «автономія» в цьому випадку не має жодного стосунку до способу територіальної чи політичної самоорганізації - це лише форма об’єднання культурно-просвітницьких організацій та (або) земляцтв тієї чи іншої національної меншини. Подібних ФНКА в Росії діє кілька десятків.
Проблеми у ФНКА УР виникли 20 липня минулого року, коли Міністерство юстиції Росії розпочало спеціальну перевірку діяльності організації. Підстав для цього було дві. По-перше, до того російський Мін’юст ліквідував три з дев’яти територіальних організацій ФНКА, але правління Автономії і далі вказувало у своїй звітності їхню колишню кількість. По-друге, в квітні 2009-го сплив термін повноважень самого керівництва, обраного на з’їзді ще 2005-го.
Саме по собі це не стало б приводом для скандалу: в Автономії вже готувалися до нового з’їзду, який мав ліквідувати всі зазначені порушення. Його затримку співголова Організації українців Росії та фактичний голова ФНКА Валерій Семененко тоді пояснював звичайним браком грошей на доставку делегатів із різних куточків Росії до Москви. Це дивним, на жаль, не виглядало. Проте не для російських чиновників, які, за підсумками перевірки, призупинили діяльність ФНКА до 12 січня 2010 року.
Коли цей термін сплив, почалося найцікавіше: як вирішили ті самі чиновники, Автономія, попри призупинення своєї діяльності, і далі «злісно» її провадила. Як саме? По-перше, як ішлося у відповідних матеріалах нової перевірки, вже згаданий Валерій Семененко дозволив собі взяти участь у жалобних заходах з нагоди річниці Голодомору восени 2009 року. Зауважмо, що документи звинувачують Семененка в участі в акції «Незгасима свіча», яка проводилась… у Києві.
По-друге, він же нібито «виступав у ЗМІ» як один із керівників ФНКА. Насправді це було телефонне інтерв’ю празькому бюро «Радіо Свобода», причому Семененко, за його зізнанням, від імені Автономії в ньому не говорив, журналісти затитрували його посаду самостійно.
Найбільшим же «шедевром» цієї справи став лист такого собі мешканця Москви Журавльова, члена організації «Отчизна», що надійшов 2 лютого на адресу особисто заступника міністра юстиції РФ Алу Алханова. У ньому громадянин Журавльов, непохитно стоячи на варті законності й порядку, детально розписував наведені вище «порушення», вчинені громадянином Семененком, а головне - застерігав свій уряд від… «антиросійської» діяльності ФНКА.
«В. Семененко… регулярно принимает участие в мероприятиях организуемых зарубежными неправительственными структурами - «Украинской всемирной координационной рады», «Всемирного конгресса украинцев»… Лидеры указанных организаций выступают с позиции национализма и сепаратизма», - писав Журавльов (стилістику й пунктуацію збережено). Який такий сепаратизм пропагують УВКР та СКУ, полум’яний російський патріот не уточнював. Зате наголошував на іншому: мовляв, діяльність ФНКА «направлена на дискредитацию проводимого руководством России политического курса по межнациональному единству и в своей деятельности несёт угрозу существующему конституционному строю!». Найнеймовірніше, що російський Мін’юст не лише цілком серйозно включив цей лист до «звинувачувальної справи» ФНКА, а й зробив на його основі письмове попередження Автономії.
Пасивна позиція українського МЗС
Отже, російський Мін’юст продовжив мораторій на роботу ФНКА і звернувся до суду щодо її цілковитої ліквідації, але намагався перевести все в площину «порушень статуту». Саме тому, що юридичні аргументи чиновників були надто хисткими, переконані в Автономії, процес і затягнувся більше ніж на рік. Російські українці запевняють, що Міністерство юстиції вдалося й до низки суто процедурних порушень, які, можливо, будуть підставою в майбутньому для звернення до Європейського суду з прав людини.
Поки що, як повідомив Тижню Валерій Семененко, у ФНКА готують касацію на рішення російського Верховного суду, а також листа до президента України Віктора Януковича. Хоча надії на офіційний Київ у російських українців мало. «Це відверте політичне переслідування, але, на жаль, спостерігається абсолютно пасивна позиція українського МЗС і посольства», - наголосив Семененко.
Тут можна було би згадати, що саме ФНКА різко виступила проти того, щоб «лізти в політику», ще 2007 року, коли в Москві підготували угоду про співпрацю між ФНКА й Об’єднанням українців Росії (ОУР), з одного боку, та партією «Единая Россия» - з іншого. Однак справа, безумовно, не така проста.
На той час боротьба за контроль над українськими об’єднаннями в Росії була вже досить запеклою. Чимало членів і лідерів ФНКА та ОУР загалом підтримували курс тодішньої влади України, передусім щодо розвитку української мови та історичної пам’яті. Численні заяви їхніх опонентів вказують, що під забороненою «політикою» вони мають на увазі лише такі акції, як ушанування пам’яті жертв Голодомору, і це попри те, що такі акції в Росії зазвичай організовувалися фактично келійно - максимум у стінах посольства України.
На жаль, офіційний Київ і за тих умов не надто переймався долею співвітчизників. Те саме ОУР, приміром, 2006 року отримало на свою діяльність від українського уряду близько мільйона російських рублів. Не надто велика сума, особливо порівняно з тією, що виділяє російський бюджет на просування інтересів росіян в Україні (про п’яту колону в Україні читайте Тиждень, №26-27/2009). Надалі ж фінансування взагалі практично припинилося. Украй мляво реагував Київ і на проблеми з Бібліотекою української літератури в Москві, яку в 2007-2008 роках мерія Білокам’яної «переформатувала», змусивши звільнитися частину керівників та спеціалістів, і на численні випадки оголошення персонами нон-грата в Росії активістів українського руху.
Можна констатувати, що спроба більш-менш виразно проартикулювати інтереси російських українців, розпочата після Помаранчевої революції здебільшого за рахунок ентузіастів, наразилася на організований опір Російської держави, який ще виглядає успішним. Утім, 70-річний Валерій Семененко стверджує, що його однодумці здаватися не збираються. Адже в РФ окрім «тимчасово розгромленої» ФНКА залишається потужніше (зокрема, фінансово) ОУР, яке поки що успішно відбиває всі прискіпливі перевірки російських чиновників. Хоча сам факт постійних перевірок аж ніяк не сприяє виконанню прямих функцій організації: «задоволення національно-культурних потреб українців, розвиток та пропаганда української культури», прописані в її статуті згідно з російським законодавством.
Українці Росії
Структура та відносини різних українських об’єднань у РФ украй заплутані. На загальнодержавному рівні діють дві організації. Об’єднання українців Росії (ОУР) виникло в середині 1990-х як організація, що претендувала представляти інтереси всіх українських громад, об’єднань та клубів РФ. 1998 року зорганізувалась і нині заборонена ФНКА. Це було об’єднання регіональних національно-культурних автономій, до складу яких, своєю чергою, входили крайові, обласні, міські національно-культурні автономії.
До 2005 року всі ці організації перебували в процесі становлення, змагаючись між собою за підтримку офіційного Києва. Зі свого боку, останній ще 1998-го відкрив у Москві Український культурний центр, задуманий як спільний майданчик для діяльності різних організацій.
Після активізації українського руху в 2005 році ОУР та ФНКА фактично об’єдналися на базі культурного центру. Головою спільної Координаційної ради обох організацій було обрано вихідця з Галичини, члена Ради Федерації РФ Василя Думу. В лютому 2008-го, під час чергового загострення відносин між Києвом та Москвою, правління ОУР та ФНКА оголосили про відсторонення Думи (який почав демонструвати лояльність до Кремля) від керівництва та обрали співголів обох організацій: Валерія Семененка (Москва) і Василя Бабенка (Уфа).
У Росії (здебільшого в столиці) діють десятки українських земляцтв, з-поміж яких вирізняються Луганське земляцтво Москви та Земляцтво донбасівців Москви. Починаючи з 2005 року ці організації розгорнули помітну публічну активність, орієнтуючись в Україні на Віктора Януковича, а в Росії - на тепер уже колишнього мера Москви Юрія Лужкова. Фактичний керівник обох земляцтв - Надзвичайний і Повноважний Посол України у відставці М. Чоломбітько.
Кількість членів ОУР, ФНКА та земляцтв, за словами їхніх представників, точно підрахувати неможливо, однак ідеться про тисячі формальних учасників і лише десятки активістів (при цьому згідно з переписом 2002 року українцями себе назвали 2,94 млн громадян РФ). Відомо, що осередки ОУР діють у більше ніж половині регіонів Росії. Також у різних містах і регіонах цієї країни досить регулярно виходить щонайменше 30 друкованих видань українських організацій. А 10 листопада відбулася перша конференція Російської асоціації україністів, що об’єднує російських учених та педагогів, робота яких пов’язана з Україною.